Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

TV1

.PDF
Скачиваний:
12
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
524.56 Кб
Скачать

F1 Теорія імовірності, перший семестр

Закон великих чисел Чебишова

Теорема Нехай ξ 1 ,...,ξ n – незалежні випадкові величини і існує константа c > 0 ,яка

рівність :

 

 

 

рівномірно обмежує всі дисперсії, тобто Dξ i

c,

i , тоді має місце

 

 

 

 

lim P

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ε

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ξ 1 +

...+

ξ n

Mξ 1 +

...+

Mξ n

 

= 0,ε

>

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

◄ Розглянемо в.в. ζ n = ξ 1 +

 

 

... +

ξ n . Тоді за нерівністю Чебишева маємо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

P

 

1 ζ

 

1 Mζ

 

ε

 

= P{

 

ζ

 

 

Mζ

 

nε}

Dζ n

=

 

Dξ i

 

nc

 

=

 

c

 

 

0 ►

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

i= 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

n

 

 

n

n

 

2

 

 

 

2

 

2

 

2

 

 

2

 

 

 

n

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

ε

 

 

 

n

ε

 

 

 

n

ε

 

 

 

nε

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наслідок Нехай ξ 1 ,...,ξ n незалежні однаково розподілені випадкові величини Mξ i = a

Dξ

 

= σ

2 ,i =

 

P

 

1

n

ξ

 

a

 

ε

 

0

 

 

 

 

 

i

1, n

i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

n i= 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Закон великих чисел в схемі випробувань Бернуллі

Теорема. Нехай µn

- число успіхів при n випробуваннях в схемі Бернуллі з ймовірністю

успіху 0 <

p < 1, тоді lim P

 

µn

p

 

ε = 0 (1).

 

 

 

n→ ∞

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

◄Введемо випадкові величини ξ i = 1, p

 

p

, що описують результат i -го випробування в

 

 

0,1

 

 

схемі Бернуллі. Побудуємо імовірнісний простір, на якому задані ξ i , µn µn = ξ 1 + ...+ ξ n , Mξ i = p, Dξ i = p(1p) (1) випливає з наслідку закону великих чисел.►

Генератриси.

Розглянемо дискретну випадкову величинуξ , яка приймає цілі невід’ємні значенняξ Z + . Закон розподілу даної цілочисельної величини визначається так:

pn = P{ξ = n} ,n = 0,1,2,...,pn = 1.

n

 

 

 

 

 

 

+∞

Генератрисою в.в. ξ будемо називати функцію ϕ ξ (s) = Msξ

= sn pn

 

 

 

 

 

n= 0

(даний ряд збігається при

 

s

 

1 ).

 

 

 

 

Очевидно, що pn = n1!ϕ ξ(n) , тобто існує взаємно однозначна відповідність між розподілом і

генератрисою.

 

 

 

 

 

 

 

 

Приклад. Нехай ξ

 

- в.в., що має розподіл Пуассона ξ ~ P(λ ), тобто

P{ξ = k} = λk eλ

 

,k =

0,1,...(λ >

0) . Знайдемо його генератрису :

k!

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

k

e

λ

+∞

(λs)

k

ϕ ξ (s) = sk λ

 

 

 

= eλ

 

= eλ eλs = eλ (1s)

k!

 

k!

 

k= 0

 

k= 0

 

 

11

F1 Теорія імовірності, перший семестр

Факторіальні моменти

Введемо позначення ξ [0] = 1,ξ [ r] = ξ (ξ 1)...(ξ r + 1),r 1.

Факторіальним моментом порядку n в.в. ξ наз. Mξ [n] . (Через ф. м. можна виразити Mξ r і навпаки.)

Mξ [r] = ϕ ξ(r) (1), r Z . Покажемо це.

◄Дійсно, якщо ряд ϕ ξ(r ) (s) збіжний, то його можна почленно диференціювати в точці s=1,

 

+∞

 

 

 

+∞

і ми отримаємо ϕ ξ(r ) (1) = n[r] pn

, то тоді ϕ ξ(r ) (1) = limϕ ξ

(r ) (s) =

n[r] pn , границі може / ,

 

n= 0

 

s1

 

n= 0

 

 

 

 

і ліва та права частини можуть бути рівні .►

 

 

Приклад. Mξ [1] = Mξ

= ϕ (1) , Mξ

=

λ .

 

 

 

ξ

 

 

 

 

ϕ ξ(1) = (eλ (1s) )′=

λeλ (1s) |s= 1 =

λ .

 

 

Багатовимірні генератриси

Нехай ξ = (ξ 1 ,...,ξ n ) випадковий вектор з цілочисельними невід’ємними компонентами.

 

Позначимо розподіл цього вектора через pα =

P{ξ = α },α

= (α 1 ,...,α n ) .

 

 

 

Багатовимірною генератрисою випадкового вектора ξ наз.

 

 

 

 

 

 

ϕ ξ (s1 ,..., s1 ) =

Ms1ξ 1 ...snξ n

=

sα pα

, sα =

s1α 1 ...snα n .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

α

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З її допомогою можуть бути обчисленні змішані моменти

 

 

 

Mξ [r1]

...ξ [rn ] =

r1+ ...+

rn

 

 

ϕ

ξ

(s ...s

n

)

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

 

 

 

r

 

 

 

 

 

 

1

n

s

1

...s

n

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

1

 

 

 

 

 

 

 

s1=

...= sn = 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема Якщо ξ 1 ,...,ξ n незалежні цілочисельні в. в., та ϕ ξ k

(s) - їх генератриси, то

 

 

 

 

ϕ ξ 1 + ...+ ξ n (s) =

 

 

n

ϕ ξ k (s) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ ξ1+

...+ ξ n (s) =

Msξ1+ ...+ ξ n

=

Msξ1 ...sξ n

= n

Msξ k = n

ϕ ξ k (s)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k= 1

k= 1

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наслідок Якщо ξ k ,k =

1, n незалежні однаково розподілені в. в., то ϕ ξ 1 ...ξ n (s) = ϕ

(s) .

 

ξ 1

Сума випадкового числа випадкових величин

Розглянемо ситуацію, коли задані ξ 1 ,...,ξ n – цілочисельні незалежні однаково розподілені в.в. з генератрисоюϕ ξ (s) .ν - незалежна від них в.в. з генератрисою ϕ ν (s),ν = 0,1,2,...

ζ 0 = 0,ζ n = ξ 1 + ...+ ξ n .

12

F1 Теорія імовірності, перший семестр

 

Теорема Генератриса в. в. ζ ν

має таку властивість : ϕ ζ ν (s) =

ϕ ν (ϕ ξ (s)) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ

 

 

 

 

 

 

 

ζ

ν =

 

 

+∞

 

 

 

 

n

P{

ζ ν = n}

 

 

 

+∞

 

 

 

 

n +∞

 

 

 

 

 

= m} {P ν = } m

 

 

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ζ ν (s) = Ms

 

s

 

 

= s

P{ ζ ν = n /ν

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n= 0

m= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

n

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

m}

 

=

 

 

+∞

+∞

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= s

 

P{ζ m = n} P{ ν =

 

 

s {P ζ m =} n{ P ν }= m =

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n= 0

 

m= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

m= 0

n= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= {Msξ 1 + ...+

ξ m} P{ν =

 

m}

=

 

ϕ ζm (s)P{

ν =

 

 

m}

=

ϕ ν (s)

 

s= ϕ ξ

(s)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

m=

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

m= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задачі.

 

0, p

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Нехай ξ i =

p

, знайти генератрису ζ ν

= ξ 1 + ...+

ξ ν ,ν ~ P(λ ) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1,1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(s)) , з прикладу1 випливає ϕ ν (s)

=

 

e

λ (1s) (1).

 

◄ З теореми випливає ϕ ζ ν

(s) =

 

ϕ ν (ϕ ξ i

 

 

Знайдемо ϕ ξ i (s) . Маємо ϕ ξ i

(s) =

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

si pi

=

s0 p + s1(1

 

p) = p +

s sp . Підставимо це в (1),

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

i = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

отримаємо: ϕ ζ ν

(s) =

 

e

λ (1

sp+

 

sp))

=

 

e

λ (1

s)(1p) .►

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Виписати формулу для дисперсії через генератрису в. в.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

◄ Знаємо, що Dξ

=

 

Mξ 2

 

(Mξ )2 ,ϕ ξ (s) =

Msξ .Скористаємося факторіальними моментами

 

. З прикладу 2

Mξ [1]

=

 

 

 

Mξ

=

ϕ

(1) .так як Mξ [2] = M (ξ 2 ξ ) =

Mξ 2

Mξ

, з іншого боку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ξ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Mξ

[2]

=

ϕ ξ(1) . Звідси

 

 

Mξ

2

 

=

ϕ

 

 

 

 

Mξ

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ξ

(1) +

ϕ ξ (1) +

 

ϕ ξ (1) . Отже

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Dξ

= Mξ 2

(Mξ )2

 

=

 

ϕ

 

 

(1) +

ϕ (1)

(ϕ

(1))2

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ξ

 

 

 

 

ξ

 

 

 

 

 

 

ξ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Послідовність розподілів { p k( n )}

k+∞

=

0

збігається до розподілу { p k}

 

 

k+∞ = 0

,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

якщо lim pk(n) =

 

 

 

pk

(*) і

pk(n)

=

1,

pk 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Послідовність в.в.ξ n

 

слабо збігається до випадкової величини ξ ,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

сл

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

якщо слабо збігаються відповідні закони розподілу. Позначається

 

ξ

 

n

 

ξ

 

 

 

Нехайϕ n (s)

 

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= sk pk(n)

,

n =

 

1,2,K– послідовність генератрис розподілів

p k( n )

,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k =

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ (s) = sk pk .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема Для того щоб

 

k

 

lim p(n) =

 

p

k

(*) необхідно і достатньо, щоб

0

 

s < 1 мала

 

місце збіжність limϕ n (s)

 

 

 

n

→ ∞

k

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

ϕ ( s)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ n (s) ϕ ( s)

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

◄ (Необхідність) Нехай (*) , ε

>

0 ,

 

0

s <

1 , тоді

 

 

 

 

 

 

 

pk(n)

pk

 

sk

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

M

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

M

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

M

 

 

 

 

 

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

s

M

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

pk(n) pk

 

sk +

 

 

pk(n) pk

 

sk

 

pk(n) pk

 

sk + sk =

 

pk(n) pk

 

sk +

 

 

 

 

 

 

< ε

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

s

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = M

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 0

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

s

M

 

 

 

 

 

 

ε

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

M 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ε

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оскільки, M :

 

 

 

 

 

 

<

 

 

і (*) N0

:

n > N0

 

 

pk(n)

pk

 

sk <

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

s

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Збіжність генератрис не означає, що розподіли будуть збігатися до розподілу ймовірностей. ►

13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F1 Теорія імовірності, перший семестр

 

Приклад :

0 ϕ ( s) ( 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ n (s) =

 

sn

s <

1 ) - не є генератрисою ніякого розподілу!

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

lim ϕ (s) = 1 , то це буде

 

Можна стверджувати тільки те, що якщо вимагати, щоб

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

s10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

генератрисою ймовірностного розподілу, тобто pk

=

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Граничні теореми в схемі Бернуллі

 

Нехай µn

– число успіхів в n незалежних випробуваннях Бернуллі з ймовірністю успіху

 

p в кожному випробуванні;

 

P{µn =

 

k}

=

Cnk pk qn

k ,

q = 1

p , k =

 

 

 

 

 

0, n

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ n (s) = s k Cnk p k q nk = ( ps + q) n .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k = 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нехай ймовірність успіху залежить від n , тобто p =

pn .

 

 

 

 

 

Теорема (Пуассона)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо n → ∞

, lim pn =

0 і lim npn =

 

 

λ , тоді P{µ n

=

k}

λk e λ

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

k!

 

ϕ n = ( ps +

q)

n

 

 

 

 

 

 

λ

 

 

 

1

 

 

 

 

 

λ

 

λ

 

1

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

pn

=

n

 

+

o

 

 

 

=

s

n

+ 1

n

+

o

 

 

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

λ

 

 

 

1

n

 

 

λ

s1

 

λ

1s

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= 1 +

n

(s

1) + o

 

 

 

 

e

 

(

 

) = e

 

(

 

)

 

а це – генератриса розподілу Пуассона ►

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема (Муавра-Лапласа (локальна))

Нехай в схемі випробувань Бернуллі 0 <

p <

1 (постійна),

xm =

m

np

,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

npq

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

 

 

 

C >

0 :

 

xm

 

< C m , тоді при n → ∞

P{µ n =

k} =

1

e

 

xm (1 +

ε n,m ) ,

 

 

2

де x

m

=

 

 

1

, ε

n,m

<

C1 , C > 0

 

 

 

2π

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

npq

 

 

n

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема (інтегральна Т. Муавра-Лапласа)

 

 

 

 

 

 

 

 

Нехай в схемі випробувань Бернуллі 0 <

p <

1, тоді

 

 

 

 

 

 

 

 

 

µn

 

np

 

 

 

1

b

x2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

e 2 dx ,

− ∞ < a b < ∞ .

 

 

 

 

 

 

P a

 

 

 

npq

b

 

2π a

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Випадкові величини в загальних випадках.

Нехай (,U , P)

– ймовірностний простір. Числову функцію ξ (ω ) від елементарної

події ω

будемо називати випадковою величиною, якщо

x R {ξ

x} =

{ω : ξ(

ω) x} U , тобто є подією. Тобто випадкова величина – це числова

функція

 

R1

, яка вимірна стосовно σ - алгебри U .

Функцію F(x) =

Fξ ( x) = P{ ξ }x , x R , будемо називати функцією розподілу

випадкової величини ξ .

14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F1 Теорія імовірності, перший семестр

Властивості функції розподілу.

 

1. P{ x1 < ξ x2}

 

= F(

x)2 F(

x)1

}x2

, а {ξ x1} I{ x1 < ξ x}2 = , тому

{ξ

x2}

={

ξ

x}1

{U x1 <

ξ

P{ξ

x2} =

P{

ξ

x}1

+ {P x1

<

ξ

}x2

(скористались адитивністю). Що і треба було

F ( x2 ) F ( x1 )

довести. ►

2. P{ξ < x} = F( x 0)

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

{ξ < x} = U

x

 

 

 

< ξ x

 

 

P{ξ <

x} = P x

 

 

 

 

<

 

ξ x

 

 

 

=

 

 

 

n 1

 

 

n

1

 

 

 

 

 

 

 

n= 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

n= 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= Fξ (x 1) Fξ ( − ∞ ) + Fξ

x

 

 

 

 

Fξ x

 

 

 

 

= Fξ (x

1) +

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

n 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n= 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

(x 1) +

 

 

 

 

N

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

1

 

+

Fξ

x

 

 

 

Fξ

x

 

 

 

 

 

 

= Fξ

 

lim

Fξ x

 

 

 

 

 

Fξ x

 

 

 

 

 

 

=

 

n

 

n

 

 

 

 

 

 

n

 

 

n= 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

N → ∞

n= 2

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

N

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

lim

Fξ (x

1) +

Fξ

 

x

 

 

 

Fξ

x

 

 

 

 

=

 

lim

F x

 

 

 

 

 

= F(x

0)

 

 

 

 

 

n

 

 

N

 

 

N → ∞

 

 

 

 

 

n= 2

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

1

 

 

N → ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. P{ξ = x} = F( )x F( x )0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. P{ x1 ξ x2} = F( x)2 F( x1 )0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. P{ x1 < ξ < x2} = F( x2 0) F( x)1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. P{ x1 ξ < x2} = F( x2 )0 F( x1

)0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зауваження. Існують два підходи до визначення функції розподілу :

 

 

 

 

 

 

 

1. Так як ми вводили F(x)

 

=

P{

ξ

x}

(неперервна справа).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. F(x) =

P{ ξ

<

x}

(неперервна зліва).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаткові властивості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. F(x)

неспадна. ◄ При x1

x2 : F(x2 )

F( x1)

=

 

P{ x1 <

ξ

x}2

 

0 ►

 

2. F(x)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

є неперервною справа. ◄ Bn =

x

<

ξ

x +

 

 

 

↓→

,

F x

+

 

 

 

n

 

 

 

 

= P(B

) 0 F(x) = F(

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

x + 0)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. F(+

n

 

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

) = 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+∞

 

+∞

 

n}

 

+∞

 

 

 

 

 

 

 

N

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

UAn

=

U{ω : n 1 < ξ

1 =

P( An )

=

lim

 

P( An)

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n= −∞

 

n= −∞

 

 

 

n= −∞

 

 

 

N

→ ∞

n= − ( N 1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

N

(N) Fξ (( N 1) )}

 

 

 

F(

 

N)

 

F(+ ∞

)

 

lim F(

N)

=

lim

 

{Fξ

=

lim F(N)

 

=

 

N → ∞

n= − ( N 1)

 

 

 

 

N → ∞

 

123

 

 

 

 

 

N

→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F (

) =

 

F(− ∞ )

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.

0

=

lim F(

N)

=

0 .►.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

N → ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F(x) =

Розподіл ймовірностей випадкової величини

Нехай R - мінімальна сігма-алгебра над полем дійсних чисел. Це борелівська σ -алгебра.

15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F1 Теорія імовірності, перший семестр

 

 

 

 

 

 

 

Лема Нехай A - клас підмножин R1 , σ

( A ) - мінімальна

σ -алгебра, що містить A .

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

 

0

 

0

 

 

Нехай відображення f (w) : Ω → R,

таке, що A Α 0 .

 

 

 

f 1 ( A) U A' σ {Α 0 }, f 1 (A) U

 

 

 

 

 

 

 

Множина Pξ

(B)

- визначена для довільної борелевської множини B називається

 

 

 

розподілом ймовірності

Pξ (B) : (,U ) (R, Β R ).

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема (Каратеодорі про продовження міри).

 

 

 

 

Якщо на алгебрі A1

визначена ймовірність

P( ) , яка задовільне умовам:

 

 

 

 

1. Невід’ємності;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Нормованості;

 

 

 

 

 

 

= , i

 

 

 

 

 

 

3.σ - адитивності: {A }

1

, A

A

j

j

 

 

 

 

 

 

 

 

n n=

i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

An Α 1 , Α = UAn Α 1 P(Α ) = P( AN ),

 

 

 

 

 

 

 

 

n= 1

 

 

 

 

n= 1

 

 

(Α 1) , що містить Α 1 .

 

 

тоді цю ймовірність можна однозначно продовжити на σ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

Розглянемо R : Α 1 - алгебра, яка містить множини типу U(x1i , x2i ] ,

 

 

 

 

](x j , x j ] = ,i j

 

 

 

 

 

 

i= 1

 

 

(xi

, xi

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2

1

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A Α 1 : A =

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

U(x1i , x2i ] за допомогою функції розподілу випадкова величина ξ , яка

 

 

 

 

 

i= 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

розглядається має Fξ (x) : P( A) =

 

(Fξ

(x2i

) Fξ (x2i )) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

i= 1

 

 

 

 

 

 

 

 

Β R

мінімальна σ

- алгебра, яка містить Α 1 .

 

 

 

 

Неважко перевірити, що P( A) задовольняє всім 3-м умовам теореми Каратеодорі.

 

 

Тоді функція розподілу Fξ (x) однозначно визначає розподіл ймовірностей.

 

 

Pξ ( )

- на елементах борелевської σ

- алгебри, тобто функція розподілу ймовірностей

 

 

Fξ (x)

однозначно визначає ймовірність події {x B} B

Β R .

Висновок: кожна випадкова величина ξ – це відображення множини у числову пряму. За рахунок його вимірності породжує повний імовірнісний простір (R, Β R , P( )) .

Цей простір називається вибірковим простором для випадкової величини ξ .

Дискретний, абсолютно неперервний та сингулярний розподіли.

Лема. Довільна функція розподілу F(x) може мати не більше ніж злічене число точок

розриву 1-го роду.

◄ 0 <

P{ξ = x} =

F(x) F(x 0) (1)

Якщо

x - точка розриву, тоді на підставі (1) P{ξ = x} = 0.

Розглянемо n

Ζ n Ζ може бути не більше ніж n точок x : P{ξ = x}

1

, тоді

 

n

функція може мати не більше ніж злічене число точок розриву 1-го роду ► Позначимо x1 , x2 ,.., xn - точки розриву деякої функції Fξ (x) .

16

F1 Теорія імовірності, перший семестр

Якщо P{ξ = x} = pk , pk = 1, то випадкова величина ξ називається випадковою

k

величиною, що має дискретний розподіл.

Абсолютно неперервний розподіл

Розподіл Fξ (x) - абсолютно неперервний, якщо fξ

(u) 0 : Fξ (x) = x

fξ (u)du , тоді f (u)

називається щільністю функції розподілу.

 

 

− ∞

 

 

 

 

 

Властивості щільності:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. fξ (x) = Fξ ' (u) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. +∞fξ (u)du = 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

− ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приклади щільності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

а).Нормальний розподіл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Будемо говорити, що ξ

має нормальний розподіл з параметрами a,σ

2 , тобто

ξ ~ N(a,σ 2 ) , якщо її щільність має вигляд:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

e

( xa)2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

fξ (x) =

 

2σ 2

, x R;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2πσ

2

 

 

 

 

ξ ~ N (0,1), fξ

(x) =

1

 

e

x2

- стандартний нормальний розподіл.

 

2

 

 

 

 

 

 

 

2π

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

б)Рівномірний розподіл на інтервалі (a, b) , тобто ξ

~ U (a, b) , якщо

 

 

1

 

 

,a

x

b

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

a

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

fξ (x) = b

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0, x

 

 

[a,b]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

в)Показниковий розподіл:

 

 

 

 

λe

 

 

 

 

 

ξ ~ E(λ ) , якщо

 

fξ (x) =

λx , x

0

 

 

 

 

 

0, x < 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сингулярний тип функції розподілу

Приклад цього розподілу вперше запропонував Г.Кантор.

Якщо функція розподілу Fξ (x) неперервна, але не має щільності, то розподіл випадкової величини ξ називають сингулярним.

Приклад.

Розіб’ємо проміжок [0,1] на три рівні частини, та визначимо на отриманому розбитті

12 , x

функцію таким чином : F1 (x) = 0, x =

1, x =

(13 , 23) 0

1

17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F1 Теорія імовірності, перший семестр

 

 

 

На решті точок визначимо її за допомогою лінійної інтерполяції.

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

, x

( 13 , 2 3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F1 (x)

 

1

, x

( 1

 

, 2

 

)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

 

 

9

 

9

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

, x

(7

 

, 8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F (x) =

3

 

 

)

0

 

 

 

 

 

 

2

 

4

 

 

9

 

9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

2

 

0, x =

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1, x =

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

3

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продовжуючи цей процес далі бачимо, що ця послідовність збігається

 

 

 

F (x) F(x).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n

n→ ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ця послідовність F(x) має властивості:

На інтервалах (1/3;2/3), (1/9;2/9), (7/9:8/9)...

n

 

 

 

 

 

 

1

 

 

2n+

1 =

1

(2

 

)n

= 1

 

= 1

3

3 1 2

 

m= 0

3

 

 

3 n= 0

 

 

3

 

F(x) - канторівська функція.

 

 

 

 

 

 

 

Якщо позначити N - множину точок розподілу F(x) , тоді λ (N ) = 0 (множини Лебега) Канторівська множина µ(N ) = 1.

Функція неспадна, множина її точок росту має лебегову міру 0, тоді ця функція неперервна.

Твердження. (Належить Колмогорову.)

В загальному випадку довільна функція розподілу може бути представлена у вигляді

F(x) = a1 F1 (x) + a2 F2 (x) + a3 F3 (x) a1 + a2 + a3 = 1, ai 0

де F1 (x) - функція розподілу дискретного типу; F2 (x) - абсолютно неперервного типу;

F3 (x) - сингулярного типу.

Функції від випадкових величин.

Нехай g(x) : R R , тобто пробразом борелевської множини B BR є теж борелевська множина, іншими словами g 1 (B) BR .

Теорема. Якщо ξ - випадкова величина, а g(x) – борелівська функція, тоді η = g(ξ ) – випадкова величина.

◄ Розглянемо подію

{ω :η (ω ) B} = {ω : g(ξ( ω ) ) B} = {ω :ξ( ω ) g 1( B) } = {ω :ξ( ω) B} U ,

де B′= g 1 (B) .►

18

 

 

 

F1 Теорія імовірності, перший семестр

 

Багатовимірні розподіли.

Нехай маємо імовірнісний простір (,U , P) , та ξ 1 ,ξ 2 ,...,ξ n – випадкові величини.

Оскільки множина {ω

:ξ k (ω ) xk } U , то I{ω :ξ k (ω ) xk } U – це подія, і U замкнена

 

k = 1,n

відносно скінченого об’єднання. Звідси

P( I{ω :ξ k (ω ) xk }

U ) = P{ξ k (ω ) xk ,k =

 

= } = Fξ 1...ξ n (x1 , x2 ,..., xn ) . Ця функція і

1,n

k = 1,n

 

 

 

називається багатовимірною функцією розподілу.

Позначимо через h1...hn F(x1 , x2 ,..., xn ) різницю n – того порядку з аргументами

x1 , x2 ,..., xn , по приростах h1 ,h2 ,..., hn

Ці різниці визначаються так.

1. h F(x1 , x2 ,..., xn ) =

F(x1 + h1 , x2 ,..., xn ) F(x1 , x2 ,..., xn )

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. h h F(x1 ,..., xn ) =

F(x1 + h1 , x2 +

h2 ,..., xn )

 

 

1

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

F(x1, x2 +

h2 ,..., xn )

 

 

 

F(x1 + h1 , x2 ,..., xn ) +

F(x1, x2 ,..., xn ) .

 

 

 

 

 

 

 

 

(1,...,1)

 

 

 

 

 

 

3. h1h2 ...hn F(x1,...,xn ) =

(1)θ + 1 ,θ 2 + θ n F(x1 +

θ 1h1, x2 + θ 2h2 ,...,xn + θ nhn )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(θ 1,θ 2 ,...,θ n )=

(0,.,0)

 

 

 

 

За допомогою F(x1 , x2 ,..., xn )

 

 

 

можна підрахувати ймовірність потрапляння в n-вимірний

прямокутник {

 

=

(

 

,

 

,...

 

 

 

 

| xi

<

 

<

xi + hi ,i =

 

}. Нехай маємо в.в. ξ = (ξ 1 ,ξ 2 ,...ξ n ) .

x

x1

x2

xn

 

xi

1, n

Тоді P{xi

<

ξ i <

xi +

hi ,i =

 

 

} =

 

h h

...h F(x1 , x2 ,...xn ) , а

1, n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 2

 

n

 

 

P{x1

< ξ 1

<

x1 +

h1 ,ξ i

< xi ,2 =

 

 

 

} = ∆ h

F(x1 , x2 ,...xn )

 

1, n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

Можна довести наступну теорему про властивості багатовимірних функцій розподілу

Теорема. Мають місце наступні властивості багатовимірних функцій розподілу :

1.

F

(x1 , x2 ,...xn ) - не спадна і неперервна справа.

2.

F

(−∞

, x2 ,...xn ) =

F(x1 ,−∞

,...xn ) = F(x1 , x2 ,... − ∞ ) .

3.

F(+∞

,+∞

,... + ∞

) =

1 .

 

4. hi

0,i =

 

 

,тоді

h h ...h F(x1 , x2 ,...xn ) 0

1, n

 

 

 

 

 

 

 

 

1 2

n

5.Якщо деяка функція F задовольняє умовам 1.-4., то вона є багатовимірною функцією розподілу деякої в.в.ξ = (ξ 1 ,ξ 2 ,...ξ n ) .

Зі збіжності ймовірності у випадку монотонної послідовності подій випливає, що

F(x1 , x2 ,...xn ) = F(x1, x2 ,...xm ,+∞ ,...,+∞

) , як тільки xm+ i = +∞ , і=1,n-m. (Ця рівність має назву

умова узгодженості.)

 

 

 

 

 

Нехай Rn -

n -вимірний евклідів простір.

R

n - σ - алгебра борелівських множин в Rn .

З леми про міру випливає, що B

R n

 

 

, де заданий вектор ξ = (ξ 1 ,ξ 2 ,...ξ n ) . Тоді подія

ξ 1 (B) = {ω

 

: (ξ 1 (ω

),ξ 2 (ω

),...,ξ n (ω ))

B}

U . Розглянемо функцію множини

Pξ (B) = P{ω

: ξ (ω

) B}

що визначена B

Rn . Ця функція і є розподілом випадкового

вектора ξ

=

(ξ 1 ,ξ 2 ,...ξ n ) .

 

 

 

 

Розглянемо, як і в одновимірному випадку алгебру A, що складається з тих підмножин

простору

Rn , що представляються у вигляді об’єднання A n -вимірних прямокутників,

 

 

 

 

 

 

 

 

i

 

 

 

 

 

 

 

 

19

F1 Теорія імовірності, перший семестр

що не перетинаються. Тобто A = UAi , Ai = {x = (x1 , x2 ,...xn ) | a j < x j bj , j = 1, n}.

i

Приймемо за значення ймовірності на множині А число

n

Pξ (x) = b1i a1i b21i a2i ...bni ani F (a1 , a2 ,..., an )

i = 1

Очевидно, що ця ймовірність задовольняє умовам теореми Каратеодорі. Крім того σ ( Ai ) = Rn . Отже ця ймовірність може бути продовжена на увесь Rn . Тобто

багатовимірна функція розподілу ξ однозначно визначає P{ξ B}. Введемо означення. Багатовимірний розподіл називатимемо абсолютно неперервним, якщо існує така неперервна функція f (u1 ,u2 ,...,un ) C , що :

 

x

x

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1) 1

... n

f (u1 ,u2 ,...,un )dx1...dxn

 

 

 

 

 

− ∞

− ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2)

n F(x , x

 

,..., x

n

)

=

f (x , x

 

,..., x

 

) у точках неперервності (щільність ймовірності)

 

 

1

 

2

 

 

 

2

n

 

 

x1x2 ...xn

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3) f dX =

1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Rn

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приклад. Якщо багатовимірний вектор ξ = (ξ 1 ,ξ 2 ,...ξ n ) має щільність виду

f ( x1 , x2 ,... xn ) =

 

 

 

A

 

e

1

Q ( x1 , x2

,... xn )

де Q додатно визначена квадратична форма,

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(2π

) n

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А – матриця коефіцієнтів квадратичної форми Q, тоді ξ = (ξ 1 ,ξ 2 ,...ξ n ) –має багатовимірний нормальний розподіл.

Незалежні випадкові величини.

Випадкові величини ξ 1,ξ 2 ,...ξ n

називаються незалежними, якщо B1 , B2 ,..., Bn

P{ ξ 1 B1 ,ξ 2 ,

B2 ...ξ n Bn } =

 

P{ ξ 1

B1}P{ ξ 2 B2 }...P{ ξ n Bn }

Звідси випливають такі властивості незалежних в.в.

1.

Fξ ξ

2

...ξ

(x1

, x2 ,..., xn ) = Fξ

1

(x1 )Fξ

2

(x2 )...Fξ

(xn )

 

1

 

n

 

 

 

 

 

 

n

2.

Якщо для спільного розподілу існує щільність, то

 

fξ ξ

2

...ξ

(x1

, x2 ,..., xn ) = fξ

1

(x1 ) fξ

 

(x2 )... fξ

 

(xn )

 

1

 

n

 

 

2

 

n

3.

Якщо gi

- борелівські функції, а ξ 1,ξ 2

,...ξ n - незалежні випадкові величини, то

gi (ξ i ) - незалежні випадкові величини.

4.Нехай ξ та η незалежні в.в. і їхні щільності відповідно : fξ (x) та fη (x) . Тоді

щільність розподілу їх суми

fξ + η (x) =

fξ (x) fη (z

x)dx . Цей вираз називають згорткою

ймовірностей.

 

 

 

− ∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

◄ Дійсно:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

∫∫ fξ + η (x, y)dxdy =

zx

z

x

Fξ + η (z) =

P{ξ

+ η z} =

 

dx fξ (x) fη ( y)dy = fξ (x)dx fη ( y)dy =

 

 

 

{( x, y)|x+ yz}

 

− ∞

− ∞

− ∞

− ∞

 

= | y = u

x |=

fξ (x)dx z

fη (u

x)du =

z fξ

(x) fη (u

x)dudx = z ( fξ (x) fη (u

x)du)dx Що і

 

 

− ∞

− ∞

 

 

− ∞ − ∞

 

 

− ∞ − ∞

 

 

потрібно було довести ►

20

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]