Копия О / Копия О.Довженко-1 / Незабутнє
.doc«Незабутнє» — це своєрідне протистояння Довженка складній реальності, це величний гімн всеперемагаючій любові, «що сіє дітей на нашій родючій землі».
У новелі два головних героя — Олеся та Василь Нечай. Проте більш виразною є постать дівчини. Автор малює її широкими, яскравими та по-батьківськи ніжними мазками. «Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Олесею пишався весь куток. Бувало, по роботі вона щовечора, мов птиця, ну так співала коло хати на цілий куток, що, мо, й не снилось ні одній артистці з орденами. А вишивки її висіли по стінах під шклом у європейських музеях — у Лондоні, в Альберт-Вікторія музеї, в Парижі, в Мюнхені, у Нью-Йорку, хоча вона про це й не знала. Учила її покійна мати всьому. Була Олеся тонка, обдарована, артистична натура, тактовна, роботяща і бездоганно вихована хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромилися її, вважаючи чудною і неприступною».
Війна розірвала звичний сільський лад життя, принесла горе, страждання, невизначеність. Матір і двох сестер Олесі вбито, через село, відступаючи, проходять останні бійці... Численні важкі питання постали перед дівчиною. Як бути? Що чекає на неї? Що чекає її красу? Що буде з рідним народом? Шукаючи виходу із складного становища, Олеся пішла на крок незвичайний, підказаний їй «глибиною інстинкту роду», «підсвідомою мудрістю, що з'являється людині в грізні часи». Вона просить одного із відступаючих молодих бійців переночувати з нею.
Довженко творить легенду, оповідаючи «найдорожчими словами» про цей дивовижний епізод у житті молодих людей, повінчаних війною «серед нічного людського плачу, і реву худоби, і віщування псів». Автор вписує цю подію в широкий контекст життя народу, нагадуючи про його глибинні, закорінені в сиву давнину духовні цінності. Проте незабутні одвічні морально-етичні закони та традиції письменник на вимогу суворого часу сповнює новим змістом.
Ніч простої й ніжної любові Олесі та Василя постає великим протистоянням злу і насильству. Ця картина вибудована за традиційним для Довженкової творчості принципом художнього контрасту, який увиразнює основну думку твору. Урочисту тишу і високий лад гарних сором'язливих слів раз по раз порушують страшні звуки війни. Вона вривається в цей окремішний, світлий і чистий, світ кохання ревом гармат і літаків, кулеметними чергами, людським плачем, нагадуючи про жорстоку реальність. Зіставляючи діаметрально протилежні поняття життя і смерті, любові і ненависті, щастя і горя, пись¬менник стверджує життєдайне начало.
Для Олесі та Василя кохання стало виходом на нові, несподівані для них самих духовні орбіти. Ще вчора розгублені, безпорадні, при¬гнічені великим горем, що впало на людей, «вони ніби виросли обоє за цю ніч, і душі їхні піднеслися вперше до високих вершин проник¬ливості і розуміння». Зникли розпач та невизначеність, натомість з'явилося чітке і ясне усвідомлення своєї подальшої місії. Всупереч жорстоким обставинам, Олеся та Василь мають захистити своє щастя, продовжити свій рід, відстояти, таким чином, у боротьбі з ворогом рідний народ.
У кінці новели Довженко підводить зображену ним ситуацію до своєрідного широкого узагальнення. Провівши до схід сонця Василя на війну, вже не Олеся, а «Олеся-Ярославна виплакала на перелазі свою многосотлітню пісню... і стала... кам'яною». Піднесений таким чином до виразного історико-філософського символу образ героїні викликає асоціації не лише із страдницьким шляхом української жін¬ки у віках, а й з долею України взагалі.
У новелі «Незабутнє» Довженко, окрім основної ідеї життєствердження, пунктирно окреслює й інші проблеми, продиктовані воєнною дійсністю. Коментуючи Олесине рішення залишитися в окупованому селі, письменник наголошує на безглуздості війни і підкреслює пат¬ріотичну ідею. «Не побігла Олеся за Василем у далекі краї. Не було в неї ні фібрового ширпотребу, ні компаса, — нічого для дороги. У неї була хата, земля, квіти і дорогі могили батьків». А в словах бійця, звернених до молодої дружини, звучать гуманні авторські ідеї добра і всепрощення. Вони, проте, будуть глибоко зреалізовані вже в кіноповісті «Україна в огні», в основу якої майже без змін увійде цей романтичний твір. Тут же знайдуть своє цікаве продовження й образи головних героїв новели — Василя та Олесі.