AktyalniProblemy-2010

Кількісні показники розвитку фітоепіфітону на озерній ділянці Канівського водосховища

ТАРАЩУК О.С., ШЕВЧЕНКО Т.Ф., КЛОЧЕНКО П.Д.

Інститут гідробіології НАН України, відділ екологічної фізіології водяних рослин пр. Героїв Сталінграда, 12, м. Київ, 04210, Україна

e-mail: svyrichek@gmail.com

Дослідження проводили влітку 2003-2006 рр. на озерній ділянці Канівського водосховища. Проби фітоепіфітону відбирали з використанням загальноприйнятих методів (Топачевский, Масюк, 1984; Методи..., 2006) з 14 видів вищих водяних рослин, що належать до різних екологічних груп: повітряно-водних, з плаваючим листям та занурених.

Кількісні показники розвитку епіфітних водоростей на вищих водних рослинах різних екологічних груп суттєво відрізнялися. На повітряно-водних рослинах чисельність епіфітних водоростей змінювалась від 0,008 до 8,183 млн. кл/г, а їхня біомаса – від 0,014 до 9,200 мг/г. На рослинах з плаваючим листям чисельність фітоепіфітону була дещо вищою і становила 0,037-18,630 млн. кл/г, а їхня біомаса – 0,03926,871 мг/г. Найбільш високі кількісні показники розвитку фітоепіфітону зареєстровані на занурених рослинах, де їхня чисельність змінювалась від 2,782 до 305,005 млн. кл/г, а біомаса – від 3,283 до 335,982 мг/г.

Середня чисельність фітоепіфітону на повітряно-водних рослинах була майже в два, а його біомаса майже в три рази нижчою, ніж на рослинах з плаваючим листям і відповідно в 44 і 43 рази меншою, ніж на занурених рослинах. В той же час середня чисельність і біомаса водоростей-епіфітів на рослинах з плаваючим листям були відповідно у 19 і 14 разів нижчими, ніж на занурених рослинах.

За чисельністю на вищих водних рослинах усіх екологічних груп переважали діатомові водорості. Їхня частка у загальній чисельності фітоепіфітону становила 67,4-94,3 %. Друге місце на повітряно-водних рослинах і на рослинах з плаваючим листям займали зелені (16,8 і 3,2 %), третє – синьозелені (4,6 і 1,7 %) і четверте – стрептофітові водорості (0,1 і 0,8 %). На занурених рослинах друге місце за чисельністю займали синьозелені водорості (28,5 %), третє – зелені (3,9 %) і четверте – стрептофітові водорості (0,2 %).

На вищих водних рослинах усіх екологічних груп Bacillariophyta, Chlorophyta та Streptophyta становили основу біомаси фітоепіфітону. На повітряно-водних рослинах частка цих відділів у загальній біомасі епіфітних водоростей в середньому становила 74,7, 26,5 і 3,6 %, на рослинах з плаваючим листям – 98,4, 1,4 і 0,1 %, а на занурених рослинах – 87,3, 9,1 та 2,7 %, відповідно.

До складу провідного комплексу фітоепіфітону входило 15 видів водоростей,

серед яких переважали Bacillariophyta (12 видів). Cyanoprokaryota, Chlorophyta та

Streptophyta представлені одним видом кожний відділ. На вищих водних рослинах усіх екологічних груп у складі фітоепіфітону домінували Cocconeis placentula Ehrenb. та Oedogonium sp. st. Часто до складу домінантів входили також Melosira varians

Agardh, Staurosira construens Ehrenb., Diatoma vulgare Bory, Gomphonema gracile

Ehrenb. та Spirogyra sp. st. Тільки на повітряно-водних рослинах домінували Navicula

viridula Kütz., Amphora ovalis Kütz. і Hantzschia amphioxys (Ehrenb.) Grun., на рослинах з плаваючим листям – Amphora veneta Kütz. і на занурених рослинах – Lyngbya kuetzingii Schmidle, Encyonema elginense (Kram.) Mann і Navicula cryptocephala Kütz.

ЛІТЕРАТУРА

Методи гідроекологічних досліджень поверхневих вод / О.М. Арсан, О.А. Давидов, Т.М. Дьяченко та ін.; За ред. В.Д. Романенка. – НАН України. Ін-т гідробіології. – К.: ЛОГОС, 2006. – 408 с.

Топачевский А.В., Масюк Н.П. Пресноводные водоросли Украинской ССР. – Киев:

Вища школа, 1984. – 333 с.

Вплив джерел азотного живлення на ріст природних ізолятів

Lepista personata (Fr.: Fr.) Cooke

ТЮФКІЙ А.В., КИСЕЛЬОВА Г.В.

Донецький національний університет, кафедра фізіології рослин вул. Щорса, 46, м. Донецьк, 83050, Україна

e-mail: andreys-80@mail.ru

Дослідження базидіальних грибів є перспективним напрямком біотехнології, оскільки гриби слугують джерелом високоякісного білка, вони містять вітаміни, мікроелементи, а також, продукують ферменти, антибіотики, органічні кислоти, тощо (Бабаянц та ін., 2009; Белова, 2004; Бухало та ін., 1996).

Гриб Lepista personata (Fr.: Fr.) Cooke є перспективним для впровадження у промислове виробництво, оскільки широко розповсюджений у природному середовищі, а також, має антиоксидантні, протипухлинні, протимікробні та імуномодулюючі властивості (Dulger at al., 2002; Moradali at al., 2007). Для розвитку грибних біотехно-

логій актуальним є дослідження впливу компонентів живильних середовищ на ріст та продуктивність культур грибів, тому метою нашого дослідження було вивчити вплив різних джерел азотного живлення на швидкість накопичення біомаси природними ізолятами гриба L. personata.

Об’єктами досліджень були природні ізоляти гриба L. personata, виділені з плодових тіл, знайдених в селі Старомлинівка Великоновосілківського району Донецької області, що росли біля дерев клену та тополі, серед злакових степових трав (Р-3; Р-4), на лугу біля с. Кремінець у Мар’їнському районі Донецької області (Р-1; Р-2) і на лугу біля с. Новоукраїнка у Мар’їнському районі Донецької області (Р-5).

Вихідні культури вирощували у термостаті при 22 ˚С на агаризованому глю- козо-пептонному середовищі. Дослідження впливу різних джерел азотного живлення проводили на рідкому глюкозо-пептонному середовищі (глюкоза – 10 г, пептон – 3 г, або еквівалентна кількість за азотом інших азотовмісних сполук, CaCl2 – 0,05 г, KH2PO4 – 1 г, MgSO4 х 7H2O – 0,5 г, ZnSO4 х 7H20 – 0,001 г, об’єм розчину доводили до 1 літру, рН розчину становила 5,0-5,5). Замість пептону в якості джерел азотного живлення використовували: нітрат амонію, сульфат амонію, нітрат натрію, сечовину та дигідрофосфат амонію.

Ізоляти L. personata культивували в термостатах при температурі 22 °С у колбах Ерленмейера об’ємом 100 мл з 30 мл живильного середовища протягом 10 діб, потім визначали накопичення біомаси ваговим методом.

Повторність усіх дослідів була трьохкратною. Статистичну обробку проводили за методами дисперсійного аналізу та множинних порівнянь середніх за критерієм Даннета (Приседський, 1999).

Статистичний аналіз результатів експерименту показав, що накопичення біомаси ізолятом Р-1 L. personata було у 1,2 рази більше на живильних середовищах з сульфатом та дигідрофосфатом амонію, ніж на інших живильних середовищах. Ізолят Р-2 L. personata однаково накопичував біомасу на всіх живильних середовищах, окрім живильних середовищ з нітратом натрію та нітратом амонію, на яких накопичення біомаси було у 2,5 рази меншим. У ізоляту Р-3 L. personata достовірне збільшення накопичення біомаси у 1,47 рази відбулося на живильних середовищах з сульфатом та дигідрофосфатом амонію, а також, з сечовиною. Ізолят Р-4 L. personata однаково накопичував біомасу на всіх живильних середовищах, окрім живильних середовищ з нітратом натрію та сульфатом амонію, на яких накопичення біомаси було у 2,2 рази меншим. Ізолят Р-5 L. personata накопичував у 1,2−1,4 рази більше біомаси на живильному середовищі з пептоном, ніж на інших живильних середовищах.

Всі досліджені природні ізоляти L. personata відрізнялися за рівнем накопичення біомаси при культивуванні на різних джерелах азотного живлення. На основі отриманих даних можна зробити висновок про вірогідність впливу цього фактору на досліджені ізоляти L. personata і дозволяє збільшити їхню продуктивність у 1,2- 1,4 рази у порівнянні зі стандартним середовищем.

ЛІТЕРАТУРА

Бабаянц О.В., Залигіна-Киркелан М.А. Грибівництво в Україні. Наука та практика сьогодення // Посібник українського хлібороба. – 2009. – С. 279. –

http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Pukh/2009/index.htm (Березень 2010)

Белова Н.В. Перспективы использования биологически активных соединений высших базидиомицетов // Микол. и фитопатол. – 2004. – 38, вып. 2. – С. 1-6.

Бухало А.С., Соломко Е.Ф., Митропольська Н.Ю. Базидiальнi макромiцети з лікарсь-

кими властивостями // Укр. ботан. журн. – 1996. – 53, № 3. – С. 192-201.

Приседський Ю.Г. Статистична обробка результатів біологічних експериментів. – Донецьк: Кассиопея, 1999. – 210 с.

Dulger B., Cem Ergul C., Gucin F. Antimicrobial activity of the macrofungus Lepista nuda

// Fitoterapia. – 2002. – 73 (7). – P. 695-697.

Moradali M.F., Mostafavi H., Ghods S., Hedjaroude G.A. Immunomodulating and anticancer agents in the realm of macromycetes fungi (macrofungi) // International Immunopharmacology. – 2007. – 7 (6). – Р. 701-724.

Дослідження ініціації плодоутворення базидіальних грибів в культурі

ФАСТІЦЬКА А.І., СУХОМЛИН М.М.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра ботаніки просп. Академіка Глушкова, 2, м. Київ, 03022, Україна e-mail:suhmary@yandex.ru

Існує багато видів, які мають гарні харчові властивості і, які можуть використовуватися у біотехнології, однак вони не культивуються і значна частина з них взагалі не введені в культуру (Дудка, Шепа, Яковенко). Однією з причин гальмування розширення видового складу грибів, які вирощуються в промисловій культурі, є нерозкриті механізми плодоношення вищих базидіальних грибів. Крім того, ціла низка рідкісних видів і занесених до Червоної Книги України взагалі не введені в культуру. Ряд видів, які підтримуються в культурі, не випробовувалися цілеспрямовано саме на отримання плодових тіл. Однак попит на гриби росте, в зв’язку з чим виникла необхідність штучного вирощування їстівних грибів та розширення асортименту культивуючих грибів з числа дикорослих (Лавітська, 1955). Тому метою нашої роботи було випробування ряду видів базидіальних грибів на здатність до плодоношення на штучних середовищах. Об’єктами дослідження стали 20 видів колекції чистих культур кафедри ботаніки Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

Armillaria mellea (Vahl) P. Kumm., Collybia maculate (Alb. Schwein.) P. Kumm., Coprinus comatus (O.F. Müll.:Fr.) Pers., Coprinus micaceus (Bull. ex Fr.) Fr., Grifola frondosa

(Dicks: Fr) S.F. Gray, Flamullina velutipes (Curt. ex Fr.) Karst, Gymnopilus sp. P. Karst,

Hericium cirrhatum (Pers.) Nikol., Hypholoma fasciculare (Fr.) Bret, Hypholoma epixanthum (Fr.) Quel., Hypholoma sublateritium (Fr.) Quélet, Lentinus edodes (Berk.) Pegler, Lentinus tigrinus ( Berk) Pegler, Lentinus vulpinus (Sowerby) Fr., Lepista nuda (Fr.) Cooke, Leucoagaricus sp. (Zeller) Vellinga, Marasmius scorodonius (Fr.) Fr., Meripilus giganteus

(Pers. ex Fr.) Karst., Mutinus caninus (Huds.) Fr., Tricholomopsis rutilans (Schaeff.) Singer.

Серед застосованих видів були і ті, які за літературними даними могли утворювати плодові тіла в культурі (Дудка, Шепа, Яковенко) і такі, які раніше не випробовувалися з цією метою.

У ході експерименту використовували субстрати: лушпиння соняшника, суміш соснової тирси та лушпиння соняшника, зерно пшениці, суміш зерна та соснової тирси, солома пшенична та рідке середовище. Сипучі середовища зволожували та автоклавували.

Обростання субстрату грибами відбувалося в різні терміни. Наприклад, найшвидше субстрат (солома) обростав L. vulpinus ( на 9 добу). Найповільніше субстрат (лушпиння соняшника) обростав G. frondosa (на 80 добу).

В результаті досліджень у 10 видів вдалося отримати повноцінне плодоно-

шення – F. velutipes, L. tigrinus, H. fasciculare, G. frondosa, Gymnopilus sp., H. cirrhatum, L. edodes, L. vulpinus, Leucoagaricus sp., M. giganteus. Шість з них плодо-

носили на субстратах із соняшникового лушпиння, F. velutipes – на суміші з соснової тирси та лушпиння соняшника. На зерні та зерні з тирсою за 5 місяців плодові тіла не утворювалися у жодного виду. Всі 3 види, що випробовували на рідкому середовищі

давали плодові тіла (H. cirrhatum, L. edodes, G. frondosa). Серед видів, що були висаджені на субстрат з соломи формування плодових тіл спостерігалося у H. fasciculare та L. vulpinus.

Серед грибів, які досить швидко утворювали плодові тіла після обростання субстрату – M. giganteus (18 доба, лушпиння соняшника) та L. vulpinus (42 доба, солома). Ряд видів формували плодові тіла, які за габітусом різняться від тих, що утворюються в природних умовах. Так, плодові тіла M. giganteus мали вигляд світлозабарвлених коралів, але згодом вони набували кроваво-червоного кольору, а G. frondosa мала плодові тіла у вигляді невеличких кущиків коричневого кольору.

Є види, які не плодоносили, але утворювали склероції. Це T. rutilans, M. caninus та C. сomatus. Тому ці види можна вважати перспективними для подальших досліджень.

Таким чином, в результаті скринінгу 20 видів базидіоміцетів на здатність давати плодові тіла в культурі, встановлена спроможність десяти з них утворювати плодові тіла в лабораторних умовах.

ЛІТЕРАТУРА

Дудка И.А., Шепа В.В., Яковенко О.З. Сучасний стан та перспективи культивування їстівних шапинкових грибів // Микол. и фитопатол. – С. 795-799.

Лавітська З. Гриби в природі і житті людини. – 1955. – С. 40.

Особливості накопичення важких металів макрофітами та їх епіфітоном у водоймах м. Києва

ХАРЧЕНКО Г.В., КЛОЧЕНКО П.Д., ЗУБЕНКО І.Б., ШЕВЧЕНКО Т.Ф.

Інститут гідробіології НАН України, відділ екологічної фізіології водяних рослин пр. Героїв Сталінграда, 12, м. Київ, 04210, Україна

e-mail: svyrichek@gmail.com

Накопичення важких металів вищими водяними рослинами та їх епіфітними водоростями досліджували влітку 2006 р. у чотирьох водоймах м. Києва: в озерах Вербному, Редькине, Центральному та в Горіховатському ставку № 2. Підготовку зразків водоростей та макрофітів для визначення вмісту важких металів проводили згідно (Никаноров и др., 1985). Вміст кадмію, міді, цинку і свинцю визначали за допомогою атомно-адсорбційного спектрофотометра SELMI C 115M. Здатність рослинних організмів накопичувати важкі метали характеризували відношенням їхнього вмісту в сухій масі до вмісту у водному середовищі, застосовуючи коефіцієнт накопичення (Лукина, Смирнова, 1988).

Всього протягом періоду досліджень у фітоепіфітоні було знайдено 159 видів водоростей, представлених переважно Bacillariophyta, Chlorophyta та Streptophyta.

Вивчення акумулюючої здатності досліджених макрофітів та їх епіфітону показало, що в більшості випадків активніше поглинався організмами кадмій. Максимальні величини коефіцієнту накопичення цього металу зареєстровані для епіфітону Typha angustifolia L., Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud. та Elodea canadensis Mixch.–

20 000, 20 000 і 17 000, відповідно. Щодо самих судинних рослин, то найбільшими коефіцієнтами накопичення кадмію характеризувалися Myriophyllum spicatum L. (25 000), Potamogeton perfoliatus L. (21 000) і Elodea canadensis (18 000).

Поглинання цинку також було досить активним. Величини коефіцієнту накопичення цього елементу епіфітоном коливалися в межах 1061-8538, а вищими водяними рослинами – 833-6615. Найвищі значення цього показника зареєстровані для епіфітону Phragmites australis, а із макрофітів – для Potamogeton perfoliatus.

Коефіцієнт накопичення свинцю епіфітоном змінювався в основному від 538 до 2583 і лише в одному випадку (епіфітон Phragmites australis в оз. Центральному) його величина досягала 5700. Серед досліджених макрофітів найбільша акумулююча здатність щодо свинцю відзначена у Potamogeton perfoliatus (3200) і Ceratophyllum demersum L. (2900), тоді як для інших рослин коефіцієнт накопичення металу знаходився в межах 600-1231.

Інтенсивність поглинання епіфітоном міді була значно меншою. Коефіцієнт накопичення металу епіфітоном коливався в більшості випадків від 105 до 929. Виняток становив епіфітон, що розвивався на Phragmites australis в оз. Вербному (2750) і Typha angustifolia в оз. Центральному (2331). Процес накопичення міді макрофітами характеризувався високими значеннями коефіцієнта акумуляції лише у випадку Potamogeton perfoliatus (1679). Як правило, він знаходився в межах 25-893.

Порівняльне вивчення закономірностей біогенної акумуляції важких металів епіфітоном і рослиною-субстратом показало, що в переважній більшості випадків спостерігаються відмінності в накопиченні досліджуваних елементів епіфітоном повітря- но-водних і занурених рослин. Встановлено, що епіфітон гелофітів характеризувався більш високими коефіцієнтами накопичення кадмію, міді, цинку і свинцю в порівнянні з їхніми значеннями для самої рослини. На відміну від повітряно-водних, занурені рослини в більшості випадків накопичували важкі метали активніше, ніж їх епіфітон.

ЛІТЕРАТУРА

Лукина Л.Ф., Смирнова Н.Н. Физиология высших водных растений. – Киев: Наук. ду-

мка, 1988. – 185 с.

Никаноров А.М., Жулидов А.В., Покаржевский А.Д. Биомониторинг тяжелых металлов в пресноводных экосистемах. – Л.: Гидрометеоиздат, 1985. – С. 1-47.

Вплив біопрепаратів на мікрофлору ґрунту при вирощуванні картоплі

ХОМЕНКО Є.В., БОРОДАЙ В.В., ДАНІЛКОВА Т.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України вул. Блакитного, 8, м. Київ, 03041, Україна

e-mail: homenkorose@ukr.net

Збудники більшості хвороб картоплі передаються з посадковим матеріалом, більшість з них накопичується в ґрунті, особливо при тривалому вирощуванні картоплі на одному місці. Велика кількість фітопатогенних мікроорганізмів в прикореневій

зоні створює підвищений ризик захворювання. Тому важливим є дослідження методів зниження інфекційного навантаження в ґрунті, з метою одержання якісного врожаю.

Використання в сучасних технологіях мікробіологічних препаратів різного характеру не тільки підвищує стійкість до фітопатогенів, продуктивність і якість продукції, але і сприяє оздоровленню агроценозів від шкідливої дії пестицидних препаратів. Біоконтроль фітопатогенних грибів мікробами-антагоністами є екологічною альтернативою в захисті рослин. Збільшення ґрунтового пулу Trichoderma harzianum Rifai при використанні біологічного препарату на основі цього гриба-антагоніста корелювало з його ефективністю проти ґрунтового патогена Fusarium sp., що викликає кореневу гниль. Препарат на основі хітозану більшою мірою стримував розвиток ранньої (Alternaria sp., Macrosporium sp.) і пізньої (Phytophthora sp.) плямистостей листя і у меншій мірі впливав на грунтову мікрофлору (Куликов и др., 2006).

Аналіз ґрунтових мікоценозів показав, що щільність популяцій потенційних антагоністів грибних патогенів картоплі при органічній системі землеробства (з використанням біопрепаратів тощо) значно вища ніж при інтегрованій системі (з використанням хімічних препаратів). Ступінь розвитку ризоктоніозу та звичайної парші при органічному землеробстві була значно менше, ніж при інтегрованій, що було пов'язано із збільшенням числа популяцій грибів Trichoderma spp. та Gliocladium spp.

в ґрунті (Lenc, 2006).

Ведеться постійний пошук нових більш активних по відношенню до патогенів штамів Pseudomonas spp. Так, у лабораторних і польових експериментах продуктивність картоплі під дією бактерій Pseudomonas sp. B-6798 збільшувалась на 10-40 %, розвиток ризоктоніозу і парші звичайної зменшився на 40-70 %. Саме на ранніх етапах розвитку рослин спостерігалась найвища ефективність бактерій В-6798: на картоплі сорту Невській значно збільшилася маса бульб (у 2,2 рази), сорту Луговский в 2,5 рази (Акимова, 2004).

Певні агротехнічні заходи, в тому числі передпосадкова обробка насіннєвих бульб і подальше обприскування рослин в період вегетації біопрепаратами, сприяють зниженню щільності популяцій збудників захворювань в ґрунті та на бульбах нового урожаю і підвищують резистентність рослин до даних збудників.

ЛІТЕРАТУРА

Акимова Е.Е. Бактерии Pseudomonas sp. В-6798 как антагонисты роста фитопатогенных грибов и стимуляторы роста растений // Проблемы экологической безопасности и природопользования в Западной Сибири. Труды ТГУ, серия биологическая. – 266. – Томск: 2004. – С. 55-59.

Куликов С.Н., Алимова Ф.К., Захарова Н.Г., Немцев С.В., Варламов В.П. Биопрепараты с разным механизмом действия для борьбы с грибными болезнями картофеля // Прикладная биохимия и микробиология . – 2006. – 42, № 1. – С. 86-92.

Lenc L. Rhizoctonia solani and Streptomyces scabies on sprouts and tubers of potato grown in organic and integrated systems, and fungal communities in the soil habitate // Phytopathologia Polonica / Polish phytopathology soc. – Poznan, 2006. – № 42. – P. 13-28.

Влияние особенностей биотопа на альгосистему «базифит-эпифит» Одесского побережья

ХОМОВА Е.С.

Одесский филиал института биологии Южных морей имени А.О. Ковалевского НАН Украины, отдел морфо-функциональной экологии водной растительности ул. Пушкинская, 37, г. Одесса, 65125, Украина

e-mail: homova_ekaterina@mail.ru

В прибрежных зонах моря на твердых субстратах развивается фитообрастание, состоящее из макро- и микрофитов, которое рассматривается как единая струк- турно-функциональная альгосистема «базифит-эпифит».

Цель данной работы состоит в сравнении особенностей альгосистемы «бази- фит-эпифит», развивающейся на плитках экспериментальной установки «Фитокарусель», с альгосистемами волнолома и каменистой отсыпки Одесского побережья.

На Одесском побережье в течение 1,5 месяца (с мая по июль) проводился эксперимент – на глубину 1 м была погружена установка «Фитокарусель» с керамическими плитками (субстратом для обрастания). Были изучены основные характеристики альгосистемы «базифит-эпифит» (видовой состав, интенсивность обрастания базифитов эпифитами, соотношение индексов поверхности (ИП) макро- и микрокомпонентов системы), сформировавшейся на плитках «Фитокарусели». Параллельно с экспериментом на том же полигоне проводился отбор проб (глубина 0,5 м) с горизонтальной поверхности волнолома и прибрежной отсыпки понтического известняка.

Доминантом базифитов альгосистемы, сформированной на плитках «Фитокарусели», являлась колониальная диатомовая Berkeleya rutilans (Trentep.) Grunov. Данная водоросль дает основной вклад базифитного компонента в ИП растительного сообщества обрастания (90 %). Другие макрофиты (Cladophora vagabunda (L.) Hoek., Ceramium siliquosum var. elegans (Roth) G. Furnari, Polysiphonia denudata (Dillwyn) Kütz.) имели незначительную биомассу и поэтому их вклад в ИП базифитов незначительный (1-7 %). Эпифитный компонент данной системы представлен доминантами – виды рода Achanthes (A. brevipes var. brevipes C. Agardh, A. longipes Agardh, A. parvula

Kütz.) и Tabularia fasciculata (C. Agardh) D.M. Williams et Roud, которые в разной сте-

пени обрастают базифиты (от 15 % до 100 %). Также эпифиты представлены такими видами – Cocconeis scutellum var. scutellum C. Agardh, Rhoicosphenia abbreviata (C. Agardh) Lange-Bert., Grammatophora marina (Lyngb.) Kütz., Melosira monilliformis var. subglobosa Grunow (сопутствующие виды). При интенсивном обрастании макрофитов эпифитами соотношение ИП базифитов к ИП эпифитов составило 1:4.

Базифитный компонент альгосистем камней и волнолома представлен

Ceramium siliquosum var. elegans (Roth) G. Furnari. Доминанты эпифитов – Cocconeis scutellum var. scutellum C. Agardh и Rhoicosphenia abbreviata (C. Agardh) Lange-Bert.

Степень обрастания базифитов эпифитами незначительная – на волноломе до 20 %, на камнях – 10 %. Соотношение ИП базифита к ИП эпифитов на волноломе составило 3,5:1, на камнях – 6,5:1. Различие можно объяснить меньшим процентом обрастания талломов макрофитов эпифитами, что связано с расположением камней в зоне прибоя.

Таким образом, в данный период максимальное обрастание базифитов эпифитами наблюдается на плитках «Фитокарусели», минимальное – на камнях.

Высокое разнообразие видового состава макро- и микрофитов, а также большую интенсивность обрастания макрофитов эпифитами на плитках экспериментальной установки «Фитокарусель» можно объяснить следующим:

–большей глубиной экспозиции – меньше действует волновой фактор;

–сроком проведения эксперимента – развитие фитообрастания в течение 1,5 месяца привело к формированию альгосистемы «базифит-эпифит», качественные и количественные характеристики которой характерны для ранних стадий сукцессии, которые обычно наблюдаются в весенний период.

Цианобактерии гиперсоленых озер Крыма: общее разнообразие и потенциально токсичные формы

1ШАДРИНА С.Н., 2ВОЛОШКО Л.Н., 3ШАДРИН Н.В.

1СанктПетербургский государственный университет, каф. микробиологии г. Санкт-Петербург, Россия

e-mail: wertexy@yandex.ru

2Ботанический институт РАН, г. Санкт-Петербург, Россия 3Институт биологии южных морей НАНУ, г. Севастополь, Украина e-mail: snickolai@yandex.ru

Цианобактерии – древнейшая группа оксигенных фототрофов, продолжающая

исейчас играть важную роль во многих водных экосистемах, особенно в экстремальных. Например, в гиперсоленых озерах Крыма и в планктоне, и в бентосе цианобактерии нередко доминируют (Микроводоросли …, 2008). В 2000-2009 гг. в них было описано 85 видов цианобактерий (Микроводоросли …, 2008; Батогова и др., 2009; Шадрина, Волошко, 2009). Нередко цианобактерии создают основную первичную продукцию в различных сообществах гиперсоленых озер Крыма, определяя структуру

ифункционирование этих сообществ (Микроводоросли …, 2008). Цианобактерии являются также источником разнообразных вторичных метаболитов, в том числе токсинов и ингибиторов ферментов. Токсины цианобактерий можно разделить на две группы: биотоксины и цитотоксины. Цитотоксины влияют на отдельные функции клеток, но не убивают многоклеточный организм. Биотоксины подразделяются на две группы – гепатотоксичные циклические пептиды и нейротоксичные алкалоиды. Некоторые токсины цианобактерий перспективны для использования в медицине.

Кнастоящему времени установлено, что токсин производящие виды принадлежат к 31 роду цианобактерий (Voloshko et al., 2008). 17 родов отмеченны в гиперсо-

леных озерах Крыма: Synechococcus, Synechocystis, Merismopedia, Gloeocapsa, Microcystis, Aphanothece, Cyanothrix, Oscillatoria, Phormidium, Lyngbya, Spirulina, Plectonema, Microcoleus, Anabaena, Anabaenopsis, Nodularia и Nostoc (Микроводоросли …, 2008; Шадрина, Волошко, 2009), 11 из них (Synechococcus, Synechocystis, Microcystis, Oscillatoria, Planktothrix agardhii Phormidium, Lyngbya, Anabaena, Anabaenopsis, Nodularia и Nostoc) могут включать потенциально токсигенные виды. Выделены и иссле-

дованы 2 штамма Nostoc cf. linckia – CALU 1410 (из Шимаханского озера) и CALU 1411 (из Киркояшского). Штамм CALU 1410 выделен из сульфатной рапы с температурой 50˚ и соленостью 410‰, находившейся под слоем соли. Выделенный из Nostoc нейротоксин ностококарболин может привести к созданию новых лекарств для лечения болезней Альцгеймера и Паркинсона. Некоторые проверенные штаммы Nostoc cf. linckia оказались перспективными с этой точки зрения (Zelík et al., 2009).

ЛИТЕРАТУРА

Батогова Е.А., Герасимова О.В, Шадрин Н.В. Кладофоровые маты как уникальные сообщества гиперсоленых озер // Актуальные проблемы ботаники и экологии: Матер. Межд. конф. молод. ученых (11-15 августа 2009 г., Кременец). – Тернополь: Посібники та підручни-

ки, 2009. – С. 17-18.

Микроводоросли Черного моря: проблемы сохранения биоразнообразия и биотехнологического использования / Под ред. Ю.Н. Токарев, З.З. Финенко, Н.В. Шадрин. – Севастополь: ЭКОСИ-Гидрофизика, 2008. – 454 с.

Шадрина С.Н., Волошко Л.Н. Некоторые особенности физиологии штаммов Nostoc (Cyanobacteria, Nostocales), выделенных из соленых озер Крыма // Всер. научн. конф. с межд. участием «Физиология и генетика микроорганизмов в природных и экспериментальных усло-

виях». – М: МГУ, 2009. – С. 277-278.

Voloshko L.N., Plyushch. A.V., Titova N.N. Toxins of cyanobacteria (Cyanophyta) // Int. J. on Algae. – 2008. – 10, No 1. – P. 102-105.

Zelík P., Lukešová A., Voloshko L. N., Štys D., Kopecký J. Screening for acetylcholinesterase inhibitory activity in cyanobacteria of the genus Nostoc // Journal of Enzyme Inhibition and Medicinal Chemistry. – 2009. – 24, No. 2. – P. 531-536.

Distribution features of Chlorococcales order (Chlorophyta) in the different water bodies of Iran

ZAREI-DARKI B.

Department of Biology, Islamic Azad University, Falavarjan Branche, Esfahan, Iran e-mail: zarei@mail.ru

The representatives of Chlorococcales algae occupy different types of water bodies, take active part in water self-purification, improve water quality and play a big role in nature (Tsarenko, 1990). Distribution study of this algal group in different water bodies of Iran was the aim of our work.

As a result of current investigation of 125 different water bodies (Zarei-Darki, 2004), 131 species (139 infraspecific taxa) belonging 11 families and 53 genera were revealed using methods accepted in algology (Algae, 1989). Overall species diversity of Chlorococcales is contributed by the representatives of genera Pediastrum Meyen, Oocystis

Nägeli, Monoraphidium Kom, Kirchneriella Schmidle, Scenedesmus Meyen that make a 41 % of the total species composition of the present order. Such species as Planctococcus sphaerocystiformis Korsch., Schroederia robusta Korsch., Pediastrum boryanum (Turp.) Menegh., Monoraphidium griffithii (Berk.) Kom.-Legn., Tetraedron minimum (A. Br.)