Семінар №2

1. Мала проза в.Винниченка.

В. Винниченко володів рідкісним талантом відчувати і творити красу. Таким талантом нагородили його батьки, які заклали в його душу почуття любові до України, що давало йому силу вистояти навіть тоді, коли це було майже неможливо. Сповнена глибокого драматизму і протистоянь, політична біографія Винниченка віддзеркалюється в його художній творчості.

Творча спадщина письменника вражає своєю багатогранністю і жанровою розмаїтістю: його перу належать понад 100 оповідань, п'єс, сценаріїв, публіцистичних статей, 14 романів, що-

денник, який вів Винниченко протягом кількох десятиліть. Особливу сторінку творчого доробку письменника становить мала проза – найвище досягнення літератури початку ХХ століття, визначне явище великої сили та історичної ваги, нове слово в літературі. У 1906 році побачила світ збірка "Краса і сила"до якої увійшли такі оповідання: "Краса і сила", "Заручини"

"Голота", "Біля машини", "Контрасти", "Мнімий господін", "Антрепренер Гаркун-Задунайський". Наступного року були надруковані "Дрібні оповідання": "Дим", "Темна сила", "Хто ворог?"

"На пристані", "Уміркований та щирий", "Раб краси", "Малорос-європеєць", "Голод", "Честь", "Ланцюг".

У малій прозі Винниченка тісно переплелися українська і європейська традиції, що значною мірою й зумовило своєрідність як стильової манери письма, так і проблематики його творів. Вже перша книжка оповідань відкрила нові обрії в дослідженні таємниць людської душі, людської особистості. Літературна критика радо привітала появу першої збірки оповідань В. Винниченка.

Не відкидаючи досвіду своїх попередників, Винниченко прагне до дальшого розширення і поглиблення меж і можливостей реалізму, до неореалізму як синтетичного методу, здатного відтворювати ірреальне в реальному, символ у конкретному. Саме такої літератури вимагав сучасний читач. "Нове життя нового прагне слова" – стало девізом письменників молодої генерації.

Уже в своїх перших оповіданнях Винниченко показав тодішню епоху, насичену соціальними суперечностями. Його оповідання відкрили нові горизонти в дослідженні таємниць людської

душі, "темних" інстинктів і підсвідомих імпульсів людської особистості. Ґрунтовний аналіз усіх оповідань збірки "Краса і сила" здійснила Леся Українка в незакінченій статті до журналу

"Жизнь", високо оцінивши твори збірки. А критик І. Кончіц відзначав: "Винниченко з'явився на полі українського письменства раптово, як результат невідомої творчості, і це ще раз свідчить

про невпинний розвиток національної душі. В його творах сконцентрувалася вся сучасна Україна" . На думку критиків, заслуга Винниченка полягає в глибині психологічного дослідження, майстерності відтворення внутрішнього світу героїв, їхніх переживань, сумнівів. В. Винниченко постійно звертається до людини, заглиблюється в її почуття. Гідний продовжувач психологічної інтелектуальної прози другої половини ХІХ століття, Винниченко одночасно був новатором, який пророче передбачив шляхи розвитку світової літератури. Як слушно зазначає Людмила Дем'янівська, "звернення до творчості Винниченка виявляє корені таких літературних

явищ, як екзистенціалізм (Камю), інтелектуальний театр, "філософський реалізм": пошуки Винниченка в галузі "неореалізму" й універсального психологізму знаходяться в руслі різноманітних віянь в українському й світовому театрі й кіно".

На відміну від прозаїків 70-90-х років ХІХ століття, Винниченко впроваджував нові мистецькі засоби, в його малій прозі вперше в літературі виражений погляд на сільську тему, зокрема

на процес пролетаризації села.

Якщо у творах попередників віддзеркалювалися окремі епізоди розорення селян, економічна деградація цілого класу, то в оповіданнях Винниченка цей процес виступає як система соціально-економічної революції. Проблемність існуючої дійсності, таким чином, робить оповідання Винниченка проблемними, на що звернув увагу О. Грушевський: "Так багато зачепив тем з відносин наших часів, – писав дослідник, – так багато пробудив надій на дальший блискучий розквіт видатного літературного таланту. Все це надає особливого значення літературній діяльності Винниченка серед сучасних молодих письменників".

Майже в кожному із своїх оповідань Винниченко відтворює особливу стильову атмосферу. Для її відтворення він використовує багаторазове повторення побутових, портретних чи пейзажних деталей, що сприяє створенню інтелектуально-психологічного стану персонажів. В оповіданнях Винниченка все живе, суттєве, емоційне: люди, предмети, природа.