NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

суду апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили змоменту їх проголошення. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення (ст. 532 КПК).

Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 4 ст. 248 КПК ухвала слідчого судді про дозвілнапроведеннянегласноїслідчої(розшукової) діїповиннавідповідатизагальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК, а також містити відомості про: прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням; злочин, у зв’язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала; особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо; строк дії ухвали.

Разом зтим відповідно до ч. 2 ст. 455 КПК урезолютивній частині нового судового рішення, постановленого ВСУ, має міститися висновок про те, як саме має застосовуватися відповідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

2. Відомості про ухвалу, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати зазначаються вжурналі судового засідання (ст. 108 КПК). Отже, вцьому журналі повинні міститися висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку. Доцільно такожоголошуватиіположеннязакону, якимкерувавсясудприпостановленніухвали. Також вважаємо, що після оголошення висновку та мотивів, зяких суд дійшов такого висновку, суд зобов’язаний повідомити сторони та інших учасників кримінального провадження прострокиіпорядок набрання ухвалоюзаконної силитаїїоскарження.

Ухвала не повинна містити відомостей, що становлять державну таємницю (ч. 2

ст. 517 КПК).

Стаття 373

Види вироків

1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1)вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2)кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3)в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для

закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

2.Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.

3.Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

601

1. Доведення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим покладається на сторону обвинувачення. Адже ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ст. 17 КПК). При цьому сторона обвинувачення зобов’язана доводити винуватість особи поза розумним сумнівом як у вчиненні кримінального проступку, так і у вчиненні злочину. Якщо сторона обвинувачення не доведе вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим – судом ухвалюється виправдувальний вирок. Тому кримінальний процесуальний закон розрізняє два види вироків: виправдувальний та обвинувальний.

Водномукримінальномупровадженнісудухвалюєлишеодинвирок. Якщоособа обвинувачуєтьсяувчиненнідекількохкримінальнихправопорушень, іпоодномузних визнається винуватою упред’явленому обвинуваченні, апоінших – визнається невинуватою у пред’явленому обвинуваченні, суд ухвалює один вирок, в якому зазначається рішення про визнання її винуватою у пред’явленому обвинуваченні за одне кримінальне правопорушення та провизнання її невинуватою упред’явленому обвинуваченнітавиправданнявіншихправопорушеннях. Такийвирокукінцевомурахунку є обвинувальним.

Утім коли судове провадження здійснюється стосовно декількох обвинувачених та один із них визнається винуватим у пред’явленому обвинуваченні і суд засуджує його, а щодо інших – суд визнає їх невинуватими у пред’явленому обвинуваченні, рішення суду про визнання особи винуватою у пред’явленому обвинуваченні є обвинувальним вироком, арішення судупровизнання іншихобвинувачених невинуватим у пред’явленому обвинуваченні та їх виправдання – виправдувальним вироком.

Також зі змісту ч. 1 коментованої статті випливає, що виправдувальний вирок постановляєтьсязанаявностіоднієїзтакихпідстав: недоведено, щовчиненокримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдання за будь-якою з наведених підстав означає повну реабілітацію обвинуваченого та підтверджує його непричетність до кримінального правопорушення. Саме тому в разі визнання особи виправданою у резолютивній частині вироку зазначається рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження (ч. 4 ст. 374 КПК).

У статті 130 КПК записано, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-роз- шуковудіяльність, органівдосудовогорозслідування, прокуратуриісуду» (зізмінами, внесеними ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів узв’язку зприйняттямКримінальногопроцесуальногокодексуУкраїни»), виникаєувипадкахпостановлення виправдувального вироку суду (ст. 2). Право на поновлення в правах може полягати, наприклад, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-роз-

602

шукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у поновленні виправданого на колишній роботі (посаді).

Підстави виправдання обвинуваченого багато в чому визначають долю цивільного позову. Так, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, атакож якщо всудове засідання не прибувцивільний позивач, його представник чи законний представник, крім випадків, встановлених ст. 326 КПК, суд залишає позов без розгляду (ст. 129 КПК).

Виправдувальнийвироктакожухвалюєтьсяпривстановленнісудомтакихпідстав для закриття кримінального провадження, як відсутність події кримінального правопорушеннятавідсутністьвдіянніскладукримінальногоправопорушення. Відсутність події кримінального правопорушення є можливю у разі, наприклад, коли подія була викликана природним явищем, а не вчинком людини.

Відповідно до КК суд ухвалює виправдувальний вирок у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку або злочину. Про відсутність в діянні складу злочину, коли дії обвинуваченого відповідно до кримінального закону: не є злочином; дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11); не є злочинними в силу прямої вказівки закону (наприклад, вчинені в стані необхідної оборони (ст. 36 КК), крайньої необхідності (ст. 39 КК) або затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК)).

2. Різновидами обвинувальних вироків, є вироки, які ухвалені судом присяжних та якими затверджено угоду і призначено узгоджену сторонами міру покарання (ст. 475 КПК).

СередобвинувальнихвироківвиходячизвимогККслідрозрізняти: вирокизпризначаннямпокарання; вирокизізвільненнямвідпокарання; вирокизізвільненнямвід відбування покарання; вироки із застосуванням інших заходів.

Судухвалюєобвинувальнийвирокзпризначаннямпокараннязавчиненийзлочин, яке засуджений повинен відбувати, коли вважає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ст. 65 КК) та немає перешкод для його призначення. Суд, призначаючипокарання, повиненвизначитивид, розміртаумовивідбуванняпокарання. При призначенні покарання слід взяти до уваги ППВСУ від 28.11.2011 р. № 5 – 19 кс11, у якій зазначається, що відповідно до положень ст. 62 Конституції при застосуванні норм кримінального закону з однорідними рівноправними видами покарань, суд має тлумачити сумнів щодо можливості призначення додаткового покарання на користь особи засудженого.

Разом з тим обвинувальний вирок із призначенням покарання та звільненням від його відбування суд ухвалює: якщо законом про амністію особа звільняється від відбування покарання, призначеного їй судом (ст. 86 КК та ЗУ «Про застосування амністії»); якщо строк попереднього ув’язнення (строки тримання особи під вартою, застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту) у даному кримінальному провадженні з у рахуванням правил, встановлених ст. 72 КК, повністю поглинає строк покарання, призначеного засудженому; у зв’язку із закінченням строків давності ви-

603

конання обвинувального вироку (ст. 80 КК); якщо неповнолітній звільняється від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК) .

Суд ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням від покарання завчинений злочин, зокрема, коли дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання (ст. 75 КК) або коли неповнолітній звільняється від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

3. Обвинувальний вирок повинен ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах, коли у кримінальному провадженні досліджено всі версії, які мали місце, з’ясовано та оцінено всі суперечності.

Акцентуємо увагу на ст. 62 Конституції, у якій записано, що обвинувачення не можеґрунтуватися надоказах, одержаних незаконним шляхом, атакожнаприпущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Унаведеному контексті відповідну актуальність має правова позиція КСУ, висловлена ним урішенні від 20. 10 2011 р. по справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції. Асаме, щоваспекті конституційного подання щодо суб’єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності положення першого речення ч. 3 ст. 62 Конституції, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, щообвинувачення увчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних урезультаті оперативнорозшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Стаття 374. Зміст вироку

1.Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

2.У вступній частині вироку зазначаються:

1)дата та місце його ухвалення;

2)назва та склад суду, секретар судового засідання;

3)найменування (номер) кримінального провадження;

4)прізвище, ім’ятапобатьковіобвинуваченого, рік, місяцьіденьйогонародження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи;

5)закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;

6)стороникримінальногопровадженнятаіншіучасникисудовогопровадження.

3.У мотивувальній частині вироку зазначаються:

1)у разі визнання особи виправданою – формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд;

604

2) у разі визнання особи винуватою:

формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способувчиненнятанаслідківкримінальногоправопорушення, формивиниімотивів кримінального правопорушення;

статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним увчиненні якого визнається обвинувачений;

докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;

мотивизміниобвинувачення, підставивизнаннячастиниобвинуваченнянеобґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення;

обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання; мотивипризначенняпокарання, звільненнявідвідбуванняпокарання, застосуван-

ня примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому;

підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

4.У резолютивній частині вироку зазначаються:

1)у разі визнання особи виправданою – прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред’явленому обвинуваченні та його виправдання;

рішенняпропоновленнявправах, обмеженихпідчаскримінальногопровадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі

рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів; рішення щодо процесуальних витрат;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості;

2)уразі визнання особи винуватою: прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим упред’явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

покарання, призначене по кожному зобвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом;

початок строку відбування покарання; рішення прозастосування примусового лікування чипримусових заходів медично-

го характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя; рішення про цивільний позов; рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень;

рішення щодо речових доказів і документів;

605

рішення про відшкодування процесуальних витрат; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження; рішення про залік досудового тримання під вартою;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Якщо особі пред’явлено декілька обвинувачень ідеякі зних не доведені, то урезолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими – засуджений.

Якщообвинуваченийвизнаєтьсявинним, алезвільняєтьсявідвідбуванняпокарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Уразізвільненнявідвідбування покараннязвипробуваннямвідповідно достатей 75 – 79, 104 Кримінального кодексу України у резолютивній частині вироку зазначаютьсятривалістьіспитовогостроку, обов’язки, покладеніназасудженого, атакож трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов’язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Коли призначається більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України.

1.Вирок є видом судових рішень, яке може бути ухвалене судом першої або апеляційної інстанцій. Ухвалений у справі вирок має бути гранично повним, ясним, чітким, викладенимупослідовності, встановленійкоментованоюстаттею, іобов’язково містити вступну, мотивувальну та резолютивну частини.

Разом з тим це судове рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правовогозначення вданому кримінальному провадженні, атакож незрозумілих словосполучень, занадтодовгихречень, черезяківикладенняфактичнихобставинважко сприймається.

При ухваленні вироку апеляційною інстанцією слід керуватися ст. 420 КПК та іншиминормамиКПК, братидоуваги, зурахуваннямоновленогокримінальногопроцесуального законодавства, вимоги, щоставляться дозмісту цьогосудового рішення, які містяться у ППВСУ від 15.05.2006 р. «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку».

Ухвалений судом вирок може бути виправдувальним або обвинувальним. Вирокскладаєтьсязівступної, мотивувальноїтарезолютивноїчастин. Кожназцих

частин містить певне коло питань, але це частини єдиного процесуального рішення,

вякому кожна попередня частина цього рішення обумовлює наступну.

2.Вступна частина як виправдувального, так іобвинувального вироку покликана індивідуалізуватийогоякосновнийактправосуддятафактичноневідрізняютьсяодна від одної. Отже, у цій частині вироку містяться його реквізити, з яких повинно бути зрозуміло, ким, де, в яких умовах та стосовно кого ухвалений даний вирок, а саме, зазначається число, місяць та рік її ухвалення.

Датою ухвалення вироку слід вважати день підписання його усім складом суду. Місцем ухвалення вироку є місто або інший населений пункт, де фактично було

ухвалено вирок у нарадчій кімнаті.

606

Викладаючи назву суду, у вироку слід вказати точну назву даної судової станови якланкисудовоїсистемисудівзагальноїюрисдикції, утвореноївідповіднодоЗУ«Про судоустрій і статус суддів України».

Далізазначається склад суду– прізвищетаініціали судді. Якщокримінальне провадження здійснювалося колегіально, то вказуються прізвища, ініціали кожного із суддів та зазначається, хто із суддів є головуючим та суддею-доповідачем у справі. У разі здійснення кримінального провадження судом присяжних окрім прізвища та ініціалів судді слід вказати прізвище та ініціали кожного з присяжних. Також зазначаютьсяпрізвищетаініціалисекретарясудовогозасідання(щодоповноваженьсекретаря див. ст. 73 КПК).

Також у вироку слід вказувати номер кримінального провадження, який присвоюється йому в ЄРДР (ст. 214 КПК).

Далінаводятьсявідомостіпроособуобвинуваченого, зокрема, йогопрізвище, ім’я та по батькові, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан.

Закон містить вимогу про те, щоб у вступній частині вироку були вказані й інші відомостіпроособуобвинуваченого, щомаютьзначеннядлясправи, щозалежитьвід кожного конкретного кримінального провадження. Відповідну актуальність, звісно зурахуваннямоновленогокримінальногопроцесуальногозаконодавства, дляпитання, що аналізується, має правове положення ПВСУ, викладене ним у п. 14 постанови від 29.06.1990 р. № 5 “Про виконання судами України законодавства іпостанов Пленуму ВерховногоСудуУкраїнизпитаньсудовогорозглядукримінальних справіпостановлення вироку” (далі – ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5). Так, на думку ВСУ, до відомостей про особу підсудного, які мають значення для справи і які належить зазначати

увступнійчастинівироку, крімтих, щопрямопередбачені уКПК, належать, зокрема, й такі: місце роботи чи навчання, громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, нагороди, дані про непогашену і незняту судимість. Дані про зняту чи погашену судимість не повинні заноситися до вступної частини вироку. У вступній частинівирокунеслідзазначатитакожвідомостіпрообранийпідсудномузапобіжний захід, посилатись на те, що були допитані підсудний, потерпілий, свідки, проведена експертиза, заслухані судові дебати, останнє слово підсудного тощо.

Місце народження підозрюваного або обвинуваченого вказується за існуючим на час здійснення судом кримінального провадження адміністративно-територіальним поділом.

Під ЗУ про кримінальну відповідальність відповідно до вимог ст. 3 КПК слід розуміти законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (КК та ЗУ про кримінальні проступки). Таким чином, у вироку слід вказати пункт, частинутаномерстаттіККабоЗУпрокримінальні проступки, щопередбачають злочин або кримінальний проступок, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Крім того, у вироку зазначаються сторона захисту і сторона обвинувачення. Так,

увирокуможутьбутивказаніпрізвищетаініціалипрокурора, виправданого, засудженого, їхзахисників. Уразінеобхідності вироксудуможеміститипрізвищетаініціали інших учасників кримінального провадження (цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, свідка, експерта та ін.). Разом з тим, на думку ВСУ, ви-

607

кладену в ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5, у вступній частині вироку належить зазначати, крім складу суду, секретаря і перекладача, всіх учасників судового розгляду; зокрема, обвинувача, захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та їх представників, а також законного представника неповнолітнього підсудного, якщо вони брали участь у судовому розгляді, вказуючи їхні прізвища й ініціали (п. 14).

3. Вимога провмотивованість вирокуміститься уст. 370 КПК. Обов’язок мотивувативирокспонукає суддів проводитисудовийрозглядтакимчиномщобобґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію, переконливо довести, чому одні докази покладені в основу вироку, а інші – відкинуті або не враховані. Це можливо зробити лише за умови, коли у судовому провадженні докази ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатностітавзаємозв’язкудляухваленняданогопроцесуальногорішення. Поверхневедослідження доказівфактичнопозбавляєсудможливостіухвалитимотивований вирок. Крім цього, мотивування вироку є важливим засобом самоконтролю суддів.

Структура мотивувальної частини виправдувального вироку регламентована п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК. Приухваленнівиправдувальноговирокубажанодотримуватисятого порядку викладення, який вказаний у наведеній нормі закону. Так, у мотивувальній частині цього судового рішення зазначається формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Акцентуємо увагу, що у виправдувальному вироку не повинен залишитися недослідженим жоден доказ, на якому ґрунтувалося обвинувачення.

Також умотивувальній частині виправдувального вироку має бути чітко викладено, за якою з підстав суд вважає за необхідне виправдати обвинуваченого (про підстави для виправдання обвинуваченого див. ч. 1 ст. 373 КПК).

У своїй практиці ВСУ уППВСУ від 29.06.1990 р. № 5 зазначав, що умотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих

усудовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі

увчиненні злочину. Включати увиправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами) кримінального закону, або у вчиненні кількох злочинів, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, апідстави виправдання різні, вмотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання по кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, імотивів, зякихсудвідкидає доказиобвинувачення. Також ВСУ вказує на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного (пп. 22–23).

608

Питаннями, які вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до ст. 368 КПК є, зокрема, такі, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати

ів якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Умотивувальній частині ухвали має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпунктзакону), увідповіднихвипадках– нанормиКонституціїйіншінорми права, якими керувався суд. У разі необхідності мають бути посилання на КЗПЛ та рішення ЄСПЛ, які згідно з ЗУ від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даному кримінальному провадженні.

Унеобхідних випадках суд зазначає про урахування: рішення КСУ про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даному кримінальному провадженні; ППВСУ та ПВССУ, з питань застосування норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню в кримінальному провадженні; висновків ВСУ, викладених у його ухвалах, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 455 іч. 2 ст. 456 КПК та які єобов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, якізастосовуютьусвоїйдіяльностівідповіднунормузакону, тадлявсіхсудів України.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна відповідати вимогам, викладеним у п. 2 ч. 3 коментованої статті. При цьому слід брати до уваги відповідні положення ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5. Так, у п. 15 наведеної постанови наголошується, що згідно зКПК мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насампередформулюванняобвинувачення, визнаногосудом, доведеним, зобов’язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця. У цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, атакож обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, апісля цього – докази, покладені судом на обґрунтування своїх висновків. Формулювання недоведеної частини пред’явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення.

Під час опису місця вчинення кримінального правопорушення слід зазначати не лише конкретний населений пункт за адміністративно-територіальним поділом, а й місце, де конкретно було вчинено правопорушення (на вулиці, в під’їзді, у квартирі, клубі тощо).

Точність зазначення часу вчинення кримінального правопорушення залежить від характеру та обставин цього правопорушення. Зазначення точного часу вчинення кримінальногоправопорушеннямаєособливоважливезначення, колиобвинувачений заперечує свою вину та посилається на алібі.

Спосіб вчинення кримінального правопорушення повинен бути описаний таким чином, щоб можна було зробити певний висновок про те, які конкретно дії (бездіяльність) і як саме були вчинені обвинуваченим. Адже відомо, що в низці статей КК

609

спосіб вчинення кримінального правопорушення є кваліфікуючою ознакою (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення). В інших випадках від способу вчинення кримінального правопорушеннязалежить оцінка ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та призначення відповідного покарання.

У мотивувальній частині обвинувального вироку повинні бути чітко і зрозуміло описані ознакисуб’єктивної стороникримінального правопорушення: форма вини(у виді прямого або непрямого умислу, самовпевненості або злочинної недбалості), мотив (внутрішнє спонукання) та мета (уявлення про бажаний результат) вчинення. Обов’язковим є зазначення мотиву і мети, коли законодавець передбачає їх у диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, або вказує їх як кваліфікуючі ознаки (наприклад,

див. п. 6. ч. 2 ст. 115, ст. ст. 185, 190, 296, 364 КК).

Обов’язковим є опис у мотивувальній частині обвинувального вироку наслідків кримінального правопорушення, особливо у кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом.

Є певні особливості при описуванні злочинів, передбачених статтями КК, з так званою бланкетною диспозицією. Так, наприклад, у випадках порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), охорони або використання надр (ст. 240 КК), охорони вод (ст. 240 КК), полювання (ст. 248 КК), поводження звибуховими, легкозаймистимитаїдкимиречовинамиаборадіоактивнимиматеріалами(ст. 267 КК), безпекипід час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272 КК), безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276 КК), безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК) у мотивувальній частині обвинувального вироку окрім статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність слід зазначати, які конкретно нормативні вимогибулипорушені івказати статті (пункти, частини статті) нормативних актів, що містять такі вимоги.

Крім того, обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов’язаний враховувати висновки ВСУ, викладені в його ухвалах, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК.

Докази, якими обґрунтовується вирок, повинні бути конкретними за змістом. Мотиви неврахування окремих доказів можуть бути обумовлені відповідним рішенням ЄСПЛ проти України у конкретній справі. Так, наприклад, у рішенні ЄСПЛ по справі «Балицький проти України» встановлено порушення Україною ст. 6 § 1 і 3

(c) КЗПЛ щодо права заявника на захист і привілеї проти самовикриття. А саме, Балицький був засуджений на підставі викривальних свідчень, отриманих у результаті порушення його права зберігати мовчання і привілеї від самовикриття, також він був позбавленийможливості здійснитисвоєправоназахистпідчасдопитунапочатковій стадії розслідування, є прийнятною, а решту скарги – неприйнятними. Отже, окремі докази, отримані врезультаті порушення названих вимог КЗПЛ, не можуть бути враховані у кримінальному провадженні.

610