NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu
.pdfпогоджена сторонами, а також додаткові заходи, які будуть покладені на особу згідно з вироком суду (наприклад, згідно зі статтями 76, 77 КК).
Аналогічні права суд зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому і під час укладенняугодипропримирення. Однакуходірозглядуцієїугодисудобов’язковороз’яснює потерпілому наслідки укладення угоди про визнання вини та обмеження його прав, які з цього випливають.
5.Під час розгляду будь-якої з угод суд повинен переконатись у добровільності її укладення сторонами, тобто встановити свідоме і навмисне напруження особою своїх фізичнихтаінтелектуальнихсил, якевиниклозавласнимбажанням, безтискузовнішніх обставин. Обов’язок суду – переконатися в тому, що угоду укладено добровільно – має першорядне значення. Однак, для того щоб правильно встановити добровільний характер, та зважаючи на те, що будь-яка участь адвокатів у провадженнях даної категорії, ймовірно, залишатиметься теоретичною, суд повинен перевірити справжність будь-якої відмови обвинуваченого від права, шляхом його виклику з метою одержати підтвердження в письмовому вигляді. Окрім того, було б доцільно вимагати від суду спеціальноз'ясувати, чимавмісцебудь-якийтискнапідозрюваногоабообвинувачено- го з метою змусити його відмовитися від скарги на співробітників правоохоронних органів в обмін на обіцянку припинити його переслідувати. Для перевірки добровільності укладення угоди суд наділений широким колом повноважень. Варто зауважити, що якщо розгляд угоди відбувається під час підготовчого засідання, то суд повинен вжити заходів до витребування документів, поданих сторонами в ході досудового розслідування до моменту призначення справи до підготовчого судового засідання.
6.Суд у ході розгляду угод перевіряє їх на відповідність формальним вимогам, встановленим статтями 471-472 КПК. Суд не здійснює оцінку доказів у кримінальному провадженні, оскільки межі розгляду встановлюються лише змістом угоди про визнання вини або примирення, а отже, суд не вправі перевіряти фактичні обставини вчиненого правопорушення.
7.Законодавець встановлює вичерпні підстави, за наявності яких суд може відмовити у затвердженні угоди.
Першою підставою є суперечність умов угод вимогам КПК та/або закону. Така підставанаявнаувипадку, якщо: угодаукладенаупровадженніщодоособливотяжких злочинів; у провадженні бере участь потерпілий; фактичні обставини вчиненого правопорушення не відповідають кваліфікації кримінального правопорушення.
Умови угоди визнаються такими, що не відповідають інтересам суспільства, у випадкуякщо: ступіньтахарактерсприянняпідозрюваногочиобвинуваченогоупроведеннікримінальногопровадження невідповідає томупом’якшеннюпокарання, яке проситьзастосуватипрокурор; буввідсутнійсуспільнийінтересузабезпеченнішвидшого досудового розслідування; підозрюваним насправді не вчинялося жодних дій, спрямованих на сприяння кримінальному провадженні.
Увипадкуукладення угодипідозрюваним, обвинуваченим, потерпілимвнаслідок застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, суд відмовляє у затвердженні угоди.
Такапідстава, якочевиднанеможливістьвиконанняобвинуваченимвзятихнасебе за угодою зобов’язань, застосовується у випадку відсутності у обвинуваченого по-
761
стійного місця роботи, джерела доходів, майна або інших засобів для відшкодування заподіяної шкоди потерпілому. Щодо угод про визнання вини така підстава може застосовуватися у випадку, коли підозрюваний (обвинувачений) не може вчинити жодних дій щодо сприяння у розкритті злочину або повідомлення про осіб, які вчинили злочин.
Фактичні підстави для визнання винуватості відсутні у випадку, коли зі сторони підозрюваного (обвинуваченого) мала місце самообмова або є наявним таке, що не піддається сумніву, алібі.
За наявності вищеперерахованих підстав суд своєю ухвалою відмовляє у затвердженні угоди. Увипадку, колинадосудовомурозслідуванні булозібранонедостатньо доказівдлярозглядукримінальногопровадженняусудовомузасіданні, суддяухвалою про відмову у затвердженні угоди одночасно повертає матеріали прокурору для продовження досудового розслідування. Якщо ж угода укладалася у стадії судового провадження суд в ухвалі зазначає про відновлення процесуальних дій і продовжує судове провадження у загальному порядку.
8.Коментована стаття закріплює заборону повторного укладення угоди в одному
ітому самому кримінальному провадженні.
Стаття 475
Вирок на підставі угоди
1.Якщосудпереконається, щоугодаможебутизатверджена, вінухвалюєвирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
2.Вирокнапідставіугодиповиненвідповідатизагальнимвимогамдообвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.
3.Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, якапередбачає кримінальне правопорушення, увчиненніякогообвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.
Урезолютивнійчастинівирокунапідставіугодиповинноміститисярішенняпро затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначеннямстатті(частинистатті) законуУкраїнипрокримінальнувідповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.
4.Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
1. Якщо суд встановить відсутність підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, він зобов’язаний затвердити угоду. Вирок суду, який постановляється на підставі угоди, фактично лише підтверджує її легітимність та фіксує узгоджену сторонами міру пока-
762
рання. Вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадчій кімнаті. Постановляючи вирок на підставі угоди, суд не здійснює оцінку фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, а перевіряє лише відповідність угоди встановленим кримінальнимпроцесуальнимвимогам. Фактичносудмаєдативідповідінатакіпитання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого підозрюється особа; чи має це діяння склад кримінальногоправопорушення; чивиненобвинуваченийувчиненніцьогокримінального правопорушення і чи визнав він свою вину повністю. Питання про те, чи винен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбачає обговорення фактичнодвохпитань, асаме: чивчинивкримінальнеправопорушенняобвинувачений та чи є його вина в цьому. Останнє питання вимагає ретельного дослідження судом психічного ставлення обвинуваченого до вчиненого і до наслідків вчиненого.
2.Обвинувальнийвирок, постановленийнапідставіугоди, складаєтьсязвступної, мотивувальної тарезолютивноїчастин. Вступна частина вирокуповиннавідповідати вимогам, встановленим ч. 2 ст. 374 КПК. До вступної частини вироку включаються всі питання, про які вказано у цій статті, і в тому порядку, в якому вони в ній викладені. Вступна частина вироку обов’язково починається з посилання на те, що вирок постановлений ім’ям України. Крім даних, вказаних у ч. 2 ст. 374 КПК, у вступній частині зазначаються відомості про дату укладення угоди, та її реквізити.
3.У мотивувальній частині вироку суд наводить мотиви, які обґрунтовують вирішення ним питань щодо правомірності укладення угоди, її відповідності інтересам суспільства та держави, а також у відповідних випадках – чи був наявний суспільний інтерес в укладенні угоди.
Також суд підтверджує, що узгоджена сторонами міра покарання відповідає загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановленим Загальною частиною КК.
У резолютивній частині вироку надається конкретне формулювання з питань: винуватості обвинуваченого; кваліфікації злочину; виду і розміру призначеного покарання, яке узгоджене сторонами; звільнення від покарання; тривалості іспитового строку, якщозастосованозвільненнявідвідбуванняпокараннязвипробуванням; щодо процесуальнихвитрат, щодозаходівзабезпеченнякримінальногопровадження, утому числірішенняпрозапобіжний західдонабрання вирокомзаконноїсили; пропорядок
істрок оскарження вироку; порядок отримання копій вироку.
Рішення суду з названих питань мають бути сформульовані конкретно і чітко, з тим щоб при виконанні вироку не виникали сумніви, які вимагають спеціальних роз'яснень.
4. Вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
1)обвинуваченим, йогозахисником, законнимпредставникомвиключнозпідстав: призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5–7 ст. 474 КПК, у тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
2)потерпілим, йогопредставником, законнимпредставником виключнозпідстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухва-
763
леннявирокубезйогозгодинапризначенняпокарання; нероз’ясненняйомунаслідків укладенняугоди; невиконаннясудомвимог, встановленихчастинами 6–7 ст. 474 КПК; 3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному
провадженні, в якому угода не може бути укладена.
Вирок суду на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1)обвинуваченим, йогозахисником, законнимпредставникомвиключнозпідстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, у тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
2)прокуроромвиключнозпідстав: призначеннясудомпокарання, меншсуворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.
Оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини не допускається.
Стаття 476]
Наслідки невиконання угоди
1.У разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.
2.Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розглядається в судовомузасіданнізаучастюсторінугодизповідомленняміншихучасниківсудового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду.
3.Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядкуабонаправленняматеріалівпровадженнядлязавершеннядосудовогорозслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.
4.Ухвала про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову
ускасуванні вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.
5.Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.
1.Постановлення судом вироку на підставі угоди про примирення або про визнаннявинуватості танеоскарження йогосторонами вапеляційному порядку нетягне за
764
собою неможливості його скасування в майбутньому. Якщо в угоді про примирення буввстановлений певнийстрок, протягомякогообвинувачений зобов’язанийбуввідшкодовувати потерпілому шкоду або вчинити на його користь певні дії, а останнім жодних дій для відшкодування не вчинялося або вчинялося не в повному обсязі, потерпілий має право заявити клопотання про скасування вироку, постановленого на підставіугоди. Прокурорзтакимклопотаннямможезвернутисялишеувипадку, коли в угоді про визнання винуватості було закріплено обов’язок обвинуваченого після постановлення вироку співпрацювати з органами досудового розслідування (такий обов’язок повиненбутизакріплений учітких формулюваннях, які саме дії маєвчиняти обвинувачений, протягом якого строку).
Клопотання про скасування вироку, постановленого на підставі угоди про примирення або про визнання винуватості, подається до суду першої інстанції, який постановив вирок. Подання клопотання можливе лише в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.
2.Розгляд клопотання відбувається у судовому засіданні з обов’язковим повідомленням усіх учасників судового провадження. Беручи як аналогію положення ч. 2 ст. 316 КПК, судовий розгляд має бути призначений не пізніше десяти днів після надходження клопотання до відповідного суду першої інстанції.
Розглядклопотаннявідбувається заобов’язковоюучастюлишесторінугоди(прокурора і обвинуваченого; потерпілого і обвинуваченого), неявка інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду клопотання.
3.Обов’язок доказування факту невиконання умов угоди покладається на особу, яка подала клопотання (потерпілого, прокурора). Якщо суд визнає факт невиконання умов угоди, він скасовує своєю ухвалою вирок, яким затверджена угода, та у цій же ухвалі, залежно від стадії, на якій була укладена угода, приймає рішення про призначення судового розгляду або направлення матеріалів провадження прокурору для завершення досудового розслідування.
Судовий розгляд після скасування вироку, постановленого на підставі угоди, відбувається в загальному порядку, а покарання призначається в межах санкції статті Особливої частини КК, якою встановлена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.
Якщо сторона угоди не доведе факту невиконання умов угоди, суд постановляє ухвалу про відмову в скасуванні вироку.
4.Ухвали, постановленісудомзарезультатамирозглядуклопотанняпроскасування вироку, постановленого на підставі угоди, оскаржуються в апеляційному порядку, передбаченому гл. 31 КПК.
5.Якщо стороною угоди буде доведено факт умисного невиконання вимог угоди іншою стороною, суд в ухвалі про скасування вироку, постановленого на підставі угоди, ставить питання про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3891 КК.
765
ГЛАВА 37 КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ
ОСІБ
Стаття 480
Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження
1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:
1)народного депутата України;
2)суддіКонституційногоСудуУкраїни, професійногосудді, атакожприсяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;
3)кандидата у Президенти України;
4)Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
5)Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;
6)депутата місцевої ради;
7)адвоката;
8)Генерального прокурора України, його заступника.
1. У коментованій статті вказано перелік категорій осіб, щодо яких кримінальне провадження здійснюється з урахуванням низки особливостей, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.
Особливий порядок кримінального провадження співвідноситься ззагальним порядком як логічні категорії «особливого» та «загального». Застосування особливого порядку кримінального провадження означає, що стосовно осіб, вказаних у переліку, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встановленими КПК, із врахуванням низки особливостей (особливих процедур), визначених у подальших статтях глави 37 КПК. Ними є: особливий порядок повідомлення про підозру (щодо всіх категорій, перелічених у цій статті); затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (щодо судді, народного депутата України), обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (щодо народного депутата України). Встановлення в законі особливого порядку кримінального провадження щодо вказаних осіб спричинене прагненням законодавця забезпечити цим особам найбільш сприятливі умови для здійснення ними власних повноважень та захистити їх від можливого незаконного впливу.
Такі винятки із загального порядку кримінального провадження отримали назву «імунітет» (від лат. immunitаs – звільнення, позбавлення), який є синонімом поняття недоторканності (Президента України, народних депутатів України, суддів).
766
По суті категорії вказаного переліку належать до відповідної професії чи певної посади. Набуття відповідного статусу є чинником, що вирізняє особу із загального правового поля, в якому перебувають інші громадяни України. Офіційний статус, пов’язаний із призначенням чи обранням на певну посаду, створює для особи особливий правовий режим за рахунок додаткових прав та обов’язків. Загалом особа повністю набуває правового статусу з моменту набуття повноважень, що у більшості випадківпов’язанозприйняттямприсяги. Водночасузаконодавствівідсутні, заокремими винятками (наприклад, щодо народних депутатів), положення про те, з якого саме моменту починають діяти відповідні гарантії як елемент правового статусу особи. Тому щодо окремих вказаних у статті категорій гарантії мають діяти не з моменту набуття повноважень, а саме з моменту призначення (обрання) на посаду.
1. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII народний депутат України – це обраний відповідно до ЗУ «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у ВР України, уповноваженийнимпротягомстрокудепутатськихповноваженьздійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Статтею 80 Конституції України визначено, що народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть без згоди ВРУ бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
ЗУ«Простатуснародного депутата України» частково дублюєвказані положення Конституції України та додатково визначає, що обшук, затримання народного депутатачиоглядособистихречейібагажу, транспорту, жилогочислужбовогоприміщеннянародногодепутата, атакожпорушеннятаємницілистування, телефоннихрозмов, телеграфної та іншої кореспонденції й застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, колиВРУкраїнинаданозгодунапритягненняйогодокримінальноївідповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Депутатськанедоторканність якодинзосновнихелементівконституційно-право- вого статусу народного депутата є гарантією безперешкодного та ефективного здійснення покладених на нього повноважень. Особа, визнана народним депутатом України, користується як гарантією особистої недоторканності людини (ст. 29 Конституції України), так і додатковими гарантіями щодо притягнення до кримінальної відповідальності чи здійснення інших, визначених кримінально-процесуальним законодавством, дій. Депутатська недоторканність неозначає абсолютну неможливість притягненнянародногодепутатадокримінальноївідповідальностічиздійсненнящодо нього окремих дій, а лише передбачає особливий порядок їх здійснення – виключно за згодою ВР України, тобто за наявності додаткових гарантій, які унеможливлюють незаконний вплив на депутата.
Частина 3 ст. 79 Конституції України визначає, що повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги. Водночас необхідно враховувати, щогарантії їхнедоторканності починають діяти раніше – змоменту визнання
767
обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії. Так, КСУ у рішенні у справі за конституційним поданням МВС України про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. 3 ст. 80 Конституції УкраїнипоширюютьсянанароднихдепутатівУкраїнизмоментувизнанняїхобранимизарезультатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, ідо моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.
ПрипиненняповноваженьнародногодепутатаУкраїниврегульованост. 81 КонституціїУкраїни. Так, повноваженнянароднихдепутатівУкраїниприпиняютьсяодночасно з припиненням повноважень ВР України. Повноваження народного депутата України припиняютьсядостроковоуразі: 1) складенняповноваженьзайогоособистоюзаявою; 2) набраннязаконноїсилиобвинувальнимвирокомщодонього; 3) визнанняйогосудом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу ВР України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.
Отже, длявизначеннятого, чиприпиненіповноваженнянародногодепутатаУкраїни, слід враховувати:
а) чи припинені повноваження ВР України, до складу якої обраний народний депутат (достроково чи після спливу загального строку повноважень, який становить п’ять років);
б) чи приймалося ВР України у встановленому порядку (більшістю від конституційного складу) рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення ВР України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Згідно із ЗУ «Про статус народного депутата України» таке рішення приймається в десятиденний строк за поданням комітету ВР України, до відання якого належать питання регламенту. Прийняте рішення оформляється відповідною постановою ВР України і публікується в газеті «Голос України»;
в) чиухвалювалося судомрішення продострокове припинення повноважень цього народного депутата України у зв’язку з невиконанням вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.
Порядок дострокового припинення повноважень з цієї підстави визначено ст. 5 вказаного Закону та ст. 223 Регламенту ВР України, а також КАС. Так, відповідно до ст. 180 КАС позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає. Інформація про таке рішення повідомляється Головою ВР України на пленарному засіданні парламенту.
768
2. Відповідно до частин 2, 3 ст. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених закономвипадках, народнізасідателііприсяжнішляхомздійсненняправосуддяврамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції.
Стаття 51 вказаного Закону визначає, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Згідно із ч. 1 ст. 57 вказаного Закону народним засідателем, присяжним є громадянинУкраїни, якийувипадках, визначенихпроцесуальнимзаконом, вирішуєсправи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи відповідно до Конституції України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі, присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 вказаного Закону на народних засідателів та присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя.
Таким чином, законодавець прирівняв статус народних засідателів та присяжних до статусу судді, але такі гарантії мають обмежений часовий проміжок (протягом виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя).
На міжнародному рівні гарантії незалежності суддів, зокрема їх недоторканності, рекомендовані до застосування низкою міжнародних актів: Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р; Монреальською універсальною декларацією про незалежність правосуддя 1983 р; Загальною (універсальною) хартієюсудді, ухваленою17 листопада1999 р. ЦентральноюРадоюМіжнародноїасоціації суддів в Тайпеї (Тайвань); Рекомендацією Ради Європи № 94(12) «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленою Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р; Європейською хартією про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) та ін.
На національному рівні гарантії недоторканності суддів визначені Конституцією та законами України. Так, ст. 126 Конституції України передбачає: «незалежність і недоторканністьсуддівгарантуютьсяКонституцієюізаконамиУкраїни. Суддянеможе бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом».
Це правило стосується як професійних суддів, так і суддів КСУ (ст. 149 КонституціїУкраїнинаостанніхпоширеногарантіїнезалежностітанедоторканності, передбачені ст. 126 Конституції України).
Якзазначеновп. 1.2 рішенняКСУусправізаконституційнимподаннямВСУкраїни про офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складовуїхньогостатусу) від1 грудня2004 р. №19-рп/2004, недоторканністьсуддів– один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове
769
призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Елементисуддівськоїнедоторканностірозкритіуст. 48 («Недоторканністьсудді») ЗУ«Просудоустрійістатуссуддів» від7 липня2010 р. №2453-VI, яка, зурахуванням змін, внесенихЗУ«ПровнесеннязміндодеякихзаконодавчихактівУкраїниузв’язку
зприйняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р.
№4652-VI (набирає чинності з дня набрання чинності КПК, за винятком окремих положень), передбачає:
1.Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди ВР України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.
2.Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.
3.Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором України або його заступником.
4.Відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України.
5.Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмкайогокореспонденції, речейідокументів можутьпровадитисялишезасудовим рішенням.
6.Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінальногоправопорушеннянеможездійснюватисятимсудом, вякомуобвинуваченийобіймає чи обіймав посаду судді. У разі якщо згідно із загальними правилами підсудності кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, в якому обвинуваченийобіймаєчиобіймавпосадусудді, кримінальнепровадженняздійснюєтьсясудом, найбільштериторіальнонаближенимдосуду, вякомуобвинуваченийобіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя).
7.Зашкоду, завданусудом, відповідає держава напідставах тавпорядку, встановлених законом.
Детальніше стосовно затримання судді, обрання щодо нього запобіжного заходу див. коментар до ст. 482 КПК.
При визначенні особливостей конституційно-правового статусу суддів слід враховувати, що відповідно до ст. 55 вказаного Закону особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді. Однак з огляду на те, що між моментами призначення судді на посаду Президентом України, зарахуваннядоштатусудунавідповідну посадутаприйняттяприсягиможе минутипевний час, а також враховуючи визначення поняття судді, надане вище, правильним є поширення гарантій недоторканності на таку особу саме з моменту зарахування її до штату одного із судів України на штатну суддівську посаду.
770