NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

Зміна обвинувачення в суді здійснюється за правилами статей 338–341 КПК. Обставини, якіпом’якшуютьабообтяжуютьпокарання, встановленостатей66–67

КК.

Наводячи мотиви призначення покарання, слід виходити із загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК).

Звільненнявідвідбуванняпокаранняповинновідбуватися, зокрема, зурахуванням положень розд. XII (“Звільнення від покарання та його відбування”) КК.

Зазначаючи мотиви застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, необхідно враховувати нормистатей20, 95 ККтагл. 39 КПК(«Кримінальне провадження щодозастосування примусових заходів медичного характеру»).

Наводячи мотиви застосування примусового лікування, слід мати на увазі ст. 96 КК, в якій зазначається, що таке лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Мотиви призначення громадського вихователя повинні випливати з вимог ст. 105 КК.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 129 КПК).

Також суд повинен навести мотиви ухвалення власних рішень щодо питань, загальний перелік яких міститься у ст. 368 КПК.

Особливості формулювання мотивувальної частини вироку на підставі угоди викладені в ч. 3 ст. 475 КПК.

4. У резолютивній частині виправдувального вироку на підставі положень п. 1 ч. 4 коментованоїстаттіслідвказати, заякійізпередбачених кримінальнимпроцесуальнимзакономпідставобвинуваченийвиправданийзакожноюзістатей(пункт, частина статті) кримінального закону. Ці підстави зазначені у ч. 1 ст. 373 КПК.

Увиправдувальномувирокузазначаєтьсяправовиправданогонапоновленнявйого правах, обмежених під час кримінального провадження. Право на поновлення в правах може полягати, наприклад, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданоїгромадяниновінезаконнимидіямиорганів, щоздійснюютьоператив- но-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у поновленні виправданого на колишній роботі (посаді).

Резолютивна частина виправдувального вироку також повинна містити вказівку про скасування заходів забезпечення кримінального провадження (розд. ІІ КПК).

Вирішення питання про речові докази та документи повинно здійснюватися відповідно до вимог ст. 100 КПК.

Крім того, у резолютивній частині наведеного рішення слід вказати вид процесуальних витрат, їх розмір та порядок розподілу (див. гл. 8 («Процесуальні витрати») КПК).

Відповідно до ст. 532 КПК вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги,

611

встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішеннясудомапеляційноїінстанції. Якщострокапеляційногооскарженнябудепоновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Згідно зі статтями 395 та 426 КПК визначається порядок оскарження вироків. «Учасникисудовогопровадження, атакожособи, якінебралиучастіукримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом», – зазнача-

ється в ч. 1 ст. 27 КПК.

Також слід мати на увазі, що згідно з ч. 4 ст. 29 КПК судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, а отже, і вирок також, надаються сторонам кримінальногопровадженняуперекладінаїхнюріднуабоіншумову, якоювониволодіють. На виконання вказаних засад кримінального провадження у ст. 376 КПК міститься належна правова процедура щодо порядку отримання копій вироку. Зокрема, копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Крім того, копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.

Варто знати, що учасники судового провадження також мають право отримати в суді копію вироку. Копія цього судового рішення не пізніше наступного дня після ухваленнянадсилається учасникусудовогопровадження, якийнебувприсутнімусудовому засіданні.

У контексті розглядуваного питання слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 382 КПК копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розглядуспрощеномупровадженні непізніше дня, наступногозаднемйогоухвалення, надсилається учасникам судового провадження.

Як зазначається уп. 24 ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5, резолютивна частина обвинувального вироку перш за все повинна містити прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рішенняпровизнанняйоговинуватимупред’явленомуобвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Присукупностізлочинівсуд, призначившипокарання(основнеідодаткове) закожнийзлочинокремо, визначаєврезолютивнійчастиніобвинувальноговирокуостаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повногочичастковогоскладанняпризначенихпокарань(ч. 1 ст. 70 КК). Крімцього, про правила призначення судом покарання див. ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7.

Рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого приймається судом виходячи з вимог положень гл. 39 КПК, розд. XIV КК та ЗУ «Про психіатричну допомогу».

(Щодо викладення в резолютивній частині обвинувального вироку рішень про призначення неповнолітньому громадського вихователя, про цивільний позов див.

612

коментар до ч. 3 цієї статті. Про викладення в резолютивній частині обвинувального вирокурішеньпроречовідоказиідокументитавідшкодуванняпроцесуальнихвитрат див коментар до ч. 4 цієї статті щодо змісту резолютивної частини виправдувального вироку).

Рішення щодозаходів забезпечення кримінального провадження повинноґрунтуватися на нормах КПК, зокрема положеннях розд. ІІ. При цьому доцільно враховувати, з огляду на оновлене законодавство, правові позиції, викладені у відповідних рішеннях ВСУ та ПППВСУ і ПВССУ.

Слід мати на увазі, що залік досудовго тримання під вартою здійснюється за правилами, встановленими ст. 72 КК.

Зприводувикладенняврезолютивнійчастиніобвинувальноговирокурішеньпро строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження і порядок отримання копій вироку та інших відомостей див. коментар до ч. 4 цієї статті щодо змісту резолютивної частини виправдувального вироку.

Урезолютивнійчастинівирокунапідставі угодиокрімвідомостей, передбачених коментованою статтею, повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання (ч. 4 ст. 475 КПК).

Колиобвинуваченийвизнаєтьсявинним, алезвільняєтьсявідвідбуванняпокарання, може бути зроблено посилання на ст. 75 КК у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». Оскільки суд приймає рішення про звільнення від відбуванняпокараннязвипробуваннямувипадкузатвердженняугодипропримиренняабо про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службовогообмеженнядлявійськовослужбовців, обмеженняволі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, атакож узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Приймаючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75–79, 104 КК та зазначаючи у резолютивній частині вироку тривалість іспитового строку, обов’язки, покладені на засудженого, атакож трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов’язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи, слід мати на увазі таке. По-перше, як записано в п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», звільняючи особу відвідбування покарання звипробуванням, суд може покласти на неї обов’язки, передбачені ст. 76 КК, зметою організації органами виконання покарань належного контролю за її поведінкою. Перелік цих обов’язків є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

По-друге, поклавши на засудженого обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації; відповідно до ч. 3 ст. 13 КВК вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК), а неповнолітньому – від одного до двох років (ч. 3 ст. 104 КК).

613

Цей строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК.

Крім того, суд у випадках передбачених КК, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примиренняабопровизнаннявини, якщосторонамиугодиузгодженопокаранняувиді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Роблячи посилання на ст. 69 КК та призначаючи більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, слідураховуватиположення п. 8 ППВСУвід24 жовтня2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Вирок не повинен містити відомостей, що становлять державну таємницю (ч. 2

ст. 517 КПК).

Стаття 375

Ухвалення судового рішення і окрема думка судді

1.Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.

2.Якщорішенняухвалюєтьсявнарадчійкімнаті, відповідніпитаннявирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

3.Коженсуддя зколегії суддів маєправовикластиписьмовоокрему думку, якане оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

1. Суд, здійснюючи кримінальне провадження колегіально, ухвалює вирок або постановляє ухвалу простою більшістю голосів суддів. Правила визначення кількості суддів, які беруть участь у здійсненні кримінального провадження, містяться у ст. 31 КПК.

Порядок наради і голосування в суді присяжних визначений ст. 391 КПК. Зі змісту наведеної статті випливає, що присяжні беруть участь у голосуванні разом із професійними суддями. Томусудове рішенняповинноухвалюватися простоюбільшістю голосів професійних суддів та присяжних, що входять до складу суду присяжних. До речі, такий висновок ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно зяким присяжні під час розгляду івирішення справ користуються повноваженнями судді. Зокрема, присяжні зобов’язані своєчасно, справедливо та безсторонньорозглядатиівирішуватисудовісправивідповіднодозаконуздотриманням засад і правил судочинства, а також не розголошувати відомості, які становлять таємницю, щоохороняється законом, зокрема ітаємницю нарадчої кімнати ізакритого судового засідання.

У ст. 391 КПК зазначається, що нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставитьнаобговоренняпитання, передбачені ст. 368 КПК, проводитьвідкрите голосування і веде підрахунок голосів.

614

2.Порядокпостановленняухвалтаухваленнявироківколегіальним складомсуду включаєвсебенарадусуддів. Нарадасуддівпередуєпостановленнюухвалиабоухваленню вироку. У випадках, передбачених КПК (див. коментар до ст. 371 КПК), ухвалапостановляєтьсявнарадчійкімнатіскладомсуду, якийздійснювавсудовийрозгляд. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Вирок завжди ухвалюється в нарадчій кімнаті (ст. 366 КПК). Отже, у нарадчій кімнаті здійснюється нарада суддів щодо ухвалення вироку та постановлення відповідної ухвали. При цьому ст. 367 КПК гарантуєтьсятаємницянарадисуддівпідчасухваленнявироку. Участині 4 ст. 367 КПК йдеться про те, що постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відповідно до правил, передбачених цією статтею.

Колопитань, яківирішуютьсязарезультатаминарадисуддівшляхомголосування, визначаєтьсяКПК. Наприклад, приухваленнівирокунарадасуддівпровадитьсязприводу вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК. Зокрема, під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з’ясовує низку питань, зазначених у ст. 501 КПК.

За загальним правилом жоден із суддів, а у разі здійснення кримінального провадження судом присяжних – і жоден присяжний, не мають права утримуватися від голосування. Втім, згідно з ч. 3 ст. 391 КПК, виняток становить випадок, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого єбільш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування. Обраний законодавцем підхід свідчить про послідовну реалізацію засади кримінального провадження – презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК). Зокрема такої складової цієї засади, як усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Під час наради суддів із приводу ухвалення вироку задля повної свободи волевиявлення інших суддів, присяжних, усунення впливу на них власного рішення головуючий (щодо процесуального положення головуючого див. п. 2 ст. 3, ст. 321 КПК) голосує останнім.

Вирок або ухвала оформляються письмово і підписуються в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду – суддями, суддями та присяжними, які розглядали справу. Вирок або ухвала підписуються суддею або присяжним, який виклав письмово окрему думку. Судове рішення може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп’ютері в одному примірнику.

3.У частині 3 коментованої статті кожному судді з колегії суддів у разі незгоди

зіншими суддями надається право викласти письмово окрему думку.

Відповідно до ч. 4 ст. 391 КПК кожен із складу суду присяжних має право викластиписьмово окрему думку, яка неоголошується всудовому засіданні, априєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

ТакожокремудумкуможутьвисловитисуддіВСУ, якінепогоджуютьсязухвалою, постановленою в порядку ст. 454 КПК. Ця окрема думка додається до ухвали ВСУ.

З окремою думкою може залишитись як головуючий, так і будь-який із суддів, присяжних, які здійснювали кримінальне провадження.

615

Окрема думка являє собою відповідний документ, який складається у довільній письмовій форм. Тому суддя, присяжний вправі вокремій думці навести мотиви своєїнезгодизрішеннямбільшості. Наведенесвідчитьпрореалізаціювимогизаконупро рівність суддів, присяжних при ухваленні судового рішення.

Проте суддя або присяжний, який виклав письмово окрему думку, не має права у зв’язку з цим утриматися від голосування та/або відмовитися від підписання судового рішення.

Із коментованої статті випливає, що суддя, присяжний, який не виклав письмово окрему думку до проголошення судового рішення, після виходу суду з нарадчої кімнати не вправі наполягати на приєднанні окремої думки до матеріалів провадження після проголошення судового рішення.

Правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а отже, і з окремою думкою, оскільки вона після приєднання до матеріалів цього провадження єйого невід’ємною частиною, наділені учасники кримінального провадження. Уразі заявлення учасником кримінального провадження клопотання про ознайомлення з окремою думкою головуючий повинен забезпечити йому таку можливість. Під час ознайомленнязокремоюдумкоюучасникисудовогопровадження маютьправоробити з неї необхідні виписки та копії.

Оскарження окремої думки судді, присяжного не передбачено законом.

Стаття 376

Проголошення судового рішення

1.Судоверішенняпроголошуєтьсяприлюднонегайнопіслявиходусудузнарадчої кімнати. Головуючий усудовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

2.Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всісудді. Повнийтекст ухвалиповиненбутискладений непізніше п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

3.Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

4.Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вирокуперекладачроз’яснюєйомузмістрезолютивноїчастинисудовогорішення. Копія вирокурідноюмовоюобвинуваченогоабоіншоюмовою, якоювінволодіє, уперекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.

5.Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

616

6.Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

7.Копія судового рішення непізніше наступного дняпісля ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

1.Проголошення вироку або ухвали в судовому засіданні є обов’язковою складовою судового провадження. Судове рішення проголошується лише один раз.

Проголошення вироку або ухвали полягає втому, що головуючий або один із суддів у присутності учасників кримінального провадження зачитують текст судового рішення в повному обсязі.

Особи, присутні в залі, заслуховують вирок суду стоячи (ст. 329 КПК).

Судове рішення, ухвалене увідкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення (ст. 27 КПК).

Проголошення судового рішення єважливою процесуальною дією, яка обумовлює настання певних юридичних наслідків. Так, відповідно до ст. 532 КПК судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили з моменту їх проголошення. Ухвалислідчогосуддітасуду, якінеможутьбутиоскаржені, набирають законної сили змоменту їх оголошення. Здня проголошення вироку або ухвали, за загальним правилом, починає спливати строк, визначений законом для апеляційного або касаційного оскарження (статті 395, 426 КПК). Також по закінченню проголошення

взалі судового засідання виправдувального вироку або судового рішення, що звільняє обвинуваченогоз-підварти, усудувиникаєобов’язокнегайноговиконаннятакихсудових рішень участині звільнення обвинуваченого з-під варти (ч. 3 ст. 534 КПК).

За загальним правилом, головуючий усудовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Крім того, як наголошується в ППВСУ від 2.07.2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбаченіправапотерпілихвідзлочинів», головуючийзобов’язанийроз’яснитипотерпілому та його представнику зміст вироку, строки і порядок його оскарження (п. 32).

Утім, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст (ст. 380 КПК).

2.Частиною 2 коментованої статті передбачено правосуду уразі, якщо складання судовогорішеннялишеуформіухваливимагаєзначногочасу, обмежитисяскладанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують усі судді. Разом з тим резолютивна частина такої ухвали повинна містити відомості про час оголошення повного тексту ухвали.

Повнийтекстухвалиповиненбутискладений таоголошенийнепізнішеп’ятидіб з дня оголошення резолютивної частини.

3.Відповідно до ст. 87 КК помилування здійснюється Президентом (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) стосовноіндивідуальновизначеноїособи. Актомпропомилуван-

617

ня може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років.

Порядок здійснення Президентом помилування визначається Положенням про здійснення помилування, затвердженим Указом Президента від 19 липня 2005 р. № 1118/2005. У пункті 3 наведеного Положення право клопотати про помилування надається особі: засудженій судом України, яка відбуває покарання або відбула основне покарання вУкраїні; засудженій судом іноземної держави іпереданій для відбування покарання вУкраїну без умови про незастосування помилування; засудженій вУкраїнііпереданій длявідбування покарання іноземній державі, якщоцядержава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування. Клопотання про помилування може бути подано особою, зазначеною у п. 3 цього Положення, а також її захисником, батьками, дружиною (чоловіком), дітьми, законним представником, громадськими організаціями тощо. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили.

Також після проголошення вироку головуючий зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику правоознайомитисяізжурналомсудовогозасіданняіподатинаньогописьмовізауваження. Письмовізауваженняможутьстосуватисявідомостей, якізазначаютьсявжурналі судового засідання, правильності його ведення та підписання секретарем судового засідання (ст. 108 КПК).

Разом з тим слід мати на увазі, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання

(ст. 412 КПК).

Відповідно доч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений, який утримується під вартою, підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо про це надійшло його клопотання.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють (ч. 4 ст. 29 КПК). Згідно зКонституцієюдержавноюмовоювУкраїнієукраїнська мова(ст. 10). Уразінеобхідностіроз’яснитизмістрезолютивноїчастинивирокуабоухвалиобвинуваченому, який не володіє українською мовою, суд залучає відповідного перекладача.

Вручення обвинуваченому копії вироку рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, має на меті також і гарантування такій особі прав, встановлених ст. 55 Конституції. Адже, як зазначається управовій позиції КСУ, викладеній у рішенні від 13 грудня 2011 р. № 17-рп/2011, «встановлення законодавчих можливостей використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин слід розглядати також васпекті забезпечення реалізації прав кожного на звернення до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, та на захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами; гарантування права на оскарження в суді рішень» (п. 4).

618

5.Ухвалами, постановленими в судовому засіданні, є ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати та які заносяться в журнал судового засідання. Отже, ухвали, які постановлені без виходу до нарадчої кімнати, також оголошуються негайно після їх постановлення.

6.Статтею 27 КПК встановлено, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені

вньомусудовірішення, крімвипадків, установленихзаконом. Сторонисудовогопровадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.

У ППВСУ від 24.10.2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» наголошується на необхідності додержувативимогКПК, якимрегламентуєтьсяпорядокврученнякопіївирокузасудженому. Також, надумкуПВСУ, невручення засудженому копії вирокуабойогописьмового перекладу на рідну мову чи мову, якою він володіє, є підставою для поновлення пропущеного строку на оскарження вироку або для скасування судового рішення апеляційного суду, якщо останній розглянув справу з такими порушеннями (п. 22).

7.Зтих чи інших причин учасник кримінального провадження може бути відсутній у судовому засіданні, під час якого проголошувалося судове рішення. Утім це не позбавляєсудобов’язкунепізнішенаступногодняпісляухваленнясудовогорішення надіслати його такому учаснику судового провадження.

Стаття 377

Звільнення обвинуваченого з-під варти

1.Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти

взалі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов’язаного зпозбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

2.Призасудженнідообмеженняволісудзурахуваннямособитаобставин, встановлених під час кримінального провадження, має право звільнити обвинуваченого з-під варти.

3.Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд увиняткових випадках зурахуванням особи таобставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний західдонабраннявирокомзаконноїсилинатакий, щонепов’язанийзтриманнямпід вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим уздійсненні права на вільне пересування вінший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та впорядку, передбачених КПК. Кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений (ст. 12 КПК). Значну увагу своєчасному звільненню з-під варти особи у судовому провадженні приділяє і ЄСПЛ. Так у рішенні у справі «Мурукін проти України» ЄСПЛ нагадав, що ст. 5 КЗПЛ гарантує основоположне право на

619

свободу та недоторканність. Це право є найважливішим у «демократичному суспільстві» урозумінніКЗПЛ. Йогоосновноюметоюєзапобіганнясвавільномуабоневиправданому позбавленню волі. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, установлених у п. 1 ст. 5 КЗПЛ. Цей перелік винятків

євичерпним, ілише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, асаме – гарантувати, щонікогонебудесвавільно позбавлено свободи(пп. 31–32).

Отже, коментована стаття фактично містить перелік законних підстав для звільнення обвинуваченого з-під варти у судовому провадженні. ЄСПЛ у згадуваному рішенні «Мурукін проти України» повторював, що вжиті у п. 1 ст. 5 КЗПЛ вирази «законний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» за своєю суттю відсилають до національного законодавства і встановлюють обов’язок підкорятися його матеріальним і процесуальним правилам. Саме національні органи державної влади, передовсім суди, маютьтлумачитиізастосовувати національне законодавство, однак, оскількизгіднозп. 1 ст. 5 КЗПЛнедотриманнявимогнаціональногозаконустановить порушенняКЗПЛ, ЄСПЛможеіповиненперевіряти, чибулодотриманоцьогозакону. Однак «законність» тримання під вартою відповідно до національного законодавства

єважливим, але не завжди вирішальним чинником. Крім того, ЄСПЛ має переконатися, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду відповідало меті п. 1 ст. 5 КЗПЛ, яка полягає у недопущенні того, щоб особа позбавлялась свободи у свавільний спосіб. ЄСПЛ також має з’ясувати, чи відповідає сам національний закон КЗПЛ виключно із загальними принципами, які викладені чи випливають з неї. Цим останнім ЄСПЛ наголошує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані, і щоб застосування цього закону було передбачуваним тою мірою, щоб він відповідав стандарту «законності», передбаченомуКЗПЛ, – стандарту, щовимагає, щобвсезаконодавствобулосформульовано з достатньою чіткістю, яка дозволяє особі – при потребі за допомогою одержання відповідної консультації – передбачити достатньою за даними обставинами мірою наслідки, до яких може призвести дана дія (пп. 33–35).

Суд ухвалює виправдувальний вирок за наявності підстав, встановлених уч. 1 ст. 373 КПК.

Обвинувальний вирок з призначенням покарання та звільненням від його відбування суд ухвалює: якщо законом про амністію особа звільняється від відбування покарання, призначеногоїйсудом(ст. 86 ККтаЗУ«Прозастосуванняамністії»); якщо строк попереднього ув’язнення (строки тримання особи під вартою, застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту) у даному кримінальному провадженні з у рахуванням правил, встановлених ст. 72 КК, повністю поглинає строк покарання, призначеного засудженому; у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК); якщо неповнолітній звільняється від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК).

Перелікпідставзвільненняобвинуваченоговідпокаранняпередбаченийстаттями 45–49 КК, асаме увипадках: щирого каяття та відшкодування завданих збитків; при-

мирення винного з потерпілим; передачі особи на поруки; зміни обстановки.

620