NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

5.Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути закрито судом, якщо неосудність особи на момент вчинення суспільнонебезпечногодіяннянебулавстановлена, атаксамовразівидужанняособи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу.

Утакомуразіпіслязакриттясудомкримінальногопровадженнящодозастосування примусових заходів медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.

1.Ухвала суду у кримінальному провадженні виноситься в нарадчій кімнаті. Коментована стаття містить перелік питань, які вирішуються в тому порядку, як вони викладені в ній.

Суд повинен вирішити послідовно всі зазначені в даній статті питання. Залежно від обставин кримінального провадження суд вирішує також питання про речові докази, судові витрати, оплату праці захисника, про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, про заходи піклування про неповнолітніх дітей і заходи по охороні майна особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

Привстановленні неосудності або обмеженої осудності особи слід виходити знаявності двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичнийкритерійприпускаєнаявністьуособихронічногопсихічногозахворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Встановлення ідіагностика психічного стану особиналежить докомпетенції екс- пертів-психіатрів.

Уюридичному критерії слід виділити два аспекти: особа не здатна чи здатна не повною мірою усвідомлювати свої дії; особа не здатна чи здатна не в повною мірою керувати своїмидіями. Ціаспекти встановлюєсудшляхомвсіхзібраних укримінальному провадженні доказів.

Про види примусових заходів медичного характеру див. ст. 94 КК України і коментар до ст. 503 КПК.

2.Розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження про застосування примусових заходів медичного характеру, суд у нарадчій кімнаті може постановити ухвалу: прозастосування примусовогозаходумедичногохарактеру; провідмовувзастосуванні примусового заходу медичного характеру та закриття кримінального провадження.

Суд, визнавши необхідним застосування примусового заходу медичного характеру, призначає його вид залежно від характеру і тяжкості психічної хвороби, тяжкості вчинення суспільно небезпечного діяння, з урахуванням ступеня небезпеки психічно хворого для себе або інших осіб.

Призначившипримусовелікування, судодночасноповиненприйнятирішенняпро скасування з часу доставки неосудного для госпіталізації до психіатричного закладу запобіжного заходу, якщо такий був до нього застосований.

Питання про речові докази вирішується відповідно до вимог ст. 100 КПК. Судові витрати і сума оплати послуг захисника, призначеного в порядку, перед-

баченому ст. 52 КПК, з неосудного не стягуються, а відносяться на рахунок держави.

741

Питання про відшкодування збитків, заподіяних неосудним, вирішується в порядку цивільного судочинства, про що повинно бути зазначено в ухвалі суду.

3.Якщо суд встановить, що суспільно небезпечне діяння або кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, він постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру та закриває кримінальне провадження.

Увипадку, коли не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння або кримінальне правопорушення, суд постановляє аналогічне рішення.

4.Не можна застосовувати примусові заходи медичного характеру, якщо буде встановлено, щосуспільно небезпечне діяння особа вчинилавстанінеосудності, ана момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров’я відпала потреба в їх застосуванні.

Уразі закриття кримінального провадження суду необхідно повідомити про це органи охорони здоров’я для взяття такої особи на облік і здійснення необхідного лікарського нагляду за нею.

5.Якщонеосудність особинамомент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, кримінальне провадження має бути закрите судом.

Уцьому випадку після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусового заходу медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.

Стаття 514

Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру

1.Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичногохарактеруздійснюєтьсянапідставіухвалисуду, вмежахтериторіальноїюрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.

2.Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.

3.Розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за поданням представника медичного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана особа, у передбаченому статтею 95 Кримінального кодексу України та статтею 512 цього Кодексу порядку. До поданнядодаєтьсявисновоккомісіїлікарів-психіатрів, якийобґрунтовуєнеобхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

4.Питання про продовження застосування примусових заходів медичного характеру, призначених судовим рішенням суду іноземної держави стосовно особи, переданої в Україну в порядку, передбаченому статтями 605–611 цього Кодексу та міжнародними договорами України, вирішується за результатами судового розгляду.

742

1.Стаття 514 КПК регулює продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру лише щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.

Проскасуваннятакихзаходівщодоосіб, якіпіслявчиненнякримінальногоправопорушення захворіли на психічну хворобу, див. ст. 515 КПК і коментар до неї.

Питання продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру вирішується судом, у межах територіальної юрисдикції якого застосовується такий захід чи відбувається лікування.

Суд за місцем лікування такої особи вирішує ці питання в тому випадку, коли ухвала суду виконується поза місцем діяльності суду, який застосував заходи медичного характеру.

2.Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру може бути тоді, коли особа видужала або коли в результаті змін у стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру і вона не становить більше небезпеки для суспільства.

3.Приводом до розгляду кримінального провадження відповідно до ч. 3 ст. 514 КПК є подання представника медичного закладу, де тримається дана особа, відповідно ст. 95 КК та в порядку, передбаченому ст. 512 КПК.

До такого подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідністьпродовження, зміниабоприпиненнязастосуваннятакихпримусовихзаходів.

У судове засідання викликаються: прокурор, захисник, представник медичного закладу, представник лікарської комісії, що дала висновок, особа щодо якої вирішується питання про продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров’я).

При зміні примусових заходів медичного характеру суд вправі змінити тип психіатричногозакладу, перевестиособувпсихіатричнийзакладзменшсуворимнаглядом, скоротити строк перебування у відповідному психіатричному закладі.

У результаті розгляду справи суд виносить ухвалу, якою: скасовує примусовий захід медичного характеру, змінює його; відмовляє в задоволенні подання представника медичного закладу, де тримається особа.

Стаття 515

Відновлення кримінального провадження

1.У разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чиіншийхворобливийстанпсихіки, якіпозбавлялиїїможливостіусвідомлюватисвої діїабокеруватиними, суднапідставівисновкукомісіїлікарів-психіатрівсвоєюухва- лою припиняє застосування примусових заходів медичного характеру.

2.Постановлення ухвали суду про припинення застосування примусових заходів медичного характеру є підставою для проведення досудового розслідування чи судового провадження.

3.Уразізасудженняцієїособидоарешту, обмеженняволі, триманнявдисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи позбавлення волі час її перебування

вмедичній установі зараховується у строк відбування покарання.

743

4. Якщо на час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або прийнятозакон, якийусуваєкримінальнувідповідальністьзавчиненекримінальнеправопорушення, кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо особа, щодо якої розглядається питання, не заперечує проти цього.

1.Відповідно до ч. 4 ст. 95 КК у випадку припинення застосування примусових заходів медичного характеру в зв’язку з видужанням особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів виносить про це свою ухвалу.

2.Постановлення ухвали суду є підставою для проведення досудового розслідування чи судового провадження.

Порядок вирішення цих питань такий же, як і при вирішенні питань про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 512 КПК).

3.Якщо під час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або прийнятозакон, якийусуваєкримінальнувідповідальність, такекримінальнепровадження підлягає закриттю, якщо особа, не заперечує проти цього.

Стаття 516

Оскарження ухвали суду

1. Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру, продовження, зміну, припинення застосування примусових заходів медичного характеру або відмова у цьому може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо застосування примусовихзаходівмедичногохарактеруутакомуразіможутьбутивнесенізаперечення, які викладаються в апеляційній скарзі, що подається за наслідками судового розгляду в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Питання, пов’язані з оскарженням ухвали суду, регулюються відповідними статтями глав 31–32 КПК (подача апеляцій, розгляд кримінального провадження за апеляціями і касаційне провадження).

Наухвалупрозастосуваннячивідмовувзастосуванніпримусовогозаходумедичногохарактеру, продовження, змінуабойогоприпиненняможебутиподанаапеляційна скарга законним представником чи захисником особи, щодо якої вирішувалося питання про це, протягом тридцяти днів із моменту їх проголошення.

Касаційнаскаргаможебутиподаназаконнимпредставникомтазахисникомособи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру, у строки, передбачені ст. 426 КПК, тобто протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

744

РОЗДІЛ VI

ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 35

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД

Стаття 468

Угоди в кримінальному провадженні

1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:

1)угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;

2)угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

1. Коментована стаття закріплює два види угод, які можуть укладатися учасниками процесу у кримінальному судочинстві. І якщо угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода провизнання винуватості єновимінститутом кримінального процесуального права. Запровадження цих угод має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС «Про місце жертвзлочинівукримінальному судочинстві» (2001/220/ JHA від15 березня 2001 р.), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації в кримінальних справах.

Метою угоди є суб’єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладеннятазатвердження. Найважливішоюознакоюугодиєїїправомірнийхарактер.

Угода про примирення – це угода між потерпілим та стороною захисту, в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.).

Угода про визнання винуватості – це угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим), вякійназваністорониузгоджуютьумовивідповідальності підозрюваного або обвинуваченого залежно від його дій після початку кримінального прова-

745

дження або після вручення письмового повідомлення про підозру щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення.

Угода має на меті, з одного боку, пом’якшення покарання обвинуваченого, а з другого– зменшеннянавантаженнянасистемуздійсненняправосуддяукримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ.

Закріплення укримінальному процесуальномузаконіугодипровизнаннявинуватості полягає у створенні нової ідеології кримінальної політики нашої держави: протидія злочинності через компроміс, договір. Без угоди про визнання винуватості концепція компромісу позбавлена своєї основи. Правовий інститут, передбачений гл. 35 КПК, має стати не виключною, а звичайною, найпоширенішою формою реалізації державного кримінального переслідування у справах публічного обвинувачення. Це радикальним чином прискорило б кримінальне судочинство і дозволило б скоротити як судовий, так і слідчий апарати.

Даний інститут повинен стимулювати осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, йти на співпрацю з владою. Прокурор може обіцяти підозрюваному (обвинуваченому) застосуватицейінститутвзаміннаспівпрацюзвладою, даванняпоказань проти, зокрема, організаторів злочину.

Для обвинуваченого перевагами укладення угоди про визнання винуватості є: звільнення від кримінального переслідування; уникнення невизначеності щодо покарання у суді; кримінальна відповідальність за менш тяжкий злочин; у деяких випадках – застосування альтернативного покарання або його зниження. Перевагами угодипровизнаннявинуватостідляпрокурораєтакі: можливістьзменшеннябюджетнихвитраттаекономія процесуальногочасу; зниженнянавантаження прокуратуриза підтримання державного обвинувачення; внесок у ефективність системи кримінального судочинства; певною мірою усувається перспектива подальших апеляцій.

Стаття 469

Ініціювання та укладення угоди

1.Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваногоабообвинуваченого. Домовленостістосовноугодипропримиренняможуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником

іпредставникомабозадопомогоюіншоїособи, погодженоїсторонамикримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

2.Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

3.Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

4.Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода за-

746

вдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

5.Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

6.У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

7.Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого проїхнєправонапримирення, роз'яснитимеханізмйогореалізаціїтанечинитиперешкод в укладенні угоди про примирення.

8.У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, ізгодащодоукладення угодидосягнута незусімапідозрюванимичиобвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.

У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

1. Ініціатива про примирення повинна виходити виключно від потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого). Саме цим особам як найбільш зацікавленим у результатах розгляду справи законодавець надав право вирішувати між собою питання про закінчення процесу у спрощеній формі за відсутності спору між ними. Примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»). Після того, як потерпілий або підозрюваний (обвинувачений) виявив бажання примиритися з протилежною стороною, у процедуру примирення можуть залучатися інші особи, які будуть безпосередньо узгоджувати деталі примирення. Водночас залучення таких осіб не перешкоджає самим ініціаторам примирення самостійно вести домовленості. Крім захисника іпредставника інтереси підозрюваного(обвинуваченого), потерпілогоупримирнійпроцедуріможепредставляти інша особа, щодо якої немає заперечень у сторін провадження. До інших осіб, які можуть брати участь у примирних процедурах, можна віднести представників

747

медіаційних центрів; особи, які мають авторитет на певній території (священики, лікарі, громадські діячі та інші). Примирення має відбутися саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Інтереси юридичної особи може представляти керівник або інша особа (юрисконсульт, інші співробітники) за дорученням керівника юридичної особи при наявності довіреності на представництво. Крім того, інтереси юридичної особи під час примирення за її дорученням може представляти адвокат, згідно з укладеною з ним угодою на представництво.

Участь упримиреннінеповнолітньогопотерпілогоповинна здійснюватися спільно з його законним представником. Що ж до безпосереднього примирення, то: неповнолітні особи у віці від 16 до 18 років приймають рішення про примирення самостійно (законний представник лише стежить за тим, щоб неповнолітній розумів суть і наслідки того, що відбувається), а за неповнолітніх осіб віком до 16 років рішення приймає їх законний представник із урахуванням думки неповнолітнього потерпілого.

2.Ініціатива проукладення угодипровизнання винуватості може виходити як від підозрюваного (обвинуваченого), так і від прокурора. Виключно прокурор наділений правом укладати зі сторони обвинувачення таку категорію угод, а отже, за наявності бажання укласти угоду про визнання винуватості підозрюваний (обвинувачений) звертається з клопотанням про укладення угоди безпосередньо до прокурора, який здійснюєпроцесуальнекерівництворозслідуванням конкретногокримінальногопровадження. Однак не можна визнати незаконним направлення такого клопотання і вищестоящому прокурору. Проте в цьому випадку останній зобов’язаний переправити клопотання про укладення угоди про визнання винуватості за підвідомчістю.

3.Підставою укладення угодипропримирення виступає факт примирення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, з потерпілим. Примирення може бути досягнуте як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Примирення є суб'єктивним правом потерпілого і ніякими способами він не може бути примушений до його досягнення та укладення відповідної угоди. Таке волевиявленняпотерпілогоєостаточним, тобтопотерпілийнеможезгодомвідньоговідмовитися, якщойоговолевиявлення булодобровільним(тобтовононебулодосягнутопідвпливом насильства, погроз або іншого примусу).

Умовами, занаявності якихможе бутиукладено угодупропримирення, єтакими: 1) кримінальне правопорушення стосується тільки приватних (особистих або майнових) інтересів конкретної фізичної особи або приватного інтересу юридичної

особи (яка не є державним чи комунальним підприємством, установою).

Ця умова випливає з того, що в межах розслідуваного кримінального провадженнясправимаєбутинаявнаособапотерпілого(зякимвідбудетьсяпримирення), оскільки саме його волевиявлення має істотне значення для притягнення до кримінальної відповідальності винного, аце неприпустимо, якщо злочином порушуються публічні інтереси).

Відповіднодост. 55 КПКУкраїнипотерпілимєфізичнаособа, якійкримінальним правопорушеннямзавданоморальної, фізичноїабомайновоїшкоди, атакожюридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Процесу-

748

ального статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження якпотерпілого. Утойжечаспримиренняможевідбутисяідопроцесуальногооформлення статусу потерпілого у кримінальному провадженні. Якщо в кримінальному провадженні наявні кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, примирення повинно відбутися з усіма потерпілими;

2)кримінальне правопорушення належить докатегорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, або до справ приватного обвинувачення;

3)кримінальне правопорушення скоєно вперше.

Вчинення злочину вперше полягає в тому, що:

−особа вчинила злочин перший раз, тобто ніколи в житті не порушувала кримінальний закон, у неї не було кримінального досвіду та злочинних навичок;

−раніше вчинений особою злочин втратив правове значення, тобто вона і раніше вчиняла злочини, але оцінка закону інша – з точки зору права особа вважається такою, що вчинила злочин вперше. Це може бути обумовлено декількома факторами (особабулаправомірнозвільнена відкримінальної відповідальності завчиненийнею злочин, про що свідчить відповідний процесуальний документ); закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК); усунення злочинності і караності діяння (ч. 3 ст. 88 КК); особа була реабілітована (ч. 4 ст. 88 КК); судимість особи погашена (ст. 89 КК); судимість особи знята судом (ст. 91 КК);

4) винний відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна злочином, є підставою для визнання особи потерпілою і належить до об'єктивної сторони злочину. Це виявляється і в тому, що вона, будучи заподіяною особі, існує незалежно від чиєїсь думки, у тому числі й думки цієї особи. Як визначається у Рекомендації № R (85) 11 відносно положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу (прийнята Комітетом міністрів Ради Європи від 28 червня 1985 р.), слід приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу та законодавчо передбачати, що компенсація може бути кримінальною санкцією або її заміною, або може бути призначена разом із кримінальноюсанкцією. Саметомувідшкодуваннязаподіяноїшкодиєоднієюзосновних умов укладення угоди про примирення;

5) відсутністьзапереченьзбокуособи, якавчинилакримінальнеправопорушення. Основним елементом укладення угоди про примирення є згода на примирення обохсторін(підозрюваного(обвинуваченого) тапотерпілого), якаприпускаєостаточне вирішення виниклого кримінально-правового конфлікту. При цьому, якщо вони не досягнуть згоди на встановлення між ними миру, то укласти угоду про примирення неможна, оскільки під примиренням сприймаються тільки двосторонні, обопільні та добровільні дії підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого, внаслідок чого сторониконфліктузмінюютьсвоєвнутрішнєпсихологічнеставленнядозлочинутаодин

до одного, що і є основною умовою для закриття кримінального провадження.

4. Підставою укладення угоди про визнання винуватості є наявність однієї або декількох обставин, передбачених ст. 479 КПК.

Угоду не може бути укладено лише у кримінальних провадженнях щодо: 1) особливо тяжких злочинів; 2) кримінальних правопорушень, внаслідок яких завдано

749

шкодиінтересамособи(анедержавнимчисуспільнимінтересам), івцихпровадженнях бере участь потерпілий.

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про визнання винуватості,

єтакі:

1)визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї повної винуватості у скоєнні кримінального правопорушення;

2)кримінальне правопорушення належить докатегорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;

3)у кримінальному провадженні відсутній потерпілий;

4)підозрюваний чи обвинувачений згоден сприяти у викритті кримінального правопорушення.

5. Угодапропримиренняабопровизнаннявинуватостіможебутиукладенафактично на будь-якій стадії провадження, а саме з часу появи у ньому підозрюваного (відповіднодост. 42 КПКпідозрюванимєособа, якійповідомленопропідозру, абоособа, яка затриманазапідозроюувчиненнікримінальногоправопорушення) іаждовиходусуду

внарадчукімнатудляухваленнявироку. Зазначенеположеннямаєдуалістичнийхарактер. Зодногобоку, укладанняугодипіслятого, яксправавжепотрапиладосудузобвинувальним актом, майже позбавлена такого позитивного аспекту, як процесуальна економія часу, та державних витрат, а з другого – це положення надає обвинуваченому додаткову можливість реалізувати власні права й інтереси у разі, якщо зі стороною обвинувачення за якихось суб’єктивних умов ним не досягнуто такої угоди.

6. Забезпеченнямпринципупрезумпціїневинуватостієположеннячастинишостої коментованої статті, згідно з якою факт ініціювання угоди і будь-які твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості. Це положення закріплює правило, що будь-які відомості, які стали відомі слідчому, прокурору в ході проведення переговорівпопримиреннюабовизнаннювинуватості, неможутьбутивикористаніякдокази, що підтверджують винність особи, і на них не можна посилатись у подальшому кримінальному провадженні.

7. З моменту набуття особою статусу потерпілого йому вручається пам’ятка про процесуальні праватаобов’язки, уякійобов’язковозазначається правонапримирення з підозрюваним (обвинуваченим), порядок реалізації цього права та правові наслідки укладення угоди про примирення. Заборона втручання органів, які ведуть кримінальне провадження, у процес примирення сторін має на меті забезпечити сторонамправонавільневолевиявленнятавирішитикримінально-правовийконфлікт без втручання державних органів. Щодо підозрюваного, то відповідно до п. I. а. 7 Рекомендації Комітетуміністрів№R(87)18 РадиЄвропизгодапідозрюваногонаприпинення кримінального провадження повинна даватися вільно, зі знанням фактів і не підлягати жодним обмеженням. Тобто обвинуваченому або підозрюваному має бути роз’яснено не тільки право заперечувати проти звільнення від кримінальної відповідальності, а також правові наслідки прийняття такого рішення.

8. За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 217 КПК, матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може нега-

750