Hansg., Coelastrum microporum Näg. in A. Br., Scenedesmus acuminatus (Lagerh.) Chod. and other were common for all types of water bodies.

The maximal number of species of 80 represented by 82 infr. taxa was found in the rivers. This can be explained by the large number of samples collected from the rivers. In the rapid-flowing mountain rivers with pure water (Zāyandeh rud, Kārun), Chlorococcales appear only in parts with slight falling and retarded flow or in big and small cities. In the warm shallow rivers, for example Kharghab, we found a large number of Chlorococcales species and big intensity of their development. In the investigated water reservoirs of Iran, 78 species from Chlorococcales order (82 infr. taxa) were revealed and at the same time. Species of Sorastrum spinulosum Näg. were only met in the reservoirs such as Hasanlu and Panzdah-e Khordad. In lakes, we identified only 35 species (39 infr. taxa). In the swamps such as Anzali and Gavkhuni, 75 species and forms of Chlorococcales are revealed. Species of Chlorotetraedron incus (Teil.) Kom. et Kovac were found only in the swampy samples. Seventy three species (76 infr. taxa) were recorded in the investigated ponds and the majority of them were frequently occurring widespread species. Chlorococcales algae are typical inhabitants of sewage systems (Dogadina, 1973). Genera Scenedesmus (7 species), Kirchneriella (6 infr. taxa), Micractinium Fresen and Oocystis (3 species) were the most representative of this group in biopurification ponds of Esfahan City. The spectrum of leading genera in the different types of Iranian water bodies is characterized by 22 genera. A similarity between all types of water bodies are traced at a level of Scenedesmus genus which occupies the first place in the range. By the composition of leading genera, the rivers and reservoirs are the most similar as they share 7 similar genera from 10 genera in total.

REFERENCES

Algae: Reference Book / Eds. S.P. Wasser et al. – Naukova Dumka Press, Kiev, 1989. – 608 pp. (in Russian)

Dogadina T.V. Ecological systematical description of Protococcales algae of sewage // Nauchn. dokl. vyssch. schk. Biol. N. – 1973. – 2. – P. 50-56. (in Russian)

Tsarenko P.M. Short key for chlorococcal algae of the Ukrainian SSR. – Kiev: Naukova Dumka Press, 1990. – 208 pp. (in Russian)

Zarei Darki B. Algae of water bodies of Iran: PhD Thesis. – Kholodny Int. of botany Nat. A. Sc. Ukraine. – Кiev, 2004. – 664 pp.

Study of seasonal dynamics of Euglenophyta in the biological ponds of Shahin-shahr sewage treatment works (Iran)

ZAREI-DARKI L., ZAREI-DARKI B.

Department of Biology, Islamic Azad University, Falavarjan Branche, Esfahan, Iran e-mail: leilazarei57@gmail.com

Active involvement of algae in the purification method of autofiltration has been proved long time ago. The study of the species composition is helpful in determining the number of separate species, genera and divisions of sewage algal flora. This study has been carried out on biological ponds of Shahin-shahr sewage treatment system. Shahin-shahr has

the filtration capacity of 360,000 persons and functions as industrial and residential waste waters receiver.

Sampling has been performed in last biological pond of this sewage treatment system earlier since October 2006 till mid October 2007. In each station, the planktonic algae were collected by plankton net and the benthic algae samples were taken by suction pump from one meter depth. Overall, 36 algological samples were collected according to standard methods.

The lowest species diversity was revealed in October and November and highest species diversity – in August and September. In December and March no species were met. Species such as Euglena deses Ehr. and Euglena polymorpha Dang. were revealed in benthos during warm months and were just observed in the plankton in April. Species like Euglena texta (Duj.) Hübner and Euglena proxima Dang. had the highest frequency in August and September in both plankton and benthos. These species had a high frequency in May during the first study on this biological pond (Zarei-Darki 2002).

Some episodic species like Colacium vesiculosum Ehr. were found in benthos in August and September which has been recorded from flowing water bodies before (Dogadina et al., 2003).

Euglenophyta are important trustful indicators that are used for identifying of saprobic groups of water. According to saprobic analysis, water indicators were mostly revealed in poly-saprobic and α-saprobic zones in April, August and September in planktonbenthos. As a result, this biological pond is considered in the group of polluted waters.

REFRENCES

Algae: Reference Book / Eds. S.P. Wasser et al. – Kiev: Naukova Dumka Press, 1989. – 608 pp. (in Russian)

Dogadina T.V., Zarei Darki B., Gorbulin O.S. Euglenophyta of water bodies of Iran // Int. Scien. Conf. «The rational use and conservation of water resources in changing environment». – Yerevan: Tsakhkadzor, Armenia (10-15 July, 2003). – P. 86-91.

Vetrova Z.I. Flora algarum aquatorium continentalium Ukrainicae: Euglenophyta. – Kiev: Naukova Dumka Press, 2004. (in Russian)

Zarei Darki B. Algae of biological ponds (Esfahan province, Iran) // Bull. Kharkiv Nat. Agr. Univ. Ser. Biology. – 2002. – 9 (1). – P. 96-101.

Ecological aspects of bryophytes in the Łaznów reserve of Central Poland

WOLSKI G.J.

University of Łódź, Faculty of Biology and Environmental Protection, Department of Geobotany and Plant Ecology

St. Banacha st. 12/16, Łódź 90-237, Poland e-mail: gjwolski@biol.uni.lodz.pl

The research objectives were to determine the species composition of moss flora, identify taxonomic and ecological diversity and determine substrate preferences of mosses in the Łaznów reserve.

The Łaznów reserve is one of 89 reserves in Central Poland. The reserve is located in the province of Łódzkie, in the Rokiciny district of Poland. This area protects forest communities with silver fir-tree in the tree-stand. The northern border of the silver fir-tree’s range reaches Central Poland (Jost-Jakubowska, 1976). Bryophyte ecology researchers in Poland, for example, are: Fudali, 2005; Klama et al., 1999, 2002; Stebel, 2006.

The study was carried out in 2007 and 2008. Bryological material was collected from all microhabitats and substrates of the reserve. The nomenclature, in the case of mosses has been adopted from Ochyra et al., 2003 and in the case of the liverworts from Klama, 2006.

The results showed 46 species of bryophytes (41 mosses and 5 liverworts) belonging to 22 families. The Brachytheciaceae is the richest moss family in the study area. There were 4 types of habitats: epigeic, epixylic, epiphytic and epilithic. Most species were found in epigeic habitats – 37, and next in epixylic habitats – 24, in epiphytic habitats – 13, and the least were found in epilithic habitats – 3. In the epigeic habitat group most of the bryophytes species were found on mineral soil – 22, less on coniferous litter – 21, on humus – 18, and the least were found on mixed litter – 8 species. In the epiphytic habitat group most of the bryophytes species were found on the bark of the: silver fir-tree – 9, sessile oak – 7, Scots pine – 5, common birch – 4, the least were found on the bark of the European rowan bark – 3. Epilithic species were represented by only 3 species of mosses which were growing on stones. Most of the reported species were eurytopic species, overgrowing most types of substrates available to them on this reserve. Only 12 of the reported species were stenotope species recorded only on one type of substrate.

The reserves bryoflora is high in species abundance and high in species diversity. Bryophytes use almost all of the available microhabitats and substrates, but most of the species were noted in epigeic and epixylic habitats.

REFERENCES

Fudali E. Bryophyte species diversity and ecology in the parks and cementeries of elected Polish cities. – Wrocław: Wydawnictwo Akademii Rolniczej we Wrocławiu, 2005. – 112 p.

Jost-Jakubowska B. Flora i roślinność projektowanego rezerwatu leśnego «Rokicin» koło Łodzi // Zesz. Nauk. UŁ, ser. 2. – 1979. – 27. – P. 17-38.

Klama H., Żarnowiec J., Jędrzejko K. Mszaki naziemne w strukturze zbiorowisk roślinnych rezerwatów przyrody Makroregionu Południowego Polski. Politechnika Łódzka Filia w BielskuBiałej. – Bielsko-Biała, 1999. – 236 p.

Klama H. Distribution patterns of liverworts in natural forest communities. University of Bielsko-Biała. – Bielsko-Biała, 2002. – 278 p.

Klama H. An Annotated Checklist of Polish Liverworts and Hornworts. [W:] Mirek Z. (red.), Biodiversity of Poland. Vol. 4. Polish Academy of Sciences, Institute of Botany. – Kraków. 2006. – 100 р.

Ochyra R., Żarnowiec J., Bednarek-Ochyra H. Cenzus catalogue of Polish mosses. [W:] Mirek Z. (red.), Biodiversity of Poland. Vol. 3. Polish Academy of Sciences, Institute of Botany. – Kraków. 2003. – 372 р.

Stebel A. The mosses of the Beskidy Zachodnie as a paradigm of biological and nvironmental changes in the flora of the Polish Western Carpathians. – Poznań: SORUS 2006. – 348 p.

Систематика та флористика судинних рослин / Систематика и флористика сосудистых растений / Floristics and Systematics of Vascular Plants

Види роду Aconitum L. басейну р. Інгулець

БАРАНЕЦЬ М.О., КУЧЕРЕВСЬКИЙ В.В.

Криворізький ботанічний сад НАН України, відділ природної флори вул. Маршака 50, м. Кривий Ріг, 50086, Дніпропетровська обл., Україна e-mail: kbsnanu@gmail.com

Рід Aconitum L. у світовій флорі налічує понад 300 видів, більшість, яких рослини Євразії. В Україні рід представлений, за різними джерелами 17-21 видами (Вісюліна, 1953, Морозюк, 1987, Цвелев, 2001). Зокрема, О.Д. Вісюліна для флори України наводить 17 видів (Вісюліна, 1953). Згідно обробки запропонованої М.М. Цвєльовим для флори східної Євразії, в Україні зростає 21 вид (Цвелев, 1996).

На території нашої держави, найбільше видове різноманіття роду Aconitum притаманне флорі Карпат (Вісюліна, 1953), рід, в зв’язку з поліморфністю, потребує більш чіткого систематичного аналізу. Регіон наших досліджень охоплював басейн р. Інгулець, більша частина якого розташована у степовій зоні, а верхів’я – в лісостеповій.

На території регіону досліджень нами виявлено 2 види роду Aconitum. На півночі регіону, в ур. Чорний ліс, Знам’янського р-ну за літературними даними наводиться А. lasiostomum Reich. Ex Bess. (Пачоский, 1915; Онищенко, Сіденко, 2002), але, опираючись на деталізований аналіз приведений О.Д. Вісюліною (1949) нами цей вид був ідентифікований як A. rogoviczii Wissjul – аконіт Роговича, який за рядом ознак наближається до кавказького A. orientale Mill. Цей вид приурочений до нижньої частини схилів і днища балок, яким притаманні більший рівень зволоження та трофності. Частіше зустрічається в складі асоціацій субформацій Carpineto-Querceta, Tilieto-Querceta, але чіткої приуроченості до певних асоціацій не має. На галявинах та узліссі має кращий габітус ніж на сильно затінених ділянках. Найбільша чисельність відмічена у балці Чорноліська, яка перетинає ліс в напрямку від с. Богданівка до с. Цибулеве.

Aconitum nemorosum M. Bieb. ex Rchb. – аконіт дібровний в регіоні дослідження відмічений у байрачних лісах, на узліссях, у заростях чагарників, дуже рідко. Встановлені місцезростання: Дніпропетровська обл.: м. Кривий Ріг, б. Приворотна; П’ятихатський р-н, ок. с. Біленщина, ур. Грабовий ліс; П’ятихатський р-н, балка в ок. с. Новоукраїнка.

З метою подальшого вивчення у Криворізькому ботанічному саду аконіт дібровний інтродукований в 1985р., має самостійне насіннєве відновлення, аконіт Роговича інтродукований в 2001р., насіння утворює, але самосіву помічено не було.

ЛІТЕРАТУРА

Вісюліна О.Д. Аконіт – Aconitum L. // Флора УРСР. – К.:Вид-во АН УРСР, 1953. – Т. 5.

– С. 56-70.

Вісюліна О.Д. Доповнення до флори аконітів СРСР // Бот. журн. АН УРСР. – 1949. – 6,

№ 2. – С. 56-63.

Морозюк С.С. Семейство Ranunculaceae // Определитель высших растений Украины. –

К.: Наук. Думка, 1987. – С. 46-53.

Онищенко В.А., Сіденко В.М. Класифікація лісової рослинності ур. Чорний ліс (Знам’янський район Кіровоградської області) // Науковий вісник Чернівецького університету.

Серія біологія. – 2002. – Вип. 145. – С. 178-194.

Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. – Херсон: Паровая типо-литография С.Н. Ольховикова и С.А. Ходушина. – Т. 1: Леса. – 1915.

Цвелев Н.Н. Борец – Aconitum L. // Флора Восточной Европы. – СПб.: Мир и семья;

изд-во СПХФА, 2001. – Т. 10. – С. 55-66.

Цвелев Н.Н. О некоторых родах семейства лютиковых (Ranunculaceae) в Восточной Европе // Бот. журн. – 1996. – 81, № 12 – С. 112-122.

Поширення Asplenium viride Huds. на території України

БЕЗСМЕРТНА О.О.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Ботанічний сад імені академіка О.В. Фоміна вул. Симона Петлюри (Комінтерну), 1, м. Київ, 01032, Україна e-mail: olesya.bezsmertna@gmail.com

Asplenium viride Huds. – циркумполярний вид з диз’юнктивним ареалом, місцезростання якого переважно приурочені до карбонатних відслонень гірських регіонів (Екофлора ..., 2000; Meusel, 1965). За літературними даними, в Україні, вид трапляється в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській областях та на території Автономної республіки Крим (Флора ..., 1935; Хорология ..., 1987; Екофлора ..., 2000). Не дивлячись на те, що раніше наводилась картосхема розташування місцезнаходжень Asplenium viride в Україні (Хорология ..., 1987), відомості щодо його поширення залишаються надто загальними і фрагментарними. У зв’язку з цим метою нашої роботи була деталізація відомостей та удосконалення карти поширення Asplenium viride на території України.

Для виконання поставленої мети протягом 2003-2010 років опрацьовано 20

гербаріїв: CHER, СWU, JAV, KW, KWU, KWHA, KWHU, LUM, LUU, LWAKNS, LW, LWS, PKM, PWU, SOF, YALT, Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Рівненького національного університету водного господарства та природокористування, Тернопільського педагогічного інституту та літературні джерела, які містили посилання на поширення виду. Крім того, у червні 2009 року проведено експедиційні виїзди у Закарпатську, Чернівецьку та Івано-Франківську області.

За результатами досліджень встановлено, що Asplenium viride відомий в Україні з 36 місцезнаходжень, зокрема в Криму відомо 8 місцезнаходжень виду – АйПетринська яйла, Ялтинська яйла, Нікітська яйла, Василівьска яйла, Бабуган яйла, яйла хребта Коньок, масив Чатир-Даг, гора Аю-Даг, гора Куш-Кая, гора Роман-Кош, русло річки Алачук; в Івано-Франківській області – 9 місцезнаходжень у Верховинському і Косівському районах (Чивчино-Гринявські гори), Надвірнянському районі (масив Чорногора); у Закарпатській області - 10 місцезнаходжень в Рахівському (масив Чорногора, Мармароський масив, Свидовецький масив), Міжгірському, Воловецькому та Тячівському районах; у Чернівецькій області – 6 місцезнаходжень в

Путильському, Вижницькому та Сторожинецькому районах, а у Львівській області зафіксовано лише 3 місцезнаходження у Яворівському (заповідник «Розточчя»), Сколівському та в Турківському районах. Отримані результати показують, що ареал Asplenium viride на території України представлений двома фрагментами – Кримським та Карпатським та одним віддаленим локалітетом у Розточчі. На нашу думку, поширення виду в Україні лімітує комплекс едафічних, орографічних факторів та омброрежиму.

Підсумовуючи вище викладене, підтримуємо думку кримських ботаніків (Вопросы ..., 1999) щодо необхідності регіональної охорони Asplenium viride в Криму за хорологічним критерієм. Також поряд з регіональною охороною виду у Львівській області (Положення…, 2003) вважаємо за доцільне рекомендувати внести вид в регіональний червоний список у Чернівецькій області (оскільки місцезнаходження виду займають невеликі площі з малою кількістю та щільністю особин), провести моніторинг стану популяції Asplenium viride на території Івано-Франківської та Закарпатської областей та при потребі включити даний вид у списки регіонально рідкісних видів рослин.

ЛІТЕРАТУРА

Вопросы развития Крыма. Материалы к Красной Книге Крыма // Научнопрактический дискуссионно-аналитический сборник. – Симферополь: «Таврия-плюс», 1999. –

Вып. 13 – 163 с.

Екофлора України. Т. 1 / Відп. ред Я.П. Дідух. – Київ, 2000.

Положення про регіонально-рідкісні види рослин, які не занесені до Червоної Книги України і потребують охорони в межах Львівської області (від 02 грудня 2003 р. № 193)

Флора УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР: Наук. думка, 1935. – Т. І. – С. 51-79.

Хорология флоры Украины. Справочное пособие / Барбарич А.И., Доброчаева Д.Н., Дубовик О.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1986. – 272 с.

Meusel H., Jäger E., Weinert E. Vergleichende Chorologie der Zentraleuropäishen Flora (Karten). – Jena, 1965. – 258 s.

Систематичний аналіз флори судинних рослин гори Анталовська поляна

ВОТКАЛЬЧУК К.А.

Ужгородський національний університет, кафедра ботаніки вул. Волошина, 32, м.Ужгород, 88000, Україна

e-mail: katya_votkalchuk@mail.ru

Гора Анталовська поляна входить до складу Вулканічних Карпат. З геологічної точки зору це кратер давно згаслого вулкану. Територіально гора розташована в межах Ужгородського та Перечинського районів (Закарпатська обл.). На вершині гори розташований лісовий заказник місцевого значення «Урочище «Анталовська поляна»» площею 193,1 га з метою охорони букових пралісів віком 120-200 років та червонокнижних видів, які там зростають. В той же час з поля зору випущено луку у кратері вулкану, на якій зростають раритетні для України та Закарпатської області види. Саме ця лучна флора зазнає сильного антропогенного впливу. Але існуючий статус заказника не забезпечує належного режиму охорони. Тому нами пропонується

змінити його статус. Необхідним елементом при цьому є встановлення флористичного різноманіття даної території. Що і є метою нашого дослідження. Слід відмітити, що на сьогодні немає фундаментальної праці по вивченню даної території.

Маршрутно-флористичні дослідження проведені у 2006-2010 рр. Аналіз зібраного матеріалу та результати обробки гербарних зразків дають підставу стверджувати, що дана територія характеризується високим флористичним багатством. На сьогодні нами ідентифіковано 282 видів судинних рослин, які належать до 215 родів і 68 родини. Основа флори досліджуваної території представлена Magnoliophyta – 271 вид (96 %), серед яких переважають представники класу Magnoliopsida – 209 видів (77 %). На клас Liliopsida припадає 62 види, що становить 23 %. Судинні спорові і голонасінні складають 4 %. А саме: відділ Equisetophyta – 1 вид, Polypodiophyta –

8видів, Pinophyta – 2 види.

Уфлорі досліджуваної території на 10 головних родин припадає 56 % від за-

гальної кількості видів. Це родини Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Lamiaceae, Rosaceae, Scrophulariaceae, Orchidaceae, Caryophyllaceae, Ranunculaceae, Apiaceae.

Найчисельнішими за кількістю видів є родини Asteraceae (31 вид), Poaceae (23 види), Fabaceae, Lamiaceae, Rosaceae (відповідно 19, 17 і 14 видів). На ці родини припадає

37% від загальної кількості видів. Родини Scrophulariaceae та Orchidaceae представ-

лені 12 видами, Caryophyllaceae – 11, Ranunculaceae та Apiaceae відповідно 10 і 9 ви-

дами. Окрім названих 10 провідних родин важливу роль у систематичній структурі флори відіграють й інші родини, а саме: Liliaceae, Boraginaceae, Cyperaceae,

Brassicaceae. По одному роду і виду мають 27 родин, а 34 родин – по одному роду. Співвідношення середнього числа родів і видів у родині складає 1:3:4, а родовий коефіцієнт становить 1,3. Слід відмітити, що лише 15 родин мають рівень видового багатства вище середнього (›4). Цi показники узгоджуються з даними, наведеними для флори Польщi (Толмачов,1974). Слід зазначити, що серед зібраних видів 19 видів занесено до Червоної книги України , що складає 6,7 %.

Отже, нами пропонується змінити статус лісового заказника місцевого значення до ботанічного заказника загальнодержавного значення, а також збільшити його площу за рахунок приєднання прилеглих лісових масивів до 600 га.

ЛІТЕРАТУРА

Толмачев А.И. Введение в географию растений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 244 с. Червоний список Закарпаття: види рослин та рослинні угруповання, що знаходяться під

загрозою зникнення / В.В. Крічфалушій, Г.Б. Будников, А.В. Мигаль. – Ужгород, 1999. – 196 с. Праліси Закарпаття. Інвентаризація та менеджмент / [Гамор Ф.Д., Довганич Я.О., По-

киньчереда В.Ф. та ін.] ; під ред. Ф.Гамора та П. Фейна. – Рахів, 2008. – 84 с. Фодор С.С. Флора Закарпаття. – Львів: Вища школа, 1974. – 208 с.

Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

До вивчення роду Aira L. у флорі України

¹ГУБАРЬ Л.М., ¹,²ФУТОРНА О.A.

¹Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ систематики та флористики судинних рослин вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: ogubar@gmail.com, oksana_drofa@yahoo.com ²Київський національний університет ім. Тараса Шевченка вул. Володимирівська, 64, м. Київ, 01033, Україна

За сучасними даними pід Aira L. складається із 9 видів поширених в більшій частині Європи і в Середземномор’ї, на території Південної та Північної Америки представники роду Aira вважаються заносними видами (Рожевиц, 1937). Вперше дані щодо роду Aira ми зустрічаємо у класичній праці К. Лінея «Species Plantarum» у 1753 р. Окремі автори розглядали види роду Aira в межах родів Deschampsia

P. Beauv., Catabrosa P. Beauv., Eragrostis Wolf, Trisetum Pers., Koeleria Pers., Molinia

Schrank. та ін.

Уфлорі України цей рід представлений двома видами – Aira caryophyllea L. та A. elegans Willd. ex Gaudin (Мосякін, Федорончук, 1999). Вперше дані з території України про Airа elegans ми зустрічаємо у «Флоре Средней и Южной России» (Шмальгаузен, 1895-1897). Рід Aira у «Флорі УРСР» не наводився як окремий, а лише розглядався як синонім до родів Deschampsia, Molinia, Catabrosa, Scolochloa Link. (Флора УРСР, 1936). Вперше детальні дослідження цих видів узагальнені у роботі Ю.М. Прокудіна (Прокудин та ін., 1977). В роботі подається номенклатурна цитація для кожного виду, ключ для визначення таксонів, хорологія та екологія, результати морфологічних, фенологічних, та анатомічних досліджень, а також карти поширення.

Нами в результаті критичного опрацювання гербарних матеріалів KW, YALT та CHER, літературних джерел та польових досліджень проведених на території Кримської АР протягом 2007-2010 р., встановлено, що зростання на території України виду Aira caryophyllea є сумнівним, очевидно цей вид вказується помилково та його поширення потребує подальшого дослідження. За літературними даними A. caryophyllea наводиться для Криму і Карпат, зростає на відкритих піщаних місцях та кам’янистих схилах, ці дані до теперішнього часу не підтвердженні і є лише один гербарний зразок з Українських Карпат (Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, Чивчинські гори, г. Балтагур. 28.VI.1963. В.І. Чопик), проте цей гербарний зразок визначений не вірно

(Nota criticea: Lerchenfeldia flexuosa (L.) Schur. O. Krasnyak, 2010). Нами не був знай-

дений гербарний зразок, що відомий за літературними даними (Прокудин та ін., 1977) з території Криму (с. Чорноріченське, сел. Інкерман). У гербарії CHER з видів роду Aira наявні лише гербарні зразки з території Румунії.

A. elegans наводиться лише для Криму, від мису Айя до гори Аюдаг (Прокудин та ін., 1977), але ця інформація не підтверджена гербарними зразками. Рослини цього виду зростають на кам’яних схилах, лісових полянах та серед чагарників. У результаті проведених власних польових досліджень, опрацювання гербарних матеріалів (YALT i KW) та літературних даних встановлено, що цей вид поширений на території Криму, лише на г. Аюдаг.

Таким чином подальше дослідження роду Aira флори України є актуальним.

ЛІТЕРАТУРА

Прокудин Ю.Н., Вовк А.Г., Петрова О.А. и др. Злаки Украины. – К.: Наук. думка, 1977. – 520 с.

Рожевиц Р.Ю. Злаки. – М.-Л., 1937. – С. 255.

Флора УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1936. – Т. 1. – 111 с.

Шмальгаузен И.Ф. Флора Средней и Южной России. – К., 1895-1897. – 752 с.

Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine: a nomenclatural checklist. – Kiev, 1999. – 345 p.

Адвентивний вид Sclerochloa dura (L.) Beauv. (Poaceae) у

Львівській області

1ДАНИЛЮК К.М., 2БОРСУКЕВИЧ Л.М.

1Державний природознавчий музей НАН України, відділ таксономії сучасної та викопної біоти вул. Театральна,18, м. Львів, 79008, Україна

e-mail: museum@museum.lviv.net

2Львівський національний університет ім. І.Я. Франка, ботанічний сад вул. Черемшини, 44, м. Львів, 79014, Україна

e-mail: botsad@franko.lviv.ua

Sclerochloa dura (L.) Beauv. (твердоколос стиснутий) – археофіт середземно- морсько-ірано-туранського походження, епекофіт, ареал – древньосередземноморський, однорічник, ксеромезофіт, геліофіт, анемохор, ендозоохор; кормова рослина (Протопопова, 1991).

Загальне поширення: Азія, Європа, вид натуралізувався у Австралії та Північній Америці (GRIN Taxonomy for Plants). Загалом надає перевагу місцям із порушеним рослинним покривом: польові дороги, узбіччя доріг, пасовища, стадіони і т.п. (Oldham, 2001), також може бути компонентом настінної флори (Pavlova, Tonkov, 2005). У «Продромусі рослинності України» (Соломаха, 1996) за його участю наведе-

на асоціація Sclerochloo-Polygonetum avicularis (Gams 1927) Soό 1940 (клас Plantaginetea majoris R.Tx. et Prsg. in R.Tx. 1950, порядок Plantaginetalia majoris R.Tx. et Prsg. in R.Tx. 1950, союз Polygonion avicularis Br.-Bl. 1931 em Rivaz-Mart. 1975).

В Україні вид досить часто трапляється на півдні Степу, у Кримських Передгір’ях, південному Криму, рідше – у лісостепу та зрідка у Закарпатській області (Перечинський і Берегівський р-ни). Для території Львівської обл. в літературі не наводиться (Зеленчук, 1991; Определитель …, 1987; Визначник …, 1997 та ін.). У гербарних колекціях: KW, LW, LWKS збори Sclerochloa dura з території Львівської обл. відсутні. Проте, у гербарії LWS наявні два зразки із Львівщини: с. Радовичі (у лісі), Самбірський р-н, збори В. Тинецького та із пд.-зх. околиці с. Печенія Золочівського р-ну (на низькотравній мезофільній луці вздовж польової дороги), збори О.Т. Кузяріна, 21.05.2004.

Нами зібрано зразки твердоколоса стиснутого (передано у гербарії LWS та LWKS) на пасовищі (низькотравна мезофільна лука, що періодично підтоплюється) у с. Скварява, Золочівського р-ну, на сході Львівської обл. 11.05.2009.

Очевидно, цей синантропний вид проявляє тенденції розширення ареалу у північному напрямі як в Україні, так і у інших країнах (Oldham, 2001).