Реакція на угоду
Якщо
правляча еліта Угорщини та австрійські
ліберали вітали укладення австро-угорської
угоди, то ставлення інших верств населення
країни до компромісу було досить
негативним. У самій Угорщині широке
поширення набула точка зору, що країна
позбулася можливості самовизначення.
Особливе невдоволення викликав факт
існування об'єднаної армії імперії під
керівництвом австрійського командування
і з наказами німецькою мовою, а також
завищена, як вважали, частка Угорщини
в фінансування загальних витрат країни.
Ці два питання стали центральними
пунктами виступів угорської опозиції.
Австрійські консерватори також не були
задоволені угодою, побоюючись посилення
впливу угорців на політику держави і
шкодуючи про втрату ідеї централізованої
імперії.
Найнегативнішу
реакцію австро-угорська угода зустріло
в інших народів імперії. З різкими
протестами виступили хорвати, які
відмовилися надіслати делегацію на
коронацію Франца-Йосипа угорським
королем. У 1868 р. вдалося укласти
Хорвато-угорську угоду, що гарантувала
автономію Хорватії у складі Угорського
королівства, але радикальна частина
хорватського національного руху не
припинила антиурядових виступів і вимог
реальної федералізації імперії. Ще
серйознішим було становище в чеських
землях: лідери чеського національного
руху відмовилися визнати угоду, по всій
країні під керівництвом старочехів
розгорнулися мітинги і національні
збори, що вимагаюли відновлення прав і
привілеїв земель
чеської корони
та надання Чехії таких же прав, які
отримала Угорщина. У 1871 р. в цілях
чесько-австрійського примирення був
розроблений план перетворення імперії
в триєдину монархію («Фундаментальні
статті»
Гогенварта). Але через опір угорського
уряду і австрійських лібералів цей
проект був відхилений. Протягом всієї
останньої третини XIX століття
чесько-австрійське протистояння
залишалося головною внутрішньою
проблемою Цислейтанії. Великим успіхом
австрійського уряду стало досягнення
компромісу з польською елітою Галичини,
в результаті чого ця провінція в 1868 р.
отримала досить широку автономію, а
польський національний рух вдалося
утримати в конституційному полі.
