Глава 4
ПР А В О ВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ
§1. Поняття банківського рахунку
Відповідно до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами мають здійснюватися, як правило, у безготівковому порядку. Тобто
відкриття банківського рахунку є обов’язком для зазначених осіб, які не можуть відмовитися від укладення відповідного договору. Отже, ця норма має не диспозитивний, а імперативний характер, тобто характер загальнообов’язкового припису.
Згідно з пунктом 5.1 Інструкції Національного банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» за поточними рахунками, що відкриваються банками суб’єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.123 Тобто власник рахунку зобов’язаний вносити на банківський рахунок усі грошові кошти і здійснювати з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.
Це зумовлено, насамперед, фіскальними цілями, оскільки, контроль руху безготівкових коштів на рахунку, значно полегшує відстеження сплати податків. Крім цього, це значно полегшує звернення стягнення на кошти боржника, передусім стягнення на погашення податкової заборгованості. У зв’язку з цим у законодавстві з’явилася норма, згідно з якою відкриття або закриття банківського рахунку зумовлює обов’язок банківської установи повідомити про це податковий орган (після відкриття банківського рахунку здійснення всіх розрахункових операцій (крім зарахування коштів на рахунок) можливе лише
123 Постанова Національного Банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» № 492 від 12.11.2003.
104 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
після одержання повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік)124.
Таким чином, сторони договору банківського рахунку зобов’язані укласти вищезазначений договір. До того ж така сторона договору, як банк, виконує деякі контрольні функції відносно іншої сторони — клієнта, перевіряючи наявність у клієнта права на відкриття рахунку, відповідність його правового статусу умовам, необхідним для відкриття рахунку. А зміст договору банківського рахунку зумовлюється правилами та інструкціями Національного банку.
При цьому, після укладення договору банківського рахунку його учасники продовжують залишатися нерівноправними. Банк має коло повноважень владного характеру відносно свого клієнта: це право банку здійснювати перевірку грошових і розрахункових документів, стягнення у безспірному порядку прострочених платежів, застосовувати банківські санкції. Владні повноваження банків щодо клієнтів, як і інші особливості відносин банківського рахунку базуються на фінансово-правовому (публічно-правовому) характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операції ізумовлені особливим статусом банку.
Незважаючи на те, що банк здійснює підприємницьку діяльність і основною метою цього суб’єкта є отримання прибутку, він фактично виступає як представник усієї банківської системи. Тобто, здійснюючи розрахунки за дорученням клієнта, банк вступає у відносини з органами державної влади, іншими кредитними установами і навіть їх клієнтами. Таким чином, банк, виконуючи функцію із здійснення розрахунків, виступає не стільки як підприємець, скільки як елемент банківської системи, який забезпечує стабільність грошового обігу країни, дієвість платіжнорозрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни.
З огляду на зазначене, спробуємо дати характеристику банківському рахунку як правовому інституту.
Є різні підходи щодо правового регулювання банківського рахунку.
Так, Є.М.Петрушев зазначає, що ознак цивільного договору у відносинах банку з клієнтом з приводу зберігання коштів на рахунку в банку немає125.
124 Там же. — П. 1.13.
БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
105 |
І.А.Безклубий в своїй роботі «Банківські правочини: цивільноправові проблеми» зазначає, що в інституті банківського рахунку в наявності всі ознаки приватно-правового регулювання. Відносини спрямовані на досягнення певної економічної мети, виникають за волевиявленням сторін та регулюються за допомогою методу юридичної рівності сторін. Імперативні норми в цьому інституті виконують лише допоміжні охоронні та захисні функції.
О.М. Олійник вказує, що інститут банківського права за своєю правовою природою є комплексним та об’єднує в собі публічноправові та приватно-правові елементи правового регулювання126.
Аналізуючи наведені вище позиції не можна не погодитись з останнім твердженням, адже інститут банківського рахунку, як і інститут банківського права безперечно об’єднує як норми приватного так і норми публічного права. Водночас, з’ясувати необхідно саме питання які з цих двох груп норм є визначальними або складають основу правового регулювання відносин банківського рахунку.
Про наявність публічно-правового елементу у відносинах банківського рахунку свідчить, зокрема, таке:
•цілі правового регулювання відносин банківського рахунку
єпублічно — правовими та полягають в забезпеченні функціонування платіжної системи держави та грошового обігу;
•банк у зазначених відносинах виступає не просто як контрагент клієнта, а як представник банківської системи держави, зокрема платіжної системи. Адже, нікого не цікавить банківський рахунок сам по собі (особливо поточний рахунок). Він є цікавим для клієнта банку з точки зору використання можливостей здійснення безготівкових розрахунків, які значно ускладнюються без наявності у особи банківського рахунку;
•імперативні норми відіграють основну роль у правовому регулюванні, адже вони регулюють, як кожний етап укладення договору банківського рахунку, так і кожний етап подальшого використання його. Навіть процедура укладення договору регулюється фінансовим законодавством. При цьому, у клієнта є лише вибір відкривати рахунок чи ні, але прийнявши рішення про відкриття рахунку клієнт чітко діє відповідно до алгоритму, визначеного за-
125 Є.М.Пертушев. Правові основи діяльності комерційних банків України по розрахунках — дисертація, 1995 р.
126О.М. Олейник. Основи банковского права, М, 1997 р.
106 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
коном (напр., повідомлення державної податкової служби). Імперативні норми регулюють відкриття рахунку, порядок ідентифікації клієнта, види безготівкових розрахунків, здійснення операцій за рахунком, навіть порядок зняття готівкових коштів з рахунку, зупинення видаткових операцій на рахунку тощо;
•яскравими прикладами відсутності рівності сторін у відносинах банківського рахунку є право банку, реалізуючі повноваження, надані державою затримати операцію по банківському рахунку, або взагалі відмовити у здійсненні відповідної операції, банк виступає валютним агентом держави тощо;
•договір банківського рахунку є фактично публічним договором в розумінні статті 633 ЦК України, адже відповідно до статті 1067 ЦК України «Банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами».
Разом з тим, є норми диспозитивні (цивільно-правові), про що свідчить в першу чергу наявність відповідної глави 72 в Цивільному кодексі України. Крім цього, про диспозитивність свідчить:
♦договірний характер відносин між банком та клієнтом та їх можливість в межах, визначених законодавством, встановлювати свої права та обов’язки;
♦здійснення банківських операцій банком, як правило, за дорученням клієнта;
♦відплатний характер послуг банку та нарахування банком відсотку на залишок коштів на рахунку клієнта;
♦відсутність у банку права визначати та контролювати напрями використання коштів на рахунку клієнта.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок про те, що відносини банківського рахунку носять передусім публічноправовий, а вже потім приватно правових характер. Передумовою для їх виникнення є публічно-правовий обов’язок підприємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).
БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
107 |
Таким чином, банківський рахунок, як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють правовідносини, які виникають в процесі відкриття, використання та закриття банківських рахунків та визначають правовий статус грошових коштів, що перебувають у зберіганні банку.
Інше розуміння банківського рахунку полягає у розумінні його як форми підприємницької діяльності, яка має свої нормативи та правила здійснення. Ця діяльність є одним з елементів виключної банківської діяльності. Такий підхід базується на тому, що згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську « на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Зазначена операція належать до виключної банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.
При цьому, умови здійснення цього виду банківської діяльності максимально стандартизовані та врегульовані законом.
Третє розуміння банківського рахунку полягає у сприйнятті його як фікції — облікового запису у бухгалтерських регістрах банку. З огляду на зазначений підхід не існує і не може існувати такого поняття як власник рахунку у розумінні інституту права власності, адже згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєюволею, незалежно від волі іншихосіб.
Стаття 179 Цивільного кодексу зазначає, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.
Рахунок не існує в дійсності, є нематеріальним, а отже щодо нього не може виникати право власності (ним не можна розпоряджатись, заповідати у спадок, адже навіть реорганізація юридичної особи передбачає необхідність відкриття нового рахунку).
Таким чином, банківський рахунок є обліковою одиницею, що застосовується у банківській справі з метою обліку прав грошових вимог клієнта до банка, що виникають з договору банківського рахунку, а також для обліку процесу виконання цього дого-
108 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
вору шляхом банківських операцій, передбачених для відповідних категорій банківського рахунку127.
Французькі вчені Гаральда та Стуфле визначають рахунок як таблицю боргових зобов’язань двох осіб — одна до одної. Банківський рахунок як інструмент значно багатше. Рахунки є регулюючим інструментом, що дозволяє здійснювати взаємні платежі методом наближеним до компенсації, є кредитним інструментом, коли банк кредитує клієнта, та рахунки використовуються для надання численних послуг (інкасація).
Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківські рахунки як рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Зазначимо, що дещо невдалим є визначення рахунку через рахунок. Більш прийнятним, на нашу думку, є визначення І.А.Безклубого, який розуміє банківський рахунок як документ, у якому на підставі розпоряджень клієнта та операцій банка здійснюється облік, зарахування, переказ, списання коштів клієнтів, відображаються грошові вимогитазобов’язаннябанкустосовноклієнтівтаїхконтрагентів.
Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому носієві128.
Таким чином, некоректним є поняття «власник рахунку в банку», що подекуди вживається в законодавстві та суперечить дійсній природі прав особи по відношенню до відкритого банківського рахунку — особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.
Отже, враховуючи вищевикладене, характеризуючи банківський рахунок ми можемо зробити висновок про те, існує три розуміння банківського рахунку — як правового інституту, як виключної банківської діяльності, як облікового запису в бухгалтерських регістрах банку. Саме аналіз рахунку з точки зору трьох зазначених розумінь надає можливість для найбільш повного розуміння його правової природи.
127Большой юридический словарь. — М., 2000 г.
128ВР України, Закон «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII // ВВР України, 1992. — № 48. — Ст. 650