ekologichne otvet

Як функція державного управління у сфері спеціального при­родокористування екологічне інформаційне забезпечення здійсню­ється органами державного управління, на які покладено організацію збирання інформації про стан природних ресурсів, їх розподіл між природокористувачами, накопичення такої інформації в передбаче­ний законодавством спосіб та оприлюднення, забезпечення вільного доступу до неї.

Джерелами інформації про стан природних ресурсів, природокористувачів є: кадастри природних ресурсів; реєстри природо-користувачів; дані державного обліку та звітності; дані моніторингу довкілля; Національна доповідь про стан навколишнього природно­го середовища в Україні, повідомлення (щорічні інформування) про стан навколишнього природного середовища, що роблять Рада міні­стрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації,

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; доку­ментація, що надається природокористувачем для отримання спеці­ального дозволу на використання природного ресурсу та інші дже­рела інформації.

Відносини інформаційного характеру, учасниками яких є відповідні державні органи, виникають також у процесі організації здійснення державної екологічної експертизи, прийняття рішень про надання природних ресурсів у спеціальне використання, органі­зації публічних слухань проектів господарської діяльності, реаліза­ція яких може неґативно позначитися на стані природних ресурсів, видачі різних довідок екологічного характеру в порядку, встанов­леному законодавством, у процесі здійснення контролю за дотри­манням вимог законодавства про охорону природних ресурсів, їх раціональне використання.

Екологічне інформаційне забезпечення у системі державного управління природокористуванням має два призначення: перше -сприяння організації сталого природокористування, яке не призводить до деґрадації природного середовища та його окремих елементів, надає можливість розвивати економіку, не зменшуючи її ресурсну базу; дру­ге - створення умов для організації ефективного державного та гро­мадського контролю за збереженням природних ресурсів, їх відтво­ренням і раціональним використанням. У першому випадку на основі обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів за допомогою кадастрів природних ресурсів, інших систем обліку в цій сфері та даних моніторингу довкілля розробляються плани та програ­ми з питань охорони довкілля, охорони та раціонального використання природних ресурсів, здійснюється розподіл природних ресурсів між природокористувачами. У другому - оцінюється стан довкілля, окре­мих природних ресурсів, на підставі проведеного аналізу виявляються слабкі місця в організації природокористування та здійснюються за­ходи щодо їх усунення. Також отримана від природокористувачів інформація є основою для оцінки відповідності діяльності, пов’язаної з природокористуванням, вимогам охорони та раціонального викори­стання природних ресурсів, прийняття на її основі рішень щодо усу­нення виявлених правопорушень, застосування до правопорушників відповідних санкцій.

Як функція державного управління екологічне інформаційне забезпечення здійснюється відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Так, Мінприроди України, Держводгосп України, Держкомзем України, Держлісгосп України, реалізуючи свої повноваження з прийняття рішень про надання приро­дних ресурсів у спеціальне використання, ведення природних кадас­трів, моніторингу природних ресурсів, забезпечують накопичення та розповсюдження інформації про природокористувачів, про якісні та кількісні показники земель та інших природних ресурсів, а також про показники забрудненості ґрунтів, води, рослин тощо. Відповідне ін­формаційне забезпечення здійснює й Мінагрополітики України у процесі проведення моніторингу родючості ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель, державного контролю у сфері сільського гос­подарства, садівництва, виноградарства, харчової та переробної промисловості. Велике значення для організації

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 431

природокористу­вання з урахуванням чинників, що можуть негативно впливати на стан природних ресурсів, мають повноваження Міністерства охоро­ни здоров’я України щодо надання інформації про вплив біологіч­них, хімічних, фізичних та інших факторів на стан навколишнього природного середовища.

Різноманітність джерел екологічної інформації, напрямків її використання зумовила формування досить розгалуженої системи норм, що регулюють відносини у сфері екологічного інформаційно­го забезпечення. Ці норми можна поділити на два види – спеціалі­зовані та загальні.

Спеціалізовані – це норми, що мають екологічне забарвлення, вирішують специфічні питання надання інформації з природокористу­вання, стану довкілля, природних ресурсів. До них слід віднести, зок­рема, норми Конституції України (ст. 50), що ґарантують кожному право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів, а також право на її поширення. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.ст. 25, 25-1) містить норми, що визначають зміст екологічної інформації, склад джерел надходження екологічної інформації, основні способи її поши­рення органами державної влади та органами місцевого самоврядуван­ня. Відповідно до цього Закону Мінприроди України наказом від 18 грудня 2003 р. № 169 затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації, яке визначило особливості екологічного інфо­рмування [6]. Установлено, зокрема, що інформаційний запит може не містити арґументації щодо заінтересованості запитувача, подається в письмовій чи електронній формі та має містити не більше трьох пи­тань з однієї екологічної проблеми. У відповідь на запит надається адекватна та достовірна екологічна інформація. Органи державної вла­ди та їх органи на місцях, які мають екологічну інформацію, надають запитувачеві інформацію в запитуваній ним формі за її наявності, а за її відсутності - в іншій наявній формі з роз’яснення причин надання інформації в такій формі.

Окремими нормативно-правовими актами визначаються осо­бливості надання певного роду інформації з охорони навколишньо­го природного середовища, стану природних ресурсів. Наприклад, згідно з Положенням про регіональні кадастри природних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1781, для задоволення потреб центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій та громадян у наданні відомостей з регіонального кадастру створюється автоматизована система його ведення, яка базується на використанні геоінформаційних техноло­гій [7]. Зауважимо, що реґіональні кадастри ведуться за окремими видами природних ресурсів: земельні ресурси, водні ресурси; при­родні рослинні ресурси, ресурси тваринного світу; природні лікува­льні ресурси; мінерально-сировинні ресурси; корисні копалини ро­довищ, проявів, а також корисні копалини техногенних родовищ. Відповідні кадастри включають відомості та дані, що характеризу­ють кількісний, якісний стан та економічну оцінку природних ре­сурсів, розподіл між користувачами, віднесення до груп, категорій захисності, місця розташування і правовий режим земельних діля­нок, їх оцінку, класифікацію та іншу інформацію.

У Положенні про державну систему моніторингу довкілля, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391, установлено обов’язки суб’єктів моніторингу щодо поширення відповідної інформації, основні правила користування нею [8]. Передбачено, що інформація, яка зберігається в системі моніторингу, використовується для прийняття рішень у галузі охо­рони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки органами державної влади та органами місце­вого самоврядування і надається їм безкоштовно відповідно до за­тверджених реґламентів інформаційного обслуговування користу­вачів системи моніторингу та її складових частин. Спеціально під­готовлена інформація на запит користувачів підлягає оплаті за домовленістю, якщо інше не передбачено нормативними актами або укладеними двосторонніми

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 432

угодами про безкоштовні взаємовідносини постачальників і споживачів інформації. Такі угоди підляга­ють реєстрації в Мінприроди.

Загальні норми інформаційного призначення – це норми, що ви­значають загальні умови та порядок надання інформації з різних пи­тань суспільного життя, включаючи природокористування, охорону навколишнього природного середовища. Базові для цієї сфери норми містяться в Законах України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., «Про звернення гро­мадян» від 2 жовтня 1996 р. та інших законодавчих актах. Вони, зок­рема, установлюють загальні правові основи одержання, використан­ня, розповсюдження та зберігання інформації, закріплюють право осо­би на інформацію в усіх сферах суспільного й державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначають статус учасників інформаційних відносин, реґулюють доступ до інформації та забезпечують її охорону, захищають особу та суспільство від неправ­дивої інформації тощо. Норми загального призначення є основою для формування спеціальних норм.

Незважаючи на велику кількість нормативно-правових актів, що реґулюють відносини з екологічного інформаційного забезпечення, визнати відповідне законодавство досконалим не можна. Впадає в око численність підзаконних актів, якими реґламентуються питання на­дання екологічної інформації. Серед них, зокрема, Положення про по­рядок надання екологічної інформації [6], яке, по суті, є систематизу­ючим актом у цій сфері. З цим не можна погодитися, оскільки важли­вість, значущість питання потребує адекватного законодавчого вирішення. Відповідну роль має відігравати не підзаконний акт, при­йнятий одним із центральних органів виконавчої влади, а закон про екологічну інформацію. Це підвищить рівень правового реґулювання екологічного інформування до загального рівня правового забезпечен­ня інформаційних відносин, в яких головну роль відіграють закони, підкреслить, що питанням екологічного інформування в державі при­діляється значна увага, вони розглядаються як важлива складова еко­логічної політики в Україні.

Одночасно варто переглянути основні природоресурсні кодекси, закони на предмет посилення ними реґламентації інформаційних від­носин у сфері використання природних ресурсів. Для цього має бути зроблено крок від фраґментарного визначення тих чи інших аспектів інформаційного забезпечення природокористування до системного врегулювання цього питання. Тобто, як і Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Водний, Земельний, Лі­совий кодекси, Кодекс про надра, закони про тваринний світ, про рослинний світ, про охорону атмосферного повітря повинні містити спеціальні статті, у яких би визначався зміст інформації про стан відповідних природних ресурсів, джерела, в яких вона міститься, органи, що відповідають за організацію інформування у певній сфері природокористування.

На окрему увагу заслуговує питання щодо Національної допові­ді про стан навколишнього природного середовища в Україні. Загальна норма стосовно підготовки цієї доповіді міститься в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 25-1). У ній визначається центральний орган виконавчої влади, на який покла­дається підготовка щорічної Національної доповіді про стан навколи­шнього природного середовища, подання її на розгляд Верховної Ради України, а після розгляду парламентом - опублікування окремим ви­данням та розміщення в системі Інтернет [5]. Ці вимоги досить за­гальні, з них не можна зрозуміти, яким чином фінансуються роботи з підготовки доповіді, на яких засадах залучаються до цього пред­ставники наукових та інших заінтересованих установ, організацій, які основні положення має включати доповідь, у якому порядку (на пленарних засіданнях чи засіданнях профільного комітету) вона має розглядатись у Верховній Раді України, чи існує відповідальність за недодержання вимог щодо підготовки доповіді тощо. Очевидно, Закон надає досить широку свободу дій щодо підготовки й оформ­лення зазначеної доповіді уповноваженому центральному органу виконавчої влади (Мінприроди України). Це неґативно позначаєть­ся на опрацюванні досить важливого документа, який має надавати максимально повну інформацію про стан

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 433

природних ресурсів в Україні, проблеми, що виникають у процесі їх використання. На­приклад, відсутня інформація про те, що була підготовлена Націо­нальна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні за 2005 р. На практиці має місце суттєве затримання з її підготовкою (один-два роки), що позначається на актуальності, до­стовірності інформації, яка включається в доповідь.

З огляду на зазначене слід підтримати пропозицію А.Л. Деркача щодо вдосконалення законодавчого забезпечення підготовки Націона­льної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні [9, с 126]. Цьому питанню в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» доцільно приділити окрему статтю, у якій має бути відображено всі організаційні та фінансові ас­пекти, пов’язані з опрацюванням такої доповіді, запропоновано новий порядок її підготовки: вона розробляється Мінприроди України й по­дається до Кабінету Міністрів України з наступним внесенням на роз­гляд Верховної Ради України.

Висновки. Отже, відносини з екологічного інформаційного забезпечення у сфері природокористування реґулюються великою кількістю нормативно-правових актів, серед яких переважають ті, що мають підзаконний характер. Слід посилити роль закону в цій сфері, зокрема, шляхом прийняття закону про екологічну інформа­цію. Також доцільно у Водному, Земельному, Лісовому кодексах, Кодексі про надра, законах про тваринний і рослинний світ, про охорону атмосферного повітря передбачити спеціальні статті, у яких би визначався зміст інформації про стан відповідних природ­них ресурсів, джерела, в яких вона міститься, органи, що відпові­дають за організацію інформування в цій сфері природокористу­вання. Крім того, на законодавчому рівні треба вдосконалити поря­док подання Національної доповіді про стан навколишнього при­родного середовища в Україні до Верховної Ради України. Це має робити Кабінет Міністрів України, попередньо отримавши таку до­повідь від Мінприроди України.

–––––––––––

Корнякова Т. Охорона довкілля – важлива функція Української дер­жави / Т. Корнякова // Право України. – 2009. – № 12. – С. 202–208.

Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні: моно­графія / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. – К.: Юридична думка, 2006. – 384 с.

Екологічне право України. Академічний курс: підручник / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – [2-е вид.]. – К.: Юридична думка, 2008. – 720 с.

Судовий захист екологічних прав громадян України: довідник для суддів / М.В. Краснова, Н.Р. Малишева, П.І. Шевчук та ін. – К.: КМ Академія, 2001. – 178 с.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

Офіційний вісник України. – 2004. – № 6. – Ст. 228.

Офіційний вісник України. – 2002. – № 1. – Ст. 87.

Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 91.

Деркач А.Л. Організаційно-правові аспекти контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки: дис. ...

канд. юрид. наук: 12.00.05 / А.Л. Деркач. – К., 2007.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 434

146. Особливості юридичної відповідальності за жорстоке поводження з тваринами

До законодавства, приписи якого не допускають жорстокого поводження з тваринами належать наступні нормативно-правові акти:

-ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 р. №3447-IV;

-Кодекс України про адміністративні правопорушення;

-Кримінальний кодекс України; - Правила утримання домашніх собак та котів в м. Києві.

А також закони України «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ветеринарну медицину» та інш.

Ст.18 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлюються загальні правила поводження з тваринами, що виключають жорстокість:

При поводженні з тваринами не допускається:

-використання оснащень, інвентарю, що травмують тварин;

-примушування тварин до виконання неприродних для них дій, що призводять до травмувань;

-нанесення побоїв, травм з метою примушування тварин до виконання будь-яких вимог;

-використання тварин в умовах надмірних фізіологічних навантажень тощо.

При проведенні больових процедур обов’язкове застосування знеболюючих препаратів. Забороняється:

-розведення тварин з виявленими генетичними змінами, що спричиняють їм страждання;

-розведення тварин зі спадково закріпленою агресивністю;

-примушування до нападу одних тварин на інших, крім випадків використання собак мисливських порід, інших ловчих звірів та птахів для полювання;

-проведення генетичних змін на тваринах;

-застосування до тварин фармакологічних та механічних засобів допінгу; -інші дії чи бездіяльність, що суперечать принципам захисту тварин від жорстокого поводження.

Ст.22 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлюються правила поводження з домашніми тваринами, що виключають жорстокість:

При поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує, зобов’язана:

-дбати про домашню тварину, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води;

-надавати можливість домашній тварині здійснювати необхідні рухи, контактувати з собі подібними;

-забезпечити наявність намордника, повідка, що необхідні для здійснення вигулу домашньої тварини поза місцем її постійного утримання;

-забезпечити наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками;

-забезпечувати своєчасне надання домашній тварині ветеринарних послуг (обстеження, лікування, щеплення тощо);

-негайно повідомляти медичну або ветеринарну установу про випадки заподіяння домашньою твариною ушкоджень здоров’ю людині або іншим тваринам;

-негайно доставляти домашню тварину, яка вчинила дії, передбачені абзацом сьомим цієї статті, у ветеринарну установу для огляду;

-запобігати неконтрольованому розмноженню домашніх тварин.

Згідно Ст. 89 Кодексу України про адміністративні правопорушення, жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі, - тягнуть за собою накладання штрафу від 9 до 21 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 435

Згідно Ст. 299 Кримінального кодексу України, знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів,

-караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього,

-караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

147. Підстави виникнення, зміни і припинення права спеціального лісокористування

Право лісокористування є важливим інститутом лісового права, нормами якого регулюються умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів.

Інститут права лісокористування є похідним від права власності на ліси і тому містить: а) право користування лісом як повноваження власника лісу, або право, надане власником відповідно до законодавства спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям та громадянам; б) право використання лісових ресурсів, надане фізичним і юридичним особам в установленому законодавством порядку.

Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, комунальні, колективні, громадські, приватні підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юридичні особи та громадяни.

У лісах здійснюються такі види користувань:

-за підставами виникнення права використання лісових ресурсів: загальне та спеціальне використання лісових ресурсів; -за правовою формою реалізації: первинне використання лісів;

-за цільовим призначенням лісу: використання лісів для потреб лісового господарства; використання лісів для потреб мисливського господарства; використання лісів у науково-дослідних, санітарногігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях; -за строками використання: постійне та тимчасове.

Право загального використання лісових ресурсів здійснюють громадяни в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності, які мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно, без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів Держкомлісгоспу України, погоджених з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальних органів Мінприроди України.

При здійсненні права загального використання лісових ресурсів громадяни зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 436

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети без надання земельних ділянок.

В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, живиці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Отже, види спеціального права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на:

- використання деревних ресурсів лісу - заготівля деревини, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори та ін.);

-побічні лісові користування - заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету; -використання лісів для відтворення ресурсів тваринного походження - користування лісом для потреб мисливського господарства;

-використання корисних властивостей лісів - користування

лісом для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства.

За правовою формою реалізації правом лісокористування може бути наділене лише первинне лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані державні та комунальні лісогосподарські підприємства, інші державні та комунальні підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Таких суб'єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів (ст. 17 Лісового кодексу України). Праву лісокористування цих суб'єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, яке посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Своє право лісокористування вони зобов'язані оформляти на загальних підставах (ст. 69 Кодексу).

Постійні лісокористувачі не вправі передавати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасу худоби, службових земельних наділів не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, оскільки в цьому випадку йдеться про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) своєї правомочності внутрішньогосподарського управління землею.

Відповідно до законодавства лісокористувачі, яким ліси державної, комунальної або приватної власності для відповідних цілей можуть надаватись у тимчасове користування (короткострокове - до одного року, довгострокове - від одного до п'ятдесяти років), визначаються як тимчасові.

Право довгострокового тимчасового користування лісами оформляється договором на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органами Держкомлісгоспу України, а також шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органах виконавчої влади з питань лісового господарства. Право короткострокового тимчасового користування лісами оформляється спеціальним дозволом, що видається власником лісів, постійним користувачем.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 437

Право спеціального лісокористування має строковий характер (як правило, один рік), після його закінчення необхідне повторне оформлення.

Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціального дозволу - лісорубного квитка, ордера, лісового квитка. Такі дозволи видаються: органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу України - на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування; власниками лісів або постійними лісокористувачами - на всі інші види спеціального використання лісових ресурсів.

За змістом право лісокористування - це сукупність повноважень лісокористувачів, або сукупність їх прав та обов'язків, визначених законодавством та умовами договорів і дозволів. Вони вправі здійснювати лише ті лісові користування, які їм дозволені, й використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.

У главі 2 ЛК України визначаються загальні права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористувачів. Зокрема, постійні лісокористувачі мають право: самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації. Тимчасові лісокористувачі на умовах короткострокового користування мають право: здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; власності на заготовлену ними в результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством.

У свою чергу постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Тимчасові лісокористувачі зобов'язані: приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; здійснювати

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 438

використання лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Законом можуть бути передбачені й інші права та обов'язки постійних та тимчасових лісокористувачів.

Права та обов'язки лісокористувачів виникають на підставі юридичних складів, зокрема: подання клопотання про надання у постійне або тимчасове користування ділянки лісу для відповідних цілей, до якого додаються статутні документи (статут чи положення), зареєстровані у встановленому порядку, погоджений проект відведення зазначеної ділянки, інші документи. На підставі такого клопотання в установленому земельним законодавством порядку видається державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що підлягає державній реєстрації, або ж укладаються договори оренди землі.

Право спеціального користування постійних лісокористувачів виникає з моменту одержання дозволу - лісорубного квитка, ордера або лісового квитка, який видається державними органами лісового господарства після затвердження лімітів використання лісових ресурсів, виділення лісосічного фонду в натурі (постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. (із змінами від 20 квітня 1994 р.) «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та Положення про порядок установлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»).

Право постійного лісокористування припиняється у разі: припинення права користування земельною ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом; використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоди навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням. При цьому дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів анулюється органами, які його видали.

Підстави для припинення права тимчасового користування лісами визначені ст. 78 ЛК України.

Спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є платним. Плата здійснюється за встановленими Кабінетом Міністрів України таксами на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, і на живицю, або у вигляді орендної плати. Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встановлюється виходячи з лімітів їх використання на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і доступності (Такси на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, і на живицю, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р., зі змінами від 21 лютого 2007 р., Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р., зі змінами від 26 жовтня 2001 р.; Інструкція про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затверджена спільним наказом Держкомлісгоспу, Мінфіну, Мінекономіки, Мінекобезпеки та Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 1999 р., з наступними змінами). Розмір орендної плати визначається за угодою сторін у договорі оренди.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 439

Розподіл зборів за використання лісових ресурсів на землях державної та комунальної власності визначається законом.

Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договору, заповіту або за рішенням суду, зокрема шляхом встановлення лісового сервітуту (ст. 22 ЛК України).

Заготівля деревини. Це основне лісове користування щодо задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Порядок заготівлі деревини регулюється статтями 70-71 ЛК України, Правилами рубок головного користування в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р., Порядком спеціального використання лісових ресурсів та Порядком видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року.

Заготівля деревини у порядку спеціального використання здійснюється під час проведення рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах з дотриманням принципів безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних деревостанів, їх екологічних та інших корисних властивостей.

Для заготівлі деревини під час рубок головного використання в першу чергу призначаються пошкоджені, ті, що усихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування.

Залежно від категорії лісів, лісорослинних умов, біологічних особливостей деревних порід, типу лісу, складу і вікової структури деревостанів, наявності та стану підросту господарсько цінних порід, ступеня стійкості ґрунтів проти ерозії, стрімкості схилів та інших особливостей застосовуються такі системи рубок: вибіркові - рубки, під час яких періодично вирубується частина дерев, що є перестійними і стиглими, а лісова ділянка залишається постійно вкритою лісовою рослинністю; поступові - рубки, під час яких передбачається видалення деревостану за кілька прийомів; суцільні - рубки, під час яких весь деревостан вирубується повністю, за винятком насінників, життєздатного підросту і молодняку, цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, що підлягають збереженню відповідно до цього Порядку; комбіновані - несуцільні рубки, під час яких поєднуються елементи різних систем поступових і вибіркових рубок.

Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов'язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів) та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо) (Правила поліпшення якісного складу лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р.).

В особливо захисних ділянках лісу може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок. Зокрема, не дозволяється вирубування та пошкодження: цінних і рідкісних дерев і чагарників, занесених до Червоної книги України; насінників і плюсових дерев. У виняткових випадках вирубування таких об'єктів лісу може бути здійснене з дозволу спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

На заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу, видається спеціальний дозвіл - лісорубний квиток, на підставі ліміту заготівлі

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 440