NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

Згідно з роз’ясненням п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК ця стадія кримінального провадження починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДРізакінчуєтьсязакриттямкримінальногопровадженняабонаправленнямдосуду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2.Частина 2 коментованої статті визначає порядок розгляду прокурором вищого рівняскаргипідозрюваного, обвинуваченого, потерпілогонанедотриманнярозумних строків слідчим чи прокурором.

За встановленим нею правилом прокурор вищого рівня, до якого надійшла така скарга, зобов’язаний її розглянути протягом трьох днів після її подання. Він самостійно визначатиме наявність підстав для задоволення цієї скарги, керуючись положеннями ст. 28 КПК.

У разі прийняття рішення про задоволення скарги від прокурора вимагається надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Вимога щодонаданняпрокуроромвищогорівнятакихвказівоксамевідповідномупрокурору,

анеслідчому обумовлюється передусім положеннями ч. 2 ст. 28 – щодозабезпечення проведення досудового розслідування у розумні строки прокурором та ст. 37 – щодо повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні.

Кодексзобов’язуєпрокуроравищогорівняневідкладноуписьмовійформіповідомляти скаржника про результатами розгляду його скарги. Поняття невідкладності

устатті не розкрито. Проте, враховуючи загальну вимогу щодо гранично допустимогострокурозглядускарги, – протягомтрьохднів, строкповідомленнянеповиненйого перевищувати.

3.Частина 3 ст. 308 обумовлює можливість притягнення до відповідальності службових осіб, винних у недотриманні розумних строків. Порядок та умови притягнення до відповідальності за недотримання розумних строків на даний час знаходиться в стадії розробки.

§2. Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового

розслідування

Стаття 309

Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування

1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:

1)відмову у наданні дозволу на затримання;

2)застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову

вйого застосуванні;

561

3)продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;

4)застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову

вйого застосуванні;

5)продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;

6)поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні;

7)продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні;

8)направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні;

9)арешт майна або відмову у ньому;

10)тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа – підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність;

11)відсторонення від посади або відмову у ньому.

2.Підчасдосудовогорозслідуваннятакожможутьбутиоскарженівапеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

3.Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

1. Стаття 309 КПК передбачає оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування. Таким чином реалізується одна із загальних засад кримінального провадження, закріплена у ст. 7 КПК, – забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 24 цього Кодексу таке право гарантується кожному, а право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Закріплене право на оскарження ухвал слідчого судді в ході досудового провадженнявідповідає визначенимєвропейськимстандартам іспрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенціїпрозахистправлюдинитаосновоположних свобод права на справедливий суд.

Зазначенастаттяміститьвиключнийперелікухвалслідчогосудді, якіможутьбути оскаржені під час досудового розслідування.

Інші ухвали слідчого судді, окрім зазначених у ст. 309 КПК, оскарженню не підлягають; ч. 2 ст. 392 КПК законодавцем передбачений порядок подання заперечень проти них під час підготовчого провадження в суді.

Коментована статтянадаєправооскаржититакікатегоріїухвалслідчогосудді, які пов`язані із:

застосуванням заходів кримінального провадження; відмовою у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального прова-

дження;

562

поверненням скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

Системазаходівзабезпеченнякримінальногопровадження(див. ч. 2 ст. 131 КПК), дозволяєорганудосудовогорозслідування, слідчому, прокурору, слідчомусуддііндивідуалізувати їхзастосування зурахуванням тяжкості іхарактеру злочину, увчиненні якого підозрюється особа, даних, що її характеризують, інших конкретних обставин.

До заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді, належать:

відсторонення від посади (див. статті 154–158 КПК), тимчасовий доступ до речей і документів (див. статті 159–166 КПК), арешт майна (див. статті 170–175 КПК), затримання особи (див. статті 131, 204, 207–213 КПК),

запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою (див. ст. 183 КПК) та домашнього арешту (див. ст. 181 КПК).

При оскарженні ухвал із цих питань необхідно враховувати, чи дотримувався слідчий суддя вимог зазначених статей КПК при їх винесенні.

Зазначені ухвалислідчогосудді, перелічені упп. 1–8 ч. 1 коментованої статті, слід віднести до категорії тих, що стосуються обмеження особистої свободи людини. Стаття 29 Конституції України закріпила право особи на свободу та особисту недоторканність, яке в тому числі гарантує кожному затриманому право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність належить також до загальних засад кримінального провадження, визначених у ст.12 КПК.

Оскарженняухвалслідчогосудді, передбаченихп. 1 ч. 1 коментованоїстатті, може відбуватись з підстав як недотримання процедури їх винесення, так і порушень закону при підготовці їх змісту.

При постановленні ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання слідчий суддя повинен керуватись положеннями КПК, які регулюють питання затримання особи. Законодавець розрізняє затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу

увигляді тримання під вартою (див. ст. 188 КПК) та затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (див. ст. 207 КПК). У коментованій статті йдеться про оскарження першого виду затримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 КПК із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного можуть звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. Основні вимоги до розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу зазначені

уст.189 КПК. Такий розгляд повинен відбутись негайно після одержання цього клопотання та в закритому судовому засіданні за участю прокурора.

Слідчий суддя не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затриманнязметоюприводу, навітьякщоіснуютьпідставидлязатриманнябезухвалисуду про затримання з метою приводу.

Підстави для відмови слідчим суддею у наданні дозволу на затримання підозрюваного з метою його приводу пов`язуються із обставинами, які викладені у клопотан-

563

ні про застосування запобіжного заходу. Так, підставами для відмови у наданні дозволу на затримання є недоведеність прокурором:

обставин, які вказують на наявність підстав для тримання особи під вартою, якщоєдостатніпідставивважати, щопідозрюваний, обвинуваченийпереховуєть-

ся від органів досудового розслідування або до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у ст. 177 КПК.

Окрімзагальнихвимогдосудовихрішень(див. статті371-372 КПК), уст.190 КПК викладені вимоги до ухвал про дозвіл на затримання з метою приводу, які можуть застосовуватись слідчими суддями до підготовки ухвал про відмову у наданні дозволуназатримання. Отже порушення цихвимогможе бутиформальною підставою для її оскарження в апеляційному порядку.

Водночас ч. 4 ст. 190 КПК передбачено право прокурора на повторне звернення із клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримінальному провадженню після винесення слідчим суддею ухвали про відмову у задоволенні цього клопотання.

На відміну від ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.

Пункт 2 ч. 1 коментованої статті передбачає оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.

Запобіжнийзахідувиглядітриманняпідвартоюєвинятковимзапобіжнимзаходом, якийзастосовуєтьсявиключноуразі, якщопрокурордоведе, щожоденізбільшм`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Оскарження цього виду ухвал слідчого судді може мати місце з підстав недотримання вимог, передбачених ст. 183 КПК, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Утакійухваліможебутипередбаченозастосуваннязаставищодоособи, стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Слідчимсуддеюмаєбутидотриманийстрокрозглядуклопотанняпрозастосування запобіжного заходу, передбачений ст.186, – невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду такого клопотання.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту здійснюється у відповідності до загальних правил розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу. Серед основних вимог – дотримання права підозрюваного на захист та особиста присутність підозрюваного, окрім випадків оголошення особи у міжнародний розшук.

За загальним правилом (див. ч.1 ст. 197 КПК) строк дії ухвали про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Частина 2 цієї статті КПК визначає, що строки обчислюються з моменту взяття під варту або фактичного затримання.

Питання строків тримання осіб під вартою в Україні неодноразово знаходилось вполізоруЄСПЛ. Недотриманняцихстроківпризводилодовстановленнячисленних

564

порушень Україною ст. 5 КЗПЛ, оскільки право особи на свободу і особисту недоторканність ретельно охороняється міжнародними нормативно-правовими актами.

Продовження строку тримання під вартою здійснюється слідчим суддею вмежах строку досудового розслідування, ізгідно із ч. 3 ст. 197 КПК сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

У випадку оскарження цього виду ухвал слідчого судді також має значення дотримання строків подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою

– не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Таке клопотання має бути розглянуто слідчим суддею до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів.

Підставою длявідмови упродовженні строкутримання підвартоюєнедоведення прокурором, слідчим обставин, щовиправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.

Пункти 4 та 5 ч. 1 коментованої статті передбачають, що оскарженню підлягають ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні, а також продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні.

Домашній арешт є запобіжним заходом, що полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Важливим є те, що згідно із ст. 181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про тримання особипіддомашнім арештомнеможеперевищувати двохмісяців. Уразінеобхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців.

Розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відбувається за загальними правилами, встановленими ст. 193 КПК, про розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу.

Таким чином, порушення вимог статей 181 та 193 КПК можуть бути підставами для оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Пунктами 6 та 7 ч. 1 ст. 309 КПК передбачено, що під час досудового розслідуванняможутьбутиоскарженіухвалислідчогосуддіпропоміщенняособивприймаль- ник-розподільник для дітей або відмову у такому поміщенні та продовження строкутримання особивприймальнику– розподільнику длядітей абовідмову вйого продовженні.

При оскарженні таких ухвал, насамперед, слід виходити з того, що КПК передбачено особливий порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх. Затри-

565

маннятатриманняпідвартоюможутьзастосовуватисьдонеповнолітньоголишеуразі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК (див. ч. 2 ст. 492). Максимальний строк для тримання під вартою неповнолітнього цим Кодексом не визначений, отже, необхіднодотримуватисьстроківтриманняпідвартою, зазначенихуст. 197 КПКУкраїни: шестимісяців– укримінальномупровадженніщодозлочинівневеликоїабосередньої тяжкості, дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Пунктом 8 ч.1 коментованої статті передбачено, що ухвала слідчого судді про направленняособидомедичногозакладудляпроведенняпсихіатричної експертизиабо відмову у такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Підстави проведення експертизи визначені КПК(див. ст. 242 КПК). Пунктом 3 ч. 2 цієїстаттіпередбачено, щослідчийабопрокурорзобов’язанийзвернутисядоексперта дляпроведенняекспертизидлявизначенняпсихічногостанупідозрюваногозанаявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.

Протецейвидекспертизиневідноситьсядообов’язкових, аповиненпроводитись

уразі необхідності, коли є припущення, що особа у зв’язку із її психічними вадами не здатна правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати пронихпоказання. Іїпризначеннязалежатимевідрішенняслідчого, прокурора. Уразі незгодиособинапроведення цієїекспертизи ч. 3 ст. 242 КПКпередбачене примусове залучення особи для її проведення за ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до ст. 243 КПК сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, в тому числі за клопотанням сторони захисту. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання сторона захисту має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді у випадках та в порядку, передбачених ст. 244 КПК.

Отже, під час досудового провадження ухвали слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову в такому направленні можуть мати місце у разі:

необхідності примусового залучення особи для проведення психіатричної експертизи;

відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта або доручення експертній установі провести експертизу

Пунктами9–11 частинипершоїкоментованоїстаттіпередбаченооскарженняухвал слідчого судді про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження: арешту майна, тимчасового доступу до речей і документів та відсторонення від посади. Інститут тимчасового доступу речей і документів є новим по своїй суті

укримінальному процесуальному праві, в той час як арешт майна та відсторонення від посади набули нового оформлення в порівнянні з КПК 1960 р.

Основна відмінність полягає в тому, що перелічені заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК. Водночас оскарженню підлягають лише ухвали, перелічені в коментованій статті.

566

Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (див. ст. 132 КПК).

Слідчий, прокурорусвоємуклопотанніповиннідовестинеобхідністьзастосування таких заходів, а під час розгляду питання в суді – подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. У свою чергу слідчий суддя зобов’язаний врахувати можливість отримати речі і документи без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.

Вирішення питання про арешт майна має здійснюватись в порядку, визначеному в ст. 173 КПК. За результатами розгляду питання про арешт майна слідчий суддя постановляєухвалузгідноізвимогамичастинип’ятоїцієїстатті, уякійзазначаєпорядок виконання ухвали.

При оскарженні ухвали доцільно досліджувати питання, чи правильно зазначені підставидляарештумайна(див. ст.170 КПК), чивірноскладеноклопотанняпроарешт майна (див. ст. 171 КПК), атакож чи дотримана процедура розгляду такого клопотання (див. ст. 172 КПК). Згідно зі ст. 175 КПК ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором, водночас її оскарження в апеляційному порядку має здійснюватись у встановлений ст. 395 КПК п’ятиденний строк з дня її оголошення.

Ухвала про тимчасовий доступ до документів виноситься слідчим суддею та має відповідати вимогам ст. 164 КПК. Статтями 161–162 КПК визначений перелік речей і документів, до яких заборонено доступ, та які містять охоронювану законом таємницю. До зазначеного переліку речей і документів тимчасовий доступ заборонений законом, щодо них не виносяться ухвали слідчим суддею.

До ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, віднесені лише ті, що вказані в п. 10 ч. 1 коментованої статті. Зі змісту коментованої статті вбачається, що це визначений перелік речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність.

Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів відбувається згідно вимог ст. 163 КПК, а порушення правил такого розгляду може мати наслідком оскарження ухвали. Клопотання може бути розглянуто за відсутності особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, яка не прибула без поважних причин або не повідомила про причини неприбуття.

Відсторонення від посади є заходом забезпечення кримінального провадження, загальні положення про які передбачені ст. 154 КПК. Відсторонення від посади застосовуєтьсядоосіб, якіпідозрюютьсяувчиненнізлочинусередньоїтяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину – до осіб, які є службовими особами правоохоронних органів. Особливий порядок вирішення питанняпровідстороненнявідпосадипередбаченийзакономдляосіб, щопризначаються Президентом України, та суддів. Строк відсторонення від посади не може становити більше двох місяців, водночас у відповідності до ст. 158 КПК цей строк може бути продовжений на підставі відповідного клопотання прокурора.

567

Розгляд клопотання про відсторонення від посади має здійснюватись згідно із додержанням вимог статей 155 та 156 КПК, за результатами якого під час досудового провадження слідчим суддею виноситься ухвала.

2.Частина 2 коментованої статті передбачає оскарження ще двох видів ухвал слідчого судді:

1) про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження;

2) проповерненняскаргинарішення, діїчибездіяльністьслідчого, прокурораабо відмову у відкритті провадження по ній.

Оскарження таких ухвал може здійснюватись з питань порушення процедури їх розгляду. Питання правильності закриття кримінального провадження чи правомірності рішень, дій чи бездіяльності слідчого досліджуватись не можуть.

Конкретних підстав дляоскарження вказаних укоментованій статті ухвалслідчого судді КПК не наводить. Зі змісту зазначених статей вбачається, що підставами для оскарження цих ухвал можуть стати недотримання процедури судового розгляду,

втому числі строків, порушення вимог закону у змісті ухвал, допущені слідчим суддею.

Питанняскладусуду, відводіввирішуютьсявпорядку, визначеномуцимКодексом, не можуть бути підставою для оскарження зазначених ухвал.

Слід враховувати, що ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення (див. ст. 205 КПК).

Ст. 206 КПК встановлює загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини. Законодавець покладає на слідчого суддю обов’язок негайно звільнити особу, яка знаходиться під вартою безпідставно в межах його юрисдикції. Дотримання цього обов’язку має значення для перевірки ухвал слідчого судді, зазначених у п.п.1-4 ч.1 коментованої статті.

3.Оскарженню не підлягають скарги на інші ухвали слідчого судді.

Стаття 310

Порядок оскарження ухвал слідчого судді

1. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.

1.Коментована стаття передбачає оскарження ухвал слідчого судді, визначених

уст. 309 КПК. До зазначених ухвал слідчого судді законодавцем віднесені лише ті, щопостановлені підчасдосудовогопровадження. Стаття422 КПКвстановлюєтакий порядок перевірки ухвал слідчого судді, який здійснюється в апеляційному порядку.

Строки подання апеляційної скарги наухвалуслідчого судді визначені ч. 2 ст. 395 КПК, відповіднодоякоїапеляційнаскаргаможебутиподанапротягомп’ятиднівздня її оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення, для особи, без виклику якої постановлено ухвалу слідчого судді і яка її оскаржує, – з дня отримання нею копії судового рішення.

568

Вимогидоапеляційної скаргивикладені уст. 396 КПК. Зокрема, апеляційна скарга подається у письмовій формі та повинна містити певний перелік документів. Законодавець передбачив, що особа може відмовитись від участі в розгляді апеляційної скарги, про що вона в ній зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст.400 КПК подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого суддізупиняєнабраннянеюзаконноїсили, аленезупиняєїївиконання, крімвипадків, встановленихцимКодексом. Зокрема, ухваласлідчогосуддіпроарештмайнапідлягає негайному виконанню, і подання апеляційної скарги зупиняє набрання нею законної сили, проте не зупиняє її виконання.

Ухвали слідчого судді, зазначені у ст. 309 КПК, можуть оскаржити: підозрюваний, його законний представник або захисник; неповнолітній, його законний представник або захисник щодо оскарження ухвал

слідчого судді, передбачених пп. 6, 7 ч.1 ст. 309 КПК; особа, у володінні якої знаходяться речі і документи, щодо оскарження ухвал

слідчого судді, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК, її захисник або представник; цивільний позивач з метою забезпечення цивільного позову щодо оскарження

ухвал слідчого судді, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, його представник або законний представник цивільного позивача, який є неповнолітнім;

іншівласникиабоволодільцімайнащодооскарженняухвалслідчогосудді, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, їх представники;

прокурор; інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту ч.1 ст. 492 КПК вбачається, що після отримання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді у справі призначається суддя-доповідач. Він невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду. Крім того, суддя здійснює необхідні підготовчі дії у відповідності до вимог ст. 401 КПК.

Протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду (див. ч. 4 ст. 395 КПК).

Після прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції суддя-доповідач вправі застосувати положення, передбачені ст. 399 КПК, про залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмову у відкритті провадження.

За правилами ч. 2 ст. 422 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.

Розгляд в апеляційній інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги на відповідну ухвалу суду першої інстанції згідно із вимогами статей 404–405 КПК. Крім того, ст. 406 КПК передбачено проведення письмового апеляційного провадження, якщо учасники апеляційного провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.

У відповідності до ч. 1 ст. 423 КПК повернення до суду першої інстанції матеріалів кримінального провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді здійснюється не пізніш як у триденний строк.

569

Згідно із ч. 4 ст. 424 КПК ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

§ 3 Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора

Стаття 311

Рішення, дії чи бездіяльність прокурора, які можуть оскаржуватися слідчим

1. Під час досудового розслідування слідчий, який здійснює розслідування певного кримінального правопорушення, має право оскаржувати будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, прийняті або вчинені у відповідному досудовому провадженні, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

1. Кримінальний процесуальнийкодекс однаковозобов’язуєіслідчого, іпрокурора під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, вимог інших актів законодавства.

Слідчий іпрокурорповиннівсебічно, повноінеупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовуютьпідозрюваного, обвинуваченого, атакожобставини, щопом’якшують чиобтяжуютьйогопокарання, надатиїмналежнуправовуоцінкутазабезпечитиприйняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 КПК).

На орган досудового розслідування покладається обов’язок застосовувати всі передбаченізакономзаходидлязабезпеченняефективностідосудовогорозслідування

(ст. 38 КПК).

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудовогорозслідуванняуформіпроцесуальногокерівництвадосудовимрозслідуванням, уповноважений: доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування, доручати слідчому у встановлений ним строк проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; приймати процесуальні рішення, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, здійснювати інші повноваження, передбачені КПК(ст. 36).

У разі незгоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, прийнятими або вчиненими у досудовому провадженні, слідчий, який здійснює відповідне досудове розслідування, вправі оскаржити їх до прокуратури вищого рівня, що є додатковими

570