NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

суду у вироку або ухвалі повинні бути мотивовані з належною повнотою, наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення. Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку, ухвали повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині, повинні логічно випливати з обґрунтування, що міститься в мотивувальній частині. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині вироку або ухвали проаналізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші.

2. Вирок чи ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню чи зміні із підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження лише у разі, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на:

–вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого;

–правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність;

–визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Залежно відхарактерудопущенихсудомпершоїінстанції помилоквироктаухвала підлягають скасуванню чи зміні.

До обставин, що можуть істотно вплинути на висновки суду, належать:

–обставини, що впливають на правову кваліфікацію діяння;

–обставини, які пом’якшують покарання (ст. 66 КК України);

–обставини, які обтяжують покарання (ст. 67 КК України);

–обставини, що викривають обвинуваченого;

–обставини, що виправдовують обвинуваченого;

–обставини, що тягнуть за собою закриття кримінального провадження (див. коментар до ст. 284 КПК);

–обставини, що зумовлюють звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (статті 44-49 КК України);

–обставини, щозумовлюють звільнення обвинуваченого від відбування покаран-

ня;

–обставини, що зумовлюють застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Стаття 412

Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону

1.Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

2.Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:

1)за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;

2)судове рішення ухвалено незаконним складом суду;

671

3)судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;

4)судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь

єобов’язковою;

5)судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;

6)порушено правила підсудності;

7)уматеріалахпровадженнявідсутнійжурналсудовогозасіданняаботехнічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

1. Обов’язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінально-процесуального законодавства впроцесі судового розгляду. Порушення, які перешкоджають суду повно та всебічно з’ясувати обставини кримінального провадження та постановити судове рішення, якевідповідаєвимогам, встановленимКПК, визнаютьсяістотнимиітягнуть за собою його зміну або скасування.

Істотнимипорушеннямикримінальногопроцесуальногозаконувважаються незастосування або неправильне застосування вимог КПК, що перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з’ясувати обставини кримінального провадження, встановити істину, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою як дляскасування вирокуабоухвали, такідляїхзміни. Рішення проскасування абопро зміну судового рішення приймається судом апеляційної інстанції, виходячи із характеру допущених судом першої інстанції порушень та фактичних обставин справи в межах перегляду судом апеляційної інстанції.

Судапеляційноїінстанціїпривиявленнівідповіднихпорушеньповиненвиходити не лише із того, що вони фактично перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а й з потенційної можливості такого перешкоджання. Тобто для зміни або скасування вироку або ухвали від суду апеляційної інстанції не вимагаєтьсявстановлення наслідків допущенихсудомпершоїінстанціїпорушеньіпричинного зв’язку між допущеними порушеннями і прийняттям незаконного та/або необґрунтованого судового рішення.

Істотні порушення кримінального процесуального закону можуть мати місце як під час судового розгляду, так і в процесі досудового розслідування. Вони можуть стосуватисядоказування, забезпеченняправізаконнихінтересівучасниківкримінального провадження, додержання процесуальних строків тощо, якщо це перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Порушення кримінального процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку або ухвали, не визнаються істотними і не тягнуть за собою зміни або скасування судового рішення. Наприклад, недодержання пріоритетного права членів сім’ї обвинуваченого чи потерпілого бути присутніми під час судового засідання (див. коментар до ст. 328 КПК), недодержання строків призначення судового розгляду (див. коментар до ст. 316 КПК) тощо.

672

Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів (див. коментар до ст. 409 КПК).

2. При встановленні порушень, визначених у ч. 2 ст. 412, вирок або ухвала підлягає скасуванню у будь-якому разі, тому відповідні порушення визнаються істотними у всіх випадках і є безумовними підставами скасування судового рішення.

Безумовною підставою для скасування обвинувального вироку або ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру є наявність підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі (про закриття кримінального провадження – див. коментар до ст. 284 КПК). При встановленні вказаних підстав суд апеляційної інстанції зобов’язаний скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження. При встановленні обставин, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК(встановленавідсутністьподіїкримінальногоправопорушення; встановленавідсутністьвдіянніскладукримінальногоправопорушення), судапеляційної інстанції зобов’язаний скасувати вирок і ухвалити виправдувальний вирок.

Під незаконним складом суду розуміють порушення вимог ст. 31 КПК (про склад судудив. коментардост. 31 КПК) таіншихположеньзаконущодоучастісуддівухваленні судового рішення, зокрема, коли:

–кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснювалося колегіально, хоча його повинен був здійснювати професійний суддя одноособово;

–порушено правила здійснення кримінального провадження колегіально судом

ускладі трьох професійних суддів щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років;

–порушено правила колегіального розгляду справи судом у складі трьох професійнихсуддівщодозлочинів, завчиненняякихпередбаченодовічнепозбавленняволі;

–не задоволено клопотання обвинуваченого про здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних;

–порушеноправилаздійсненнякримінальногопровадженнястосовнослужбових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців, колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

–незадоволеноклопотанняобвинуваченого, якийєслужбовоюособою, яказаймає особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державнуслужбу», абоособою, посада якої віднесено допершоїкатегорії посаддержавних службовців про здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

–в ухваленні судового рішення брав участь суддя або присяжний, щодо якого існували обставини, що виключали можливість його участі у кримінальному провадженні (про обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні див. коментар до ст. 75 КПК);

673

–в ухваленні судового рішення брав участь суддя або присяжний, термін повноважень якого минув;

–в ухваленні судового рішення брала участь особа, яка не є професійним суддею або присяжним, обраним або призначеним відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

–вирок чи ухвала підписана суддею, який не брав участь в ухваленні судового рішення;

–якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або присяжного.

У разі, коли суд апеляційної інстанції встановить, що судове рішення ухвалено незаконним складом суду, він зобов’язаний скасувати вирок або ухвалу суду першої інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, при встановленні яких суд апеляційної інстанції повинен скасувати вирок або ухвалу суду першої інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, є проведення судового розгляду за відсутності учасників судового провадження, а саме:

–обвинуваченого, участь якого є обов’язковою у судовому провадженні, крім випадків, передбачених ст. 381 КПК, яка встановлює правила стосовно спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (про загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків див. коментар до ст. 381 КПК). Наслідки неприбуття обвинуваченого встановлюються ст. 323 КПК: якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув завикликомусудовезасідання, судвідкладає судовийрозгляд, призначаєдатунового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 КПК (див. коментар до ст. 323 КПК);

–прокурора, участь якого у судовому провадженні в суді першої інстанції

єобов’язковою, крім випадків кримінального провадження уформі приватногообвинувачення. Наслідки неприбуття прокурора встановлюються ст. 324 КПК: якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття його до суду. Одночасно, якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора, який не прибув, перед органом, що згідно із законом уповноважений притягати його до дисциплінарної відповідальності. У разі неможливості подальшої участі прокурора в судовому провадженні він замінюється іншим у порядку, передбаченому ст. 37 КПК (див. коментар до ст. 324 КПК).

–захисника, якщо його участь є обов’язковою (про обов’язкову участь захисника див. коментар до ст. 52 КПК). Наслідки неприбуття захисника визначаються ст. 324 КПК: якщовсудовезасіданнянеприбувзаповідомленнямзахисникукримінальному провадженні, де участь захисника є обов’язковою, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття його до суду. Одночасно, якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує питання про відповідальність адвоката, який не прибув, перед органом, що згідно із

674

законом уповноважений притягати його до дисциплінарної відповідальності. Якщо подальшаучастьусудовомупровадженнізахисниканеможлива, головуючийпропонує обвинуваченому протягом трьох днів обрати собі іншого захисника. Якщо в кримінальному провадженні, де участь захисника є обов’язковою, прибуття в судове засідання захисника, обраного обвинуваченим, протягом трьох днів неможливе, суд відкладає судовий розгляд на необхідний для з’явлення захисника строк або одночасно з відкладенням судового розгляду залучає захисника для здійснення захисту за призначенням (див. коментар до ст. 324 КПК);

–потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання. Якщо ж в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, то це не є безумовною підставою скасування судового рішення. У такому разі суд апеляційної інстанціїперевіряє, чибулидодержанісудомпершоїінстанціївимогист. 325 КПКщодо наслідків неприбуття потерпілого, зокрема, чи можливо було за його відсутності з’ясувати всі обставини під час судового розгляду (див. коментар до ст. 325 КПК),

ізалежновідцьогоприймаєрішеннящодоскасування абозмінисудовогорішеннячи залишення його без змін.

Скасування судового рішення тягне за собою встановлення порушення правил підсудності: територіальної (див. коментар до ст. 32) та інстанційної (див. коментар до ст. 33 КК). Правила підсудності вважаються порушеними, якщо:

–кримінальне провадження здійснює не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення;

–у разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, – не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення;

–у разі якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється не тим судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування;

–кримінальне провадження щодообвинувачення судді увчиненні кримінального правопорушенняздійснюєтьсятимсудом, уякомуобвинуваченийобіймаєчиобіймав посаду судді;

–кримінальне провадження у першій інстанції здійснював суд, який згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не належить до місцевих (районних, міських, районнихумістах, міськрайонних) судів, абосуд, якийзгідноізцимЗаконом належить до спеціалізованих (господарських або адміністративних) судів.

У разі порушення правил підсудності суд апеляційної інстанції зобов’язаний скасовувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суд першої інстанції визначається з додержанням правил територіальної та інстанційної підсудності.

Судове рішення суду першої інстанції скасовується судом апеляційної інстанції

іпризначається новий розгляд у суді першої інстанції, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому

675

зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції (про вимоги до журналу судового засіданнядив. коментардост. 108 КПК, ащодозастосуваннятехнічнихзасобів фіксування кримінального провадження див. коментар до ст. 107 КПК). При цьому суд апеляційної інстанції повинен враховувати, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов’язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними. Тому, якщо в апеляційному провадженні не порушується питання щодо правових наслідків незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження, суд апеляційної інстанції з власної ініціативи не може скасувати судове рішення на підставі відсутності технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Неточності або порушення у веденні журналу судового засідання або при застосуванні технічних засобів фіксування кримінального провадження, виявлені судом апеляційної інстанції, не є підставою для скасування судового рішення за умови фактичної наявності вказаних об’єктів.

Стаття 413

Неправильне застосування закону України про кримінальну ідповідальність

1. НеправильнимзастосуваннямзаконуУкраїнипрокримінальнувідповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1)незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2)застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4)призначеннябільшсуворогопокарання, ніжпередбаченовідповідноюстаттею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

1. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність єбезпосереднімпорушеннямтакоїзасадикримінальногопровадження, якзаконність, сформульованої у ст. 9 КПК (див. коментар до ст. 9 КПК).

НеправильнезастосуваннязаконуУкраїнипрокримінальнувідповідальністьможе стосуватися положень як Особливої, так і Загальної частин КК України, яке веде до: неправильної кваліфікації діяння; порушення правил призначення покарання; неправильногозастосуванняположеньщодозвільненнявідкримінальноївідповідальності, або звільнення від покарання; неправильного застосування норм щодо примусових заходів виховного або медичного характеру тощо. Наслідками цього є необґрунтоване засудження або виправдання обвинуваченого, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, залежно від характеру допущених порушень і фактичних обставин справи, може бути

676

підставою як для скасування, так і для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. Вказане порушення не належить до підстав нового розгляду в суді першої інстанції(див. коментардост. 415 КПК), томууразіскасування судовогорішеннясуд апеляційної інстанції зобов’язаний ухвалити нове судове рішення або закрити кримінальне провадження.

Формами неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є:

1)незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2)застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4)призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Вказані форми взаємообумовлені і взаємопов’язані. Так, при застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, виявляється незастосування судом закону, який підлягає застосуванню. Застосування певної норми закону України про кримінальну відповідальність, яка не підлягала застосуванню уконкретній ситуації, зумовлено, як правило, неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту, тощо.

Незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, може проявлятися:

– узастосуваннііншого, ніжзаконодавствоУкраїнипрокримінальнувідповідальність, законодавства при визначенні злочинності діяння, а також його караності та інших кримінально-правових наслідків (ч. 3 ст. 3 КК України);

– у застосуванні закону про кримінальну відповідальність за аналогією (ч. 4 ст. 3

ККУкраїни);

– у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили (ст. 4 КК

України);

–узастосуваннізаконупрокримінальнувідповідальність, щонемаєзворотноїдії

вчасі, оскількивстановлюєзлочинністьдіяння, посилюєкримінальнувідповідальність або іншим чином погіршує становище особи (ч. 2 ст. 5 КК України);

–у незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, оскільки скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 1 ст. 5 КК України);

–порушенніправилщодочинностізаконупрокримінальнувідповідальністьщодо злочинів, вчинених на території України (ст. 6 КК України);

–порушенніправилщодочинностізаконупрокримінальнувідповідальністьщодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7 КК України);

–порушенніправилщодочинностізаконупрокримінальнувідповідальністьщодо злочинів, вчиненихіноземцями абоособами безгромадянства замежами України(ст. 8 КК України);

–застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України;

677

–застосуванні закону України про кримінальну відповідальність всупереч положенням міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

Неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, може проявлятися у помилках при застосуванні положень закону про:

–поняття злочину;

–класифікацію злочинів;

–стадії вчинення злочину;

–вину та її форми;

–співучасть у вчиненні злочину;

–особу, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкта злочину);

–повторність, сукупність та рецидив злочинів;

–обставини, що виключають злочинність діяння;

–покарання та його види;

–призначення покарань;

–склад конкретного злочину та його кваліфікуючі ознаки.

Серед помилок суду першої інстанції при призначенні покарання як підстава для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції окремо виділяється призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) законуУкраїнипрокримінальнувідповідальність. Судпризначає покарання із додержанням вимог ст. 65 КК України: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповіднимистаттямиОсобливоїчастиниККУкраїнизавчиненийзлочин, можебути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 ККУкраїни. Віншихвипадках призначення більш суворогопокарання, ніжпередбаченого відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, не допускається.

Призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, може проявлятися:

–у порушенні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України;

–упризначенні покарання, щоперевищуєсанкцію статтізаконупрокримінальну відповідальність, за якою кваліфіковане діяння обвинуваченого;

–у призначенні покарання понад максимальний розмір встановленний для цього видупокаранняустаттізагальноїчастиниКК– узастосуваннідодатковогопокарання, не передбаченого санкцією статті, за якою обвинувачений визнаний винним (за винятком позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю).

У кожному випадку встановлення факту призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею, а також в інших випадках, коли неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність мало наслідком при-

678

значення несправедливого покарання, суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні може вказувати на дві підстави для зміни або скасування вироку або ухвали суду першої інстанції: 1) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і 2) невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкостікримінальногоправопорушеннятаособіобвинуваченого(див. коментардост. 414 КПК).

Стаття 414

Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого

1. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

1. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є самостійною підставою для скасуванняабозмінивирокусудупершоїінстанції(див. коментардостатей408–409 КПК).

При призначенні покарання суди повинні суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад його призначення та покарання призначати:

1)у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК;

2)відповідно до положень Загальної частини КК;

3)враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Оскількисамечерезцізасадиреалізуютьсяпринципизаконності, справедливості, обґрунтованостітаіндивідуалізаціїпокарання, особі, щовчинилазлочин, повиннобути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів (див. п.1 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів, критерії якої визначені ст. 12 КК (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Під врахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових характеристик особи, які мають кримінально-правове значення (ст.65 КК).

679

Врахування обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до статей 66 і 67 КК.

Перелік обставин, щообтяжуютьпокарання, зазначений уч.1 ст. 67 КК, євичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. У зв’язку з чим суд при призначенні покарання не вправі визнати обставинами, що обтяжують покарання, ті, які не зазначені у вказаній частині КК. Не повинні враховуватися як обтяжуючі і ті обставини, що передбачені в Особливій частині КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Разом з тим суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, невизнатизазначеніуч. 1 ст. 67 ККяктакі, щообтяжуютьпокарання, такіобставини, як вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші (див. ч. 2

ст. 67 КК).

Натомість перелік обставин, які пом’якшують покарання, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК, неєвичерпним. Припризначенніпокараннясудможевизнатипом’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 вказаної статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди і т.п.). Визнання обставини такою, що пом’якшує покарання, обов’язково повинно бути вмотивоване у вироку (див. п. 5 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Про підстави призначення більш м’якого або більш суворого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК за вчинений злочин, див. статті 69, 691 і 70 КК.

Тлумачення нормкримінальногопроцесуальногозаконудозволяєдійтивисновку, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність тягне за собою скасування або зміну судового рішення, призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (див. коментар до ст. 413 КПК).

При цьому неправильним є таке застосування і у випадку призначення як основного, так і додаткового покарання, при визначенні як строку, так і виду покарання.

Суд апеляційної інстанції також може змінити вирок суду першої інстанції та пом’якшити призначене покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю невідповідаєтяжкостікримінальногоправопорушеннятаособіобвинуваченого(див. коментар до ст.408 КПК).

Погіршеннястановищаобвинуваченогоможливелишеприухваленніапеляційним судом нового вироку чи своєї ухвали.

Так, якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м’яким, то відповідно ст.421 КПК лише за наявності апеляційної скарги прокурора, потерпілого або йогопредставника, уякійставитьсяпитанняпроскасуваннявирокусамезцихпідстав, вінвправіскасувативироксудупершоїінстанціїйухвалитисвійвирок, призначивши більш суворе покарання.

Суд апеляційної інстанції також може скасувати ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і постановити свою ухвалу у разі необхідності застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи

680