AktyalniProblemy-2010

История изучения флоры лишайников Минской возвышенности начинается с работ российских ученых-криптогамистов В.П. Савича и Л.И. Любицкой, проводивших лихенологические исследования на территории Беларуси. Данные о видовом разнообразии лишайников Минской возвышенности были впоследствии включены в обобщающие лихенофлористические сводки по лихенобиоте Беларуси (Томин, 1937, 1956; Горбач, 1973). В дальнейшем вопросы видового разнообразия лишайников данной территории затронуты в многочисленных работах (Цеттерман, 1948; Голубков, 1993; Голубков, Есис, 1996, 1997; Чернышев, 2004 и др.) Однако, не смотря на хорошую изученность видового разнообразия лишайников Минской возвышенности в целом, до сих пор остается слабо освещенным вопрос видового состава лихенизированных грибов основных типов лесных фитоценозов региона, на формирование которого сильнейшее влияние оказывает близость крупнейшего мегаполиса и индустриального центра республики – города Минска.

Данная работа посвящена изучению видового разнообразия лишайников еловых лесов, на долю которых приходится 18 % лесопокрытой площади Минской возвышенности (Гельтман, 1982). Исследования проводились в 2009 г. на территории Воложинского, Логойского, Минского и Молодечненского районов Минской области в четырех основных типах еловых лесов (ельники кисличные, мшистые, орляковые, черничные) с использованием маршрутного и стационарного методов. Определение лишайников проводилось с помощью стандартных лихенологических методик.

В результате обработки оригинальных сборов выявлено 46 видов и 2 формы лишайников, относящихся к 28 родам и 15 семействам:

Baeomyces rufus (Huds.) Rebent., Catillaria nigroclavata (Nyl.) Schuler, Cetraria sepincola (Ehrh.) Ach., Chaenotheca ferruginea (Turner ex Sm.) Mig., Cladonia cenotea

(Ach.) Schaer., C. chlorophaea (Flörke ex Sommerf.) Spreng., C. coniocraea (Flörke) Spreng., C. digitata (L.) Hoffm., C. fimbriata (L.) Fr., C. ochrochlora Flörke, Evernia prunastri (L.) Ach., Flavoparmelia caperata (L.) Hale, Graphis scripta (L.) Ach., Hypocenomyce scalaris (Ach.) M. Choisy, Hypogymnia physodes (L.) Nyl. f. cassidiformis

(Vereit.) Hakul., H. physodes f. subcrustacea (Flot.) Rass., H. tubulosa (Schaer.) Hav., Imshaugia aleurites (Ach.) S.L.F. Mey, Lecanora albellula (Nyl.) Th. Fr., L. allophana (Ach.) Nyl., L. carpinea (L.) Vain., L. symmicta (Ach.) Ach., Lepraria incana (L.) Ach., Melanelixia fuliginosa (Fr. Ex Duby) O. Blanco et al., M. subaurifera (Nyl.) O. Blanco et al.,

Melanohalea exasperatula (Nyl.) O. Blanco et al., Opegrapha rufescens Pers., Parmelia sulcata Taylor, Parmeliopsis ambigua (Wulfen) Nyl., P. hyperopta (Ach.) Arnold, Peltigera canina (L.) Willd., P. didactyla (With.) J.R. Laundon, Pertusaria amara (Ach.) Nyl.,

P. coccodes (Ach.) Nyl., Phaeophyscia orbicularis (Neck.) Moberg., P. pusilloides (Zahlbr.) Essl., Phlyctis argena (Spreng.) Flot., Physcia adscendens H. Olivier, P. stellaris

(L.) Nyl., P. tenella (Scop.) D C., P. tribacia (Ach.) Nyl., Platismatia glauca (L.) W.L. Culb. & C.F. Culb., Pseudevernia furfuracea (L.) Zopf, Tuckermanopsis chlorophylla

(Willd.) Hale, Vulpicida pinastri (Scop.) J.-E. Mattsson, Xanthoria parietina (L.) Th. Fr., X. polycarpa (Hoffm.) Th. Fr. ex Rieber

Дальнейшие исследования лишайников региона безусловно позволят еще более расширить данный список.

ЛИТЕРАТУРА

Гельтман В.С. Географический и типологический анализ лесной растительности Белоруссии. – Мн.: Наука и техника, 1982. – 326 с.

Голубков В.В., Есис С.М. Новые материалы для изучения лишайников Минской возвышенности // Зеленые школы в зеленых легких Европы: Мат. междунар. науч. конф. (19–21

ноября 1997 г.). – Мн., 1997. – С. 23-24.

Голубков В.В., Есис С.М. Предварительные данные по лишайникам Минской возвышенности // Актуальныя праблемы прыродазнауства: Матэрыялы юбiлейнай навуковай канферэнцыi, прысвечанай 25-годдзю факультэта прыродазнаўства (2–4 красавiка 1996 г.). – Мн., 1997. – С. 66-73.

Голубков В.В. Лишайники охраняемых природных территорий Белоруссии (Экологофлористическаяхарактеристика): Дис. ... канд. биол. наук: 03.00.05, 03.00.24. – СПб., 1993. – 187 с.

ГорбачН.В. ЛишайникиБелоруссии: Определитель. – Мн.: Наука итехника, 1973. – 528 с. Савич В.П. Результаты лихенологических исследований 1923 года в Белоруссии // Зап.

Белорус. гос. ин-та сельск. и лесн. хоз-ва. – 1925. – Вып.4. – С. 1-33.

Томин М.П. Определитель кустистых и листоватых лишайников БССР. – Мн.: АН БССР, 1937. – 312 с.

Томин М.П. Определитель корковых лишайников Европейской части СССР. – Мн.:

АН БССР, 1956. – 532 с.

Цеттерман Н.О. Кладонии БССР // Учен. зап. Белорус. ун-та. Сер. Биология. – 1948.

– Вып. 7. – С. 110-113.

Чернышов С.А. К вопросу о биоразнообразии лишайников отдельных районов Минской области // Антропогенная динамика ландшафтов и проблемы сохранения и устойчивого использования биологического разнообразия: Материалы II Республиканской научнопрактической конференции (1–2 декабря 2004 г.). – Мн., 2004. – С. 91.

Энцыклапедыя прыроды Беларусi. У 5 тамах. Т. 3. – Мн.: Беларуская Савецкая Энцы-

клапедыя, 1984. – С. 28-30.

Таксономічний склад та сезонна динаміка фітопланктону р. Південний Буг (м. Вінниця)

БІЛОУС О.П., КЛОЧЕНКО П.Д., ІВАНОВА І.Ю., ХАРЧЕНКО Г.В.

Інститут гідробіології НАН України просп. Героїв Сталинграду, 12, м. Київ, 04210, Україна e-mail: bilous_olena@ukr.net

Проведено посезонне вивчення видового складу фітопланктону річки Південний Буг (2008 р., м. Вінниця, центральний автовокзал) та ідентифіковано 88 видів водоростей (92 внутрішньовидові таксони), із 5 відділів. Основу видового багатства фітопланктону формували представники Bacillariophyta та Chlorophyta (80 % виявлених видів водоростей). Менш різноманітно представлені інші відділи

(Cyanoprokaryota, Euglenophyta та Dinophyta). Відзначено зміну провідного комплексу видів водоростей у зимово-весняний період із діатомового (грудень-березень) на зелений (хлорококовий) (травень-листопад). Найбільше видове багатство відзначено у період з травня місяця до вересня.

42 Phycology, Mycology, Bryology and Lichenology

Сезонність розвитку фітопланктону характеризується довготривалим (квітеньлистопад) домінуванням представників Chlorophyta (53,3-88,4 % загальної кількості планктонних водоростей). Біомаса фітопланктону протягом періоду досліджень становила 0,070-5,190 мг/л та сформована на 80-95 % зеленими і діатомовими водоростями. Її основу склали види кокоїдних зелених водоростей – Coelastrum sphaericum

Nägeli, Desmodesmus communis (E. Hegew.) E. Hegew., Acutodesmus acuminatus (Lagerh.) P. Tsarenko та одноклітинних і колоніальних – діатомових Stephanodiscus hantzschii

Grunow, Aulacoseira granulata (Ehrenb.) Simonsen та Synedra acus Kütz.

Весняному періоду властиве незначне збільшення чисельності планктонних водоростей (березнь – 2670 тис. кл/дм3), що обумовлене інтенсивною вегетацією Cyanoprokaryota (91,5 % загальної чисельності). Домінуючий комплекс сформований Oscillatoria sp. та Aphanizomenon flos-aquae (L.) Ralfs, які також склали основу біомаси фітопланктону. Пізньовесняний пік розвитку властивий евгленовим водоростям, за рахунок інтенсивної веге-

тації представників роду Trachelomonas Ehrenb. (T. intermedia P.A. Dang., T. volvocina

Ehrenb., T. nigra Svirenko).

У літній період (липень) відзначені максимуми загальної чисельності (7755 тис. кл./дм3) та біомаси (5,190 мг/дм3) фітопланктону, за рахунок Chlorophyta (76,5 % загальної чисельності та 40,5 % – біомаси) і Bacillariophyta (19,4 % чисельності та 35,5 % – біомаси). Провідний комплекс видів за кількістю клітин сформований представниками кокоїдних та джгутикових зелених i діатомових водоростей – Desmodesmus communis, Aulacoseira granulata, Pediastrum boryanum (Turpin) Menegh. та

Pandorina morum (O. Müll.) Bory, а за біомасою – кокоїдних зелених та діатомових –

Aulacoseira granulata, Pediastrum boryanum та Desmodesmus communis. Значна частка у загальній біомасі фітопланктону (23,7 %) належала динофітовій водорості Peridiniopsis quadridens (F. Stein) Bourr.

Осінній максимум розвитку фітопланктону відзначений у жовтні (чисельність клітин – 3078 тис./дм3, а біомаса – 1,360 мг/дм3) та обумовлений розвитком представ-

ників Chlorophyta, Bacillariophyta і Cyanoprokaryota. За чисельністю домінували Aphanizomenon flos-aquae, Desmodesmus communis, Acutodesmus acuminatus, а за біомасою – Acutodesmus acuminatus, Desmodesmus communis, Stephanodiscus hantzschii та Cyclotella planctonica Brun.

У зимовий період (грудень) чисельність фітопланктону складала 636 тис. кл./дм3, а біомаса – 0,41 мг/дм3, завдяки розвитку діатомово-зеленого (кокоїдно-

го) комплексу видів – Synedra acus, Asterionella formosa Hassall, Desmodesmus communis та Stephanodiscus hantzschii.

В процесі нашої роботи відзначено наявність рідкісних для флори України видів водоростей (Diplochloris decussata Korschikov, Amphikrikos minutissimus Korschikov, Granulocystis helenae Hindák, Granulocystopsis coronata (Lemmerm.) Hindák var. elegans (Fott) Komárek, Desmodesmus curvatocornis (Proschk.-Lavr.) E. Hegew., D. flavescens (Chodat) E. Hegew., D. pannonicus (Hortob.) E. Hegew.).

Cезонна динаміка розвитку фітопланктону р. Південний Буг на досліджуваній ділянці характеризується літнім (липень) та весняним (березень-травень) піком розвитку, що обумовлено, інтенсивною вегетацією зелених, діатомових і синьозелених та евгленових водоростей відповідно.

Морфолого-культуральные признаки некоторых изолятов эндофитных грибов

БЛАГОВЕЩЕНСКАЯ Е.Ю.

Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова, биологический факультет, кафедра микологии и альгологии Ленинские горы, д. 1, стр. 12, г. Москва, 119991, Россия

e-mail: kathryn@yandex.ru

Анаморфные виды Neotyphodium spp. (триба Balansiae семейства Clavicipitaceae) заселяют надземные части различных злаков, оказывая существенное влияние на развитие растения-хозяина (см., например, Morse et al., 2007). Эти грибы обнаружены на природных пастбищах многих стран, а также в образцах семян различных сортов кормовых и газонных злаков (Shelby, Dalrymple, 1987; Lewis et al., 1997; Bazely et al., 2007). Нами были обнаружены эндофитные грибы и на территории Российской Федерации.

Из семян и листьев Lolium pratense (Huds.) S.J. Darbyshire (=Festuca pratensis

Huds.), сортов ВИК 5, Краснопойменская, а также образцов из природных популяций Московской и Брянской областей, после поверхностной стерилизации, в чистую культуру выделено более 40 изолятов эндофитных грибов. 6 изолятов не образовывали спороношения, остальные были отнесены к виду Neotyphodium uncinatum (Gams, Petrini et Schmidt) Glenn, Bacon et Hanlin. Все штаммы при инкубации на среде сусло-

агар образовывали однородные, белые, ватообразные, не зональные колонии. Край колонии ровный или слегка волнистый. Реверс не окрашен. Может присутствовать желтоватый экссудат. Все штаммы имеют низкие скорости роста, за 40 дней достигая диаметра от 6 (!) до 50 мм на указанной среде (при t=+240C). Грибы формируют плотный воздушный мицелий, в некоторых случаях чрезвычайно плотный.

При изучении роста эндофитных грибов на искусственных питательных средах выявлено, что все штаммы практически не способны усваивать нитратный азот, но достаточно хорошо развиваются на аммонийном, например, (NH4)2SO4 (1,5 г/л). Использование в качестве источника азота органических соединений (пептон, различные аминокислоты) вызывает резкое увеличение дисперсии роста грибов, формирование секторов колоний с различной скоростью роста, а также переключение на внутрисубстратную форму роста. Наиболее благоприятными для роста углеводами являются глюкоза, сахароза и лактоза (в порядке убывания). При повышении концентрации глюкозы до 40 г/л диаметр колоний линейно увеличивается, затем выходит на плато, и после значения в 80 г/л начинает уменьшаться. По результатам динамики роста наиболее благоприятной является концентрация глюкозы именно в 40 г/л – замедление роста начинается на 11-й неделе, в то время как при 60 г/л замедление темпов роста происходит уже на 7-й неделе.

При микроскопировании грибов обнаруживается наличие двух типов мицелия. Во-первых, нормальный ровный мицелий 1,2–2,4 мкм шириной (I). Иногда такой мицелий формирует тяжи из 2–4-х и более гиф. Во-вторых, имеется мицелий волнистый, толстый, до 5 мкм шириной, образующий структуры, напоминающие хламидоспоры 5–8 х 8–11 мкм (II). Ядро в каждой клетке одно, неправильной формы (при

изучении на трансмиссионном электронном микроскопе). Клетки грибов заполнены электрон-прозрачными вакуолями неизвестного назначения. Септы в мицелии простые, неслоистые, с центральной порой по обе стороны от которой располагаются тельца Воронина.

Фиалиды обычно образуются одиночно, преимущественно на мицелии I (в том числе на тяжах). Септа при основании фиалиды отсутствует, может иметься латеральная септа. Фиалиды 1,2–1,5 (до 2,4) мкм в ширину у основания, к вершине суживаются до 0,6 (1,8) мкм; от 12 до 30 мкм в длину. Зрелые конидии обычно располагаются перпендикулярно фиалиде, иногда образуя рыхлые головки. Конидии немного изогнутые, банановидные, 1,8–3,0 х 5,0–9,0 мкм, в редких случаях до 15 мкм в длину. Возможны различные пролиферации фиалид. Конидии на картофельноглюкозном агаре на пятый день инкубирования прорастают гфами, на которых формируются фиалиды. Наряду с обычным мицелием (I) при развитии ряда конидий наблюдалось образование также и боле толстого мицелия (II).

ЛИТЕРАТУРА

Bazely D.R., Ball J.P., Vicari M., Tanentzap A.J., Bérenger M., Rakocevic T., Koh S. Broadscale geographic patterns in the distribution of vertically transmitted, asexual endophytes in four naturally occurring grasses in Sweden // Ecography. – 2007. – 30. – P. 367-374.

Lewis G.S., Ravel C., Naffaa W., Astier C., Charmet G. Occurence of Acremonium endophytes of wild populations of Lolium spp. in European countries and a relationship between level of infection and climate in France // Ann. appl. Biol. – 1997. – 130. – P. 227-238.

Morse L.J., Faeth S.H., Day T.A. Neotyphodium interactions with a wild grass are driven mainly by endophyte haplotype // Func. Ecol. – 2007. – 21. – P. 813-822.

Shelby R.A., Dalrymple L.W. Incidence and distribution of the tall fescue endophyte in the United States // Plant Dis. – 1987. – 71. – P. 783-786.

Cyanoprokaryota в болотных экосистемах (Архангельская область)

БЛАГОДАТНОВА А.Г.

Новосибирский государственный педагогический университет, Институт естественных и социально-экономических наук, кафедра ботаники и экологии ул. Вилюйская, 28, г. Новосибирск, 630126, Россия

e-mail: ablagodatnova@yandex.ru

Цианопрокариоты занимают особое место в сообществах северных территорий (Давыдов, 2006; Патова, 2009). По видовому разнообразию они уступают только Chlorophyta и Bacillariophyta. В почвах болотных экосистем к настоящему времени обнаружено около 600 видов, на долю Cyanoprokaryota приходится 1/3 часть всего видового разнообразия (Штина и др., 1981). Цианобактерии совместно с водорослями образуют цианобактериальноводорослевые комплексы, играющие огромную роль в функционировании экосистем.

На территории Архангельской области исследовано три типа болот (эвтрофное, мезотрофное, олиготрофное (осушенное и неосушенное)). Выявлено 160 видов водорослей и цианобактерий (172 вида и внутривидовых таксона) из 5 отделов, 8

классов, 17 порядков, 36 семейств, 67 родов. Отдел Cyanoprokaryota представлен 32 видами (около20 % от общего числа видов), из1 класса, 3 порядков, 6 семействи 13 родов.

Из представленных 6 семейств лидирующие позиции занимают

Phormidiaceae, Chroococcaceae и Merismopediaceae, находясь в связанных рангах.

Превалирование данных семейств характерно для флоры цианопрокариот Мурманской области (Давыдов, 2006) и Большеземельской тундры (Патова, 2009). На родовом уровне доминируют Phormidium и Nostoc, представленные видами ксероморфной природы, например, Phormidium autumnale (Agardh) Gomont, Phormidium tenue

(Agardh ex Gomont) Anagnostidis et Komárek, Nostoc linckia (Roth) Bornet et Flahault,

что отражает физиологический недостаток влаги на неосушенных болотах. В пределах осушенного болота виды этих родов принимают активное участие в закреплении открытой поверхности торфа, образуя в совокупности с Gloeocystis polydermatica (Chlorophyta) корковый налет. На осушенном болоте обнаружено наибольшее видовое разнообразие видов-азотфиксаторов (Nostoc, Trichromus), что, вероятно, связано с активными процессами заселения данной территории высшими растениями. Рода, об-

разованные видами мезоморфной природы Aphanocapsa, Chroococcus (Aphanocapsa parietina Nägeli, Chroococcus minutus (Kützing) Nägeli), как правило, встречены в тол-

ще почвы под ассоциациями с проективным покрытием около 80 %. Некоторые рода (Lyngbya) обнаруживают тесную связь со сфагновыми мхами.

Часть видов цианопрокариот проявляют высокую фитоценотическую актив-

ность. Phormidium autumnale (Agardh) Gomont. Виды Aphanocapsa holsatica

(Lemmermann) Cronberg et Komárek входят в состав доминантных и субдоминантных группировок. На осушенном болоте высоки показатели обилия некоторых видов. Synechocystis aquatilis Sauvageau, например, имеет показатели обилия 4 балла из 6 возможных. В пределах остальных болот показатели обилия невелики, но значительно возрастает встречаемость. При максимально возможных 100 %, встречаемость

Phormidium tenue (Agardh ex Gomont) Anagnostidis et Komárek составляет 60 % в эв-

трофном и 50 % в мезотрофном болоте.

В целом структура Cyanoprokaryota является типичной для северных регионов, что отражено в характере ведущих родов, семейств. Специфика, выраженная более в фитоценотической организации, видимо, связана с интразональным характером болот.

ЛИТЕРАТУРА

Давыдов Д.А. Цианопрокариоты и их роль в процессе азотфиксации в наземных экосистемах Мурманской области: Автореф. дис... канд. биол. наук. – Сыктывкар, 2006. – 24 с.

Патова Е.Н. Видовое разнообразие цианопрокариот восточноевропейских тундр России // Водоросли: проблемы таксономии, экологии и использование в мониторинге. – Сыктывкар: Институт биологии Коми НЦ УрО РАН, 2009. – С. 214-219.

Штина Э.А., Антипина Г.С., Козловская Л.С. Альгофлора болот Карелии и ее дина-

мика под воздействием естественных и антропогенных факторов. – Л.: Наука, 1981. – 269 с.

Ліхенобіота гранітних відслонень регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» (Миколаївська область)

БОЙКО T.O.

Херсонський державний університет вул. 40 років Жовтня, 27, Херсон, 73000, Україна e-mail: t-boiko81@mail.ru

Внаслідок потужного сільськогосподарського використання, природні степові екосистеми були майже повністю знищені. Вони збереглись лише на незначних за площею територіях, які є непридатними для аграрного використання. Це найчастіше схили річкових долин та яружно-балкові системи. При багаторічних дослідженнях Єланецько-Інгульського регіону, який охоплює північну частину Миколаївської та південну частину Кіровоградської областей, було виявлено, що степові ценози відносно добре збереглись при долинах та примикаючих балках річок Інгул, Громоклея та Гнилий Єланець. Мережа об’єктів природно-заповідного фонду даного регіону не охоплювала всього розмаїття природних екосистем. З метою її територіального та функціонального розширення у 2002 р. було створено регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» (РЛП «Приінгульський»), розташований в долині р. Інгул в Новобузькому районі Миколаївської області. Загальна площа парку становить 3152,7 га. Парк є природоохоронним комплексом, який створено з метою збереження унікальних для степової зони ландшафтів з комплексами гранітних відслонень, залишками байрачних гайків та різнотравно-типчаково-ковилових степів (Деркач, 2007). До меж РЛП «Приінгульський» включені два заказники: гідрологічний «Софіївське водосховище» (417,0 га) та ботанічний «Пелагеївський» (123,5 га).

На території РЛП «Приінгульський» на денну поверхню відслонюються граніти, які часто перекриті шаром вапняків. На степових схилах заказника «Софіївський», крім гранітних відслонень, подекуди трапляються гнейсові кристалічні породи. Найбільшим видовим складом лишайників відрізняються граніти – 50 видів (62,5 % від загальної кількості видів), що пов’язано з найбільшою представленістю даного субстрату на досліджуваній території. Горизонтальні поверхні гранітних брил майже повністю вкриті лишайниково-моховим покривом, причому мохоподібні складають 5070 % проективного покриття. Звичайними видами лишайників серед сланей мохопо-

дібних виявились Candelariella vitellina (Hoffm.) Müll. Arg., Lecanora argopholis (Ach.) Ach., Xanthoparmelia stenophylla (Ach.) Ahti & D. Hawksw. та Physconia grisea (Lam.) Poelt. Рідше зустрічаються Caloplaca arenaria (Pers.) Müll. Arg., C. oxfordensis Hedr., Protoparmeliopsis muralis (Schreb.) Rabenh., Rhizocarpon geographycum (L.) DC. ap. Lam. & DC. На слані Protoparmeliopsis muralis знайдений ліхенофільний гриб Cercidospora macrospora (Uloth) Hefelner et Nav.-Ros., на Candelariella vitellina – Intralichen lichenicola (M.S. Christ. et D. Hawksw.) D. Hawksw. & M.S. Cole. На вертикальних гра-

нітних поверхнях у посушливих місцезростаннях переважають такі види, як Ramalina polymorpha Ach., Ramalina capitata (Ach.) Nyl., Xanthoparmelia stenophylla, Aspicilia cinerea (L.) Körber. Останній вид на окремих скелях складає до 80-90 % проективного покриття. У вологих місцезростаннях вертикальні стінки гранітів колонізують

Aspicilia caesiocinerea (Nyl. ex Malbr.) Arnold, A. cinerea, Lecanora rupicola (L.) Zahlbr.,

Rhizocarpon distinctum Th. Fr., Scoliciosporum umbrinum (Ach.) Arnold та ін. У заглиби-

нах гранітних брил, куди стікає вода, зустрічається рідкісний для території України вид Lichinella stipatula Nyl. На мохах та прошарках ґрунту поруч з відслоненнями гранітів зазвичай росли Diploschistes scruposus (Schreb.) Normann, Cladonia rangiformis Hoffm. та нещодавно знайдений на Україні вид Cladonia magyarica Vain.

Проведені ліхенологічні дослідження на території РЛП «Приінгульський» свідчать про її природоохоронну цінність. Необстежені ділянки парку залишаються перспективними для подальших ліхенологічних досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

Деркач О.М. Функціональна організація та режим території регіонального ландшафтного парку «Приінгульський». – Миколаїв, 2007. – 35 с.

Макроміцети Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща»

ВИСОЦЬКА О.П.

Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененко НАН України, відділ радіогеохронології вул. Палладіна, 34, м. Київ, 03142, Україна

e-mail: o.vysotska@gmail.com

Ківерцівський національний природний парк (КНПП) «Цуманська пуща» створений Указом Президента України від 22 лютого 2010 р. N 203/2010 з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних комплексів Волинського Полісся. Дана територія за біорізноманітністю належить до найбагатших на Українському Поліссі, оскільки є рідкісною ділянкою з великою участю старих дібров у комплексі з болотами та луками (Андрієнко та ін., 2004). У мікологічному плані територія парку практично невивчена. Тому протягом 2004–2008 рр. нами тут були проведені спеціальні дослідження, в результаті яких виявлено 126 видів макроміцетів. Ці гриби, відповідно до системи, прийнятої у 10-му виданні мікологічного словника Айнсворта та Бісбі (Kirk et al., 2008), належать до 62 родів, 34 родин, 8 порядків та 2 відділів. Переважають представники порядку Agariсales (68 видів, або 53,9 % від загальної кількості макроміцетів, знайдених на території КНПП „Цуманська пуща”). Крім того, до порядків, які відзначаються найбільшою видовою різноманітністю, належать

Russulales (26, або 20,6 %) та Boletales (20, або 15,9 %). Решта порядків були представлені 1–5 видами. Найбільшими є родини Russulaceae (24 види), Boletaceae (12), Tricholomataceae (11), Strophariaceae (10), Amanitaceae й Cortinariaceae (по 6 видів). У

цілому до цих родин належить 69 видів грибів, що становить 54,8 % видового складу макроміцетів парку. Серед родів домінуючими за кількістю видів є Russula Pers. (16),

Mycena (Pers.) Roussel (9), Lactarius Pers. (8), Amanita Pers. та Boletus L. (по 6 видів),

які об’єднують 27,8 % зареєстрованих у парку макроміцетів. Під час досліджень най-

частіше траплялися Amanita fulva Fr., A. phalloides (Vaill. ex Fr.) Link, A. rubescens Pers., Boletus badius (Fr.) Fr., Hypholoma fasciculare (Huds.) P. Kumm., Laccaria amethystina Cooke, Lactarius quietus (Fr.) Fr., Macrolepiota procera (Scop.) Singer, Rus-

sula aeruginea Fr., R. ochroleuca (Pers.) Fr., R. virescens (Schaeff.) Fr. та Stropharia aeruginosa (Curtis) Quél. Рідкісними мікологічними знахідками виявилися Armillaria gallica Marxm. & Romagn., Boletus luridus Sowerby, Craterellus cornucopioides (L.) Pers., C. tubaeformis (Schaeff.) Quél., Entoloma bloxamii (Berk. & Broome) Sacc., Hydnum repandum L., Hygrophorus eburneus (Bull.) Fr., Laccaria tortilis (Bolton) Cooke, Pholiota aurivelum (Batsch) P. Kumm. та Xerula radicata (Relhan) Dörfelt. Також знайдені два види – Phaeolepiota aurea (Matt.) Maire та Sparassis crispa (Wulfen) Fr., занесені до Че-

рвоної книги України. Виявлені макроміцети належать до шести еколого-трофічних груп (мікоризні гриби – 60 видів, ксилотрофи – 31 вид, підстилкові сапротрофи – 18, гумусові сапротрофи – 14, бріотрофи – Galerina hypnorum (Schrank) Kühner і

Rickenella fibula (Bull.) Raithelh. та мікофіли – Collybia cirrhata (Schumach.) Quél.). Та-

кий розподіл макроміцетів за еколого-трофічними групами зумовлений наявністю на території парку значних площ дубових, дубово-грабових, соснових, вільхових та мішаних лісів, що забезпечує необхідну різноманітність симбіонтів і велику кількість опадово-підстилкового матеріалу, на якому розвиваються гриби. Серед макроміцетів, зареєстрованих на території Цуманської пущі, 58 видів є їстівними. До найбільш цін-

них належать Boletus edulis Bull., Cortinarius caperatus (Pers.) Fr., Gyroporus cyanescens

(Bull.) Quél., Russula virescens (Schaeff.) Fr. та Suillus luteus (L.) Roussel. 50 видів від-

носяться до неїстівних, 10 – умовно-їстівних та 8 – до отруйних, причому Amanita pantherina (DC.) Krombh. та A. phalloides (Vaill. ex Fr.) Link є смертельно отруйними грибами.

Фотобионты лишайников: разнообразие, эколого-физиологические особенности, пути совместной эволюции с микобионтом

ВОЙЦЕХОВИЧ А.А., МИХАЙЛЮК Т.И., ДАРИЕНКО Т.М.

Институт ботаники им. Н.Г. Холодного НАН Украины, отдел лихенологии и бриологии ул. Терещенковская, 2, 01601, г. Киев, Украина

e-mail: trebouxia@gmail.com

В результате проведенного анализа 303 литературных источников, в которых приводятся точные данные о составе фотобионтов 635 видов лишайников (около 3 % мирового разнообразия лишайникообразующих грибов), установлено, что в симбиотические отношения с лишайникообразующим грибом вступает 148 видов водорослей, преимущественно Chlorophyta (109 видов) и Cyanoprokaryota (36). Подавляющее большинство этих водорослей являются факультативными фотобионтами, они также встречаются в свободноживущем состоянии в наземных местообитаниях. Ряд видов водорослей (из родов Trebouxia, Asterochloris, Coccomyxa и Pseudococcomyxa) на дан-

ный момент известны исключительно как фотобионты лишайников. Учитывая разнообразие мнений по проблеме факультативности/облигатности фотобионтов, в рамках данного обзора к облигатным фотобионтам отнесены только виды Trebouxia, остальные вышеуказанные представители рассматриваются как условно облигатные фотобионты. Процесс лихенизации приводит к изменению морфологии и жизненных циклов водорослей, при этом ультраструктура как водорослёвого, так и грибного компонентов, су-

щественных особенностей, связанных с лихенизацией, не имеет. Коэволюция компонентов лишайниковой ассоциации, имеющая асимметричный характер, привела к сопряжению метаболизма обоих бионтов и функционированию ассоциации как единого организма. При этом известно, что водный обмен и характер передачи органических веществ зависят от особенностей фотобионта, а тип контактов между мико- и фотобионтом, синтез и регуляция с помощью вторичных метаболитов лишайника – от микобионта. Состав фотобионтов тесно коррелирует с определёнными группами лишайникообразующих грибов. Не менее 55 % видов лихенизированных грибов ассо-

циируются с Trebouxia и Asterochloris, около 40 % – с Cyanoprokaryota, около 8 % – с

Trentepohliales, около 20 % – с остальными зелёными водорослями. Поскольку симбиотические отношения у разных групп лишайников находятся на разных ступенях специализации, избирательность их очень различна, наиболее высоких ступеней специфичности фотобионта достигли лишайники с Trebouxia и Asterochloris. Обсуждаются основные пути получения фотобионта в процессе размножения лишайников – от материнского слоевища (при вегетативном размножении) и из окружающей среды (при размножении с помощью спор). Состав фотобионтов лишайников определяет основные жизненные стратегии лишайниковой ассоциации, а также существенно влияет на их эколого-географические особенности. Кроме фотобионтов, в слоевищах лишайников возможнынаходкиэпифитных водорослей, иногдапроникающих вцефалодииигимений.

Мікобіота повітря приміщень лабораторії із приготування посівного міцелію печериці двоспорової

ВОЛОЩУК Н.М., БОНДАР Т.І., ТРОЇЦЬКИЙ І.М.

Українська лабораторія якості та безпеки продукції АПК, відділ мікології і фітопатології вул. Машинобудівників, 7, смт Чабани, Києво-Святошинський р-н, 08162, Україна е-mail: pilzenataliya@yahoo.com

Визначальну роль в отриманні високих врожаїв печериці двоспорової (Agaricus bisporus (J.E. Lange) Imbach) при різноманітних способах її вирощування поряд з підбором субстрату і його підготовкою, дотриманням технологічних умов вирощування грибів відіграє якість посівного міцелію, підготовка якого проходить у спеціальній лабораторії (Дудка та ін., 1992). Одним із способів отримання якісного посівного міцелію, вільного від сторонньої мікобіоти, є дотримання санітарногігієнічних заходів в процесі його підготовки. Це щоденне проведення вологого прибирання поверхонь приміщень, наявність знезаражуючих килимків біля кожної кімнати, ультрафіолетове опромінення, наявність роздягальні та спецодягу тощо.

При цьому перевірка якості санітарно-гігієнічних заходів включає дослідження повітря щодо наявності в ньому спор грибів-конкурентів Agaricus bisporus. При цьому в першу чергу розглядається представленість в повітряному середовищі (число колоній утворюючих одиниць (КУО)) та видовий склад мікобіоти (Марфенина, 2005).

Нами були проведені дослідження заселеності повітря у приміщеннях лабораторії з підготовки посівного міцелію на підприємстві із промисловим вирощуванням печериці двоспорової із застосуванням седиментаційного методу Коха (Климнюк та ін., 2004).