NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

що арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний запобіжний захід і арешт як адміністративне стягнення за вчинене правопорушення можуть бути застосовані донародногодепутатаУкраїнилишезазгодоюВРУкраїни, напідставахтавпорядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення ч. 2 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України» стосовно затримання народного депутата України у контексті положень ч. 3 ст. 80 Конституції України слід розуміти так, що затримання чи арешт народного депутата України можливі за згодою ВР України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кримінальної відповідальності.

Таким чином, можливість здійснення щодонародного депутата України відповідних процесуальних дій безпосередньо обумовлена наявністю відповідної згоди ВР України.

Термін «згода» означає позитивну відповідь, дозвіл на що-небудь; підтвердження чого-небудь; погодження з чимось. У контексті положень чинного законодавства та КПК під «згодою ВР України» слід розуміти рішення ВР України, прийняте у встановленому порядку, продозвіл наздійснення стосовнопевнихосіб, які користуються гарантіями недоторканності, тих чи інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Порядок розгляду у ВР України питання про згоду на притягнення до кримінальноївідповідальності, затримання чиарештнародногодепутата України визначено гл. 35 Регламенту ВР України, затвердженого ЗУ від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI.

Так, Регламентом (частини 2–4 ст. 218) визначено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініціюється органами досудового слідства. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повиннобутипідтримано івнесенодоВРУкраїниГенеральним прокуроромУкраїни. Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затриманнячиарештнародногодепутатаповиннобутивмотивованимідостатнім, містити конкретні факти й докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту. Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова ВР України повертає ГенеральномупрокуроровіУкраїни, прощоповідомляєВРУкраїнинанайближчомупленарному засіданні ВР України.

ПорядокпередбачаєнаданнянароднимдепутатомУкраїниписьмовогопояснення, подальшу підготовку висновку відповідним комітетом, розгляд його на засіданні комітету, розгляд подання на пленарному засіданні ВРУ, обговорення, голосування.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затриманнячиарештВРУкраїниприймаєвідкритимпоіменнимголосуваннямбільшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою ВР України. Рішення ВР України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання. Про прийняте рішення Голова ВР України негайно повідомляє Генерального прокурора України.

781

3.Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК притягнення до кримінальної відповідальності– цестадіякримінальногопровадження, якапочинаєтьсязмоментуповідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, для повідомлення народному депутату про підозру, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту необхідною умовою є попереднє отримання у встановленому порядку згоди ВР України. Інші процесуальні дії, визначені у ч. 3 коментованої статті, здійснюютьсялишеуразі, якщопопередньоВРУкраїнинаданозгодунапритягнення депутата до кримінальної відповідальності у цьому ж провадженні та лише за умови неможливості отримати інформацію іншим шляхом.

4.Порядок розгляду питання про затримання чи арешт судді КСУ, судді суду загальної юрисдикції визначено главою 35 Регламенту ВР України.

Так, зокрема, у частинах 2–4 ст. 218 Регламенту визначено, що подання про надання згоди на затримання чи арешт судді КСУ, судді суду загальної юрисдикції ініціюється судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подаєтьсяокремеподання. Поданнящодосуддісудузагальноїюрисдикції, суддіКСУ повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Головою ВСУ. Подання про затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді КСУ повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного

ККУкраїни. У поданні про затримання чи арешт повинне бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту. Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова ВР України повертає Голові ВСУ, про що повідомляє ВР України на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

Надалі відповідний комітет готує висновок щодо питання про надання згоди на затримання чи арешт судді. Внесене подання розглядається на пленарному засіданні ВРУкраїнитаобговорюється. РішенняпронаданнязгодиназатриманнячиарештВР України приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою ВР України. Рішення ВР України про затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання. Про прийняте рішення Голова ВРУ негайно повідомляє Голову ВСУ.

Стаття 483

Інформування державних та інших органів чи службових осіб

1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляються:

1)щодо адвокатів – відповідні органи адвокатського самоврядування;

2)щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього Кодексу, – органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

1. «Інформувати» означає повідомляти про що-небудь, доводити до відома. У коментованійстаттіпідінформуваннямслідрозумітидоведеннядовідомаосіб(органів),

782

якіобрали, призначилинапосадучивідповідаютьзазаміщенняпосадосіб, щодояких застосовується особливий порядок кримінального провадження, інформації про застосування щодо останніх запобіжного заходу чи ухвалення вироку.

Статтею передбачено лише дві підстави для інформування:

1)у разі застосування запобіжного заходу інформування має відбуватися незалежно від його виду (щодо поняття запобіжного заходу, їх видів див. коментар до ст. 176 КПК);

2)у разі ухвалення вироку. Інформування повинно відбуватися у випадку ухваленняякобвинувального, таківиправдувальноговироку. Востанньомувипадкуметою інформування є доведення до відома відповідних осіб інформації про те, що особа визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Закон не визначає як необхідну умову для інформування набрання вироком законної сили, але саме факт набрання сили обвинувальним вироком суду щодо низки осіб є підставою для прийняття рішення про дострокове позбавлення їх повноважень (детальніше див. коментар до ст. 480 КПК). Тому відповідне інформування доцільно здійснювати і після ухвалення вироку (який ще не набрав законної сили), і після набрання ним законної сили.

Суб’єктами інформування є відповідні особи (органи), рішеннями яких застосовано запобіжний захід чи ухвалено вирок, тобто слідчий суддя, суд.

Інформування здійснюється шляхом надсилання (поштою чи в інший спосіб – електронним, факсимільнимзв’язком, кур’єром) письмовогоповідомленнянаофіційну адресу відповідного органу (службової особи). При цьому під ним слід розуміти не повідомлення як процесуальну дію у кримінальному провадженні, визначену ст. 111 КПК, а лист на офіційному бланку із відповідною інформацією про застосування до особи запобіжного заходу чи ухвалення вироку. У листі доцільно вказати вид запобіжногозаходу, йогострок; уразіухваленнявироку– статтюзаконупрокримінальну відповідальність, за якою особу виправдано чи засуджено; в останньому випадку

–вид та строк призначеного кримінального покарання.

Органами (службовими особами), яким надсилається таке повідомлення, є:

1)щодо народного депутата України – ВР України;

2)щодо судді КСУ – Президент України, ВР України чи з’їзд суддів України, які здійснили призначення відповідного судді; щодо професійного судді – Вища кваліфікаційна комісія суддів України; щодо присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя – відповідний суд загальної юрисдикції.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 106 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції України, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законноїсили, неможепродовжуватиздійснюватисвоїповноваженняівтрачаєпередбачені законом гарантії незалежності й недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення;

3)щодо кандидата у Президенти України – Центральна виборча комісія;

783

4)щодо Уповноваженого ВРУ з прав людини – ВР України;

5)щодоГоловиРахунковоїпалати, йогоПершогозаступника, заступника, головного контролера та Секретаря Рахункової палати – ВР України;

6)щодо депутата місцевої ради – відповідна місцева рада.

Варто вказати, що у ст. 31 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-IV (у редакції, яка набирає чинності з дня набрання чинності КПК) передбачено, що суд, який обрав запобіжний захід стосовно депутата місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня застосуваннязапобіжногозаходу. Устатті25 ЗУ«ПростатусдепутатаВерховноїРади Автономної Республіки Крим» від 22 грудня 2006 року № 533-V (у редакції, яка набирає чинності з дня набрання чинності КПК) також передбачено: про повідомлення пропідозруувчиненнікримінальногоправопорушеннядепутату, атакожпрообраний щодоньогозапобіжнийзахідвідповіднийпрокурорабосуд, щоздійснивповідомленняпропідозруабообравзапобіжний захід, повідомляють ВерховнуРадуАвтономної РеспублікиКримнепізнішенаступногоробочогодняздняповідомленняпропідозру або обрання запобіжного заходу;

7) щодо адвоката – відповідні органи адвокатського самоврядування. Основними положеннями про роль адвокатів, прийнятими у серпні 1990 р. VIII

Конгресом ООН по запобіганню злочинів, визначено, що адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва їх інтересів, постійного навчання, перепідготовки й підтримування професійного рівня.

8) щодо Генерального прокурора України – Президент України; щодо заступника Генерального прокурора України – Генеральний прокурор України.

784

ГЛАВА 40 КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ЯКЕ МІСТИТЬ ВІДОМОСТІ,

ЩО СТАНОВЛЯТЬ ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ

Стаття 517

Охорона державної таємниці під час кримінального провадження

1.Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності.

2.Процесуальнірішеннянеповинніміститивідомостей, щостановлятьдержавну таємницю.

3.Доучастіукримінальномупровадженні, якеміститьвідомості, щостановлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми і яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинуваченийбереучастьукримінальномупровадженнібезоформленнядопускудодержавної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

4.Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпіломутаїхнімпредставникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов'язків, передбаченихцимКодексом, виходячизобставин, встановленихпідчаскримінальногопровадження. Рішенняпронаданнядоступудоконкретноїтаємноїінформаціїта

їїматеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.

5.Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовкитаздійсненнязахистуможутьробитивипискизматеріалів, щомістять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування – у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження – у приміщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила,

785

не допускається.

6.Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудового розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.

7.Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не

єпідставоюдляобмеженняправйогоучасників, крімвипадків, передбаченихзаконом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.

1.Частина 1 ст. 517 КПК встановлює необхідність забезпечення єдиного порядку охорони державної таємниці згідно з ЗУ «Про державну таємницю» під час досудового розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні.

Під охороною державної таємниці треба розуміти комплекс організаційно-право- вих, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому ЗУ “Про державну таємницю”, державною таємницею і підлягають охороні.

РежимсекретностівстановленийзгіднозвимогамицьогоЗаконутаіншихвиданих відповідно до нього нормативно-правових актів єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці.

2.Жодною нормою КПК не передбачено винесення процесуальних документів із грифом секретності. Усі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчогосудді, суду– постанови, ухвали, вироки, обвинувальніакти– неповиннімістити відомостей, що становлять державну таємницю.

3.Участьосіб, якімаютьдопускдодержавноїтаємницівідповідноїформитаяким надано доступ доконкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та

їїматеріальних носіїв у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, здійснюється відповідно до статей 22-27 ЗУ “Про державну таємницю”.

Водночас необхідно враховувати, що перевірка осіб на предмет можливого допуску додержавної таємниці здійснюється СБУ удвомісячний строк упорядку, встановленомуЗУ“Продержавнутаємницю” та“Прооперативно-розшуковудіяльність”. Такий термін може значно ускладнити організацію кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, через ймовірне затягування строків досудового розслідування.

Винятком на тлі загальних вимог статей 22–27 ЗУ “Про державну таємницю” стала нова кримінальна процесуальна новела щодо надання дозволу підозрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці. Це можливо лише після роз'яснення їм вимог ст. 28 ЗУ “Про державну таємницю” та попередження про кримінальну відповідальність за порушеннязаконодавстваусферіохоронидержавноїтаємницізаформою, визначеною

786

додатком 5 до постанови КМУ від 02.10.2003 р. № 1561-12 “Про затвердження Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях”.

Стаття 23 ЗУ “Про державну таємницю” визначає, що допуск до державної таємниці не надається у разі відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності йогописьмової згоди на передбачені законом обмеження правузв'язку здопуском до державної таємниці. Тим часом це положення стосується загальних правил оформлення допуску до державної таємниці й не стосується порядку надання підозрюваному чи обвинуваченому дозволу брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску.

4.Під час розв’язання питання про надання доступу до матеріалів кримінального провадження, які містять відомості, що становлять державну таємницю, захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовомурозпоряднику, якимнаданодопускдодержавноїтаємницітаякіпотребують його при виконанні обов'язків, передбачених КПК, виходячи з обставин справи, кри- мінально-процесуальний закон обмежився лише двома формами з усіх нормативно визначених способів прийняття рішень щодо надання доступу до конкретної таємної інформаціїтаїїматеріальнихносіїв: письмовимнаказомабописьмовимрозпорядженням конкретного кола суб’єктів – керівника органу досудового розслідування, прокурора, суду.

5.Особливості ознайомлення з документами, які містять державну таємницю, виписування з них окремих відомостей, їх розмноження, зберігання, пересилка та знищення визначаються Постановою КМУ від 02.10.2003 р. № 1561-12 “Про затвердженняПорядкуорганізаціїтазабезпеченнярежимусекретностіворганахдержавної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях”.

6.Державні органи можуть здійснювати діяльність, пов’язану з державною таємницею лише після надання їм СБУ спеціального дозволу.

Приміщення органів досудового слідства, прокуратури, судів, де зберігаються матеріальні носії секретної інформації, мають відповідати сукупності усіх вимог Державних будівельних норм України (ДБН) В.2.2-14-2004. Ці норми поширюються напроектуваннятаспорудженняновихіреконструкціюнаявнихприміщеньрежимносекретнихорганів, архівів, бібліотек, секретнихбюро(груп), відділів(бюро) технічної документації, спеціальних сховищ секретних документів, а також приміщень, де ведуться роботи з такими документами і в неробочий час зберігаються зазначені документи.

Матеріальні носії секретної інформації – матеріальні об'єкти, у тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

7.Особа, якій було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і яка реально була обізнана з нею, може бути обмежена управі виїзду напостійне місце проживання віноземну державу дорозсекречу-

787

вання відповідної інформації, але не більш як на п'ять років від часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана ВР України.

На осіб, які мають допуск та доступ до державної таємниці, також поширюються обмеження свободи інформаційної діяльності, що випливають із ЗУ “Про державну таємницю”.

Стаття 518

Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю

1.Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядкудодержавноїтаємниці, зміниступенясекретності цієїінформаціїта

їїрозсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

2.Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

1.Перелікпосадовихосіб, наякихпокладеновиконанняфункційдержавногоексперта, затверджено Указом Президента України від 01.12.2009 р. № 987/2009 “Про Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць”. Права та обов’язки держаного експерта з питань таємниць викладено у ст. 9 ЗУ “Про державну таємницю”.

Під час проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю, на експерта поширюються права і обов’язки, що визначені ст. 69 КПК.

Державний експерт з питань таємниць несе персональну відповідальність за законність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці або про зниження ступеня секретності такої інформації чи скасування рішення про віднесення її до державної таємниці; за умисне неприйняття рішення про віднесення до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

2.В описовій частині висновку експертизи не конкретизуються використовувані методики, технології та інформація, що містить охоронювану державою таємницю.

788

Стаття 546

Інформація, що містить державну таємницю

1. Якщо внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допомогу отримані відомості, які згідно із законом віднесені до державної таємниці, вони можуть бути передані запитуючій стороні виключно через уповноважений (центральний) орган України, за умови що ці відомості не завдадуть шкоди інтересам України або іншої держави, що надала їх Україні, лише за наявності договору про взаємний захист інформації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами.

1. Секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути переданііноземнійдержавічиміжнароднійорганізаціїлишенапідставіміжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України.

Порядок надання інформації, що становить державну таємницю, іноземним державам та міжнародним організаціям затверджено Указом Президента України від 14.12.2004 р. №1483/2004 “Продеякіпитанняпередачідержавноїтаємницііноземній державі чи міжнародній організації”.

Україна підписала понад 70 договорів з іншими країнами про взаємний захист секретної інформації, більшість із яких ратифіковано парламентом. Проте захист секретної інформації, про яку йдеться у таких договорах, стосується лише незначної кількості таємниць, котрі виникають унаслідок спільної діяльності двох держав, і не поширюється на увесь обсяг державних таємниць кожної окремої сторони. Тому, розв’язуючи питання про передачу відомостей, що становлять державну таємницю, у кожному разі необхідно виходити зі змісту конкретного договору про взаємний захист секретної інформації.

789

ГЛАВА 41 КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ДИПЛОМАТИЧНИХ

ПРЕДСТАВНИЦТВ, КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ, НА ПОВІТРЯНОМУ, МОРСЬКОМУ ЧИ РІЧКОВОМУ СУДНІ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ ПІД ПРАПОРОМ АБО З РОЗПІЗНАВАЛЬНИМ ЗНАКОМ УКРАЇНИ, ЯКЩО ЦЕ СУДНО ПРИПИСАНО ДО ПОРТУ, РОЗТАШОВАНОГО В УКРАЇНІ

Стаття 519

Службові особи, уповноважені на вчинення процесуальних дій

1. Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуальних дій, є:

1)керівникдипломатичногопредставництвачиконсульськоїустановиУкраїни– у разі вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном;

2)капітан судна України – у разі вчинення кримінального правопорушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

2.Керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітансуднаУкраїнизобов’язанийпризначитиіншуслужбовуособу, уповноважену на вчинення процесуальних дій, якщо він є потерпілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.

3.Службові особи, які здійснювали процесуальні дії, залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на території України. Вони зобов’язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій.

1. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується під час здійснення провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, щопокликанапідтримуватиофіційніміждержавні відносини, здійснювати представництво країни, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

КонсульськіустановиУкраїнизакордоном– генеральніконсульства, консульства, віце-консульстватаконсульськіагентства. Консульськіустановиочолюють, відповідно, генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти.

Дія кримінального процесуального закону поширюється на зазначені території та судна відповідно до КПК та міжнародних документів (Віденська конвенція про ди-

790