NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

ККпередбачає такі види основних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі:

1)штраф(ст. 53 КК); 2. позбавленняправаобійматипевніпосадичизайматисяпевною діяльністю (ст. 55 КК); 3. громадські роботи (ст. 56 КК); 4. виправні роботи (ст. 57 КК).

Відповіднодоположеньст. 74 ККособаможебутизвільненавідпокарання. Також суд ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням від покарання за вчинений злочин, зокрема, колидійде висновкупроможливістьвиправлення засудженого безвідбування покарання (ст. 75 КК) або коли неповнолітній звільняється від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Актуальними у наведеному контексті є положення ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув’язнення» у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України узв’язкузприйняттямКримінальногопроцесуальногокодексуУкраїни» від13.04.2012 р. У цій статті зазначається, що підставами для звільнення з-під варти є: скасування запобіжного заходу; зміна запобіжного заходу; внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено вустановленому законом порядку; закінчення максимальногострокутимчасовогоабоекстрадиційногоарешту, передбаченогоКПК; припинення(скасування) тимчасовогоабоекстрадиційногоарешту; звільненняособи з-під екстрадиційного арешту судом.

Крім того, слід ураховувати положення ч. 3 ст. 612 КПК. Асаме, уразі скасування судом іноземної держави вироку із закриттям кримінального провадження або застосування дозасудженого акта помилування, амністії, пом’якшення вироку, ухваленого судом іншої держави, МЮ інформує центральний орган виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні про необхідність звільнення особи.

Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного заходу провадить начальник установи попереднього ув’язнення на підставі ухвали або вироку суду.

2.У частині 1 ст. 61 КК законодавець зазначив, що покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученнямзасудженогодопраці. Отже, уразіпризначенняпокаранняувиглядіобмеження волі, ураховуючи, що до особи одночасно не застосовано інші види покарань, пов’язанізпозбавленням волі, тазважаючинаособуйобставини, встановленіпідчас кримінального провадження, суд вправі звільнити обвинуваченого з-під варти до на набрання обвинувальним вироком законної сили.

3.Суд вправі змінити обвинуваченому, якому обвинувальним вироком суду призначено покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі, запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов’язаний зтриманням під вартою (наприклад, домашній арешт або заставу), лише у виняткових випадках та з урахуваннямособийобставин, встановленихпідчаскримінальногопровадження. Також у судовому рішенні слід вказати, що діє цей обраний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

621

Зазначене рішення суд вправі прийняти іу разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи (ч. 7 ст. 603 КПК).

Обвинуваченийзвільняєтьсяз-підвартипіслявнесеннязастави, визначеноїсудом, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 4 ст. 202 КПК). Зокрема, ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув’язнення» встановлено, що начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний звільнити з-під варти обвинуваченого після внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що підтверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно іписьмово, якщо застава внесена під час судового провадження, – прокурора та суд. Перевірка документа, щопідтверджує внесення застави, неможе триватибільше одного робочого дня.

Розпорядження головуючого про звільнення особи з-під варти, за загальним правилом, підлягає негайному виконанню. Воно не може бути відстрочено за підставою необхідності оформлення документів чи за будь-яких інших мотивів. Як записано у ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув’язнення», вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув’язнення.

Перед оголошенням про звільнення обвинуваченого з-під варти головуючий зобов’язаний перевірити, чи не тримається він під вартою по іншому кримінальному провадженню. Установивши, щообвинуваченому застосовано запобіжний захід увигляді тримання під вартоювіншому кримінальному провадженні, головуючийоголошуєпроскасуваннязапобіжногозаходууданомукримінальномупровадженні, алене звільняє його з-під варти.

Стаття 378

Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого

1.Занаявностівобвинуваченогонеповнолітніхдітей, якізалишилисябезнагляду, непрацездатнихбатьків, баби, діда, прабаби, прадіда, якіпотребуютьматеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов’язаний одночасно з ухваленням вироку порушитиокремоюухвалоюпитанняпередслужбоювсправахдітейабовідповідним органомопікитапіклування, органомсоціальногозахистунаселенняпронеобхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

2.Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд за клопотаннямобвинуваченогозобов’язанийвжитичерезвідповідніорганизаходівдля їх збереження.

3.Про вжиті згідно з положеннями цієї статті заходи повідомляється обвинувачений.

622

1. Диспозиція ч. 1 коментованої статті визначає дві категорії суб’єктів, із приводу яких суд постановляє окрему ухвалу: неповнолітні діти, які залишилися без нагляду, та непрацездатні батьки, баба, дід, прабаба, прадід, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду.

Конституція закріплює обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Дитинство охороняється державою – наголошується в Основному Законі (ст. 51). На рівніКонвенції«Проправадитини» від20.11.1989 р. встановлено, щодитиноюєкожналюдська істота додосягнення 18-річного віку, якщо зазаконом, застосовуваним до даноїособи, вонанедосягаєповноліттяраніше. Розглядаючисправу, судз’ясовуєдані про особу обвинуваченого і, зокрема, чи є у нього неповнолітні діти та хто про них піклується. Про цьому суд повинен виходити з вимог п. 12 ст. 3 КПК, в якій зазначається, що неповнолітня особа – малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відтак за наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніхдітей, якізалишаютьсябезнагляду, судвідповіднодовимогКПКодночаснозпостановленням вирокусвоєюухвалоюпорушуєпередорганомопікиіпіклуванняпитанняпронеобхідністьулаштуванняцихнеповнолітніхабовстановленнянад ними опіки чи піклування (п. 29 ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Слід мати наувазі, щоопіка та піклування встановлюються зметою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права івиконувати обов’язки (ст. 55 ЦК). Органами опіки та піклування єрайонні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (ст. 56 ЦК).

Опіка, піклуваннявстановлюєтьсянаддітьми, позбавленимибатьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною увіці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом

увипадках, передбаченихЦК(ст. 243 СК). Встановленняопікитапіклуванняорганом опіки та піклування визначається ст. 61 ЦК.

Устатті 51 Конституції йдеться про те, що повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до ст. 266 СК повнолітні внуки та правнуки зобов’язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребуютьматеріальноїдопомогиіякщоунихнемаєчоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу. При винесенні обвинувального вироку зпризначенням засудженому покарання

увигляді позбавлення волі суд зобов’язаний винести окрему ухвалу для вирішення питання перед органом опіки та піклування про забезпечення піклування над вищезазначеними особами.

Згідно зч. 1 коментованої статті суд уразівиявлення уобвинуваченого непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, зобов’язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед відповідним органом опіки та піклування, органом

623

соціальногозахистунаселенняпронеобхідністьвлаштуванняцихнепрацездатнихабо встановлення над ними опіки чи піклування.

ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає, що непрацездатні громадяни – особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, утому числі діти-інваліди, атакож особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Ухвала суду повинна відповідати вимогам, зазначеним у ст. 372 КПК.

2.Якщо у засудженого до позбавлення волі залишилися без нагляду майно і житло, судзобов’язанийвжитичерез відповідні организаходів доїхзбереження іповідомити про це засудженого (п. 29 ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

3.Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так

іписьмової інформації щодо результатів судового розгляду та управі на ознайомленнязпроцесуальними рішеннями йотриманняїхкопій(ч. 1 ст. 27 КПК). Такимчином, обвинувачений про вжиті передбачені положеннями частин 1, 2 коментованої статті заходи повідомляється шляхом одержання копії окремої ухвали.

Стаття 379

Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок

усудовому рішенні

1.Суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені всудовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

2.Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються продату, часімісце засідання. Неприбуття

усудове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

3.Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.

1. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичнихістилістичнихпомилок, виправлень). Судоверішенняповиннобутиточним. Однак у разі виявлення помилки у вигляді описки або очевидної арифметичної помилки у тексті судового рішення суд з метою виправлення цих описки або помилки з власної ініціативи або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виносить відповідну ухвалу.

Учасниками кримінального провадження відповідно до ст. 3 КПК є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільнийпозивач, йогопредставник тазаконнийпредставник, цивільнийвідповідач

624

тайогопредставник, атакожіншіособи, заклопотаннямабоскаргоюякихувипадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.

Підопискамислідрозумітинеправильненаписанняслів. Виправленнюпідлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків.

Неєопискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розташування розділовихзнаків, неправильнівідмінкислів, застосування русизмівтадіалектизмів тощо.

Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення.

Очевиднаарифметичнапомилка– цепомилкаувизначеннірезультатупідрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв’язку із використанням несправної техніки.

Не є арифметичними помилками, а отже, не може бути виправлене в порядку, передбаченому коментованою статтею, застосування неправильних методик підрахунку, а так само застосування неправильних вихідних даних для проведення арифметичних обчислень.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні увисновку експерта або вписьмових доказах, такі помилки судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених усудовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номери і дати документа, найменування сторони, прізвище особи тощо).

Отже, виправлення допущених у вироку та ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть цих судових рішень.

Згідно із положеннями коментованої статті виправлення рішення здійснюється, зокрема, за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи. Для цього заінтересована особа звертається до суду із заявою, вякій зазначає, які саме помилки слід виправити урішенні суду. Така заява подається вкопіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

2. Питанняпровнесеннявиправленьвирішуєтьсявсудовомузасіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їх неявка не перешкоджаєрозглядовіпитанняпровнесеннявиправлень. КПКневстановлюєбудь-яких обмежень строків подання заяв про виправлення чи роз’яснення. Також законом не передбачено і строк розгляду питання про виправлення помилок. Цей строк повинен бути розумним.

За результатами розгляду заяви про виправлення описок або очевидних арифметичних помилок суд виносить такі ухвали: про внесення виправлень у судове рішення або про відмову у внесенні виправлень. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ст. 372 КПК.

625

3. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправленьможебутиоскаржено вапеляційному порядкувідповідно дост. 392 КПК.

Стаття 380

Роз’яснення судового рішення

1.Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.

2.Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення протягом десяти днів

зповідомленнямособи, яказвернуласяіззаявоюпророз’ясненнясудовогорішення, та учасників судового провадження. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належнимчиномповідомлені, неперешкоджаєрозглядузаявипророз’ясненнярішення.

3.Копія ухвали про роз’яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особі, що звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

4.Ухвалу про роз’яснення судового рішення або відмову у його роз’ясненні може бути оскаржено в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.

1. Частина 1 коментованої статті передбачає обов’язок суду роз’яснити рішення. Роз’яснення рішення – це викладення рішення убільш ясній ізрозумілій формі. Здійснюючи роз’яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частинирішення, розумінняякихвикликаєтруднощі, невносячизміндорішенняпосуті

інеторкаючисьтихпитань, якінебулипредметомсудовогорозгляду. Якщофактично порушуєтьсяпитанняпрозмінурішення, абопровнесеннядоньогоновихданих, або про роз’яснення мотивів прийняття рішення, суд відмовляє в роз’ясненні рішення.

Уходіроз’ясненнярішеннясудповинентлумачитиюридичнітерміни, анезагальновживані слова.

Роз’яснено може бути лише таке судове рішення, яке набрало законної сили та не змінене йне скасоване на момент звернення за його роз’ясненням. Уіншому разі суд відмовляє в його роз’ясненні, а якщо рішення змінено чи скасовано в певній частині,

– роз’яснює його втій частині, вякій рішення залишено без змін, ав решті відмовляє уроз’ясненні. Місцевийсудтакожневправіроз’яснюватисудовірішенняапеляційної

ікасаційної інстанцій, у тому числі про зміну чи скасування рішень названого суду. Судроз’яснюєрішення, ухвалузазаявоюучасникасудовогопровадження(напри-

клад, обвинуваченого, потерпілого) або органу виконання судового рішення (наприклад, кримінально-виконавчої інспекції).

Також судам слід мати на увазі, що практично не виключено звернення із заявою про роз’яснення чи виправлення рішення державного або іншого органу, на який покладено виконання рішення. У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно вирішувати зурахуванням ступеня важливості та необхідності роз’яснення та їх впливу на можливість виконання рішення.

626

Суд не наділений правом роз’яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи. Роз’яснюючи вирок, ухвалу, суд не вправі змінювати зміст вироку, ухвали, тобто

не має права змінювати зміст відомостей, викладених у вироку або ухвалі. Вимоги, які пред’являє кримінальний процесуальний закон до змісту ухвали або вироку, містяться у статтях 372 і 374 КПК.

Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз’яснення рішення, ухвали, слід виходитизприписів статей 372, 374 КПКщодозмісту рішення, ухвали.

КПК не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про роз’яснення рішення. Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про роз’яснення чи виправлення рішення, суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, з обставин справи, доводів, наведених у заяві, тощо.

2.Згідно зч. 2 ст. 380 КПК роз’яснення рішення здійснюється, зокрема, за заявою особи протягом десяти днів. Питання про роз’яснення вирішується в судовому засіданні.

Особи, які беруть участь усправі, повідомляються про час імісце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові заяви про роз’яснення судового рішення.

Слід мати наувазі, щоповідомлення укримінальному провадженні єпроцесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК). Зміст такого повідомлення повинен відповідати вимогам ст. 112 КПК.

Десятиденний строк розгляду заяви слід обчислювати згідно з правилами ст. 115 КПК.

3.Про роз’яснення вироку або ухвали суд виносить ухвалу. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ст. 372 КПК.

Копія ухвали про роз’яснення судового рішення не пізніше наступного дня після

їїпостановлення надсилається особі, що звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

4.Як ухвала про роз’яснення судового рішення, так і ухвала про відмову у його роз’ясненні можуть бути оскаржені в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасниками судового провадження, які відповідно ст. 393 КПК наділені правом подати апеляційну скаргу .

627

ГЛАВА 30

ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ ПРОВАДЖЕННЯ

ВСУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

§1. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків

Стаття 381

Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків

1.Суд за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.

2.Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальнимиправиламисудовогопровадження, передбаченими цимКодексом, зурахуванням положень цього параграфа.

1. Головноюціллюспрощеногопровадження укримінальному процесієекономія матеріальних затрат держави, часових затрат суду та учасників кримінального провадження.

Загалом спрощені форми здійснення правосуддя (у різних галузях права) беруть свій початок ще з часів Стародавнього Риму та мають місце у багатьох системах права зарубіжних країн. Зокрема, гл. 40 чинного Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації регламенту є особливий порядок прийняття судового рішення за згоди обвинуваченого з пред’явленими йому обвинуваченнями.

Зазначенийвидпровадженняспрямованийнапідвищенняоперативностірозгляду кримінальних справ за рахунок скорочення терміну розгляду окремого обвинувального акта до п’яти днів. Така оперативність розгляду суттєво наближує учасників кримінального провадження до його завершальної стадії і, відповідно, скорочує терміни захисту порушених прав громадян та момент настання виховного впливу на суб’єктакримінальногопроступку. Отже, спрощенепровадженнящодокримінальних проступків є логічним елементом приведення національного законодавства до європейських стандартів.

При розгляді обвинувального акта у спрощеному провадженні повинні дотримуватися права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження та виконуватися інші завдання кримінального провадження, що визначені ст. 2 КПК.

628

Частинапершакоментованоїстаттічіткорозмежовуєповноваженнящодоініціаторів та суб’єкта, наділеного правом розглядати обвинувальний акт щодо кримінального проступку у спрощеному провадженні. Так, правом розглядати обвинувальний акт щодо кримінальногопроступкууспрощеномупровадженнінаділенийсуд. Розглядобвинувальногоактауспрощеномупровадженнізаконодавецьзакріпивзасудомсамеякправо(ане обов’язок). Безумовно, реалізаціяцьогоправа, яківідмовасудувідзастосуванняспрощеногопровадження, маєбутиобґрунтованою. Можливістьзастосування спрощеногопровадження обумовлюється наявністю чивідсутністю певнихюридичнихфактів.

Дотакихфактівзакономвіднесено: наявністьклопотанняпрокурораабослідчого, погодженого зпрокурором; беззаперечне визнаннясвоєївинуватості обвинуваченим; неоспорювання обвинуваченим встановлених досудовим розслідуванням обставин; згодаобвинуваченогозрозглядомобвинувальногоактазайоговідсутності; відсутність заперечень потерпілого проти застосування спрощеного провадження щодо кримінального проступку.

Такимчином, суднаділенийправомщодозастосуванняспрощеногопровадження, але не наділений правом ініціювання застосування цього особливого порядку провадження. Правом ініціювання застосування спрощеного провадження наділяються прокурор та слідчий. Причому, якщо прокурор приймає відповідне процесуальне рішення самостійно, то слідчий зобов’язаний погодити його з прокурором.

Порядок надіслання клопотання про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні регламентовані ст. 302 КПК. Відповідно до указаної статті до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:

1)письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

2)письмова заява потерпілого щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК та згоди з розглядом обвинувального акта

успрощеному провадженні;

3)матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

Слідзазначитипроособливіпроцесуальнінаслідкизгодипотерпілоготапідозрюваного на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні. Так, відповідно до ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадженнявпорядку, передбаченомустаттями381 та382 КПК, неможебутиоскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасниківсудовогопровадження, недослідженнядоказівусудовомузасіданніабозметою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

2. Частинадругакоментованоїстаттівстановлює, щоспрощенепровадженнящодо кримінальнихпроступківздійснюєтьсязгідноіззагальнимиправиламисудовогопровадження, передбаченими КПК, з урахуванням особливостей, що встановлені цим параграфом.

629

Стаття 382

Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні

1.Судуп’ятиденнийстрокздняотриманняобвинувальногоактазклопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.

2.Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеномуцимКодексом, таповиненвідповідатизагальнимвимогамдовирокусуду.

Увироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

3.Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта, який надійшов з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, та викликатидляучастівньомуучасниківкримінальногопровадження, якщовизнаєцеза необхідне.

4.Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.

5.Вирок за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

1.Коментованою статтею регламентовано порядок та терміни розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні. Частиною першою визначено термін, протягом якого суд вивчає обвинувальний акт та додані до нього матеріали і ухвалює вирок. Законодавець у частині першій коментованої статті зазначає, що суд має вивчити обвинувальний акт і додані матеріали після їх отримання.

Однак, виходячи зі змісту ст. 381 КПК, очевидним є те, що перед дослідженням обвинувального акта та доданих матеріалів для ухвалення вироку суд має вирішити, чи може він застосувати спрощене провадження у конкретному випадку: вивчити обґрунтованість клопотання щодо застосування спрощеного провадження та впевнитися у відсутності підстав, що виключають розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

2.Частина друга коментованої статті встановлює, що під час ухвалення вироку за наслідкамиспрощеногопровадженнящодокримінальнихпроступківзастосовуються загальні (неспеціальні) норми кримінального процесу, які встановлюють вимоги до вироку суду.

Законодавчо закріплюючи визначений Кодексом порядок ухвалення вирокузанаслідкомспрощеногопровадження, маєтьсянаувазіпорядокухваленнясудовихрішень, що визначений іншими статтями КПК. Разом з цим встановлюється особливість змісту вироку (загальні вимоги до змісту – ст. 374 КПК), що ухвалений унаслідок спрощеного провадження. Так, у вироку, що ухвалений за результатами спрощеного провадження, замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазна-

630