ekologichne otvet

е) припиняти незаконні дії або анулювати дозволи та встановлювати обмеження на добування, всі види викорис­тання, утримання, реалізацію, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин;

є) здійснювати контроль за торгівлею мисливськими тро­феями і виготовленням виробів з них;

ж) подавати позови про відшкодування збитків і витрат, заподіяних підприємствами, установами, організаціями та громадянами внаслідок порушення законодавства про охоро­ну, використання і відтворення об'єктів тваринного світу.

Широкими повноваженнями щодо здійснення контролю наділені посадові особи органів контролю та управління в га­лузі охорони, використання і відтворення тваринного світу. Відповідно до законодавства вони мають право:

а) давати обов'язкові до виконання вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і від­творення тваринного світу;

б) перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу; зупиняти транспортні, у тому числі плавучі, засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів і су­ден, знарядь полювання і рибальства та добутої продукції;

в) доставляти осіб, що порушують законодавство у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, в мілі­цію та органи місцевого самоврядування;

г) вилучати в осіб, що порушують законодавство, знаряд­дя добування тварин (у тому числі рибних запасів), плавучі і транспортні засоби, обладнання та предмети, що були зна­ряддям правопорушення, незаконно добуту продукцію, а та­кож відповідні документи;

д) проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відео-зйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень законодавства в галузі охорони тваринного світу;

е) викликати громадян та посадових осіб для давання ус­них або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними законодавства в названій галузі;

є) складати протоколи та розглядати справи про адмініст­ративні правопорушення в галузі охорони, використання і від­творення об'єктів тваринного світу.

Систематизовано і стисло заходи охорони тваринного сві­ту викладені в ст. 32 Закону України «Про тваринний світ»,

відповідно до якої охорона тваринного світу забезпечується, зокрема, шляхом: створення заповідників, заказників і виді­лення інших природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні; обмеження вилучення тварин із природ­ного середовища для зоологічних колекцій; надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій;

виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тва­рин; пропаганди важливості охорони тваринного світу засоба­ми масової інформації; стимулювання діяльності, спрямованої на охорону, раціональне використання і відтворення тварин­ного світу.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 421

Для вирішення проблеми охорони тваринного світу велике значення має охорона мігруючих видів диких тварин. Мігрую­чи на сотні і тисячі кілометрів, тварини на своєму шляху пе­ретинають кордони різних країн. Тому забезпечення їх охо­рони вимагає спільних зусиль всіх держав.

З метою розробки і вжиття спільних заходів щодо забез­печення, охорони мігруючих видів тварин протягом усього їхнього міграційного шляху на землі, в повітрі й у воді 23 червня 1979 р. у Бонні було прийнято Конвенцію «Про збереження мігруючих видів диких тварин», яка набрала чин­ності 3 листопада 1983 р.

У цьому документі була визнана необхідність співпраці різних країн у галузі охорони тварин, що мігрують через на­ціональні кордони. Зокрема, в Конвенції зазначено, що, вра­ховуючи наростаючу екологічну, генетичну, наукову, естетич­ну, рекреаційну, культурну, освітню цінність диких тварин, а також їх цінність із соціальної та економічної точок зору, дер­жави повинні зберігати мігруючі види тварин, які живуть в межах кордонів національної юрисдикції або перетинають ці кордони.

19 березня 1999 р. Верховна Рада прийняла Закон Ук­раїни «Про приєднання України до Боннської Конвенції». Це означає, що Україна взяла на себе зобов'язання дотримува­тися норм, проголошених у рішеннях зазначеної Конвенції.

Охороні диких тварин присвячена також Конвенція «Про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що пере­бувають під загрозою зникнення», яка була підписана у Ва­шингтоні 3 березня 1973 року. Торгівля тваринами і рослина­ми, вилученими з дикої природи, набула загрозливих масшта­бів. Конвенція передбачає заборону або суворий контроль міжнародної торгівлі та інших пересувань через митні кордони країн найбільш рідкісних і цінних видів тварин та рослин. Тор­гівля цими видами дозволяється при наявності дозволу, спе­ціально визначеного кожною країною, та підтвердження за­конності їх набуття. У випадку відсутності відповідного дозво­лу зразки, що потрапляють під дію Конвенції, можуть бути за­тримані або конфісковані митними органами країн, через митні пункти яких вони провозяться.

Сьогодні дозволи на ввезення тварин в Україну та виве­зення за її межі здійснюються Міністерством екології та при­родних ресурсів.

Підписуючи зазначені Конвенції, світова спільнота виходи­ла з того, що народи і держави повинні бути головними за­хисниками дикої фауни і флори.

143. Правові засади забезпечення екологічної безпеки при поводженні з пестицидами та агрохімікатами

Хімічний метод захисту рослин простий, доступний, надійний та ефективний. Однак, при його невмілому застосуванні, можна завдати значної шкоди не тільки навколишньому середовищу, а й здоров'ю людини. Як свідчить досвід попередніх років основними причинами виникнення отруєнь в побуті є:

-використання препаратів, не дозволених до застосування населенням;

-проведення робіт з застосуванням хімічних засобів захисту рослин без дотримання затверджених регламентів їх безпечного застосування: дози препаратів, кратність обробок, умов застосування тощо (регламенти застосування обов'язково указуються на етикетці);

-проведення робіт з порушенням вимог техніки безпеки при використанні пестицидів і агрохімікатів.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 422

Відповідно до вимог Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», відповідних Постанов Кабінету Міністрів України та Державних санітарних правил «Транспортування, зберігання, та застосування пестицидів у народному господарстві» ДСП8.8.1.2.001-98, в народному господарстві дозволяється використання лише тих пестицидів, які ввійшли до „Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні”, затвердженого Департамент екологічної безпеки та поводження з небезпечними хімічними речовинами та відходами Міністерства екології та природних ресурсів України, за погодженням з МОЗ України.

Щорічно до початку робіт із пестицидами плани їх використання різними підприємствами, установами та організаціями, фермерськими господарствами повинні погоджуватись із санітарно-епідеміологічною службою.

Порушення регламентів застосування пестицидів та санітарних правил щодо їх використання може призвести до небажаних наслідків. Так, в минулому році, в СТОВ МТС „Поляна” Монастирищенського району було проведено обробіток полів озимого ріпака пестицидами. Всупереч санітарним нормам і правилам керівництвом господарства не погоджувались плани використання засобів захисту рослин з територіальною санепідстанцією. Обробіток полів проводився препаратом не включеним в „Перелік пестицидів і агрохімікатів дозволених до використання в Україні”. Адміністрацією господарства не було проведено своєчасне оповіщення населення та власників суміжних сільськогосподарських угідь про строки та методи хімічної обробки рослин. Як наслідок - масова загибель бджіл.

В Шполянському районі здійснення авіаційно-хімічних робіт без узгодження планів їх проведення призвела до того, що під час внесення гербіцидів відбулось забруднення територій, прилеглих до оброблюваних ділянок. Постраждали сільськогосподарські культури, які на них вирощувались.

Згідно з даними моніторингових досліджень, які здійснює санепідслужба області загальна забрудненість залишковими кількостями пестицидів об’єктів довкілля (харчових продуктів, грунту води, повітря) склала в 2005 році 11,5% (в 2004 році – 10,7 %), вище гігієнічних нормативів - 2,5%, (в 2004р. -1,9 %). В минулому році зареєстровано перевищення максимально-допустимих рівнів вмісту нітратів в рослинницький продукції в 4,1 % випадків, проти 2,9% в 2004р. Наведені цифри свідчать про порушення регламентів застосування засобів захисту рослин.

Стосовно реалізації пестицидів і агрохімікатів, хотів би привернути увагу на те, що у відповідності із ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів діяльності» та спільного наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету промислової політики України від 22.02.01 № 40/70 реалізація пестицидів суб’єктами підприємницької діяльності, в тому числі і роздрібна можлива лише за наявності ліцензії Мінпромполітики.

Крім того, особи, які здійснюють торгівлю пестицидами повинні отримати допуск згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 18.09.95 №746 «Про затвердження порядку одержання допуску (посвідчення) на право роботи пов'язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами». Постановою передбачено, що обов'язковими умовами одержання допуску є проходження медичного огляду та навчання за програмою, затвердженою в установленому порядку.

Допуск та медичну книжку особи, що здійснюють торгівлю пестицидами і агрохімікатами, повинні мати при собі і пред'являти їх на вимогу представників контролюючих органів.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 423

Роботи з застосуванням хімічних засобів захисту рослин на присадибних ділянках необхідно проводити з дотриманням затверджених регламентів їх безпечного застосування (дози препаратів і кратність обробок та ін., які обов'язково вказуються на етикетці).

При цьому, слід суворо дотримуватись заходів особистої безпеки. Роботи необхідно проводити рано в ранці, або ввечері, коли температура повітря не перевищує 20°С. Необхідно передбачити захист шкіри, очей та органів дихання від пестицидів (протигаз, респіратор, ватно-марлева пов'язка).

Під час роботи з пестицидами забороняється приймати їжу та курити. Після проведення робіт необхідно ретельно вимити з милом руки, інші відкриті ділянки тіла та змінити одяг.

При перших ознаках отруєння слід негайно припинити роботу і звернутись в найближчу лікувальну установу для отримання медичної допомоги, або викликати швидку допомогу.

До приїзду швидкої допомоги потерпілого треба вивести з зони, яка оброблялась пестицидами, зняти засоби індивідуального захисту, звільнити від здавлюючого одягу.

Пестицид, що потрапив на шкіру, змити струменем води, краще з милом, або видалити за допомогою тканини чи ватного тампона, а потім промити шкіру достатньою кількістю води.

При попаданні пестициду в очі слід негайно промити їх достатньою кількістю води.

При надходженні у шлунок потерпілому потрібно дати випити декілька стаканів води або розчину марганцевокислого калію слабо-рожевого кольору і викликати блювоту. Процедуру повторити 2-3 рази. (Забороняється викликати блювоту у хворого, що знаходиться в непритомному стані або при наявності судом).

При послабленні дихання потерпілому дають нюхати нашатирний спирт. У випадку припинення дихання необхідно негайно приступити до штучної вентиляції легень.

Проте, ще раз наголошую, що в усіх випадках отруєння пестицидами (навіть легкого) необхідно якомога швидше звернутися за медичною допомогою.

Дотримання регламентів застосування пестицидів, особистої гігієни та заходів безпеки при проведенні робіт з ними гарантує безпечність для Вашого здоров'я.

144. Особливості відповідальності володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки

Проаналізовано поняття екологічного ризику як властивості джерела підвищеної екологічної небезпеки, сформульовано поняття екологічної безпеки і екологічного ризику. Досліджено правосуб’єктність учасників екологічно ризикованих видів діяльності при поводженні їх із джерелами підвищеної екологічної небезпеки. Автор вважає, що доцільно визначити основи екологічної безпеки та окреслити відповідні групи ризиків при поводженні з джерелами підвищеної екологічної небезпеки у єдиному законодавчому акті.

Ключові слова: екологічна безпека, екологічний ризик, джерело підвищеної екологічної небезпеки, об’єкт підвищеної небезпеки.

Екологічна безпека є важливою складовою національної безпеки кожної держави. Відповідно до Закону України “Про основи національної безпеки

України” від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміють захищеність

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 424

життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Згідно з Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей (ст. 50).

Законодавче визначення екологічної безпеки принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Змістом екологічної безпеки є запобігання екологічним негативам, тоді як національна безпека передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру [1, с. 132].

З поняттям екологічної безпеки пов’язане поняття екологічного ризику, який розглядається у науці екологічного права як складний юридичний феномен у регулятивних правовідносинах екологічної безпеки [2, с. 94] та різновид ширшої категорії ризику [3, с. 62].

В етимологічному аспекті загальна категорія ризику розглядається як імовірність настання небажаних подій та наслідків [4]. Очевидно, що поняття ризику у цьому контексті обов’язково пов’язують з настанням негативних наслідків та непередбачуваних подій, що має суб’єктивне значення для необмеженого кола осіб.

Близьке за змістом до наведеного вище є стандартизоване визначення екологічного ризику як імовірності настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистеми [3, с. 62–63]. Із даного визначення залишається незрозумілим, чому йдеться лише про наслідки шкідливого впливу на довкілля, та ще й такого, яке спричиняє деградацію екосистеми, і не згадується людина, її здоров’я та життя як об’єкти такого впливу. Очевидно автори даного визначення

помилково включили людину до елементів навколишнього природного210 В. Ярчак середовища, не визнаючи її самостійною одиницею екосистеми та екологоправових відносин.

Відповідно до Директиви Ради Європейського Союзу від 9 грудня 1996 року № 96/82-ЄС про стримування великих аварій, пов’язаних з небезпечними

речовинами, ризик означає імовірність настання певної події за певних обставин та у певний час. Отже, він інтерпретується дещо ширше, як природна необхідність, як суб’єктивна категорія, що за своїм походженням не залежить від джерел, які продукують ризик, але підлягає кореляції. Водночас дане визначення, на мою думку, також не можна вважати повним, оскільки воно пов’язує ризик лише з настанням події. Але загальновідомим положенням юридичної науки є вчення про склад правовідносин, які включають у себе з-поміж інших елементів (суб’єкта, об’єкта та змісту) підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин. Такими підставами є юридичні факти – дії та події. Одним з їх різновидів є тривалі юридичні факти – юридичні стани.

Дослідженням проблеми екологічних ризиків займалися такі вчені, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Н.О. Корнякова, Л. Решітник, Т.О. Третяк, М. Фролов,

Т.М. Чебан, А.В. Яблоков та ін. Однак предметом їхнього дослідження був ризик у системі екологічної та національної безпеки. Комплексного вивчення питання джерел підвищеної екологічної небезпеки, в тому числі питання ризиків як характерної ознаки таких джерел вітчизняною юридичною наукою не проводилось. Метою нашого дослідження є аналіз законодавчих положень, які

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 425

характеризують екологічні ризики при поводженні з різноманітними джерелами підвищеної екологічної небезпеки; встановлення нерозривного зв’язку між поняттям “ризику” як юридичним фактом та важливою ознакою екологічно небезпечної діяльності і джерелом підвищеної екологічної небезпеки як явища природного або антропогенного походження, що може призвести до шкідливого впливу на довкілля та здоров’я людини.

Екологічний ризик є важливою ознакою екологічної небезпеки (екологічно небезпечної діяльності), оскільки відображає її об’єктивну сутність – імовірність настання цього явища [3, с. 65].

Зупинимось тепер на ролі й місці екологічного ризику у правовідносинах, які пов’язані з джерелами підвищеної екологічної небезпеки. Говорячи про джерела підвищеної екологічної небезпеки, ми не маємо на увазі джерела, які при їх експлуатації чи у зв’язку із їх природним походженням завдають шкоду навколишньому природному середовищу або людині. Ми маємо на увазі такі джерела, які потенційно можуть завдати шкоду, тобто такі, які за певних умов, наприклад, при порушенні відповідних стандартів і нормативів суб’єктами екологічних правовідносин чи стихійності і непередбачуваності природних явищ, стають небезпечними для довкілля і людини. Важливою ознакою джерел підвищеної екологічної небезпеки є те, що вони стають такими після впливу на об’єкти підвищеної небезпеки людини. Саме діяльність перетворює відповідний об’єкт на джерело підвищеної екологічної небезпеки. Тобто джерело підвищеної небезпеки має комплексний характер – об’єктно-діяльнісний.

На початку минулого століття відомий професор Є.М. Трубецькой у своїй “Енциклопедії права” дійшов висновку, що право може змінюватись не тільки внаслідок миттєвих подій, а й під впливом тривалих станів. Тому під юридичними фактами варто розуміти усі стани та події дійсності, які можуть встановлювати та

припиняти права. Науковець виділив стихії сили природи, що призводять доПРО ЕКОЛОГІЧНИЙ РИЗИК ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 211

певних станів (зсуви з гір, повені річок), породжуючи право вимагати заходів по усуненню погроз порушення права [5, с. 189–190].

Функціональною особливістю екологічного ризику є його здатність до прояву своїх властивостей протягом усього періоду існування правовідносин, від виникнення через розвиток, зміну чи до припинення. Екологічний ризик виявляється на усіх ланках структури екологічних правовідносин: як підстава їх виникнення і як чинник, що формує суб’єкта правовідносин, впливає й на їхній зміст та об’єкт.

Ризиковий характер небезпечних речовин формує передумови виникнення правовідносин і ставить певні вимоги до суб’єкта екологічно небезпечної діяльності, який має бути опосередкований дозволом (ліцензією) на право зайняття екологічно небезпечними видами діяльності.

Іншою ланкою структури правовідносин виступає об’єкт правовідносин. Об’єктом правовідносин екологічної безпеки є життя та здоров’я людини як найвище соціальне благо, а також навколишнє природне середовище як безпосереднє середовище існування людини. З огляду на це, екологічний ризик впливає на об’єкт правовідносин прямо та опосередковано. Це пояснюють тим, що екологічний ризик є своєю чергою об’єктом страхування превентивних,

профілактичних заходів забезпечення екологічної безпеки, заходів, спрямованих на зниження рівня ризику. Так, ст. 49 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. передбачає добровільне й

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 426

обов’язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ, організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Екологічне страхування не належить до переліку видів обов’язкового страхування (крім страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, та страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачене угодою – Закон України “Про страхування” від 07 березня 1996 р.), хоча дозволяє здійснювати таке страхування як добровільне. Видами обов’язкового екологічного страхування, пов’язаними з джерелами підвищеної екологічної небезпеки, крім вказаних вище, є:

–страхування від ризиків негативного впливу іонізуючого випромінювання на здоров’я персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках (ч. 1 ст. 15 Закону України, Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08 лютого 1995 р.);

–страхування екологічних ризиків діяльності, пов’язаної з ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням (ст. 9 Закону України “Про пестициди та агрохімікати” від 02 березня 1995 р.);

–страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, відповідно до ст. 13 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р.

Законодавче закріплення страхування відповідальності за шкоду, ризик заподіяння якої пов’язують з аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, є важливим кроком на шляху запровадження обов’язкового екологічного

страхування осіб, які експлуатують джерела підвищеної екологічної небезпеки. 212 В. Ярчак Окрім того, аналіз законодавчої міжнародно-правової практики та досвіду окремих зарубіжних країн дає підстави зробити висновок, що основним об’єктом екологічного страхування має визнатись ризик заподіяння шкоди джерелом підвищеної екологічної небезпеки [6, с. 79]. Таке страхування здійснюється у багатьох країнах, наприклад, у Німеччині, Бельгії, Великобританії, Нідерландах, Італії, США, Швейцарії, Японії.

Змістом правовідносин у сфері екологічно-небезпечної діяльності, пов’язаної із джерелами підвищеної екологічної небезпеки є наявність у суб’єктів вказаних правовідносин певного комплексу прав та обов’язків. Екологічний ризик, впливаючи на формування спеціального статусу володільців джерел підвищеної

екологічної небезпеки, одночасно є передумовою покладення на таких суб’єктів специфічних обов’язків, які випливають із загального абсолютного права громадян на безпечне природне середовище, а також зобов’язання забезпечити стан екологічної безпеки. На жаль, в законодавстві України ще відсутній перелік обов’язків володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки, що знижує чіткість процесу реалізації правових норм, знижуючи рівень відповідальності володільців небезпечних джерел. В.І. Андрейцевим було запропоновано концепцію Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку” [7], наукова модель якого була розроблена ним у травні 1995 р. Дана Концепція отримала широке визнання та схвалення як міжнародних експертів, так і вітчизняних фахівців-правознавців, екологів, економістів, інших спеціалістів. Зазначений науково-прикладний доробок намітив можливий перелік зобов’язань юридичних і

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 427

фізичних осіб, котрі експлуатують екологічно небезпечні об’єкти чи здійснюють відповідні види діяльності, спроможні викликати надзвичайні ситуації. Обов’язок визначення ступенів екологічного ризику і екологічної безпеки з метою оцінки впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища та оцінки ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища шляхом здійснення екологічної експертизи передбачений ст. 5 Закону України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р. Екологічний ризик виступає об’єктом еколого-експертних правовідносин і впливає на визначення правового статусу осіб, які постраждали внаслідок заподіяння шкоди від джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Дивує той факт, що поняття “ступінь екологічного ризику” не визначено у чинному законодавстві, хоча неодноразово згадується у нормативно-правових актах. З огляду на те, що ризик передбачає ймовірність настання небажаного результату внаслідок впливу на стабільну позитивну ситуацію зовнішніх або внутрішніх чинників, ступінь екологічного ризику можна визначити як категорію, яка характеризує важливість екологічного ризику, імовірність відвернення можливих негативних наслідків навколишньому природному середовищу та здоров’ю людини, способи повернення у попередній стан екосистеми після впливу на них негативних природних факторів та джерел підвищеної екологічної небезпеки з розрахунком необхідних матеріально-ресурсних затрат. Критеріями для визначення ступеня екологічного ризику можуть бути як матеріальний, так і людський чинники.

Необхідно поставити під сумнів необхідність застосування у чинному законодавстві терміна “ступінь екологічної безпеки”, оскільки екологічна безпека – це бажаний стан, в якому повинні перебувати навколишнє природне середовище та

людина, не зазнаючи впливу ані негативних природних факторів, аніПРО ЕКОЛОГІЧНИЙ РИЗИК ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 213 антропогенних. Це своєрідний стан динамічного абсолютного спокою, в якому перебуває довкілля і людина. Визначення ж ступеня такого спокою є безпідставним.

Екологічні ризики можуть виникати у паливно-енергетичній галузі, ядерній галузі, у галузі металургійного виробництва, в агропромисловій галузі, комунальній та транспортній галузях тощо. Більш узагальнено можна вказати, що екологічні ризики притаманні правовідносинам у сфері виробництва, експлуатації, зберігання, транспортування джерел підвищеної екологічної небезпеки, у сфері поводження з відходами чи з продуктами харчування. Безумовно, що цей перелік не є вичерпним і повинен знайти своє відображення у спеціальному законодавчому акті із розмежуванням таких ризиків за сферами суспільного життя чи галузями господарства.

Спеціальна правосуб’єктність учасників правовідносин екологічної безпеки, котрі здійснюють експлуатацію джерел підвищеної екологічної небезпеки, тісно пов’язана з їх відповідальністю, зокрема, з особливостями позитивної відповідальності в галузі екології.

Позитивна відповідальність у галузі екологічної безпеки ґрунтується на концепції екологічного ризику – відповідальності за нього. Екологічний ризик як об’єктивна категорія набуває суб’єктивних ознак через усвідомлення та відтворення (суб’єктивація об’єктивного екологічного ризику), які мають місце при розкритті екологічного ризику як умови виникнення регулярних правовідносин позитивної відповідальності [2, с. 97]. Експлуатуючи джерело

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 428

підвищеної екологічної небезпеки, суб’єкт свідомо припускає вірогідність (ризик) настання шкоди, а це, в свою чергу, підвищує ефективність пошуку і запровадження найбільш оптимальних технологій екологічно обґрунтованих рішень, стимулюючи володільця джерела небезпеки до “екологізації” процесу експлуатації небезпечних властивостей такого джерела. Саме в цьому виявляється екологічний ризик як мотивація позитивної поведінки, а ризик, як властивість небезпечних речовин, стає юридичним фактом, підставою виникнення позитивного зобов’язання суб’єктів екологічно небезпечної діяльності саме з моменту, коли набуває форми юридичного мотиву, породжуючи виникнення спеціальної правосуб’єктності.

Саме на позиціях позитивної відповідальності, обумовленої високим ступенем екологічного ризику-загрози, реалізується відповідальність, передбачена Стокгольмською декларацією конференції ООН з проблем навколишнього середовища людини, де чітко зазначено, що людина несе особливу відповідальність за збереження та розумне управління продуктами живої природи та її середовища, які в теперішній час перебувають під серйозною загрозою [4]. Отож, екологічний ризик відображений в усіх ланках регулятивного правовідношення. Ризик є підставою виникнення правовідносин із забезпеченню екологічної безпеки – як різновид юридичного факту, на підставі якого виникають специфічні абсолютні правовідносини, пов’язані із забезпеченням екологічної безпеки та зниженням ступеня екологічного ризику.

Розглядаючи екологічний ризик при поводженні з джерелами підвищеної екологічної небезпеки у регулятивних правовідносинах екологічної безпеки, можна дійти висновку, що серед широкого кола еколого-правової проблематики майже не має питань, які б не були у той чи інший спосіб пов’язані з концепцією екологічного ризику. Він проглядається у загальних засадах формування права

екологічної безпеки та екологічного права, оскільки є основою будь-якої214 В. Ярчак діяльності. Він впливає на обсяг реалізації екологічних прав громадян, формує правові засади управління у галузі екології.

Підсумовуючи проведене дослідження стосовно екологічного ризику як властивості джерел підвищеної екологічної небезпеки, необхідно зазначити, що

–екологічний ризик при поводженні з джерелами підвищеної екологічної небезпеки є важливою ознакою екологічної небезпеки (екологічно небезпечної діяльності);

–екологічний ризик є подією, яка зумовлює виникнення страхових правовідносин, впливає на розміри екологічних платежів;

–визначення ступеня екологічного ризику є одним із основних завдань проведення екологічної експертизи;

–ризиковий характер небезпечних речовин ставить підвищені вимоги до

суб’єкта екологічно небезпечної діяльності, який має бути опосередкований дозволом (ліцензією) на право зайняття екологічно небезпечними видами діяльності;

–оптимальним шляхом у вирішенні проблем, які виникають у розглянутій сфері, повинно бути узгодження норм чинного національного та міжнародного законодавства, ратифікованого Україною. Понятійне різноманіття, яке міститься у законодавчих актах, створює незручності у розумінні та застосуванні відповідних норм на практиці;

–з огляду на поглиблення “екологізації” усіх сфер господарської діяльності доцільно визначити основи екологічної безпеки та окреслити відповідні групи ризиків при поводженні з джерелами підвищеної екологічної небезпеки у

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 429

єдиному законодавчому акті;

– екологічний ризик – це імовірність настання негативних наслідків для довкілля та/або людини у результаті діяльності суб’єктів екологічних правовідносин або впливу на об’єкти підвищеної екологічної небезпеки природних факторів.

–––

145. Правові засади екологічного інформаційного забезпечення

Постановка проблеми. На виняткову важливість послідовної державної політики у сфері природокористування, охорони та віднов­лення навколишнього природного середовища, гарантування екологіч­ної безпеки, подолання негативних наслідків екологічного лиха вели­ких масштабів вказано у ст. 16 Конституції України: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастро­фи планетарного масштабу, забезпечення генофонду Українського народу є обов’язком держави». Фахівці одностайно визнали цю статтю такою, що стосується самого існування нашого народу, здоров’я кож­ної людини, майбутніх поколінь, адже в ній закріплюється пріоритетне значення природоохоронної функції, зорієнтованої на майбутнє. Це значення посилюється ще й іншими конституційними нормами (зок­рема ст. 92), що стали вихідними положеннями для ухвалення відпові­дного екологічного законодавства з найактивніших питань природоко­ристування. Оскільки «наше екологічне законодавство на сьогодні є однією з найбільш обсягових (за чисельністю нормативно-правових актів) та розвинених галузей національного законодавства» [1, с 205], то винятково актуальним для суспільства є його відносне інформа­ційне пропагування - роз’яснення серед широких верств населення, а також вирішення низки питань правового екологічного інформацій­ного зобов’язання.

Стан дослідження. Останніми роками правовим питанням ін­формаційного забезпечення стали приділяти досить багато уваги нау­ковці, про що свідчить видання низки праць, серед яких - колективна монографія під редакцією академіка Ю.С. Шемшученка [2]. Ця ж про­блематика розробляється і в галузевих правових науках про що свід­чить, зокрема підручник з екологічного права [3, с 232-234]. При цьо­му перевага віддається аналізу правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з забезпеченням вільного доступу громадян до екологічної інформації [4]. Зрозуміти це можна, оскільки право на до­ступ до екологічної інформації є важливою складовою екологічних прав громадян, захист яких ґарантується Конституцією України (ст. 50), Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що сто­суються довкілля (прийнята на Конференції міністрів «Навколишнє середовище для Європи», Орхус, червень 1998 р., ратифікована Верхо­вною Радою України 6 липня 1999 р.), та національним екологічним законодавством України. Однак застосування екологічної інформації призначене не тільки створювати умови для захисту громадянами своїх екологічних прав. Воно також відіграє важливу роль в органі­зації видів діяльності, що чинять техногенний вплив на довкілля, споживають, експлуатують природні ресурси. У цьому контексті ін­терес викликає дослідження правових питань екологічного інформа­ційного забезпечення в механізмі організації спеціального та загаль­ного природокористування.

Виклад основних положень. У сфері природокористування екологічне інформаційне забезпечення має особливе значення. За його допомогою органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядуван­ня отримують дані про природні ресурси, їх кількісні та якісні харак­теристики, на основі яких вирішують питання про можливість надання природних ресурсів у спеціальне використання чи обмеження такого використання за екологічними чинниками, допустимі обсяги спожи­вання природних сировинних ресурсів на тій чи іншій території, роз­поділ природних ресурсів між окремими природокористувачами, ви­значення природних об’єктів, на яких допускається загальне природо­користування тощо.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 430