Господарське право (Вінник Оксана Марянівна)

-нести відповідальність за дотримання умов цього договору та законодавства України третіми особами, які залучені до виконання спеціальних робіт;

-після закінчення терміну, на який було укладено цей договір, або у разі його дострокового розірвання передати побудовані, відповідно до умов цього договору, автомобільну дорогу та інші споруди об'єкта концесії концесіє-давцю у технічному стані, що відповідає вимогам нормативно-технічних документів;

-здійснювати контроль за якістю робіт, забезпечити їх приймання та виконувати інші функції замовника;

-прийняти побудовану автомобільну дорогу у строкове платне володіння та експлуатацію;

-під час проектування, будівництва, ремонту та утримання автомобільної дороги дотримуватися вимог законодавства України у частині забезпечення екологічної безпеки, охорони пам'яток історії та культури, надр, лісів і земель, які відводяться для розміщення автомобільної дороги;

-нести відповідальність за ризики, пов'язані зі здійсненням будівництва, експлуатації та строкового платного володіння автомобільною дорогою, включаючи ризики, пов'язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

-дотримуватися визначених законодавством України прав користувачів автомобільної дороги, побудованої на умовах концесії;

-забезпечити страхування автомобільної дороги - об'єкта концесії;

-використовувати за цільовим призначенням надану у концесію автомобільну дорогу;

-узгоджувати з концесієдавцем питання комплексної забудови території об'єкта концесії та об'єктів придорожньої інфраструктури з оформленням угоди згідно зі встановленою формою;

-подавати концесієдавцю відповідну технічну та фінансову звітність;

-вносити концесійні платежі згідно з умовами цього договору;

-не використовувати автомобільну дорогу як предмет забезпечення зобов'язань за іншими цивільно-правовими угодами;

-використовувати амортизаційні відрахування, що нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені у зв'язку з виконанням умов цього договору, виключно на відновлення цих основних фондів;

-інші обов'язки, передбачені законодавством України;

•окупність вкладених концесіонером інвестицій та отримання ним прибутку здійснюється за рахунок плати за проїзд автомобільною дорогою та використання відповідних споруд об'єкта концесії та об'єктів придорожньої інфраструктури;

•плата за проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії: 1) справляється концесіонером у порядку, що визначається концесійним договором, з усіх власників або користувачів автотранспортних засобів, які користуються такими дорогами; 2) максимальний розмір плати за проїзд та порядок відшкодування за безоплатний проїзд автомобільними дорогами (в тому числі в разі стихійного лиха, катастрофи, епідемії, епізоотії, а також проїзду транспорту органів державної влади, підрозділів Міністерства оборони України, прикордонної служби, внутрішніх військ, органів внутрішніх справ і транспортних засобів швидкої медичної допомоги), побудованими на умовах концесії, встановлюються Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ від 12.03.2003 р. № 319 Про затвердження Методики розрахунку платежів за надання концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг);

•обов'язковість безоплатного проїзду автомобільними дорогами (об'єктом концесії) у передбачених законом випадках з відшкодуванням концесіонеру пов'язаних з цим втрат (відповідно до затв. постановою КМУ від 06.07.2000 р. № 1065 «Порядку відшкодування за безоплатний проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії»: (І) безоплатний проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії, дозволяється: а) транспортним засобам, що належать фізичним або юридичним особам усіх форм власності та використовуються ними у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру (стихійне лихо, катастрофа, епідемія, епізоотія). Період використання автомобільних доріг для безоплатного проїзду всіма транспортними

засобами встановлюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними держадміністраціями; б) транспорту органів державної влади, підрозділів Міноборони, прикордонних та внутрішніх військ, органів внутрішніх справ і транспортним засобам швидкої медичної допомоги під час виконання службових обов'язків на підставі перепустки встановленого зразка, що дійсна тільки для цього транспортного засобу відповідно до встановленого порядку та форми реєстрації безоплатного проїзду; (II) безоплатний проїзд за такими перепустками фіксується концесіонером; (III) розрахунок втрат здійснюється концесіонером відповідно до встановленого порядку та подається Раді міністрів Автономної Республіки Крим або відповідній облдержадміністрації для прийняття рішення про виділення коштів на відшкодування зазначених втрат з відповідного бюджету (відшкодування здійснюється не пізніше ніж протягом місяця після отримання розрахунку); (IV) відшкодування втрат, пов'язаних з безоплатним проїздом автомобільними дорогами транспортних засобів, здійснюється: а) за рахунок відповідних видатків, передбачених у кошторисах органів державної влади, відповідних підрозділів Міноборони, прикордонних та внутрішніх військ, органів внутрішніх справ, а також закладів охорони здоров'я та підприємств, установ і організацій, що використовують транспортні засоби швидкої медичної допомоги; б) на підставі документів, які підтверджують факт безоплатного проїзду, та розрахунку втрат, що підлягають відшкодуванню, поданих концесіонером зазначеним органам, підрозділам, закладам, підприємствам, установам і організаціям, протягом десяти днів після їх отримання; в) відповідно до прейскуранта цін за проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії;

• використання концесійних платежів: концесійні платежі (1) спрямовуються до Державного бюджету України (до Державного дорожнього фонду України) і мають виключно цільовий характер (використовуються на витрати, пов'язані з ремонтом і утриманням автомобільних (позаміських) доріг загального користування) та (2) розподіляються у встановленому законодавством порядку;

•прибуток концесіонера: утворюється з отриманих концесіонером сум (плата за проїзд та відшкодування за безкоштовний проїзд) після сплати податків і внесення обов'язкових платежів, передбачених законами України і концесійним договором, і надходить у розпорядження концесіонера;

•підстави припинення договору:

-закінчення терміну, на який його було укладено;

-руйнування автомобільної дороги або заподіяння шкоди, яка виключає можливість її подальшої експлуатації;

-ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом;

• підстави розірвання договору:

-на вимогу однієї зі сторін договору за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством України;

• зміна умов договору: у разі виникнення обставин, які потребують зміни умов договору, з дотриманням встановленого законом та договором порядку (попередження іншої сторони за певний строк; складання додаткової угоди про зміну умов договору, яка підписується концесієдавцем та концесіонером і є невід'ємною частиною договору).

3. Інші види спеціальних режимів господарювання

Якщо вищезгаданим спеціальним режимам господарювання в Господарському кодексі присвячені окремі глави, то решті видів - лише окремі статті.

Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) - морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать Українській державі. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України

шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в цій зоні визначається:

•Господарським кодексом України (ст. 411,418);

•Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»);

•Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.;

•Кодексом України «Про надра» від 27.07.1994 р., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні;

•актами законодавства про континентальний шельф;

•підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданих законів та Конвенції.

Особливість правового режиму господарювання у виключній (морській) економічній зоні України полягає в тому, що:

1. Метою встановлення такого режиму є забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні.

2. Змістом цього режиму є сукупність заходів, що вживає держава для забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України на території виключної (морської) економічної зони.

3. Наявність в Української держави на території цієї зони суверенних прав щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяль-

ності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробництву енергії шляхом використання води, течій і вітру, а також щодо морського дна та його надр.

4.Юрисдикція України (в тому числі виключна) у МЕЗ передбачена відповідними положеннями нормативно-правових актів вищої юридичної сили (ст. 411 ГК, Кодексу України про надра, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України»), актами законодавства про континентальний шельф та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

5.Основні засади співробітництва України з іншими державами на території виключної (морської) економічної зони:

• мета - координація управління живими ресурсами української виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки й оптимального використання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

• правові підстави співробітництва - міжнародні договори;

• наявність у всіх держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) права користуватися (за умови дотримання законодавства України та загальновизнаних норм міжнародного права) свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними, з точки зору міжнародного права, видами використання морського простору;

• наявність в України виключного права на території зазначеної зони створювати, а також дозволяти та регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України;

• поєднання правових заходів щодо охорони суверенних прав України у МЕЗ з контрольними функціями з боку України (в особі уповноважених органів) за реалізацією прав щодо запобігання порушенням (забруднення морського

середовища, захоронення відходів всупереч встановленому порядку, незаконна промислова діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд, незаконна експлуатація природних ресурсів, незаконне ведення морських наукових досліджень), за застосуванням санкцій щодо порушників і виконанням зобов'язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій на території МЕЗ;

•система уповноважених органів Української держави щодо здійснення охоронних і контрольних функцій на території МЕЗ: Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Міністерства рибного господарства України

іоргани Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

•система спеціальних санкцій, що застосовуються до порушників законодав-ствапроМЕЗ:оглядсудна-порушника(ст. 17 Закону «Про МЕЗ»), інспекція, переслідування судна-порушника, затримання або арешт суднапорушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»), господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, суден, споруд), із застосуванням яких вчинено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ»);

•порядок притягнення до відповідальності: 1) складання акта про вчинення порушення посадовою особою Морської охорони Державної прикордонної служби України; 2) направлення цього акта разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протягом трьох днів з дня затримання порушника органу, уповноваженому застосовувати санкції (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації зазначені документи передаються для розгляду до районного/міського суду за місцем затримання порушника); 3) прийняття уповноваженим органом рішення про застосування відповідних санкцій (крім конфіскації) протягом п'яти днів після надходження вищезазначених документів (таке рішення оформлюється постановою відповідного органу або посадової особи). У передбачених Законом «Про МЕЗ» (ч. 2 ст. 27) випадках накладення і стягнення штрафу може проводитися безпосередньо на місці порушення. Судовий розгляд справ про

порушення (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації) провадиться в присутності представників порушника та органів, які здійснюють охорону виключної (морської) економічної зони України.

Прикордонний режим господарської діяльності (ПРГД) характеризується такими рисами:

І. Запроваджується і діє на прикордонній території (на державному кордоні України); державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (ст. 1 Закону «Про Державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, державний кордон Української держави встановлюється (з відповідними позначеннями на місцевості) таким чином:

1)на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієн-

тирах;

2)на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3)на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4)на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5)на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

II. Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на державному кордоні України) визначається: ГК України (ст. 412); законами України від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожнього мосту через ріку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними прикордонними адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної служби України від 24.11.2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» та ін.).

III. Поєднання загальних (визначених законом) та місцевих (визначених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з органами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської діяльності на прикордонній території (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо). До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) на провадження робіт у прикордонній смузі та пропуск на цю територію; можливість запровадження у необхідних випадках ДПСУ додаткових тимчасових режимних обмежень на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про Державний кордон України»); здійснення перетину кордону осіб, вантажів, транспортних засобів та іншого майна у встановленому законом порядку під контролем Державної при-

кордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотримання судами, що перетинають морський кордон України, заходять у порти та внутрішні води України, встановлених українським законодавством вимог та правил (статті 13-15); можливість запровадження (у випадках та порядку, визначених законом, Кабінетом Міністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб обмежень чи припинення сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження (ст. 19).

Правовий режим господарської діяльності в охоронних зонах

характеризується такими рисами:

I. Види охоронних зон: санітарно-захисні, водоохоронні, території та об'єкти природно-заповідного фонду України, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та інші території та об'єкти, віднесені законодавством до таких, що особливо охороняються.

II. Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарювання в охоронних зонах:

Господарський кодекс України (статті 413,418);

закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15.02.1995 р. «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; від 10.02.2000 р. «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицевобукових лісах Карпатського регіону» та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до згаданих законів.

III. Зміст правового режиму: А. Стимули, спрямовані на збереження та покращення природного, оздоровчого, історико-культурного, духовного та ін. потенціалу цих територій (зон); Б. Обмеження для суб'єктів господарювання - інвесторів, що мають на меті охорону та захист природного, оздоровчого, історикокультурного, духовного та іншого потенціалу цих територій (зон) від негативного