ekologichne otvet

Умежах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Зонування території біосферних заповідників проводиться відповідно до проекту організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів.

( Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1826-VI від 21.01.2010 )

Упроекті організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів визначаються та обґрунтовуються заходи щодо провадження природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності відповідно до законодавства і міжнародних договорів.

( Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1826-VI від 21.01.2010 ) Проекти організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів

розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

( Статтю 18 доповнено частиною згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99 ) Стаття 19. Особливості діяльності біосферних заповідників

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм.

132. Особливості правового забезпечення екологічної безпеки об’єктів підвищеної небезпеки

Постійність проявів екологічного ризику для життя і здоров'я лю­дей, а також довкілля внаслідок небезпечних впливів техногенного та природного характерів зумовлюють необхідність активного пошуку дієвих заходів та підходів, спрямованих на попередження настання таких впливів, ліквідацію їх наслідків у разі виникнення небезпек, надзвичайних екологічних ситуацій. Чільне місце в системі таких заходів відводиться державно-правовому механізму, який передбачає цілу систему заходів і засобів, що спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, зокрема розвиток і вдосконалення законодавст­ва у цій сфері.

Оскільки система правовідносин, що формують екологічну безпе­ку, постійно змінюється, знаходиться у динамічному русі, так само постійно змінюється і законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки. Особливо це виявляється щодо напрацювання процедур, спрямованих на попередження виникнення небезпек. Не останню роль в цьому відіграє так звана «глобалізація» або «інтернаціоналізація» норм екологічної безпеки, запровадження обов'язкових вимог на загальносвітовому рівні, регіональне співробітництво, зокрема тенденція гармонізації окремих положень національного законодавства до європейських норм безпеки, врахування позитив­ного досвіду правового регулювання, накопиченого країнами Співдружності Незалежних Держав. Подальшого розвитку набуває гуманізація екологічного законодавства — спрямування його насамперед на захист суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Правові норми щодо забезпечення екологічної безпеки містяться на сьогодні в більшості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, тим самим справляючи комплексний, міжгалузевий вплив на регламентацію правовідносин у різних сферах діяльності, особливо щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності. Наявність розвиненої систем и джерел права у сфері екологічної безпеки — суттєва умова забезпечення здійснення права громадян на екологічно безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться у Декларації про державний суверенітет України (1990), у якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції, Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (1998), Законі «Про основи національної безпеки України» (2003) та

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 381

інших нормативно-правових актах. Конституція не лише проголоси­ла право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права.

Особливу увагу екологічній безпеці приділено у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ XI, статті 50-59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведения наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими выхода­ми (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на без­печне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції), підлягає припиненню в порядку, встановленому Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами України. Підставою для припинення діяльності підприємства є систематичне порушення екологічних нормативів (у тому числі нормативів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не можуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.

Місцевим радам надано можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення ними права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 15 Закону), а припинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює повноваження органів держави у сфері екологічної безпе­ки. Зокрема, на Верховну Раду України покладається встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян, визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління у галузі забезпечення екологічної безпеки та прийняття до свого розгляду інших питань у цій сфері.

Норми, що регулюють питания екологічної безпеки, містяться не лише в законодавчих актах власне екологічного спрямування, а й ак­тах іншого законодавства, спрямованого на регулювання різних видів діяльності. Це, зокрема, нормативно-правові приписи, які:

—визначають статус органів місцевого самоврядування та їхні по­вноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування»;

—закріплюють статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної, безпеки: Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Положения про Міністерство охоро­ни навколишнього природного середовища України, Положения про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Положения про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду тощо;

—спрямовані на захист життя і здоров'я людей та довкілля від над­звичайних ситуацій техногенного і природного характеру, які містяться, зокрема, в законах України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населения і територій від надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру»,

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 382

«Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», в Основах законодавства про охорону здоров'я;

—регламентують забезпечення екологічних вимог, у тому числі вимог екологічної безпеки, у надзвичайних ситуаціях: закони України«Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійнорятувальні служби» тощо;

—зобов'язують дотримуватися вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичаиних екологічних ситуацій: Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

—спрямовані на забезпечення ядерної і радіаційної безпеки (як складових і передумови екологічної безпеки) у процесі використання ядерної енергії, видобування та переробки уранових руд, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист насе­ления: закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про видобування та переробку уранових руд», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»;

—містять вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Закон України «Про стандартизацію»;

—закріплюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про курорти», «Про туризм», «Про електроенергетику», «Про залізничний транс­порт», «Про трубопровідний транспорт», «Про дорожній pyx», Повітряний кодекс України та інші;

—містять комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: закони України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство»;

—визначають принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»;

—встановлюють вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України «Про космічну діяльність»;

—визначають вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: закони України «Про пестициди і агрохімікати», «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»;

—спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: закони України «Про захист прав споживачів», «Про питну воду та водопостачання», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцию з них», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» та інші;

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 383

—закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони: за­кони України «Про цивільну оборону», «Про оборону України»;

—визначають склад правопорушень у цій сфері та підстави і поря­док притягнення винних осіб за їх учинення до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної, цивільної, еколого-правової відповідальності. Такими є, зокрема, норми, що містяться в Кодексі законів про працю України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, Цивільному кодексі України, Земельному кодексі України, Кодексі України про надра тощо;

—регламентують діяльність правоохоронних органів у галузі за­безпечення екологічної безпеки: закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру».

Отже, законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні розвивається динамічно і передбачає сукупність

важелів як регламентуючого, так і забезпечувального спрямування Хімічні речовини — це найбільша група речовин, що завдають впливу на навколишнє середовище.

Йдеться про органічні та неорганічні речовини, сполуки або продукти, що містять такі речовини, які при внесенні в навколишнє середовище або при контакті з живими організмами можуть шляхом хімічних або фізико-хімічних процесів заподіювати шкоду життю і здоров'ю людей та навколишньому середовищу.

За ступенем небезпеки хімічні речовини розподіляються на чотири класи: надзвичайно небезпечні, високо небезпечні, помірно небезпечні та мало небезпечні — за ГОСТ 12.1.007-76 «Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки», або на три класи — високо небезпечні, помірно небезпечні, мало небезпечні — за ГОСТ 17.4.1.02-83 «Охорона природи. Ґрунти. Класифікація хімічних речовин для контролю забруднення».

Особливе місце серед хімічних речовин посідають пестициди та агрохімікати. Згідно зі ст. 1 Закону України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати» зазначені терміни вживаються у такому значенні:

—пестициди — токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб;

—агрохімікати — органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.

Зазначений Закон регулює правові відносини, пов'язані з держав­ною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, торгівлею та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Основними принципами державної політики у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами в Україні, є:

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 384

—пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища щодо економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів;

—державна підконтрольність їх ввезення на митну територію України, реєстрації, виробництва, зберігання, транспортування, торгівлі і застосування;

—обґрунтованість їх застосування;

—мінімалізація використання пестицидів за рахунок впровадження біологічного землеробства та інших екологічно безпечних, нехімічних методів захисту рослин;

—безпечність для здоров'я людини та навколишнього природно­го середовища під час їх виробництва, випробування і застосування за умови дотримання вимог, встановлених санітарними нормами, стан­дартами, нормативними документами;

—єдність державної політики щодо діяльності, пов'язаної з пести­цидами і агрохімікатами.

Державна політика у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, реалізується Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та іншими органами ви­конавчої влади відповідно до їх компетенції. Повноваження органів виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, визначаються Законом «Про пестициди і агрохімікати» (статті 161 — 163).

Пестициди і агрохімікати вітчизняного, а також іноземного вироб­ництва, що завозяться для використання на території України, мають відповідати таким вимогам: висока біологічна ефективність щодо цільового призначення; безпечність для здоров'я людини та навко­лишнього природного середовища за умови дотримання регламентів їх застосування; відповідність державним стандартам, санітарним нормам та іншим нормативним документам.

Забороняються ввезення на митну територію України (крім дослідних партій, що використовуються для державних випробувань та наукових досліджень), виробництво (крім виробництва для експорту та виробництва дослідних партій, що використовуються для державних випробувань, науковотехнологічних досліджень та випробувань), торгівля, застосування та рекламування пестицидів і агрохімікатів до їх державної реєстрації.

Ввезення на митну територію України незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів, що використовуються для державних випробу­вань та наукових досліджень, у науково обгрунтованих обсягах, здійснюється відповідно до планів державних випробувань і наукових досліджень, а також обробленого ними насіннєвого (посадкового) матеріалу — за дозволом, що видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколиш­нього природного середовища, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Використання залишків пестицидів і агрохімікатів, термін реєстрації яких закінчився, проводиться протягом двох років за дозволом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 385

Обов'язковою умовою завезення та застосування незареєстрованих в Україні пестицидів для зазначених цілей є документальне підтвердження їх використання в країні, де вони виробляються.

Препаративні форми пестицидів і агрохімікатів підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного сере­довища в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на підставі позитивних результатів випробувань та матеріалів досліджень.

Обов'язковою умовою державної реєстрації пестицидів та агрохімікатів є наявність відповідної документації щодо безпечного засто­сування, включаючи позитивний висновок державної санітарноепідеміологічної експертизи, методик визначення залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів у сільськогосподарській про­дукции кормах, харчових продуктах, ґрунті, воді, повітрі.

У разі державної реєстрації пестицидів чи агрохімікатів в Україні забороняється протягом десяти років з дати такої реєстрації використовувати інформацію, що міститься в документації (досье) щодо без­печного застосування цих пестицидів, агрохімікатів, без дозволу суб'єкта господарювання, за зверненням якого здійснено реєстрацію.

Після державної реєстрації пестицидів та агрохімікатів органи, що здійснюють державний контроль за їх застосуванням, забезпечуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, стандартними зразками пестицидів і агрохімікатів, методиками визначення їх за­лишкових кількостей.

Пестициди і агрохімікати реєструються терміном до десяти років. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища може встановити повну або тимчасову заборону на застосування пестицидів і агрохімікатів у разі надходження нових, раніше невідомих, даних про їх небезпеку. В окремих випадках, у зв'язку з санітарно-епідемічною та природоохоронною ситуацією в країні (регіоні), спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища вправі обмежити аж до припинення у встановленому порядку всі ви­ди діяльності з пестицидами і агрохімікатами.

Після закінчення терміну реєстрації пестицидів і агрохімікатів проводиться їх перереєстрація у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламенти їх застосування та шорічні доповнення до нього ведуться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів є підставою для здійснення державного контролю шляхом запровадження санітарних заходів (процедур експертизи, інспектування, сертифікації та ухвалення) щодо наявності в харчових продуктах дозволеної центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я кількості залишків пестицидів і агрохімікатів у харчових продуктах, що реалізуються на ринку України.

Господарська діяльність у сфері виробництва пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптової, роздрібної торгівлі пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) проводиться на підставі ліцензії в порядку, встановленому законом.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 386

Ліцензії на виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптову, роздрібну торгівлю пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин) видають спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України.

Ввезення громадянами на митну територію України зареєстрованих пестицидів і агрохімікатів дозволяється в обсягах, необхідних для особистого використання.

Екологічний ризик діяльності, пов'язаної з ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та ви­користанням, підлягає обов'язковому страхуванню в порядку, визначеному актами законодавства України.

Транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здійснюються відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством, санітарними правилами транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів та іншими нормативними актами.

Особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними пе­стицидами і агрохімікатами. Порядок одержання такого допуску визначається Кабінетом Міністрів України.

Продаж населенню пестицидів і агрохімікатів здійснюється у дрібнофасованому вигляді та з обов'язковою наявністю інструкції щодо безпечного їх застосування.

Господарська діяльність у сфері зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів підлягає обов'язковому страхуванню, умови та порядок якого визначаються законодавством.

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється ком­плекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохімічного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) і стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

Переліки пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, у тому числі для роздрібної торгівлі та для застосування авіаційним методом, затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням із спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Застосування пестицидів і агрохімікатів на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення здійснюється відповідно до законодавства.

На території, що зазнала радіоактивного забруднення, а також у зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування пестицидів і агрохімікатів обмежується в порядку, визначеному спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

У спеціальних сировинних зонах, призначених для вирощування продукції для дитячого і дієтичного харчування, пестициди і агрохімікати застосовуються за спеціальними технологіями, які забезпечують

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 387

одержання продукції, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам до дитячого та дієтичного харчування.

Порушення законодавства про пестициди і агрохімікати тягне за собою цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.Відповідальність несуть особи, винні у:

—приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров'ю людини, а так само майну i навколишньому природному середовищу;

—недотриманні вимог стандартів, санітарних норм і правил та інших нормативних документів під час виробництва пестицидів, агрохімікатів і технічних засобів їх застосування;

—забрудненні пестицидами і агрохімікатами понад допустимі рівні сільськогосподарської сировини, кормів, харчових продуктів, грунту, води, повітря;

—порушенні регламентів та санітарних норм і правил транспортування, зберігання, торгівлі та застосування пестицидів і агрохімікатів;

—застосуванні пестицидів, агрохімікатів, технічних засобів, які не пройшли державних випробувань, реєстрації, перереєстрації;

—порушенні правил утилізації, знищення сільськогосподарської сировини і продовольчих продуктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо вмісту пестицидів і агрохімікатів;

—невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійснюють державний нагляд і контроль;

—використанні завідомо фальсифікованих пестицидів і агрохімікатів.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень законо­давства про пестициди та агрохімікати, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Характерною рисою сучасного етапу соціально-економічного роз­витку України є подальший розвиток ядерної енергії. Наслідки цього процесу не обмежуються сферами науки, техніки, медицини, а знаходять своє відображення в найрізноманітніших сферах життя, зокрема в ядерній енергетиці. Водночас добре відомо, що використання ядерної енергії пов'язане зі значним ризиком для життя і діяльності як окремих людей, так і цілих держав, навіть для існування планети Земля. Атомна радіація

— це виняткове джерело підвищеної небезпеки, якеза своєю силою перевищує всі відомі до нього джерела. З урахуванням цього її виробництво й використання вимагають адекватного відобра­ження в правовій сфері життя суспільства і відповідної законодавчої регламентації.

Отже, існує проблема визнання факту існування ядерного ризику і встановлення його прийнятного рівня.

Поняття «ризику» у сфері використання ядерної енергії почало використовуватися Міжнародною комісією з радіологічного захисту (МКРЗ) для кількісного визначення шкідливих факторів і об'єктивних оцінок шкоди здоров'ю. Як принцип радіаційної безпеки МКРЗ було сформульовано так званий принцип ALARA, згідно з яким дози опромінення мають підтримуватися на таких низьких рівнях, яких тільки можна досягти з урахуванням економічних і соціальних факторів. За рекомендацією МКРЗ гранично допустимі для людини дози опромінення (ГДД) встановлюються на такому низькому

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 388

рівні, який виключає можливість гострих променевих уражень. Ризик при цьому має бути достатньо малим і виправданим відносно тієї вигоди, яку одержує суспільство від використання джерел радіації.

Концепція ядерного ризику містить як мінімум чотири елементи: 1) оцінку ядерного ризику; 2) управління ядерним ризиком; 3) запобігання ймовірним негативним наслідкам, пов'язаним з ядерним ризиком; 4) формування механізму і фондів відшкодування ймовірних збитків, можливих через цей ризик.

Оцінка ядерного ризику пов'язана з аналізом походження потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні. Це надто складний процес, який складається з двох етапів: визначення ризику (насамперед його джерел) і оцінки ризику. Проблема кількісного оцінювання ядерного ризику набула особливого значения у зв'язку з можливістю ядерних інцидентів.

Ядерний ризик, на відміну від ядерної небезпеки, не можна розглядати у відриві (відокремлено) від можливих наслідків прояву цієї небезпеки. Тобто ядерний ризик — це кількісна міра небезпеки з ура­хуванням її наслідків. Наслідки прояву ядерної небезпеки завжди пов'язані із заподіянням ядерної шкоди. Чим більша очікувана (ймовірна) ядерна шкода, тим значніший ядерний ризик. До того ж ядерний ризик буде тим більший, чим більша ймовірність прояву відповідної ядерної небезпеки. Отже, дефініція «ядерний ризик»об'єднує два поняття — «ймовірність ядерної небезпеки» і «ядерна шкода».

До найбільш характерних особливостей ядерних ризиків належать: колосальний розмір і різноманітність видів шкоди; несприйнятливість іонізуючого випромінювання органами чуттів людини; пізнє виявлення шкоди; труднощі розмежування ядерної та неядерної шко­ди; труднощі, пов'язані з оцінкою шкоди.

До основних об'єктів (джерел) потенційної ядерної та радіаційної небезпеки на території України належать підприємства ядерно-паливного циклу (АЕС, дослідницькі реактори та збірки, підприємства з видобування та переробки урану), підприємства, які використовують радіаційно небезпечні технологи та матеріали, об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, а також території, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Маючи уявлення про основні джерела потенційної ядерної та радіаційної небез­пеки в Україні, перейдемо до визначення понять «ядерна» та «радіаційна безпека», які містить чинне законодавство, до доктринальних визначень та надбань міжнародноправової науки і практики з цих питань.

Ядерна безпека в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 1) визначена як дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. Навряд чи таке визначення відповідає реаліям і вимогам щодо забезпечення належної ядерної безпеки в Україні, а також змісту цього поняття. Вважаємо, що ядерна безпека — це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядер­ної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, при якому системою науково-технічних, організаційних, економічних, державноправових та інших соціальних засобів регулювання забезпечується належний безпечний режим використання ядерних установок (об'єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері вико­ристання ядерної енергії. Чітке дотримання режиму використання ядерної енергії є основою попередження і недопущения радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища з метою як забезпечення життя і здоров'я людей, так і охорони довкілля, або, інакше кажучи, з метою забезпечення радіаційної безпеки.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 389

Саме дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів становить основу забезпечення радіаційної безпе­ки. Отже, ядерна та радіаційна безпека настільки тісно взаємопов'язані, що без дотримання і забезпечення першої не можна вести мову і сподіватися на забезпечення другої.

Норми, правила і стандарта з ядерної безпеки — це критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії, їх дотримання є обов'язковим при здійсненні будь-якого ви­ду діяльності у сфері використання ядерної енергії. Вимоги зазначених норм, правил та стандартів приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.

Один із основних напрямів використання ядерної енергії — виробництво теплоелектроенергії. У сучасних умовах, коли розвиток ядерної енергетики набув широкомасштабного характеру і збільшилося число країн, які експлуатують об'єкти ядерної енергетики, за­безпечення ядерної безпеки вийшло за межі інтересів окремої держави і набуло міжнародного значення. У зв'язку з цим у 1989 р. під егідою МАГАТЕ з огляду на вимоги часу була розроблена Міжнародна шкала тяжкості подій на атомних станціях. Зазначена шкала є засобом для швидкої оцінки можливих наслідків інцидентів на АЕС. Класифікуючи події відповідно до їх значущості, вона полегшує взаєморозуміння між ядерним співтовариством.

Координація та об'єднання зусиль щодо забезпечення ядерної без­пеки — порівняно новий напрям міжнародного співробітництва у сфері мирного використання ядерної енергії. Одна з особливостей цього напряму полягає в тому, що він все більше набуває міжнародно-правових форм. Свідченням цього є прийняття Міжнародної конвенції з ядерної безпеки (1994), яку Україна ратифікувала 17 грудня 1997 р. із застереженням про те, що положення ст. 3 Конвенції не застосовується до об'єкта «Укриття».

Радіаційну безпеку, на нашу думку, слід розглядати як складову і передумову екологічної безпеки. Хоча нині існують різноманітні підходи до визначення зазначеного поняття. Так, «радіаційна безпе­ка» визначається як комплекс заходів, спрямованих на обмеження опромінення персоналу, окремих осіб з населення і всього населення до найбільш низьких рівнів дози, що досягаються засобами, прийнятними для суспільства; на попередження виникнення ранніх наслідків опромінення і обмеження проявів віддалених наслідків до прийнятного рівня.

Радіаційна безпека визначається також як система законодавчих засобів (у тому числі норм радіаційної безпеки), спрямована на обме­ження можливого опромінення населения і персоналу в результаті використання джерел іонізуючого випромінювання.

З наведених вище формулювань випливає, що радіаційна безпека розглядається як «комплекс заходів» або «система законодавчих засобів». Термін «радіаційна безпека» трактується і як комплекс адміністративних і медико-санітарних заходів, що обмежують прийнятними рівнями опромінення і радіоактивне забруднення окремих осіб, населення і навколишнього середовища. На думку А. I. Іойриша, радіаційну безпеку слід визначати як сукупність техніко-економічних і правових заходів, покликаних забезпечити надійну експлуатацію АЕС, попередження аварій, а у випадку виникнення аварії — локалізацію останньої, захист обслуговуючого персоналу, на­селения, прилеглих районів і всього навколишнього середовища. Однак у цьому випадку йдеться імовірно про радіаційний захист, який за своїм характером є підлеглим щодо радіаційної безпеки і спрямований на її забезпечення. Отже, жодне визначення не відображає повною мірою юридичної природи такого явища, як радіаційна безпека. Вони торкаються лише окремих аспектів цього явища.

В одному з перших монографічних правових досліджень в Україні, присвячених проблемам забезпечення радіаційної безпеки, запропоновано визначення радіаційної безпеки як стану захищеності

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 390