38. Громадянська війна в сша.

Першою про вихід зі складу США у грудні 1860 р. заявила Південна Кароліна, а в лютому 1861 р. 11 південних штатів оголосили створення нової держави-Конфедерації Американських Штатів. 12 квітня 1861 р. її війська захопили Форт-Самтер, де перебував союзний гарнізон. У США розпочалася громадянська війна.

У роки громадянської війни на боці Союзу (Північ) виступали 23 штати з населенням у 22 млн чоловік, а Конфедерацію (Південь) підтримували 11 штатів (у травні 1861 р. до них приєдналися ще 4 штати) з населенням у 9 млн чоловік, з яких 4 млн становили негри-раби. В економічному плані Північ давала 92% усього промислового виробництва країни, а Південь - 8%. На початку війни жодна сторона не мала конкретного плану воєнних дій, намагаючись перемогти в результаті однієї вирішальної битви й захопити столицю.

Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна. Також багато офіцерів-федералів приєднались до конфедератів, серед яких був і Роберт Лі. Жителі півдня — плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителів півночі), які здавалися їм не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На півночі ж було чимало прихильників компромісу, особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою - якнайшвидше захопити столицю супротивника.

Перший серйозний бій відбувся у Віргінії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився у втечу. До осені на східному театрі воєнних дій Союз мав у своєму розпорядженні добре озброєну армію під проводом генерала Дж. Б. Макклеллана, що став з 1 листопада головнокомандуючим всіма арміями. Макклеллан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його частини були розбиті в Боллс-Блаффі недалеко від американської столиці. Вашингтон став прифронтовим містом.

Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним з її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великобританією.

У кінці 1861 армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план ведення війни («анаконда-план») призвів до того, що армія була розосереджена по усьому величезному фронту.

В 1862 найбільшого успіху жителі Півночі домоглися на західному театрі воєнних дій. У лютому-квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши ряд фортів, витиснула жителів Півдня з Кентуккі, а після важких боїв при Шайло очистила від них Теннессі. До літа був звільнений штат Міссурі, і війська Гранта ввійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 (у ході спільної десантної операції частин генерала Б. Ф. Батлера й кораблів капітана Д. Фаррагута) Нового Орлеана, важливого торговельного й стратегічного центра. Конфедерація була розрізана на дві частини. Під загрозою був вже Річмонд, але усі наступи федералів були відбиті з великими втратами. І лише перекидання частин з заходу дало змогу зупинити контрнаступ конфедератів під проводом генерала Лі. 1862 рік також відзначений першим в історії боєм броненосних кораблів, що відбувся 9 березня біля берегів Вірджинії.

30 грудня 1862 Лінкольн підписав «Прокламацію про звільнення» («Закон про гомстеди») рабів з 1 січня наступного року. Ця «Прокламація», як і рішення про набір негрів в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 гомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не брав участі в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатив мито в 10 доларів, зайняти гомстед — шмат землі в 160 акрів (~64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, її обробки й забудови вона віддавалася безкоштовно у власність.

Часті повстання рабів, успішна морська блокада підривали економіку Півдня. Невелика промисловість не могла задовольнити всі потреби фронту. Відчувалася нестача у медикаментах, зброї, їжі. На відміну від них, Північ торгувала з Європою, приїжджали нові іммігранти з Європи, працювали на повну потужність промисловість і сільске господарство.

Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Чанселорсвілле навесні 1863, у ході якої 130-тисячна армія жителів півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезні. Вже на початку липня конфедерати зазнали поразки під Геттісбургом. В серпні 1863 армія Лі була відкинута до Віргінії. Восени 1864 була захоплена Атланта - один із найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв пав Ричмонд. Через місяць останні сили конфедератів капітулювали. Громадянська війна завершилася.

Наступний період в історії США (1865—1877 рр.) — Реконструкція Півдня — як продовження процесу соціально-економічних перетворень, розпочатих у роки Громадянської війни, характеризується такою ж складністю й суперечністю боротьби за буржуазно-демократичне реформування молодої, але вже однієї з найвпливовіших світових держав. Повоєнний час вимагав вирішення насамперед аграрного питання, розподілу конфіскованих земель. Але значна частина дрібних білих фермерів і негритянського населення внаслідок аграрної політики, яка тещі здійснювалася, фактично втрачала можливість придбати земельні ділянки й була змушена найматися сільськогосподарськими робітниками на колишні плантації. Більше того, зберігаються значні політико-економічні позиції плантаторів Півдня, котрих підтримували як демократична партія, так і, частково, уряд президента Джексона. Не випадково цей час увійшов в історію як "період джексонівської реакції". Намагаючися змінити соціально-економічну ситуацію на свою користь, плантатори організували безпрецедентну систему терору проти негритянського населення та лояльних до нього білих громадян. Були створені численні[расистські терористичні організації, такі як "Білі ліги", "Вогненні хрести". Особливою жорстокістю й масовістю в багатьох південних штатах вирізнявся Ку-клукс-клан, створений у 1865 році в Теннесі. Визволення негрів насправді мало лише формальний характер. Прийняття численних законодавчих актів, так званих "чорних кодексів", фактично впроваджувало нову форму рабства. Життя нефів суворо регламентувалося. Вводилася система резервацій і заборон. Принцип расової сегрегації, або "етнічного аристократизму", який практикувався з часів колонізації в другій половині XIX століття, дістав підкріплення у вигляді псевдонаукових концепцій англосаксонської расової неперевершеності й соціал-дарвінізму. З перебігом подій посилюються протиріччя між президентом і конгресом, унаслідок чого прийнято закон про реконструкцію й чотирнадцяту поправку до конституції. В південних штатах встановлювалася збройна диктатура буржуазії, відновлювалися політичні права громадян незалежно від кольору шкіри й расової належності. Розпочався період радикальної соціально-економічної перебудови Півдня.

Прийняті в десяти колишніх рабовласницьких штатах нові конституції закріплювали буржуазний шлях соціально-економічного розвитку. Під час виборів до конституційних конвентів південних штатів (1867 р.) була проведена найдемократичніша у світі правова реформа — участь у виборах усіх громадян США незалежно від соціального статусу й раси. Право представництва в офіційних органах дістали негри.

Найактивнішою силою, яка сприяла радикал ізації соціально-економічної реконструкції Півдня, були афроамериканці. Роки радикальної Реконструкції стали часом духовного розквіту негритянського народу. Розвивається негритянська сільська кооперація як форма ведення господарства, система негритянського самоврядування, створюється негритянська міліція та юніоністські ліги. Внаслідок відміни сегрегації у шкільній і вищій освіті розвивається народна просвіта, відкриваються негритянські університети.

Але в цілому расова дискримінація залишалася. Більше того, у 60—70-х роках XIX століття посилилася політика геноциду щодо корінних жителів Америки. Численні війни з індіанцями, закон 1867 року про резервації й примусове переселення аборигенів на спеціально відведені території, культурна та економічна ізоляція призвели до масового знищення й вимирання багатьох племен. Культурна відсталість, масова неписьменність, котрі залишились як спадщина від колишніх часів, призводили до розпалювання расової ворожнечі й шовіністичних настроїв серед білого населення Півдня.

Зі зміцненням у національному масштабі політико-еко-номічних позицій крупної промислової буржуазії темпи форми та методи проведення Реконструкції локалізовувалися й втрачали свій революційно-перетворювальний характер. Використавши негритянське населення південних штатів, робітників та фермерів Півночі, боячись посилення демократичного руху народних мас, їхньої консолідації, буржуазія солідаризувалася з плантаторами. Заколотників в основному було амністовано. Розкол республіканської партії, поява ліберальних республіканців, які об'єднались у політичний блок з демократами, втрата популярності серед більшості населення зумовили падіння урядів Реконструкції в багатьох південних штатах і повернення до влади демократів. Вплив республіканських урядів зберігався лише в штатах, де понад 50 % жителів становили афроамериканці (Луїзіана, Флорида, Південна Кароліна). При цьому слід враховувати, що в політичній культурі США боротьба двох партій та ідеологій не ставила під сумнів легітимність існуючої державно-політичної системи. Загалом підтримувались ідеї конституціоналізму, індивідуалізму, буржуазних прав і свобод.

Визнаючи законність існування альтернативної сторони, партії змагалися з питань про форми правління, а також про те, хто найкраще міг реалізувати ці форми. Така ситуація розглядалася як ідеальний взірець для наслідування, що дуже характерно для американської "традиції винятковості".

Складність, конфліктність внутрішнього життя США не змінили зовнішньополітичного курсу. Перетворення в могутню промислову державу з високопродуктивним сільським господарством (рівень економічного розвитку США був значно вищим, ніж у таких розвинутих країнах, як Німеччина, Франція) і, як наслідок, зміна світових політико-економічних позицій американської держави стимулювали поновлення експансіоністських прагнень. Ліквідація про-французького режиму в Мексиці, купівля в 1867 році^Аляски, зростаючий інтерес до Канади як зони економічного и політичного панування США, посилення впливу у Вест-Індії, намагання використати частину и островів як військово-морські бази - таким чином зовнішня політика країни була спрямована на зміцнення міжнародних позицій США як у Західній півкулі, так і у світі в цілому.

Громадянська війна й Реконструкція поряд з бурхливим розвитком капіталізму вільного підприємництва сприяли підвищенню матеріального та культурного рівня життя американського населення. Мистецтво знову знаходить свого героя, в якому втілилась "американська мрія". Естетико-психологічні, соціально-політичні потреби американця зумовили розквіт літератури "успіху". Незважаючи на існування творів Е. По, Г. Мелвілла з властивим їм критичним поглядом на світ, більшість сучасників прихильніше ставилася до творчості Т. Флінта, Е. Габбарда, Г. Олджера. Монополія "олджеризму" в літературі відповідала ідеології "простої людини, котра зробила себе сама", її настановленню на успіх, стала складовою національної свідомості американців. У літературі, як і в образотворчому мистецтві, зростають реалістичні тенденції (хоча у живописі, попри появу нових жанрів, істотні злети не спостерігаються). В професійній музиці превалює еклектика та орієнтація на європейські традиції. Вітчизняні опери й симфонії (творчість У. Фрайя, Дж. Брістоу) поступалися популярністю перед менестрельним театром. З'явившись на основі синтезу негритянського фольклору та англійської баладної опери, він став попередником специфічно американського жанру XX століття — мюзиклу. Тим самим підтвердилося характерне для трьохсотрічної американської музичної культури виникнення справді національного й самобутнього саме у сфері жанрів народної музики.

Періодом Реконструкції в історії Сполучених Штатів закінчується ера народження й змужніння великої цивілізації, її матеріальної й духовної культури, існування якої суттєво розширило межі планетарної свідомості. Людство зіткнулося з неординарним досвідом становлення могутньої нації, самобутність котрої зрощувалася не на тисячолітньому фунті корінних традицій, а на основі трьохсотрічної асиміляції культурного надбання народів Європи, Америки, Африки та Азії.