AktualniProblemy-2013

північніше с. Ровжі (Вишгородський р-н Київської обл.). Дана територія представляє собою низину, вкриту сосновими та мішаними лісами (рідко – луками). Часто зустрічаються заболочені ділянки і болота низинного типу. Річкова мережа тут відсутня.

Виявлене місцезростання I. sibirica приуроченедо молодого березового рідколісся по краю соснового масиву, що поступово насувається на відкриту лучну територію.У розрідженому деревостані ділянки (з. к. 0,6; вік до 15 – 20 рр.) крім

Betula pendula Rothпредставлені поодинокі особини Alnus glutinosa (L.) Gaertn.,

Populus tremula L. та Quercus robur L. Із чагарників тутзрідка зустрічається Corylus avellana L. У розрідженому трав’яно-чагарничковому ярусі (п. п. 60%) домінує Carex cespitosa L.(30%) з участю Rosa majalis Herrm. (15 – 20%) та Vicia cracca L.(5 – 10%).

З чагарничків тут відмічено ще Rubus caesius L. і R. idaeus L., із трав’яних видів –

Achillea millefolium L., Centaurea jacea L., Chelidonium majus L., Geum urbanum L., Iris

pseudacorus L., Origanum vulgare L., Poa pratensis L., Potentilla erecta (L.) Raeusch., Stellaria holostea L., Trifolium medium L., Urtica dioica L. тощо. Всього на виділі роз-

міром5 × 5 м ми виявили 5 віргінільних, 3 молодих генеративних і 4 зрілі генеративні особини I. sibirica. Всі вони були пригнічені внаслідок затінення трав’яного ярусу. Так, у генеративних особин представлено лише по 1-2 малоквіткових квітконоси. Отже, рослинний покрив даної ділянки перебуває у проміжній стадії сукцесії за схемою заміщення формацій: Cariceta cespitosae → Betuleta pendulae. Це призводить до по-

ступового випадання з травостою світлолюбних видів, у т. ч. I. sibirica.

Не виключено, що дана група особин I. sibirica є лише частиною великої популяції, приуроченої до сусідньої незалісненої луки, але щоб це підтвердити необхідні подальші дослідження. Відмітимо, що недалеко від описаної ділянки знаходиться територія ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Дніпровсько-Деснянський». Виявлення I. sibirica у його межах також цілком можливе.

Зразок I. sibirica з нововиявленого локалітету передано до гербарію KWHA.

ЛІТЕРАТУРА Лукаш О.В. Флора судинних рослин Східного Полісся: созологічна оцінка. – К.:

Фітосоціоцентр, 2010. – 220 с.

Подорожний Д.С. Географічне поширення IrissibiricaL. в Україні // Інтродук-

ція рослин. – 2012. – №1. – С. 29 – 36.

Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалкон-

салтинг, 2009. – 900 с.

Seed and aril structure of Aristolochia arborescens L. (Aristolochiaceae) Trusov N.A.

MBG RAS, Department of Dendrology Botanicheskaja str., 4, Moscow, 127276, Russia e-mail: n-trusov@mail.ru

Aristolochia arborescens L. seed and aril structure is described and compared with the Asarum L. (Aristolochiaceae) structure.

В семействе Aristolochiaceae Juss. насчитывают 7 родов. Согласно данным литературы для семян Aristolochia L. и Asarum L. характерны ариллусы, называемые строфиолями (Вовк, Комар, 1988). Анатомическое строение семенной кожуры у Aristolochia весьма разнообразно, ариллусы Aristolochia изучены фрагментарно. Нами исследовалось строение семян и ариллусов A. arborescensL., собранных в оранжерее МГДДТ(Ю).

Семя треугольное, зауживающееся к халазальной части, около 8,5 х 8,0 х 3,0 мм. Семенная кожура на большем протяжении состоит из 7 слоёв клеток. Эпидерма из крупных кубических тонкостенных клеток, её подстилает слой тонкостенных клеток с окрашенным содержимым. Далее 2 слоя волокон вытянутых вдоль семени и 2 слоя волокон вытянутых поперёк семени. К эндосперму прилегает слой клеток вытянутых вдоль семени и имеющих подковообразное утолщение клеточной оболочки (утолщены радиальные и тангентальная внутренняя стенки клеток). Клетки эндосперма толстостенные, заполненные жировыми включениями. Ариллус также заужен к халазальной части семени, около 9,5 х 8,5 х 6,5 мм. Ариллус прикрепляется вдоль приросшей к семязачатку части фуникулуса, и действительно может называться строфиолью. Семя и ариллус имеют общую эпидерму. Вдоль рафе ариллус разрастается и закрывает всю площадь семени со стороны рафе, при этом, эпидермы ариллуса и семени со стороны рафе не срастаются. Ариллус многослойный, но клетки его различны. Проводящая система фуникулуса представлена, в том числе, кольчатыми сосудами, при вхождении в семя проводящая система разветвляется. К проводящим клеткам фуникулуса окружают 2-3 слоя паренхимных клеток, вытянутых вдоль фуникулуса. Далее до эпидермы располагается многослойная паренхима. Большая часть клеток паренхимы округлые, плотно расположенные, включений в них не наблюдается. Местами в многослойной паренхиме, вдоль проводящего пучка фуникулуса, присутствуют утолщенные, слегка вытянутые вдоль фуникулуса клетки, расположенные группами. В ариллусе со стороны микропиле находятся группы округлых каменистых клеток и клеток с утолщениями клеточных стенок, с выраженными порами. Редко в клетках со стороны микропиле наблюдаются друзы. Клетки эпидермы большей частью тонкостенные, уплощенные парадермально. На участке ариллуса над микропилярным концом семени клетки эпидермы вытянуты радиально, густоплазменные, со слегка утолщенными стенками. Ядер в клетках ариллуса не наблюдается.

Строение ариллуса Aristolochia отлично от строения ариллуса Asarum. У Asarum ариллус локализован вдоль рафе, основной объем ариллуса формируют клетки одного слоя паренхимы, подстилающей эпидерму, ариллус менее многослоен, клеток с утолщенными стенками нет, в клетках ариллуса наблюдаются мелкие жировые

включения, ядра, друзы отсутствуют (Трусов, 2011). Основные отличия строения семенной кожуры Asarum в том, что у Asarum по одному слою волокон вытянутых вдоль и поперек семени, и клетки внутреннего слоя не имеют подковообразного утолщения клеточных стенок (ориг. данные).

ЛИТЕРАТУРА

Вовк А.Г., Комар Г.А. Aristolochiaceae // Сравнительная анатомия семян. Т.2.

Л.: Изд-во «Наука», 1988. С. 105-111.

Трусов Н.А. Морфолого-анатомическое строение строфиоли Asarum europaeum (Aristolochiaceae) // Тез. д-ов II (X) Междунар. Ботан. конф. молодых ученых в Санкт-Петербурге 11-16 ноября 2012 года. СПб.: Изд-во СПбГЭТУ «ЛЭТИ», 2012. –

С. 54.

Distribution and resources of Arnica montana L.

in the Velykobereznianskyi district of the Transcarpathian region І.V.Vantjuh

M.G. Kholodny Institute of Botany of NAS of Ukraine Department of Systematics and Floristics of Vascular Plants Tereschenkivska Str., 2, Kyiv, 01601, Ukraine

e -mail: igorvan@mail.ru

The distribution and resources Arnica montana L. in the Velykobereznianskyi district of the Transcarpathian region were studied.

Arnica montana L. – багаторічна трав'яниста лікарська рослина з родини Айстрових (Asteraceae). В Українських Карпатах рослини A. montana широко розповсюджені на всьому гірському пасмі від кордонів з Польщею на заході, з Румунією – на сході. Вона трапляється на полонинах від передгір'їв до найвищих точок головного вододільного хребта (Кобів, 1992). Арніка гірська як лікарська рослина офіційно визнана в 27 країнах світу, вона широко застосовується в народній та офіційній медицині у європейських країнах з кінця 9 століття. Сировину її в Україні здавна заготовляли в Українських Карпатах, тому досліджували її поширення та ресурси ще з початку минулого століття.

Дослідженнями поширення та запасів арніки гірської на території Закарпатської області займалися: Д.С. Івашин, В.І. Комендар та Я.Д. Гладун. За даними Д.С. Івашина допустимий обсяг щорічної заготівлі суцвітьарніки на території Закарпатської області у кінці 60-х років становив 3-6 т. (Івашин,1968). За результатами досліджень В.І. Комендара на території області A. montana поширена на площі 860 га, її біологічний запас – 3,24-4,01 т сухої сировини, а експлуатаційний – 2,16-3,0 т. (Комендар та ін.,1975). Я.Д. Гладун здійснював оцінку ресурсів арніки на Закарпатті у 80ті роки і встановив, що площа масивів арніки тут становить 760 га, а обсяг щорічної заготівлі може сягати 2,6 т повітряно-сухої сировини, що майже не відрізняється від даних В.І. Комендара (Гладун, 1975).

Протягом 2011-2012 року нами проводилися дослідження поширення та ресурсів A. montana на території Великоберезнянського району Закарпатської області. У результаті експедиційних виїздів нами досліджено 14 місцезростань рослин арніки гірської в межах Великоберезнянського району на загальній площі близько 200 га, а саме: поблизу с. Ужок, с. Гусний, с. Розтоки, с. Люта, с. Волосянка; на луках та полонинах гір Кінчик Буковський, Кінчик Гнильський, Лютянська Голиця, Плішка, Пікуй, Черемха, Красива, полонині Рівна, хребті Берц. Велика рясність і високі ресурсні показники (50-70 кг/га) арніки гірської району нами виявлені в діапазоні висот 800-1100 м н.р.м. на луках та полонинах Верховинського Вододільного хребта (околиці с. Гусний, с. Розтоки, на гірських луках уздовж хребта до г. Пікуй.). Значні запаси арніки зосереджені на луках г. Кінчик Гнильський та в околицях с. Волосянка, де щільність запасу суцвіть арніки сягає 75-80 кг/га.

Визначення ресурсів арніки здійснювали методом трансект, облікових площ та ділянок. У межах досліджуваного регіону обліковими площами охоплено близько 72 га масивів, де ценопопуляції A. montana мали ресурсну значущість. За даними землета лісовпорядкування і результатами власних досліджень встановлено, що площа угруповань де ценопопуляції A. montana Великоберезнянського району мають сировинне значення для складає близько 200 га. Показники сировинної продуктивності суцвіть арніки тут складають у середньому 19+1,5 кг/га. Біологічний запас свіжо зібраної сировини (суцвіть) становить 3,7 – 4,0 т, що в перерахунку на суху вагу –1,2- 1,3 т. Експлуатаційний запас – близько 0,6-0,65 т; обсяг допустимого щорічного використання – 0,3-0.4 т. Тобто, за результатами наших ресурсних досліджень арніки гірської в межах Великоберезнянського району Закарпатської області, обсяг допустимого використання її сировини може загалом складати 300-400 кг на рік. Для оптимізації збереження та відновлення популяцій і ресурсів A. montana на території Великоберезнянського району Закарпатської області актуальним є дослідження стану та динаміки її популяцій, посилення контролю за використанням, запровадження режиму охорони у залежності від ступеня загрози її популяціям на регіональному рівні.

ЛІТЕРАТУРА Гладун Я.Д. Поширення і запаси найважливіших лікарських рослин у Закар-

патській області// Укр. ботан. журн.- 1986. – 43, №4. – С. 94-97.

Ивашин Д.С. Ресурсы лекарственных растений Украинских Карпат и возможности их использования. – В сб.: Ресурсы дикорастущих лекарственных растений

СССР. – Л.: Изд-во “ Наука”, 1968. с. 90-94

Кобів Ю.Й. Екологія та популяційно-онтогенетичні особливості Arnica montana L. (Asteraceae) в Українських Карпатах// Укр. ботан. журн. - 1992. – 49, №3. – С.

46 – 51.

Комендар В.І., Дубанич М.В., Чернекі Й.М. та ін. Поширення, запаси та раціо-

нальне використання деяких лікарських рослин Закарпатської області // Укр. ботан.

журн. - 1975. – 32, №3. – С. 307 – 311.

Steppe elements in the flora of the Volcanic Carpathians Votkalchuk K.A.

Uzhgorod National University,

Voloshyn Str., 32, Uzghorod, 88000, Ukraine e-mail: katya_votkalchuk@mail.ru

During 2009-2012 floristic researches of the Volcanic Carpathians were done. As a resalt of it 1164 species of vascular plants were detected. Analysis of steppe species in the flora of the Volcanic Carpathians has shown diversity of their spreading area. Some of steppe species occur very rarely and need protection.

Урезультаті дослідження флори судинних рослин Вулканічного хребта, проведеного впродовж 2009-2012 рр. маршрутно-експедиційним методом, з урахуванням літературних та гербарних даних, нами складено конспект судинних рослин, що налічує 1164 види, серед яких 25 належать до степових елементів (2,1 % від загальної кількості).

Вулканічні Карпати простягаються дугоподібно з північного заходу на південний схід близько на 100 км, а діапазон їх висот становить 200-1086 м над р. м. Вони оточують Закарпатську низовину, яка є північно-східною частиною Великої Угорської (паннонської) рівнини. Оскільки на цій рівнині до антропогенних перетворень її ландшафтів переважала степова рослинність, окремі степові елементи частково збереглися й у Закарпатській низовині (Пригара, 1995) та на південних схилах Вулканічних Карпат. Через постійний антропогенний вплив залишається все менше осередків природної степової рослинності. Зважаючи на це, встановлення місцезростань степових елементів флори та їх комплексне вивчення є актуальним.

За результатами проведених досліджень встановлено, що більшість рослин є паннонськими та понтичними елементами флори, зустрічаються на південних схилах Вулканічного хребта. Головними їх місцезростаннями є, перш за все, вулканічні горбогір’ я, а саме: Чорна гора поблизу м. Виноградово, Шаланківськи гори, Берегівське горбогір’ я, а також Лиса гора в околицях с. Оноківці.

Урезультаті дослідження загального поширення степових елементів флори Вулканічних Карпат, на основі подібності ареалів, види об’єднано у 10 груп. Ці види належать до таких груп ареалів:

1.Понтично-середземноморська – Kohlrauschia prolifera (L.) Kunth, Anchusa azurea

Mill., A. barrelieri (All.) Vitm., A. pseudoochroleuca Des.-Shost., Melica picta C. KochHeb., Vitis sylvestris C.C.Gmel., Trifolium pannonicum Jacg., Vicia pannonica Crantz.

2.Понтична– Rosa jundzillii Besser.

3.Понтично-паннонська – Potentilla patula Waldst. & Kit.

4.Балкано-паннонсько-причорноморська – Centaurea stricta Waldst. Et Kit., C. pan-

nonica (Heuff.) Simonk.

5.Балкано-паннонсько-карпатська – Iris pseudocyperus Schur.

6.Паннонська – Dianthus glabriusculus (Kit.) Borbás,Stipa transcarpatica Klokov.,

Euphorbia villosa Waldst. еt Kit., Euphorbia waldsteinii (Sojak) Czer., Iris hungarica

Waldst. еt Kit.

7. Балкано-паннонська – Dianthus pseudobarbatus Bess. еx Ledeb., Seseli pallasii Besser, Carduus collinus Waldst. & Kit., Polycnemum heuffelii Lang.

8.Дакійсько-паннонська – Lathyrus transsilvanicus (Spreng.) Rchb.

9.Балкансько-іллірійсько-паннонська– Inula ensifolia L.

10.Паннонсько-понтично-сарматська – Cirsium canum (L.) All.

Нами також проаналізовано созологічний статус степових елементів. Так, се-

ред наведених видів Carduus collinus, Lathyrus transsilvanicus та Stipa transcarpatica

підлягають охороні на території України і включені до Червоної книги (2009) як зникаючі, а Iris pseudocyperus Schur - як рідкісний вид. До Червоного списку Закарпаття занесено 13 видів. З них 5 видів є рідкісними (Kohlrauschia prolifera, Melica picta,

Dianthus glabriusculus, Seseli pallasii, Anchusa pseudoochroleuca), 4 – зникаючі (Stipa transcarpatica, Iris hungarica, Iris pseudocyperus, Vitis sylvestris) 4 – вразливі (Carduus collinus, Lathyrus transsilvanicus, Anchusa azurea, A. barrelieri). До Червоного списку Українських Карпат (Tasyenkiewitch, 2003) занесено Stipa transcarpatica, Iris pseudocyperus зі статусом «загрожений». Варто відмітити, що південні схили Чорної гори в околицях м. Виноградово є єдиним місцезнаходженням в Україні таких видів, як Stipa transcarpatica, Iris hungarica, Carduus collinus, а гг. Чернеча та Ловачка у Мукачівсь-

кому районі. – Lathyrus transsilvanicus.

ЛІТЕРАТУРА Крічфалушій В.В. Червоний список Закарпаття: види рослин та рослинні угру-

повання, що знаходяться під загрозою зникнення. Крічфалушій В.В., Будников Г.Б., Мигаль А.В. – Ужгород, 1999. – 196 с.

Пригара О.В. Паннонські елементи у флорі Закарпатської рівнини//Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія: Біологія. – Ужгород, 1995. -

№ 2. – с. 47-49.

Фодор С.С. Флора Закарпаття. – Львів: Вища школа, 1974. – 208 с.

Червона книга України. Рослинний світ. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009. –

900 с.

Tasenkevich L.О. Red List of Vascular Plants of the Carpathian Mountains. – Lviv: State Museum of Natural History NAS of Ukraine. – 2 002. – 29 p.

Invasive activity of Ailanthus altissima (Mill.) Swindle in the south-east of Ukraine

Yeriomenko Yu.A.

Donetsk Botanical Garden of the National Academy of Sciences of Ukraine 110 Illicha Ave., 83059, Donetsk 59, Ukraine

e-mail: donetsk-sad@mail.ru

Of late there are cases of Ailanthus altissima (Mill.) Swindle escape to the wild in the south-east of Ukraine. This species is actively spreading in various ecotopes. There are some cases of its occurence in natural habitats.

В последние десятилетия в связи с массовым расширением ассортимента экзотических культур, резко увеличилось число дичающих интродуцентов, формирующих стабильное ядро древесно-кустарниковых эргазиофитов. Особого внимания на юго-востоке Украины в последнее время заслуживает интенсивное распространение Ailanthus altissima (Mill.) Swingle. Это быстрорастущее листопадное дерево до 20–25 м высотой (иногда до 30 м и более). Его природный ареал охватывает северные, центральные и восточные провинции Китая (Дендрофлора, 2002). Вид широко культивируется в теплых умеренных и субтропических регионах мира. За последние 250 лет A. altissima распространился и натурализовался во многих странах западной Европы, США, Австралии, Индии, Японии, Средней Азии, на Кавказе и других регионах. Так, в Новой Зеландии он относится к классу «нежелательных видов». В Швейцарии, включен в программу по борьбе с опасными инвазионными видами (Kowarik, 2003). Активное распространение этого вида в умеренных зонах многие исследователи связывают с постепенным потеплением климата. В культуре айлант в Украине с 1809 г., впервые завезен И.Н. Каразиным в Харьковскую область. В южных регионах Украины, особенно в Крыму является видом-трансформером, образуя густые заросли и вытесняя местные виды (Протопопова и др., 2012). На юго-востоке Украины в последние 50 лет его активно высаживают (Гречушкин, 1971). Используется в регионе как быстрорастущая порода в лесных насаждениях, широко применяется в озеленении городов, часто встречается в парках, скверах, аллеях, садах, кладбищах. За период культивирования на юго-востоке Украины насаждения A. altissima достигли генеративной стадии и адаптировались к местным условиям. В исследуемом регионе активно «уходит» из мест культуры, распространяется семенами и корневыми отростками. В семенном распространении важную роль играет большая продуктивность вида. Вегетативно A. altissima размножается обильными корневыми отпрысками, создавая плотные колонии и заросли. Вид является ксеромезофитом; гелиофитом, неприхотлив к почвам, выносит довольно значительную засоленность и загрязненность воздуха. В большинстве местопроизрастаний дичает, образует заросли вдоль дорог, в парках, по оврагам, часто встречается у заброшенных строений, на свалках, кладбищах. Единичные местонахождения A. altissima отмечены на природ- но-заповедных территориях (Єрьоменко, 2012).

ЛИТЕРАТУРА Гречушкин В.С. Лесоразведение в Донбассе / Всеволод Степанович Гречуш-

кин – Донецк: «Донбасс», 1971 – 199 с.

Дендрофлора України. Дикорослі і культивовані дерева і кущі. Покритонасінні.: [М.А. Кохно, Л.І.Пархоменко, А.У. Зарубенко та ін. ] – К.: Фітосоціоцентр,

2002. – 448 с.

Єрьоменко Ю.О. Поширення адвентивних деревно-чагарникових рослин на території регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж» / Ю.О. Єрьоменко // Наукові основи збереження біотичної різноманітності, матер. XI наук. конф, (Львів, 24-25 травня 2012 р.). – Львів, 2012 – C. 135-136 с.

Протопопова В.В. Види-трансформери у флорі південного Криму / В.В. Протопопова, М.В. Шевера, Н.О. Багрікова та ін.// Укр. ботан. журн. – 2012. –

Т. 69, № 1. – С. 54 – 68.

Kowarik I. Biological flora of Central Europe: Ailanthus altissima (Mill.) Swingle /Ingo Kowarik, Ina S Ёaumel // Perspectives in Plant Ecology, Evolution and Systematics. – 2007 – № 8 – P. 207–237.

On some modern aspects of floristic research Zavyalova L.V.

M.G. Kholodny Institute of Botany, NAS of Ukraine Vascular Plants Department

Tereschenkivska Str., 2, Kyiv, 01601, Ukraine e-mail: chn.flora@mail.ru

Some tasks and problems of floristic investigations are presented. Thus, the main tasks of the research of the regional floras are: inventory, structural analysis and working of native biodiversity protection measures. The taxonomy of some genera, such as Hieracium,

Polygonum, Taraxacum, Potentilla, Rosa, Rubus, Festuca, Salix is one of the problems of the inventory of the flora. Among other interesting scientific problems there are endemism of flora, relations with other floras, hybrid complexes, geographical races, etc.

Однією з рис останніх десятиліть (кінець ХХ ст. – початок ХІ ст.) є стрімкий розвиток сучасної флористики та окремих її напрямків, що виражений у зростанні чисельності регіональних та локальних флористичних досліджень. Однак, підвищена зацікавленість сучасною флористикою практично не відобразилася на розробці нових методик та підходів до проведення досліджень, збору, обробки та аналізу флористичної інформації (Щербаков, Майоров, 2006). Хоча не можна оминути такий факт, як розвиток комп’ютерних та GIS-технологій. Останні досить успішно використовуються при проведенні флористичних досліджень майже на всіх етапах – від збору до аналізу флористичної інформації. Таким чином, можна припустити, що флористика перебуває у стані активного теоретичного і методичного пошуку.

Щодо цілей і завдань флористичних досліджень, слід відмітити відносну константність їх формулювань та ієрархічність постановки у порядку зростання складності. Першочерговим практичним і, як не дивно, науковим завданням флористичних досліджень є встановлення видового складу або інвентаризація флори. Досить тривалий час вважалося, що інвентаризація флори – це початковий технічний етап досліджень, у результаті якого отримуємо повний видовий склад. Останнім часом, все більше дослідників вважають, що встановлення повного видового складу, документованого гербаризованим матеріалом, є не лише технічним, але і науковим результатом. Саме якісно проведена інвентаризація флори слугує базою подальших моніторингових досліджень, основою структурного аналізу та розробки науково обґрунтованих рекомендацій охорони фітогенофонду. Суттєвими проблемами інвентаризації флори на сучасному етапі є активізація молекулярно-генетичних досліджень і використання їх результатів для цілей систематики та визначення статусу окремих таксонів, оскільки погляди систематиків на об’ єм деяких із них суттєво відрізняються. Зокрема, мова йде про складні у таксономічному відношенні роди, такі як Hieracium, Pilosella,

Chenopodium, Polygonum, Taraxacum, Potentilla, Rosa, Rubus, Festuca, Salix та ін.

Наступним завданням флористичних досліджень є встановлення шляхів формування видового складу, прогноз щодо його змін у майбутньому та структурний аналіз флори. Під останнім, як правило, розуміють «… групування видів по різних показниках їх поведінки в межах досліджуваної території» (Юрцев, 1983), співвідношення різних флористичних систем, різних форм організації біорізноманіття та їх просторової диференціації (Морозова, 2008) тощо. Проведення структурного аналізу полягає у виявленні таксономічних, географічних, біоморфологічних, екологічних, екотопологічних, ценотичних, генетичних та інших елементів флори та їх співвідношень на сучасному етапі, у минулому (флорогенез) та майбутньому (прогноз). Серед наукових проблем, вирішення яких може потребувати конкретне флористичне дослідження, слід зазначити ендемізм флори, зв’язки з іншими флорами, наявність складних гібридогенних комплексів чи географічних рас, визначення співвідношення процесів автохтонного утворення і імміграції таксонів на різних етапах флорогенезу тощо. Проведення аналізу структури флори, перш за все, пов’язано із вибором та розробкою методик і підходів дослідження, що залежать від наявності флористичної, географічної та геологічної інформації за попередні історичні періоди для досліджуваної території, сусідніх фітохорій, фітохорій вищого рангу тощо. Вирішення цих та інших поставлених завдань, так само як і розв’язання окреслених проблем, тісно взаємопов’язано із «практичним виходом» флористики – забезпеченням розробки та впровадження науково обґрунтованих рекомендацій по охороні рослинного світу на різних рівнях.

New finding of Sisyrinchium serpentrionale Bicknell in Left-Bank Forest-Steppe of Ukraine Zhyhalenko O.A.

Ichniansky National Nature Park

Lisova Str., 43, Ichnya, Chernigiv reg., 16703, Ukraine e-mail: ichn_park@cg.ukrtel.net

The article gives information about a locality of Sisyrinchium serpentrionale on the territory adjacent to the Ichniansky National Nature Park (Chernihiv region). Data on plant communities with the species are presented.

Sisyrinchium serpentrionale Bicknell – північно-американський вид. Поширений в Північній Америці, як заносний або здичавілий – на Бермудських островах, в Австралії, Новій Зеландії, Західній і Середній Європі, Східному Сибіру, Японії, Гімалаях. Зростає на відкритих місцях, на луках та на схилах , вздовж доріг (Флора УРСР, 1950; Лукаш, 2008).

За матеріалами гербарію Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного (KW), в Україні S. serpentrionale трапляється переважно в Закарпатській, Львівській, ІваноФранківській та Київській областях. Локалітети цього виду також було виявлено в Тернопільській, Чернівецькій та Житомирській областях. На Лівобережжі України є окремі знахідкиS. serpentrionale в Чернігівській та Полтавській областях, де, імовірно, проходить північно-східна та східна межа поширення виду в Україні.

У результаті досліджень територій, прилеглих до Ічнянського національного природного парку (Чернігівська обл.), у 2009 році, нами було виявлено куртину S. serpentrionale, окремі особини якого квітували та плодоносили. Рослини цього виду поодиноко зростали на перелогах, які розташовані між м. Ічня та с. Хаєнки Ічнянського району.

Ділянка з S. serpentrionale південної експозиції, має незначний ухил. Вона знаходиться на стадії заліснення Pinus sylvestris L. (1,2-2,5 м) та Pyrus communis L. (1,0-2,5 м), а також поодинокими особинами Betula pendula Roth (2,0-6,0 м). Зімкненість крон підросту становить 0,1-0,2. Проективне покриття травостою становить 75-80%. В травостої домінує Poa pratensis L. (40%). Асектаторами є Veronica chamae-

drys L. (10-15%), Festuca rubra L. s. str. (5-10%), Carex hirta L. (5-7%), Dactylis glomerata L., Plantago lanceolataL. та Equisetum arvense L. (по 1-2%), а також поодиноко трапляються Hieracium umbellatum L., Rumex acetosa L., Anthoxathum odoratum L., Vi-

cia sativa L. та ін.

Знахідка S. serpentrionale на території, що прилягає до Ічнянського НПП, є другою у Чернігівській області. Виявлений локалітет знаходиться, імовірно, на північно-східній межі поширення S. serpentrionale в Україні. Вид активно поширюється і є малопомітним, тому не можна відкидати можливість його знахідок у інших областях України, наприклад, таких як Хмельницька, Сумська, Харківська.

ЛІТЕРАТУРА Лукаш О.В. Флора судинних рослин Східного Полісся: історія дослідження,

конспект / О.В. Лукаш. – Київ: Фітосоціоцентр, 2008. – 436 с.

Флора УРСР: в 12 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1939–1965. Т. 3 / [під ред.

М.І. Котова, А.І. Барбарича]. – К.: Вид-во АН УРСР, 1950. – 425 с.