39. Політика європейських країн стосовно сша в 1861 році. Дипломатія Лінкольна.

Південні штати – постачають хлопок. Тому з першого дня війни англійський уряд підтримував Південь, якому постачав зброю, провізію, гроші. Ворожою була позиція Франції: вони хотіли створити «Латинську імперію» в Північні Америці, тому уряд Наполеона ІІІ втручався у громадянську війну в Мексиці, розпочав там інтервенцію. Франція ставила на розкол США і підтримку Півдня. Але довго втручатися не вдалося ні французам, ні англійцям. + Позитивна позиція Росії: сецесія – це результат кризи демократичного ладу; сильні США як противовес Англії і Франції. Росія підтримувала Лінкольна.

Під час громадянської війни уряд А. Лінкольна вів політику, спрямовану на те, щоб США знову не виявилися колонією або не потрапили в економічну залежність від інших держав, перш за все Великобританії. Цього можна було досягти тільки єдністю країни., Вся зовнішня політика уряду Лінкольна була направлена на те, щоб внутрішньодержавний конфлікт не переріс у війну між державами. Побоювання втручання іноземних держав у внутрішні справи Сполучених Штатів не були позбавлені підстав. Одночасно були полегшені права іммігрантів в отриманні громадянства США. Що цікаво, дипломатичній діяльності Лінкольна було характерне дуже широке використання неофіційної дипломатії. Ця діяльність давала великий позитивний результат, особливо коли в неї включалися особи, добре відомі за кордоном.

Коли, наприклад, в англійських газетах з'являлися статті і листи Гаррієт Бічер-Стоу, їх читали з величезним інтересом і увагою. Подібні виступи давали не менший результат для інформування англійської громадськості, ніж діяльність посольства США в Лондоні. У статті, опублікованій в ірландській газеті, Гаррієт Бічер-Стоу закликала народ Ірландії і Англії рішуче виступити на підтримку Півночі. У одному з її листів висловлювалися причини війни і її мета: «Ми вважаємо цю війну війною проти невільництва не тільки за формою, але і по самій суті, не на словах, але і на глибоке переконання».

Для діяльності Лінкольна як дипломата було характерне прагнення завжди, коли це було можливо, широко інформувати громадськість про найважливіші зовнішньополітичні рішення і про їх реалізацію. Лінкольн з повною підставою вважав що гласність -- важливий чинник завоювання дипломатією підтримки з боку широких кругів громадськості, що вона має важливе значення для успішного вирішення зовнішньополітичних проблем, Президент був переконаний, що якщо дипломатія відстоює праву справу, то немає ніякої необхідності засекречувати результат її діяльності.

На першому етапі громадянської війни Лінкольн невпинно підкреслював, що мета його уряду -- не звільнення рабів, а відновлення єдності Союзу. Проте поступово акценти в політиці федерального уряду зміщувалися вліво, у напрямі визнання де-факто необхідності звільнення рабів для того, щоб вирішити проблему возз'єднання країни.

Визнання Лінкольном і його прихильниками рівності рас знаходило свій прояв не тільки у внутрішній, але і зовнішньополітичної діяльності федерального уряду і президента. У роки президентства Лінкольна США вперше встановили дипломатичні відносини з негритянськими державами, що було подією великого значення, оскільки цей захід був здійснений в той час, коли звільнення рабів ще не було проголошено метою війни. 9 грудня 1861 року Стекль писав, що рекомендації Лінкольна Конгресу про встановлення дипломатичних відносин з Гаїті і Ліберією «мають важливе значення, оскільки, здається, указують на зміну етикету відносно чорної раси, соціальна рівність якої розглядалася дотепер як неприпустиме».

Встановлення дипломатичних відносин з негритянськими державами виявилося нелегкою справою. Виникали трудності і формального характеру. У державному департаменті, наприклад, заявили, що вони відмовляться прийняти посла -- негра. Президент Гаїті, проте подякувавши Лінкольну за рішення встановити дипломатичні відносини з його країною, дав зрозуміти, що якщо президент США побажає, то Гаїті утримається від призначення послом негра. Вислухавши повідомлення представника дипломатичного відомства, Лінкольн після деякої паузи сказав: «Можете передати президенту Гаїті, що я не 6уду рвати на собі волосся, якщо він пришле чорношкірого» .

Для вивчення діяльності Лінкольна як дипломата важливе значення мають численні листи до працівників держдепартаменту, редагування дипломатичних документів, його виступи на засіданнях уряду, бесіди з дипломатичними представниками. Але погляди Лінкольна на найважливіші зовнішньополітичні проблеми громадянської війни і його діяльність як дипломата найяскравіше відбиті в посланнях президента конгресу.

У цих посланнях зовнішньополітичні розділи були невеликі за об'ємом, але ясний, чіткий виклад дипломатичних проблем війни дозволяє зробити висновок про Лінкольна як значного дипломатичного діяча. У посланні конгресу від 3 грудня 1861 року президент підкреслював пряму залежність між зовнішньополітичним і внутрішнім положенням держави. «Нація, страждаюча від внутрішніх розбратів, -- заявляє президент, -- ризикує втратити пошану іноземців. Рано чи пізно одна із сторін (якщо не обидві) виявиться вимушеною звернутися до іноземного втручання».

У цьому ж посланні Лінкольн звертав увагу на економічний чинник як важливу причину прорабовласницької орієнтації зовнішньої політики Англії і Франції. Президент заявляв: «Головний важіль, на який розраховують бунтівники, інспіруючи ворожнечу проти нас в іноземних державах, треба шукати.. у торгових утрудненнях». Лінкольн мав на увазі, що блокада перервала постачання бавовни в європейські країни, паралізувала прибуткову для Англії і Франції торгівлю з південним штами. Слідством цього було зростання антилінкольнівських настроїв серед певної частини ділових кіл європейських країн, що намагалися використовувати в своїх інтересах правлячі кола Англії і Франції.

Послання президента Лінкольна конгресу від 3 грудня 1861 року -- виключно важливий документ з погляду розуміння суті його дипломатії. Лінкольн відводив народу вирішальну роль у визначенні зовнішньополітичного положення країни, в реалізації -- практичних завдань, що виникали перед дипломатією. У документі наголошувалося: «Я не маю наміру робити огляд наших переговорів з іноземними державами, тому що, які б не були їх бажання і схильності, недоторканність нашої країни і міцність нашого управління залежать не від них, а від прямодушності, чеснот, патріотизму і розуму американського народу».[6, с. 119]

Для дипломатії Лінкольна була характерна відсутність догматизму. Визначаючи зовнішньополітичний курс країни, президент орієнтувався не на форму правління в тій чи іншій державі, яка могла надати реальну допомогу його уряду в боротьбі з бунтівними рабовласниками. Будучи великим реалістом і у внутрішній політиці, і в дипломатії, Лінкольн враховував в першу чергу дійсне відношення того або іншого уряду до боротьби федерального уряду за відновлення єдності країни.

Показова з цієї точки зору оцінка президентом позиції Росії. Лінкольн чітко і ясно визначав відношення до політичних інститутів самодержавства коли заявляв, що вони є «деспотизмом в чистому вигляді». Проте зовнішньополітичні обставини в роки громадянської війни, як, втім, і вся історія російсько-американських відносин, складалися таким чином, що США могли опертися на Росію при вирішенні питань, життєво важливих для самого існування республіки.

Лінкольн використовував цю сприятливу можливість. Російсько-американські відносини в роки громадянської війни в США дуже показові для дипломатії Аврама Лінкольна. Президент вважав за необхідне розширити традиційні рамки міжурядових контактів між двома країнами. Війна вимагала нових форм і методів міжнародних зв'язків, президент шукав і знаходив їх.

В той же час, впливові кола західноєвропейської ліберальної буржуазії, насамперед англійської, з самого початку війни опинились на стороні бунтівників-рабовласників і закликали до інтервенції на захист рабства на Півдні Сполучених Штатів. Рабовласницький південь постачав бавовну для англійської текстильної промисловості, тоді як Північ США міг стати суперником британської буржуазії в області промисловості і морської торгівлі. Крім того, англійська буржуазія давно бажала розпаду і ослаблення США, розраховуючи тим самим ще більше закріпити свою світову торгівельно-промислову монополію і полегшити колоніальну експансію в тих країнах Американського континенту, які США розглядали як майбутню область свого впливу.

Англія постачала бунтівникам зброю і систематично порушувала морську блокаду Півдня, яку встановив уряд Лінкольна. Збудовані на англійських верфях судна були передані бунтівникам для ведення війни і піратських наскоків на торгові кораблі Півночі.

Восени 1861 року судна Півночі затримали пароплав «Трент», на борту якого були емісари рабовласників, що пливли в Англію для переговорів про інтервенцію. Уряд Лінкольна проявив у цьому питанні обережність і згодом відпустив емісарів Півдня, щоб відняти в Англії привід для загострення конфлікту.

Такою ж ворожою була позиція Наполеона ІІІ і буржуазії, що стояла за ним. У 1861 - 1863 роках він розпочав інтервенцію в Мексиці проти революції, що там проходила під приводом несплати новим мексиканським урядом боргів французьким банкам. Ціль інтервенції полягала в перетворенні Мексики в маріонеткову державу на чолі з ставлеником Франції. Однією з умов успіху цієї авантюри Наполеон ІІІ вважав розкол і ослаблення США.

Отже, як бачимо Авраам Лінкольн і в дипломатичній діяльності проявив себе як мудрий і далекоглядний президент. Він не спокушався на різного роду провокації та неприємні інциденти і зміг втримати дуже важливу для США зовнішньополітичну стабільність. В результаті діяльності Лінкольна була збережена національна єдність США, прийнято закон про гомстеди і відмінено рабство.