AktyalniProblemy-2010

Мікологічний аналіз повітря показав, що майже в усіх приміщеннях дослідженої лабораторії були присутні мікроміцети, не зважаючи на суворе дотримання санітарно-гігієнічних заходів. Серед ідентифікованих мікроскопічних грибів, найчастіше траплялись види роду Cladosporium та Penicillium, які разом із іншими мікроміцетами, що населяють листя та дерева, входять до складу мікобіоти, яка є звичайною для повітря приміщень різного призначення (Health Effects…, 1995). Найбільша кількість КУО кладоспоріїв була визначена в повітрі підготовчого відділення та у вентиляційній кімнаті, відповідно 347,7 і 822,7 тис. в 1 м3 за 5 хв. Це можна пояснити тим, що у відділенні з підготовки проходять всі етапи обробки зерна перед інокуляцією його міцелієм, яке останніми роками має не найкращу якість: темне, з ознаками чорної плісняви, збудниками якої є і представники роду Cladosporium. В свою чергу високий вміст КУО даних грибів у вентиляційному приміщенні пояснюється його технологічними функціями. Найвища концентрація КУО пеніциліїв спостерігалась у повітрі коридору перед вегетаційними кімнатами № 1 і 2, що становила 117,6 тис. Окрім кладоспоріїв і пеніциліїв, у повітрі досліджених приміщень були присутні й інші потенційні збудники хвороб плодових тіл печериці двоспорової та субстрату на подальших етапах її культивування. Це представники родів Aspergillus, Alternaria, Botrytis, Scopulariopsis та Fusarium, кількість яких коливалась в межах 4,9-88,2 тис.

Отже, на фоні систематичних санітарно-гігієнічних заходів визначена нами кількість та склад мікроміцетів у повітрі приміщень лабораторії з підготовки посівного міцелію свідчить про вплив на мікобіоту повітря як виробничих операцій, так і стану самої будівлі, зокрема її вентиляційної системи та фільтрів.

ЛІТЕРАТУРА

ДудкаІ.А., Бисько, Н.А., БилайВ.Т. Культивированиесъедобныхгрибов. – Киев, 1992. – 160 с.

Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія:

Посібник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 440 с.

Марфенина О.Е. Антропогенная экология почвенных грибов. – М.: Медицина для всех, 2005. – 195 с.

Health Effects of Mould Exposure, Interpretation of Air Monitoring Results and Recommendations for Investigation and Remediation // Environmental Health: Canada. – P. 3.

Ліхенологічні дослідження зоологічної пам'ятки природи місцевого значення «Понятівське поселення змій»

ГАВРИЛЕНКО Л.М.

Херсонський державний університет, кафедра ботаніки вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон, 73000,Україна е-mail: Gavrilenko-lyuba@yandex.ru

Унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення все більше привертають увагу дослідників. Одним з цікавих об’єктів є зоологічна пам'ятка природи місцевого значення «Понятівське поселення змій», яка знаходиться в Токарівському лісництві Білозерського району Херсонської області. Територія охоплює правий берег річки Інгулки між дачними селищами південніше с. Микільське та с. Токарівка, та островом Капит, що

знаходиться між р. Інгулка та головним річищем Дніпра. Її площа становить близько 5 га. Структурно–геоморфологічною основою цієї території є неогенові (понтичні) пластові вапняки, зокрема між Інгульцем і Дніпром – оолітові, жовто-червоні черепашкові кавернозні вапняки, що веде до появи в долинах і балках карнизів денудаційних терас. Понтичні вапняки перекриваються червоно-бурими глинами і лесами потужністю 20-30 м. Територія правобережжя характеризується яружно-балочною місцевістю з еродованими ґрунтами схилів на гумусованих алювіально-делювіальних відкладах балок (Бойко, 1998). На мінеральних алювіальних ґрунтах переважають високотравні угруповання з домінуванням Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud., ви-

дів Typha, Phalaris arundinacea (L.) Raush. (Бойко, 2005).

Перші відомості щодо лишайників зоологічної пам'ятки природи місцевого значення «Понятівське поселення змій» отримані під час експедиційних виїздів у 1993 та 1995 роках (Ходосовцев, 1999). Було зібрано 21 вид лишайників на вапнякових відслоненнях поблизу села Понятівка, однак детального обстеження ліхенобіоти всієї території не проводилося.

Лишайники збиралися під час експедиційного виїзду 9 серпня 2008 року. У ході наших досліджень встановлено, що ліхенобіота включає 40 видів лишайників, які відносяться до 22 родів, 13 родин, 4 порядків. Найбільшою кількістю видів представ-

лені родини Lecanoraceae, Verrucariaceae (по 8 видів), Teloschistaceae (6 видів). Серед родів провідними за кількістю видів є Caloplaca (7 видів), Lecanora (5 видів),

Verrucaria (4 види). Серед них Leptogium plicatile (Ach.) Leight., Sarcogyne privigna

(Ach.) A. Massal. та Verrucaria macrostoma Dufour ex DC є рідкісними для степової зо-

ни України. Серед еколого-субстратних груп, найбільшою представлені епіліти (36 видів, або 90 %). Значне різноманіття лишайників було відмічено на горизонтальних поверхнях вапнякових відслонень. Аспект лишайникового покриву створювали ксерофітні види Aspicilia calcarea (L.) Körb, Caloplaca variabilis (Pers.), Candelariella oleifera H. Magn., Lecania turicensis (Hepp) Müll. Arg., Lobothallia radiosa (Hoffm.) Hafellner, Verrucaria nigrescens Pers. На вертикальних, б.м. затінених, поверхнях переважала Caloplaca saxicola (Hoffm.) Nordin, а дрібні камінці та вапняковий рухляк колонізували лишайники, серед яких частіше зустрічались Sarcogyne regularis Körb.,

Verrucaria muralis Ach.

ЛІТЕРАТУРА

Бойко М.Ф. Природа Херсонської області. – К.: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.

Бойко П.М. Екологічний аналіз флори Нижньодніпровського екокоридору // V Міжрегіональні новорічні біологічні читання: Зб. наук. праць, вип. 5. – Миколаїв, 2005. – С. 10-12.

Окснер А.М. Флора лишайників України. Т. 1. – К.: Вид-во АН УРСР, 1956. – 495 с. Окснер А.М. Флора лишайників України. Т. 2, Вип. 1. – К.: Наук. думка, 1968. – 544 с. ОкснерА.М. Флора лишайниківУкраїни. Т. 2, вип. 2. – К.: Вид-воАНУРСР, 1993. – 500 с. Ходосовцев О.Є. Лишайники причорноморських степів України. – К.: Фітосоціоцентр,

1999. – 236 с.

Нові місцезнаходження Nitellopsis obtusa (Desv. in Loisel.) J. Groves – рідкісного виду для флори України

БУРОВА (ГЕРАСИМОВА) О.В., БОРИСОВА О.В., ЛІЛІЦЬКА Г.Г.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ фікології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: olga_gerasymova@ukr.net

Nitellopsis obtusa (Desv. in Loisel.) J. Groves є євразійським реліктовим видом макрофітних харових водоростей (Charales, Characeae, Streptophyta), викопні рештки якого відомі ще з початку четвертинного періоду. Його ареал охоплює територію Євразії між 18° та 65° пн.ш. від Португалії до Японії. Декілька місцезнаходжень відмічено також у Північній Америці, в районі Великих озер, як результат випадкової інтродукції, що трапилась наприкінці ХХ ст. Проте в більшості країн Європи та Азії він зустрічається досить рідко. Найбільша кількість місцезнаходжень відмічена у Ні-

меччині (20), Бельгії (12), Франції (12) та Китаї (14) (Soulié-Märsche et al., 2002). В

Україні до 2005 р. було відомо дев’ять локалітетів (Борисова, 2005). N. obtusa занесено до третього видання «Червоної книги України» (2009). У результаті опрацювання альгологічного матеріалу гербарного фонду відділу фікології нами виявлено ще три нових місцезнаходження цього виду в Україні (два – сучасних та одне – історичне):

Дніпропетровська обл., Петриківський р-н, Дніпровсько-Орільський природний заповідник, який репрезентує типові заплавні екосистеми Дніпра, невелика заплавна водойма, на глибині 4 м, масово, 28.08.2005, leg. С.В. Соловйов.

Київська обл., м. Київ, НПП «Голосіївський», оз. Шапарня, що примикає до заплавиДніпра, наглибині1-4 м, масово,16.06.2007, leg. Г.Г. Ліліцька; 09.2009, leg. О.І. Прядко.

Харківська обл., Зміївський р-н. окол. с. Коробови хутори, старе русло р. Сіверський Донець, затока Косач, на глибині 3,5 м, 10.08.1912, leg. І. Савенков.

Нові місцезнаходження є типовими для N. obtusa. Аналіз літературних та оригінальних даних свідчить, що в Україні цей вид харових водоростей зустрічається виключно в басейнах великих річок – в затоках та заплавних водоймах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Донця, Дунаю та ін. Окрім того, знаходження нових локалітетів, особливо на природоохоронних територіях, має важливе созологічне значення, враховуючі різке скорочення чисельності популяцій N. obtusa або повне їх зникнення з водойм у лісостеповій та степовій зонах, котрі, як відомо, є найбільш антропогенно трансформованими в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

Борисова Е.В. Видовой состав и распространение Charales в Украине // Альгология. – 2005. – 15, № 2. – С. 205-217.

Червона книга України. Рослинний світ / Під ред. Я.П. Дідуха. – К.: ВБТ «Глобалкон-

салтинг», 2009. – 912 с.

Soulié-Märsche I., Benammi M., Gemayel P. Biogeography of living and fossil Nitellopsis

(Charophyta) in relationship to new finds from Morocco // Biogeography. – 2002. – 29. – P. 1703-1711.

Біоморфологічна структура лишайників Донецької області (на прикладі Красноармійського та Краснолиманського районів)

ГОЛИК Г.М., МАШТАЛЕР О.В.

Донецький національний університет, біологічний факультет, кафедра ботаніки та екології вул. Щорса, 46, м. Донецьк, 83055, Україна

e-mail: Mashtaler_alex@mail.ru

Останнім часом дослідженню лишайників приділяється все більше уваги. Вони добре пристосувались до життя на різних субстратах і мають велику екологічну пластичність, їх часто використовують як рослини-індикатори. Тому їх вивчення є актуальним особливо для промислово напруженої Донецької області.

Лишайники різноманітні за своєю зовнішньою будовою. Форма талому лишайника є систематичною ознакою, але залежна від сукупності факторів навколишнього середовища та типу субстратів. Один і той же самий вид може мати різну будову слані в різних умовах зростання. Талом лишайника може мати вигляд кірки від тонкої до дуже товстої, може бути накипним, лепрозним, зернистим, лускуватим, листуватим, кущистим тощо (Бязров, 2005; Лиштва, 2007; Окснер, 1937, 1956). Під час досліджень нами було виявлено та розподілено лишайники Донецької області за наступною класифікацією біоморф:

1) накипні – слань невеличка, малопомітна, щільно приростає до субстрату або занурюється у нього (Caloplaca aurantiaca (Lighth.) Th. Fr., Amandinea punctata

(Hoffm.) Coppins & Scheid.); 2) листуваті – слань має вигляд маленької листової пластинки, округлої або без певної добре помітної форми (Flavoparmelia caperata (L.) Hale, Parmeliopsis pallescens (Hoffm.) Hillm., Physcia tenella (Scop.) DC); 3) кущисті – слань добре помітна, з різним ступенем розгалуження, прямостояча, звисаюча, рідше розпростерта на субстраті (Evernia prunastri (L.) Ach., Cladonia macilenta Hoffm., Cladonia fimbriata (L.) Fr.).

За результатами наших досліджень ліхенофлора Донецької області, на обраних територіях, складається переважно з кущистих форм (10 видів), листуватих (9 видів) та накипних (5 видів). Для більш чіткого розуміння розподілу біоморфологічної структури лишайників, розглянемо окремо кожний з районів дослідження і порівняємо отримані результати.

У ліхенофлорі Краснолиманського району переважають лишайники з кущистою формою талому (8 видів). Другі за кількістю – лишайники з листуватим таломом (7 видів), а накипні займають останнє місце (4 види). А у ліхенофлорі Красноармійського району переважають лишайники з листуватою формою талому (8 видів). Другі за кількістю – лишайники з накипним таломом (4 види), а останнє місце займають кущисті (2 види).

Накипні види представлені однаковою кількістю – по 4 життєві форми кожна, листуваті у Красноармійському районі складають 8 видів, а у Краснолиманському 7 видів, досить помітна відмінність спостерігається у кущистих лишайників, 8 видів було знайдено у с. Дронівка, переважно у сосновому лісі, та 2 види у с.м.т. Удачне (призалізнична ділянка лісосмуги).

ЛІТЕРАТУРА

Бязров Л.Г. Лишайники – индикаторы радиоактивного загрязнения. – М.: Издательст-

во КМК, 2005. – 476 с.

Лиштва А.В. Лихенология: учеб.-метод. пособие. – Иркутск: Изд-во Иркут. гос. ун-та, 2007. – 121 с.

ОкснерА.М. ВизначниклишайниківУРСР. – К.: Вид-воАкадеміїнаукУРСР, 1937. – 341 с. ОкснерА.М. ФлоралишайниківУкраїни: В2-хт. – Т. 1. – К.: Вид-воАНУРСР, 1956. – 495 с.

Патогенность грибов рода Botrytis P. Micheli ex Pers., выделенных с декоративных растений, и их взаимоотношения в условиях культуры in vitro

ГОЛОВЧЕНКО Л.А.

ГНУ «Центральный ботанический сад НАН Беларуси», лаборатория защиты растений ул. Сурганова, 2в, г. Минск, 220012, Беларусь

e-mail: luda_gol@yahoo.com

В Беларуси растения Tulipa L. и Lilium L. ежегодно поражаются серой гнилью. Возбудителями заболевания являются специализированные патогенные грибы Вotrytis tulipae (Lib.) Lind и B. elliptica (Berk.) Cooke, соответственно (Staats et al., 2005). Их развитие происходит на всех органах растений. В результате проведенных в 20052009 гг. исследований установлено, что на поврежденных, стареющих, ослабленных после заморозков растениях в комплексе с указанными специализированными патогенами паразитирует также полифаг B. cinerea Pers.: Fr. Случаев самостоятельного развития широко специализированного патогена B. cinerea на растениях тюльпана и лилии не выявлено.

С целью проверки патогенности изучаемых видов Вotrytis по отношению к растениям-хозяевам проведено искусственное заражение растений лилии и тюльпана (выращенных из луковиц в условиях оранжереи) суспензией конидий видов Вotrytis (титр 100 конидий в 1 мкл). Инокуляцию растений осуществляли путем нанесения 10 мкл споровой суспензии с помощью пипетки на участок листа, который закрывали микрокамерой Дунина. Микрокамеры снимали на следующие сутки, наблюдения за растениями вели в течение 2 недель. При заражении листьев растений тюльпана и лилии конидиальной суспензией полифага B. cinerea симптомов развития серой гнили и других реакций поражения растения не отмечено. При инокуляции растений тюльпана конидиями B. tulipae в местах нанесения конидий возникали точечные некрозы диаметром 2-3 мм. При заражении растений лилии конидиями B. elliptica на листьях отмечены расплывающиеся некрозы размером до 5 мм, а также хлороз листьев. Полученные данные говорят о довольно высоком уровне устойчивости растений лилии и тюльпана к полифагу B. cinerea и восприимчивости к специализированным патогенам B. elliptica и B. tulipae. Возможно, для заражения здоровых растений лилии и тюльпана B. cinerea необходима более высокая споровая нагрузка; возможно, обязательным

условием является предварительное заселение растений лилии и тюльпана специализированными патогенами.

Для установления взаимосвязей B. elliptica с B. cinerea и B. tulipae с B. cinerea

в фитопатокомплексах необходимо предварительное изучение их взаимоотношений в условиях культуры in vitro. Для решения данной задачи проведено попарное выращивание грибов на агаризованной питательной среде методом встречных колоний (Бабушкина, 1974). Наблюдали обоюдное подавление патогенов при контакте. При одновременном посеве колонии полифага и специализированного патогена растут до соприкосновения, после чего рост прекращают, но полифаг быстрее колонизирует субстрат и занимает большую часть среды. При разновременном посеве (через 4 суток) также наблюдали обоюдное подавление патогенов при контакте, но большую часть субстрата занимает предварительно посеянный гриб. Во всех вариантах посева на границе колоний B. cinerea формирует зону конидиального спороношения (в варианте с B. tulipae), либо склероции (в варианте с B. elliptica).

ЛИТЕРАТУРА

Бабушкина И.Н. Взаимоотношения почвенных микроскопических грибов с

Verticillium dahliae Kleb. // Микол. и фитопатол. – 1974. – 8, вып. 5. – С. 395-401.

Staats M., van Baarlen P., van Kan J. Molecular phylogeny of the plant pathogenic genus Botrytis and the evolution of host specificity // Mol. Biol. Evol. – 2005. – 22, № 2. – С. 333-346.

Нові місцезнаходження Scapania helvetica Gottcshe в Українських Карпатах

ГРИГОРОВА А.С.

Інститут екології Карпат НАН України, відділ екоморфогенезу рослин вул. Стефаника, 11, м. Львів, 79000, Україна

e-mail: grignastik@rambler.ru, morphogenesis@mail.lviv.ua

Scapania helvetica (Скапанія швейцарська, Скапанія гельветська) – рідкісний європейський гірський вид, занесений до Червоної Книги України (Бойко, 2008; Червона книга України, 2009).

Дернинки коричнево-зелені. Листки розділені на 1/3-1/2 на дві неоднакові за розмірами, цілокраї лопаті. Верхня лопать яйцеподібна, тупа, не охоплює стебла. Нижня лопать удвічі більша від верхньої, широкоеліптична, наполовину довша ширини, на верхівці заокруглена. У високогірних зразків форма лопатей досить варіабельна. Клітини пластинки у середній частині 20×27-30 мкм. Кути клітин трикутно потовщені. Кутикула крапчаста. У клітині 3-5 олійних тілець. Дводомна рослина. Розмножується спорами та виводковими тільцями. Виводкові тільця рідко. Оселяється на безвапнякових породах, на вологому ґрунті біля потоків (Зеров, Патрика, 1975; Frahm, Frey, 2004). В Європі зростає в гірських темнохвойних лісах і альпійському поясі. В Україні місцевиростання виду виявлені в межах лісового поясу. Загальне поширення: Європа, Альпи, Кавказ (Frahm, Frey, 2004; Червона ..., 2009).

На території України було відомо тільки 2 місцевиростання, обидва в Карпатах (Зеров, Патрика, 1975; Червона …, 2009). 1. Східні Бескиди: потік Пилипець – витік р. Ріпинки, права притока р. Ріки басейну Тиси (Воловецький р-н Закарпатської обл.) (Зеров, Патрика, 1975). 2. Горгани: верхів’я р. Лімниці басейну Дністра (Рожнятівський р-н Івано-Франківської обл. (Зеров, Патрика, 1975).

Під час польового сезону червень-серпень 2009 року даний вид виявлено ще в 2 місцях. Зразкибулозібраноувисокогір'їЧорногори. Нижчеподаємоновімісцевиростання.

1. Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, хр. Чорногора, ур. Кізі Улоги.

Координати точки збору: 48˚05'41,8" N – 024˚35'17,1" E, висота h = 1766 м н.р.м. Зра-

зок зібрано 10.09.2009 на торфі, на ділянці, що періодично затоплюється.

2. Закарпатська обл., Рахівський р-н, хр. Чорногора, між г. Бребенескул і г. Менчул. Координати точки збору: 48˚05'502" N – 024˚35'083" E, висота h = 1915 м н.р.м. Зібрано 3.09.2009 на південно-західному схилі на заболоченій ділянці.

Зразки визначено за визначником Frahm, Frey (2004). Їх було порівняно зі зразком гербарію Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.

Висловлюю подяку к.б.н. В.М. Вірченку за надання консультацій.

ЛІТЕРАТУРА

Бойко М.Ф. Чекліст мохоподібних України. – Херсон: Айлант, 2008. – 232 с.

ЗеровД.К., ПатрикаЛ.Я. МохоподібніУкраїнськихКарпат. – К.: Наук. думка, 1975. – 229 с. Червона книга України. Рослинний світ / ред. Я.П. Дідух – К.: Глобалконсалтинг,

2009. – 912 с.

Frahm J.-P., Frey W. Moosflora. – Stuttgart: Ulmer, 2004. – 537 p.

До вивчення мохоподібних парків правобережної частини міста Чернівці

ГУЛЬПАК М.В., ЛІТВІНЕНКО С.Г.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, кафедра ботаніки та охорони природи вул. Федьковича, 11, м. Чернівці, 58022, Україна

Одним з важливих завдань сучасної бріології є вивчення видового складу мохоподібних порушених та антропогенно змінених біогеоценозів.

Нами проведено вивчення таксономічного складу та біоморфологічних особливостей мохоподібних 5 парків правобережної частини м. Чернівці та території ботанічного саду Чернівецького національного університету (ЧНУ). Систематичне положення видів уточнювали за М.Ф. Бойко (2008) та L. Hill (2006). Форму росту визначали за вказівками К.О. Уличної (1970). Виявлено 38 видів мохоподібних, які відносяться до 32 родів, 20 родин, 3 класів, 2 відділів. З них у парку відпочинку «Жовтневий» трапляються 11 видів з 11 родів, у дендропарку «Чернівецький» – 22 види з 20 родів, у парку ім. Ю. Федьковича – 11 видів з 11 родів, у Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка – 7 видів з 7 родів, на території ботанічного саду ЧНУ – 22 види із 20 родів. Найчисельнішими за кількістю видів родами на досліджуваних нами територіях виявились Plagiomnium T.J. Kop. та

Brachythecium Schimp. Найчисельнішими за кількістю видів родинами виявились

Amblystegiaceae, Brachytheciaceae, Hypnaceae.

За формами росту виявлені види поділені на 5 груп. Найбільшій кількості видів (26) властива килимова форма росту. Домінуючими у цій групі є плоскокилимові форми мохоподібних, зокрема Amblystegium serpens (Hedw.) Schimp.,

Brachythecium albicans (Hedw.) Schimp., Hypnum cupressiforme Hedw. У формі талонного килима ростуть 2 види – Marchantia polymorpha L., Pellia epiphylla (L.) Corda. У

вигляді вертикально-галузистого килима виявлено 8 видів. Плетивна форма росту ха-

рактерна для Rhytidiadelphus triquetrus (Hedw.) Warnst. та Thuidium tamariscinum

(Hedw.) Schimp. Дернисті форми росту мають 5 видів мохів. З них у вигляді справжньої дернини ростуть Bryum capillare Hedw., Ceratodon purpureus (Hedw.) Brid.,

Barbula unguiculata Hedw. nom. cons. У формі дернистої подушки ростуть 2 види. Дендроїдна форма росту притаманна лише 1 з виявлених видів – Climacium dendroides

(Hedw.) F.Weber & G. Mohr.

Досліджувані види виявлені на кількох різних субстратах. Зокрема, на ґрунті трапляється 28 видів, з них на порушеному ґрунті – 3 види. 7 видів мохів трапляються на камінні. Cеред них – Isothecium alopecuroides (Lam. ex Dubois) Isov., Platygyrium repens (Brid.) Schimp., Plagiomnium cuspidatum (Hedw.) Schimp. На бетоні виявлено 6

видів (Bryum caespiticium Hedw., Pseudoleskeella nervosa (Brid.) Loeske, Barbula unguicula Hedw. nom. cons. тощо). На стовбурах дерев та виступаючому корінні виявлено 8 видів. Особливо цікавими є мохи, що трапляються на кількох різних субстра-

тах. До них відносяться Pseudoleskeella nervosa (Brid.) Loeske, Orthotrichum speciosum

Schrad. ex Brid., Hygroamblystegium varium Loeske nom. cons., Bryum capillare Hedw.,

B. caespiticium Hedw., Leskea polycarpa Hedw. тощо. Ці види є толерантними до ан-

тропогенно порушених біогеоценозів і володіють значною екологічною пластичністю.

ЛІТЕРАТУРА

Бойко М.Ф. Чекіст мохоподібних України (таксономічний огляд, надвидові таксони) // Чорноморський ботанічний журнал. – 2008. – 4, № 2. – С. 151-160.

Улична К.О. Форми росту мохоподібних Карпатського високогір’я // Укр. ботан.

журн. – 1970. – 37, № 2. – С. 189-196.

Hill M.O., Bell N., Bruggeman-Nannenga M.A. et al. An annotated checklist of the mosses of Europe and Macaronesia // Journal of Bryology. – 2006. – 28. – P. 198-267.

Вміст важких металів у лишайниках та мохах міста Києва як показник забруднення атмосферного повітря

ДИМИТРОВА Л.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ ліхенології та бріології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: lestes-virens@mail.ru

На сьогодні Київ належить до числа найбільш забруднених міст України. З 2000 р. стан довкілля міста значно погіршився: питомі викиди шкідливих речовин зросли на 6-8 %, а у порівнянні з 1995 р. – у 2006 р. вони збільшилися на 84 % (Коліс-

ник, Щербань, 2009). Основним джерелом забруднення атмосферного повітря Києва на сьогодні є автотранспорт, викиди якого у 2006 р. становили 84,1 % від загальної кількості по місту (Луцишин та ін., 2010).

Забруднення атмосферного повітря міста Києва важкими металами вивчалося за їх вмістом у зразках епіфітних лишайників (Parmelia sulcata Taylor, Physcia stellaris (L.) Nyl, Xanthoria parietina (L.) Ach., Hypogymnia pysodes (L.) Nyl.) та мохів (Pylaisia polyantha (Hedw.) Schimp. і Ceratodon purpureus (Hedw.) Brid.), що були зі-

брані на ділянках з різним ступенем антропогенного навантаження (селітебна та промислова зони, парки та лісові масиви на околицях міста). За результатами наших попередніх досліджень (Dymytrova, 2009) ці види лишайників та мохів є найбільш поширеними на території міста і добре представлені як в дуже забруднених районах, так і на відносно чистих територіях – в парках та лісових масивах на його околицях. Визначення вмісту важких металів проводилося за допомогою спектрометру з індук- тивно-зв’язаною плазмою ICAP 6300 DUO у ЦККП «Елементний аналіз» при Національному ботанічному садові ім. М.М. Гришка НАН України. Всього було проаналізовано 25 зразків лишайників та 13 зразків мохів.

Концентрація Fe в проаналізованих зразках коливалася від 922 мкг/г сух. реч. (у сланях Parmelia sulcata з ботанічного заказника «Лісники» на околицях Києва) до 7947 мкг/г (у гаметофітах Pylaisia polyantha, зібраних по вул. Глибочицькій). Найвищі коефіцієнти кореляції характерні для Fe і Ti (r = 0,96, тут і далі p < 0,05) та Fe і V (r = 0,88), що вказує на спільне джерело їх потрапляння до атмосферного повітря. Fe, як і V та Ti, належить до групи літофільних елементів і його вміст у зразках лишайників та мохів визначається у деякій мірі занесенням цього елементу з ґрунту. Крім того, спільним джерелом забруднення атмосфери Fe та Cu, що характеризуються високим коефіцієнтом кореляції (r = 0,83), слугує автотранспорт. У результаті тертя рухомих частин автомобілів, корозії та зносу окремих його складових, руйнування шару фарби, використання каталітичних нейтралізаторів вихлопних газів до навколишнього середовища потрапляють такі елементи як Cu, Fe, Ni, Zn, Cr, V та ін. (Mapping …, 2007). Підтвердженням цього є високі коефіцієнти кореляції вмісту цих металів у проаналізованих зразках від відстані до автодоріг: для Ti (-0,63), Fe (-0,58), V (-0,50) та Cu (-0,39). Надзвичайно високі концентрації Cu зафіксовано у зразках лишайників та мохів на ділянках зі значною інтенсивністю транспортних потоків, зокрема у Parmelia sulcata – 152,2 мкг/г (Подільський узвіз), Xanthoria parietina – 145,3 мкг/г (бульв. Лесі Українки), Ceratodon purpureus – 141,0 мкг/г (Повітрофлотський просп.). Найнижчі концентрації Cu (12,0 мкг/г) виявлено у сланях Parmelia sulcata, зібраних у заказнику «Лісники». Автотранспорт також є одним з основних джерел надходження в атмосферу типово антропогенних та надзвичайно токсичних елементів – Pb та Cd (r = 0,42), що утворюються у процесі згоряння неякісного палива. Найвища концентрація Pb (77,43 мкг/г) була виявлена у гаметофітах моху Ceratodon purpureus на корі клену уздовж Повітрофлотського проспекту на відстані 1 м від дороги, а найнижча (4,46 мкг/г) – у сланях Parmelia sulcata, що зростала на відносно чистій території – в ур. Чорторий на о. Муромець. Найвищий вміст Cd (4,88 мкг/г) було виявлено у гаметофітах Pylaisia polyantha на Повітрофлотському просп., а найнижчий (0,42 мкг/г) – у зразках цього ж самого моху в сквері ім. Олеся Гончара. У цілому у гаметофітах мохів, зібраних на Повітрофлотському просп. неподалік від аеропорту «Жуляни», зафіксовано найвищі по місту концентрації Cd, Ni, Pb та Zn. Найменші концентрації цих

металів характерні для парків (сквер ім. Олеся Гончара) та лісових масивів на околицях міста («Лісники», о. Муромець).

ЛІТЕРАТУРА

Луцишин О.Г., Радченко В.Г., Палапа Н.В., Яворовський П.П. Моніторинг забруднення систем ґрунт-рослина фітотоксичними елементами в зелених зонах м. Київ // Доповіді НАН України. – 2010. – 2. – С. 194-199.

Колісник І.А., Щербань І.М. Динаміка забруднення атмосферного повітря в промислових містах України // Праці Центральної геофізичної обсерваторії. – К.: Інтерпрес ЛТД, 2009. –

Вип. 5 (19). – С. 16-20.

Dymytrova L.V. Epiphytic lichens and bryophytes as indicators of air pollution in Kyiv city (Ukraine) // Folia Cryptog. Estonica. – Fasc. 46, 2009. – P. 33-44.

Mapping of main sources of pollutants and their transport in the Visegrad space: Report of the expert group on bio-monitoring the atmospheric deposition loads in the Visegrad countries. – 2007. – 128 p.

Дослідження спор гриба Pleurotus оstreatus (Jacq.: Fr.) Kummer методом скануючої електроної мікроскопії

1ДОРОШКЕВИЧ Н.В., 2БУРХОВЕЦЬКИЙ В.В., 2ДОРОШКЕВИЧ О.С.

1Донецький національний університет, біологічний факультет, кафедра фізіології рослин вул. Щорса, 46, м. Донецьк, 83050, Україна

e-mail: nelya_dor@mail.ru

2Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О. Галкіна НАН України, вул. Р. Люксембург, 72, м. Донецьк, 83114, Україна

е-mail: matscidep@aim.com

Життєздатність вищих базидіоміцетів, зокрема, гриба Pleurotus ostreatus (Jacq.: Fr.) Kummer залежить від здатності пристосовуватись до умов зовнішнього середовища. У зв’язку з цим особливий інтерес має морфологія спор, бо вони є основним елементом їх життєвого циклу (Whalley, 2000; Мокеева, 1982). Слід відмітити, що в літературі недостатньо даних стосовно вивчення морфологічних особливостей спор різних ізолятів вказаного гриба.

Мета даної роботи полягала у дослідженні за допомогою метода скануючої електронної мікроскопії морфології спор ізолятів гриба P. ostreatus, які було виділено з плодових тіл, зібраних у різних географічних зонах. Всі ізоляти різнилися за морфобіологічними особливостями і рівнем господарсько-біологічних ознак (Дорошкевич, 2008).

Для роботи взято шість природних ізолятів гриба P. ostreatus: К-99, Р-01, В- 99, ВК-2000, С-2000 та Р-15. Чисті культури гриба P. ostreatus одержано з плодових тіл за методикою А.С. Бухало (Бухало, 1988). У якості контролю використано штам НК-35, який занесено до Державного реєстру сортів придатних до поширення в Україні та широко використовується останнім часом у промисловому грибівництві (Державний…, 2009). Спори було одержано з плодових тіл методом спорового відбитку в чашках Петрі. Плодові тіла вирощували за інтенсивного культивування в пакетах на лушпинні соняшника (Дудка, 1987). Збір плодових тіл проводили на сьому