NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

діяльність, у пп. 2, 3, 4, 5, 7, 8 – про рішення, а у п. 6 – про рішення, дії чи бездіяльність.

Крім того, у пп. 3 і 4 розмежовано рішення про закриття кримінального провадження, прийняті слідчим та прокурором, і залежно від цього визначено суб’єкти оскарження. У першому випадку – це заявник, потерпілий, його представник чи законний представник, у другому – крім того, ще й підозрюваний, його захисник чи законний представник. Таким чином наголошується, на особливій ролі прокурора як сторони обвинувачення в кримінальному процесі, який має право в порядку нагляду самостійно скасувати рішення слідчого про закриття кримінального провадження (абзац 2 ч. 2 ст. 305 КПК).

Застосований у ч. 1 ст. 303 КПК підхід дозволяє впорядкувати і максимально конкретизуватипідставитапорядокоскарження чітковизначеними суб’єктамивідповідних процесуальних рішень.

Така конструкція цієї норми має і неабияке практичне значення, адже позбавляє процедуруоскарження процесуальних рішеньпевноїневизначеності, аслідчі підрозділи і прокуратуру – зайвої завантаженості, яка відволікає їх від виконання основних функцій з розслідування кримінальних правопорушень.

Частина 1 ст. 303 КПК наводить вичерпний перелік випадків і суб’єктів оскарження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення при досудовому розслідуванні.

Натомість відповідні норми попереднього КПК таких умов оскарження не передбачали, коло осіб, які могли подати скаргу, не встановлювали.

2.На відміну від ч. 1 ч. 2 ст. 303 не конкретизує види інших рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені, а також суб’єкти оскарження.

Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу.

Оскільки у цій та інших нормах КПК не розкривається поняття «інші» стосовно об’єктівоскарження, то, такимчином, донихможнавіднестибудь-якірішення, діїчи бездіяльністьпрокурорачислідчого, завиняткомтих, щозазначеніуч. 1 ст. 303 КПК.

З огляду на те, що у статтях 314–316 цього Кодексу не передбачено особливого порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора у підготовчому провадженні, такий розгляд має відбуватися за загальними правилами, визначеними цими статтями.

3.Частиною3 ст. 303 КПКвстановлено, щопідчаспідготовчогосудовогозасідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пп. 5 та 6 ч. 1 цієї статті.

Таким чином можна зробити висновок, що рішення, дії чи бездіяльність сторони обвинувачення, зазначені у пп. 1–4, 7 і 8, можуть бути оскаржені тільки під час досудового розслідування.

Виняток становлять лише рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим та їхні рішення, дії чи бездіяльність при застосуванні заходів безпеки – вони можуть бути оскаржені як на стадії досудового розслідування, так і під час підготовчого провадження.

551

Стаття 304

Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження

1.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиноюпершоюстатті303 цьогоКодексу, можутьбутиподаніособоюпротягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

2.Скарга повертається, якщо:

1)скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;

2)скарга не підлягає розгляду в цьому суді;

3)скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скаргаподананарішення, діючибездіяльністьслідчого, прокурора, щонепідлягаєоскарженню.

5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

6. Ухвалапроповерненняскаргиабовідмовуувідкриттіпровадженняможебути оскаржена в апеляційному порядку.

7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Стаття 304 КПКрегламентує різніпроцесуальні інститути: строкподання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова у відкритті провадження. Оскільки ці положення мають споріднений характер іпов’язаніміжсобою, можнавважати, щоїхоб’єднанняводнійстаттієвиправданим.

Стаття, що коментується, також має на меті оптимізацію кримінального процесу в частині оскарження рішень слідчого чи прокурора, оскільки обмежує право оскарження певними часовими рамками, визначає підстави для повернення скарги та відмови у відкритті по ній провадження.

Частиною 1 статті встановлено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчогочипрокурора, передбаченіч. 1 ст. 303 цьогоКодексу, можутьбутиподаніособою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Зазначенанормапередбачаєвісімвипадківтакогооскарження. Такимчиномцейстрок не поширюється на вирішення скарг щодо інших рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора (ч. 2 ст. 303 КПК), які розглядаються під час підготовчого провадження згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу.

552

Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Згідно з ч. 1 ст. 110 КПК процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора,

ачастина третя цієї статті визначає, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом,

атакож коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Тому це положення стосується саме рішень зазначених службових осіб сторони обвинувачення, а їх дії чи бездіяльність мають бути оскарженні протягом десяти днів з моменту вчинення.

Уданому разі законодавець пов’язує початок строку оскарження саме з днем отримання копії відповідної постанови, не згадуючи про спосіб її одержання. Однак із огляду на положення ст. 111 КПК, згідно з якими про прийняте процесуальне рішення слідчий чи прокурор має повідомити певного учасника кримінального провадження, уявляється, що він повинен отримати копію постанови після його повідомлення про це як процесуальної дії. Відповідно до ч. 3 цієї статті повідомлення здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом.

Увипадках, коли слідчий чи прокурор не повідомив про винесену постанову певногоучасника процесу, останній можезвернутися донихзвідповідним клопотанням, аодержавшикопіюрішення, оскаржитийогопротягомдесятиднів. Якщослідчий, прокурорвзагаліненадішлютьвинесеноїпостановиучасникупровадження, вінможе оскаржити це як бездіяльність.

2. У частині 2 ст. 304 обумовлюються підстави для повернення скарги: 1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; 2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;

3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч. 1 цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Перелік осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокуроравідповідно допредмета оскарження, міститься уч. 1 ст. 303 цьогоКодексу. Скарги з інших питань, які розглядаються під час підготовчого провадження, подаються відповідними учасниками такого провадження.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, у межах юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, з урахуванням вимог статей32 і 33 цього Кодексу щодо територіальної та інстанційної підсудності.

Частина 1 цієї статті встановлено строк – 10 днів. Згідно зі ст.115 КПК при обчисленні строку днями не береться до уваги той день, від якого починається строк. Строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

Поновлення процесуального строку за ст. 117 цього Кодексу здійснюється, якщо він пропущений із поважних причин.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скаргаподананарішення, діючибездіяльністьслідчого, прокурора, щонепідлягаєоскарженню.

553

Таким чином, на відміну від повернення скарги для відмови у відкритті провадження по ній існує тільки одна підстава – коли вона не підлягає оскарженню.

4.Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, що можуть бути предметом оскарження, визначено у ч. 1 ст. 303 КПК. Однак у даному випадку існує певна невизначеність щодо «інших» рішень, дій чи бездіяльності зазначених осіб, які розглядаються під час підготовчого провадження. Адже в цьому разі предмет оскарження, по суті, не обмежується. Можна припустити, що законодавець мав на увазі порядок, згідно з яким відмова у відкритті провадження стосується тільки скарг, які розглядаються.

5.Копії ухвал про повернення скарги та про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилаються особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

6.Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до гл. 31 цього Кодексу.

7.Повернення скарги непозбавляє права повторногозвернення дослідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом. Отже, при відмові у відкритті провадження повторне звернення до суду не передбачається.

Стаття 305

Правові наслідки подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1.Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора.

2.Слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пунктами 1, 2, 5 і 6 частини першої статті 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене пунктом 3 частини першої статті 303 цього Кодексу і оскаржується в порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

1.Частиною 1 цієї статті встановлено правило, за яким подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора (про зупинення бездіяльності, звісно, нейдеться, вонанеможебути«зупинена», атількиприпиненаувідповідних випадках самостійно слідчим, прокуроромабослідчим суддею, якийвправіухвалити рішення про зобов’язання вчинити певну дію). Це положення також спрямовано на оптимізацію досудового провадження, оскільки інакше розслідування кримінальних правопорушень може бути взагалі паралізовано.

У КПК 1960 р. не було окремої статті, присвяченої правовим наслідкам подання скарги на дії слідчого чи прокурора, але ч. 4 ст. 234 було передбачено, що подача

554

скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.

2. Натомістьст. 305 КПКтакогозастереження невстановлює, оскількизаконодавцемзастосованоіншийпідхіддлязаконодавчоговрегулюванняцьогопитання: слідчий чи прокурор, коли визнає за необхідне, не зупиняє виконання дії, а згідно з ч. 2 цієї статті слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пп. 1, 2, 5 і 6 ч.1 ст. 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Крім того, прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК і оскаржується в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 284 КПК, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Таким чином, бездіяльність слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР, неповерненнятимчасововилученогомайна, нездійсненняіншихпроцесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити; їх рішення про зупинення досудового розслідування, про відмову у визнанні потерпілим; рішення, дії чи бездіяльність при застосуванні заходів безпеки можуть бути самостійно скасовані чи припинені ними самими.

Але рішення слідчого про закриття кримінального провадження скасовується тільки прокурором, при цьому за умови, що скаргу подано заявником, потерпілим протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови. Тобто можна зробити висновок, що за скаргою їх представника чи законного представника постанова слідчого про закриття кримінального провадження може бути скасована слідчим суддею. Крім того, незалежно віднадходження скарги прокурорможе скасувати таке рішення слідчого протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови.

Що стосується рішення прокурора про закриття кримінального провадження, то заскаргоюзаявника, потерпілого, йогопредставника чизаконногопредставника, підозрюваного, його захисника чи законного представника воно може бути скасовано слідчим суддею.

Стаття 306

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318–380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.

3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представникатаслідчогочипрокурора, рішення, діїчибездіяльністьякихоскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

555

1. Забезпечення права наоскарження процесуальних рішень, дійчибездіяльності відповідно до п. 17 ч.1 ст. 7 КПК визнано однією із загальних засад кримінального провадження.

Слідзауважити, щоновийКПКнавідмінувідпопередньогоКПК1960 р. непередбачаєінститутуоскарженняучасникамикримінальногопровадження, іншимизаінтересованими особами дій та бездіяльності слідчого прокурору, а прокурора – вищестоящому прокурору.

Відтепер повноважним суб’єктом розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого та прокурора визначено нового учасника кримінального процесу – слідчого суддю, до повноважень якого п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Своєрідним винятком із правила коментованої статті можна вважати положення ч. 5 ст. 284 – щодо права прокурора скасовувати постанови слідчого про закриття кримінального провадження за скаргою заявника, потерпілого та ст. 308 – щодо права підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого оскаржувати прокурору вищого рівня недотримання розумних строків.

Безпосередньо порядок розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльністьслідчого чипрокурорапідчасдосудовогорозслідування регламентує коментована стаття.

У частинах 1, 2 та 3 цієї статті законодавець розкрив три складові такого порядку, до яких відніс: правила розгляду скарг, строки розгляду, вимоги до переліку осіб, участь яких у процесі розгляду скарг є обов’язковою.

Слід звернути увагу на те, що у коментованій статті вживається узагальнююче поняття – «скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора», предметні ж їх ознаки визначені в іншій статті КПК, а саме ст. 303. Ця стаття класифікує скаргизапредметомоскарження. Умовноїхможнаподілитинадвікатегорії– запереліком, визначеним у ч.1 цієї статті, та так звані «інші скарги», передбачені її ч. 2.

Необхідно зауважити, що для вказаних категорій скарг передбачені різні вимоги щодо стадій кримінального провадження, на яких є допустимим їх розгляд слідчим суддею. Якщо дляскарг, визначених ч. 1 ст. 303 – цечас досудового розслідування, то для визначених ч. 2 – час підготовчого провадження у суді.

Длятакзваних«іншихскарг» законодавцемнепередбаченожодногокритеріюдля оцінювання їх допустимості. Відповідно й не визначено, хто саме і у зв’язку із чим може подавати такі скарги, наслідки їх подачі та можливі шляхи розв’язання. Проте досвідпострадянських держав, якіприйнялиновекримінальне процесуальне законодавство, вказуєнаобов’язковеобумовленняцихмоментів(див. ст. 125 КПКРосійської Федерації на ін.). Регулював це питання певним чином і попередній Кодекс. Так, наприклад, згідно з вимогою ч. 3 ст. 2367 Кодексу 1960 р. скарга на постанову про порушеннякримінальноїсправизафактоммалабутиподаназдостатнімобґрунтуванням порушенняправтазаконнихінтересіввідповідноїособи. Недостатністьобґрунтування порушення прав та інтересів визнавалося підставою для відмови у відкритті провадження з розгляду скарги.

556

Залишення вказаного питання неврегульованим у новому Кодексі, не без сумніву, призводитиме до неоднозначності розуміння суб’єкта звернення з «іншою скаргою» та її предмета. Проте відмовити у прийнятті такої скарги і її розгляді буде неможливо з огляду на припис ч. 4 ст. 304 КПК, згідно з яким відмова слідчого судді у відкритті провадження за скаргою допускається лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Частина1 коментованоїстаттівимагає, щобскаргинарішення, діїчибездіяльність слідчого чипрокурорарозглядалися слідчим суддею місцевого судузгіднозправиламисудовогорозгляду, передбаченимистаттями318–380 КПК, зурахуваннямположень цієї глави.

Проте ні ця стаття, ні жодна інша КПК не визначає їх підсудність – до якого саме місцевого суду може бути оскаржено особою рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.

Кодекс 1960 року, на відміну від нового, ці питання врегульовував у спеціальних статях, які передбачали оскарження за предметом. За закріпленим ним правилом рішення органу дізнання, слідчого та прокурора оскаржувалися до районного міського суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка їх прийняла

(статті 2361, 2362, 2365, 2367 та ін.).

У частині 1 згаданих статей 318–380 КПК йдеться про загальні положення судового розгляду, про окремі ж особливості розгляду скарг даної категорії див. пп. 1–7 коментаря до цієї статті.

2.Частина 2 коментованої статті встановлює загальне правило щодо гранично допустимих строків розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування – 72 години з моменту надходження відповідної скарги. Виняток становлять лише скарги на рішення про закриття кримінального провадження, для яких передбачено можливість розгляду

устрок не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.

3.Згідно з приписом ч. 3 цієї статті розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування має здійснюватися за обов’язкової участі: особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. При цьому наголошується, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Причини їх відсутності

устатті не обумовлено. Слід вважати, що маються на увазі саме ті випадки, коли слідчому та прокуророві заздалегідь було повідомлено про розгляд скарг на їх рішення, дії чи бездіяльність, але вони без поважних причин не з’явилися на запрошення взяти участь у розгляді.

На відміну від Кодексу 1960 р. коментована стаття не передбачає вимог щодо повідомлення слідчим суддею особи, яка подала скаргу, її захисника, представника, слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, про час розгляду скарги та право взяти участь в її розгляді. Напевно, на думку законодавця, посилання вч. 1 цієї статті направила судового розгляду, передбачені статтями 318–380 КПК, є достатніми і мають компенсувати відсутність зазначених вимог. Адже ч. 2 ст. 318 передбачає здійснення судового розгляду в судовому засіданні з обов’язковою участю сторін кримінального провадження.

557

Стаття 307

Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1.За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

2.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:

1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

2) зобов’язання припинити дію;

3) зобов’язання вчинити певну дію;

4) відмову у задоволенні скарги.

3.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльністьслідчогочипрокуроранеможебутиоскаржена, окрімухвалипровідмову

узадоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

1.Частина1 коментованої статтізакріплюєвимогущодоформисудовогорішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час судового розслідування та порядку його ухвалення.

Загальні положення щодо процесуальних рішень розкриває ст. 110 КПК. За правилом ч. 2 її судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим ст. 369, 371–374. Зміст ухвали регламентує ст. 372 цього Кодексу, порядок ухвалення – ст. 371.

2.Частина 2 статтівстановлюєвичерпний перелік рішеньслідчого судді, якийвін може ухвалити за результатами розгляду скарги: скасувати рішення слідчого та прокурора, зобов’язати їх припинити/ вчинити дію, відмовити у задоволенні скарги.

3.Частина 3 статті забороняє оскарження жодного з рішень слідчого судді, ухваленого ним за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, окрім рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

За правилом ч. 2 ст. 309 така ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Стаття 308

Оскарження недотримання розумних строків

1.Підозрюваний, обвинувачений, потерпілиймаютьправооскаржитипрокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.

2.Прокурор вищого рівня зобов’язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному

558

прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

3. Службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом.

1. Вказана стаття є своєрідним винятком із встановленого ст. 306 цього Кодексу загальногоправилаоскарженнярішень, дійтабездіяльності слідчоготапрокурорана досудовому розслідуванні, зокрема, вчастині визначення уповноваженого нарозгляд таких скарг суб’єкта.

Так, якщо відповідно до ст. 306 скарги на всі рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора мають розглядатися слідчим суддею місцевого суду, то згідно ст. зі 308 недотримання процесуальних строків може бути оскаржено прокурору вищого рівня, а отже, саме він є уповноваженим на їх розгляд.

Водночассистемнийаналізкоментованоїстаттітастатей303 та306 КПКзасвідчив певну неузгодженість їх положень між собою.

Предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 визнано бездіяльність слідчого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які вони зобов’язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк. До уваги не взято, що невчинення процесуальних дій у встановлений строк перебуває у прямій залежності від питання недотримання розумних строків. Адже поняття розумності строків досудового розслідування саме і полягає в тому, що ці строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Вказанедаєпідставидлявисновку, щостатті303, 306 та308 відносноодногоітого ж самого предмета оскарження фактично передбачають різні процедури оскарження, наслідки, різних суб’єктів оскарження та суб’єктів розгляду скарг.

Якщо згідно з приписом п. 1 ч. 1 ст. 303 та ч. 1 ст. 306 «нездійснення інших процесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов’язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк» може бути оскаржено заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна слідчому судді, то порушення розумних строків відповідно до вимог ст. 308 – підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим оскаржується вищестоящому прокурору.

Концептуально – важливим є окреслений у коментованій статті предмет оскарження – недотримання розумних строків.

Право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку гарантоване ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (указ Президії ВРУ про ратифікацію від 19.10.1973 р.) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (закон про ратифікацію від 17.07.97).

Критерії розумності строків у кримінальному процесі вперше визначені саме у цьому КПК.

Згідно з наданим у ст. 28 визначенням «розумними» вважаються ті строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесу-

559

альних рішень. Відповідно вони не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строкивиконанняокремихпроцесуальнихдійабоприйняттяокремихпроцесуальних рішень.

Критеріямидлявизначеннярозумностістроківзаконодавецьвизначив: складність кримінальногопровадження, якавизначаєтьсязурахуваннямкількостіпідозрюваних, обвинуваченихтакримінальнихправопорушень, щодоякихздійснюєтьсяпровадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування, тощо; поведінку учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кодексгарантувавкожному, щобобвинуваченнящодоньоговнайкоротшийстрок або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите (див. ст. 28 КПК).

Впершеназаконодавчому рівнібулозакріплено запобіжники длявипадків продовження строків досудового розслідування.

Так, гранично допустимим максимальним строком, на який може бути продовженорозслідування злочинуневеликої абосередньої тяжкості, визначено шістьмісяців, а для тяжкого або особливо тяжкого злочину – дванадцять місяців із дня повідомлення особі про підозру (див. ст. 219). Більше того, встановлено умови продовження строку:

–дотрьохмісяців, якщорозслідуваннянеможливозакінчитивнаслідокскладності провадження;

–до шести місяців – внаслідок особливої складності провадження;

–додванадцятимісяців– внаслідоквинятковоїскладностіпровадження(див. ст. 294). Частина1 коментованоїстаттірозкриваєперелікосіб, якимнадаєтьсяправооскар-

житинедотриманнярозумнихстроківслідчим, прокурором. Цейперелікєвичерпним і до нього віднесені: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий. При цьому, яким чином, на думку законодавця, обвинувачений, яким згідно з роз’ясненями ч. 2 ст. 42 КПКє особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду, реалізовуватиме своє право – оскаржуватиме недотримання розумних строків вищестоящому прокуророві на досудовому слідстві – не розкрито.

Крім переліку суб’єктів оскарження обумовлюється також суб’єкт розгляду вказаних скарг – «прокурор вищого рівня».

6. Для визначення прокурора вищого рівня слід керуватися ст. 13 ЗУ «Про прокуратуру», яка визначає систему органів прокуратури. Згідно ч. 1 цієї статті (у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттямКримінального процесуального кодексу України від13 квітня 2012 року) «Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур». Крім того, до уваги має бути взято положення ч. 1 ст. 37 та п. 9 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу.

Ще однією особливістю такого оскарження є визначення стадії, коли воно є можливим – під час досудового розслідування.

560