AktyalniProblemy-2011
.pdf
80 |
Floristics and Systematics of Vascular Plants |
что составляет более трети (31,4 %) таксонов, отмеченных для республики в целом. В составе урбанофлоры с небольшим преимуществом преобладают виды аборигенной фракции (329 видов; 57,7 %), из которых только 37 видов (11,2 %) – «собственно аборигенные», не отмеченные на вторичных местообитаниях. Абсолютное большинство аборигенных видов относится к апофитам (88,7 %), различно реагирующих на антропогенные факторы (гемиапофиты – 33,4 %, евапофиты – 34,0, олигоапофиты – 21,3 %). По сравнению с естественными локальными флорами Карелии, аборигенная фракция урбанофлоры изменяется, сохраняя при этом базовые пропорции негородских флор: среди географических элементов преобладают виды с бореальным циркумполярным (23,4 %) и бореальным евразиатским (19,4 %) типами ареала; в семейственно-видовом спектре состав основных семейств сохраняется, но существенно изменяется их расположение, выраженное в ослаблении позиций семейств Cyperaceae, Ranunculaceae, Orchidaceae и, наоборот, повышении рангов таких семейств, как Asteraceae, Caryophyllaceae, Рolygonaceae и др.
Среди адвентивных видов лидирующая роль принадлежит наиболее молодым элементам городской флоры – неофитам (170 видов; 70,5 %). По способу заноса, с заметным отрывом от других групп, превалируют ксенофиты (165 видов; 68,5 %), а также ксеноэргазиофиты (44 вида; 18,2 %), которые либо случайно заносятся человеком, либо дичают из культуры (напр., Chelidonium majus L., Lupinus polyphyllus
Lindl., Saponaria officinalis L.). По степени натурализации преобладают эпекофиты (106 видов; 47,2 %) и эфемерофиты (77 видов; 31,9 %). Колонофитов – 32 вида (13,2 %), агриофитов – 18 видов (7,5 %), 10 видов (4,1 %), в зависимости от способа заноса и типа местообитания, показывают различную степень натурализации. Таким образом, в составе адвентивной фракции преобладают эпекофиты и не способные к натурализации неофиты, которыенепреднамеренно(случайно) заносятсянагородскиетерритории.
В целом флору города Кондопоги можно характеризовать как преобразованную флору бореального типа, обогащенную адвентивными, чуждыми для таежной зоны, элементами. Аборигенная фракция флоры трансформируется, но при этом сохраняет свойственные среднетаежным флорам зональные черты. Адвентивная фракция городской флоры по своей структуре сближается с естественными флорами Средиземноморской области и обладает выраженной динамикой видового состава от года к году за счет активного заноса диаспор адвентивных растений из более южных регионов или дичания культивируемых.
Строение ариллуса Euonumus grandiflorus.
К вопросу эволюции и функций присемянников
ТРУСОВ Н.А.
Главный ботанический сад им. Н.В. Цицина РАН, отдел дендрологии ул. Ботаническая, 4, г. Москва, 127276, Россия
e-mail: n-trusov@mail.ru
Присемянники у ранее изученных нами представителей видов рода Euonymus L. состояли из эпидермы и тонкостенной паренхимы или, вследствие
Систематика та флористика судинних рослин |
81 |
разрушения паренхимы в процессе формирования присемянника, только из эпидермы (Трусов, Созонова, 2008).
В 2009-2010 гг. было изучено строение присемянников E. grandiflorus Wall. Присемянник E. grandiflorus – оранжевый складчатый, прикрывающий семя
на 1/2, многослойный ариллус, состоящий из эпидермы и паренхимы. Эпидерма однослойная, из радиально удлиненных клеток, покрытых кутикулой. В её клетках мелкие и крупные жировые включения, хромопласты, округлые кристаллы. Паренхима многослойная, дифференцированная. Эпидерму подстилают тонкостенные клетки, с крупными и мелкими жировыми включениями, и хромопластами, разделенные межклетниками. Свободную часть фуникулуса окружают несколько слоев плотно расположенных крупных тонкостенных клеток с окрашенным содержимым нелипидной природы. На стороне присемянника, обращенной к микропиле, и локальными группами в присемяннике наблюдаются толстостенные мелкие клетки, удлиненные в различных направлениях.
Толстостенные клетки в присемянниках Angiospermae не описываются. Имеется лишь косвенное указание на присутствие механических тканей в присемяннике Myristica Gronov., который подобно эластичным ремням способствует вскрыванию плода, отталкивая стенки перикарпия от семени (Goebel, 1923). Толстостенные клетки обнаружены в супраинтегументальных семенных покровах
Gymnospermae: в ариллусе Phyllocladus aspleniifolius (Labill.) Hook.f. (Podocarpaceae s.l.) – сильно утолщенные клетки внутренней гиподермы, в эпиматиях некоторых Podocarpaceae s.l. – склеренхима, наличие которой рассматривается авторами как примитивный признак, (Меликян, Бобров, 1997).
Многослойный присемянник с недифференцированной паренхимой ранее нами рассматривался как анцестральный у Euonymus (Трусов, Созонова, 2008). Подобный присемянник характерен для ныне живущего вида E. japonicus Thunb., представителя наиболее близкой к исходным формам секции Ilicifolia Nakai. Вид E. grandiflorus также относится к древней секции Multiovulatus Loes. и имеет черты примитивности (Леонова, 1974). Таким образом, строение анцестрального присемянника Euonymus дискуссионно.
Дифференциация клеток паренхимы в присемяннике E. grandiflorus может обусловливать следующие его функции: привлечение агентов распространения семян, депонирование избытка ассимилятов, изоляция эргастических веществ, выводимых из реакций метаболизма, защита развивающегося семени и фуникулуса, ограничение транспорта веществ в присемянник, улучшение проведения воды в семя.
ЛИТЕРАТУРА
Леонова Т.Г. Бересклеты СССР и сопредельных стран. – Л.: Наука, 1974. – 132 с. Меликян А.П., Бобров А.В. О строении наружных покровов семян – эпиматия и
ариллуса – у представителей семейства Podocarpaceae // Бюл. Моск. о-ва испытателей природы. Отд. Биол. – 1997. – 102, Вып. 5. – С. 46-53.
Трусов Н.А., Созонова Л.И. Направления эволюции присемянников у представителей родов Euonymus L. и Celastrus L. (Celastraceae R. Br.) // Фундаментальные и прикладные проблемы ботаники в начале ХХI века: Матер. Всеросс. конф. (Петрозаводск, 22-27 сентября
2008 г.). Ч.1. – Петрозаводск, 2008. – С. 81-83.
Goebel K. Organographie der Pflanzen insbesondere der Archegoniaten und Samenpflanzen.
– Jena: Gustav Fischer. 1923. – Bd. 3. – S. 1209-1789.
82 |
Floristics and Systematics of Vascular Plants |
Морфология корневой системы расы Landsberg
Arabidopsis thaliana (L.) Heynh.
ХАБЛАК С.Г., АБДУЛЛАЕВА Я.А.
Луганский национальный аграрный университет, кафедра почвоведения и агрохимии г. Луганск, 91008, Украина
e-mail: serhab_211981@rambler.ru
На протяжении около ста лет особенности индивидуального развития Arabidopsis thaliana (L.) Heynh. исследовались морфологами, анатомами, эмбриологами, физиологами и генетиками. Однако онтогенез растений до конца не изучен. До сих пор мало исследованы особенности формирования и развития корневых систем большинства географических рас A. thaliana, в том числе и расы Landsberg. Поэтому целью нашей работы было изучение строения корневой системы арабидопсиса расы Landsberg.
В мировых центрах генетических ресурсов арабидопсиса имеется много рас, названных обычно по населенным пунктам, вблизи которых в естественных условиях были вначале собраны семена. Одна из таких рас – Landsberg из Германии, сокращенно обозначаемый La-O (Seed List, 1994). Раса Landsberg имеет все признаки вида (Соколов, 2004). По литературным данным для A. thaliana характерна стержневая корневая система (Кондратьева-Мельвиль, 1982).
У растений арабидопсиса расы La-O в зависимости от происхождения мы наблюдали три группы корней: главный, боковые и придаточные. Главный корень развивается из зародышевого корешка семени. Придаточные корни образуются в начале стебля, выше корневой шейки. Боковые корни возникают от главного и придаточных корней. Главный, боковые и придаточные корни у экотипа Landsberg в совокупности образуют корневую систему растения.
Главный корень у La-O отличается от боковых корней толщиной, длиной, центральным местоположением, вертикальным направлением роста. Он является главной осью, соединяющей боковые корни с надземной частью растения. В процессе роста главный корень разветвляется на боковые корни первого, второго порядков и так далее. Придаточные корни у La-O в процессе развития также могут ветвиться и состоят из главного и боковых корней различных порядков.
При прорастании семени первым трогается в рост зародышевый корешок, который развивается в главный корень. Впоследствии по мере роста он ветвится и формирует боковые корни. В результате образуется система главного корня. Одновременно за главным корнем над корневой шейкой развиваются придаточные корни. В ходе ветвления из корней, берущих начало от стебля, формируется система придаточных корней.
Таким образом, полученные данные свидетельствуют о том, что у расы Landsberg A. thaliana образуется корневая система смешанного типа, объединяющая в себе систему главного корня и систему придаточных корней.
ЛИТЕРАТУРА
Иллюстрированный каталог генетической коллекции арабидопсиса Луганского НАУ / [И.Д. Соколов, П.В. Шелихов, Л.И. Сигидиненко и др.] – Луганск: Изд-во ЛНАУ, 2004. – 36 с.
Систематика та флористика судинних рослин |
83 |
Кондратьева-Мельвиль Е.А., Водолазский Л.Е. Морфологическое и анатомическое строение Arabidopsis thaliana (Brassicaceae) в онтогенезе // Бот. журнал. – 1982. – 67, № 8. –
С. 1060–1069.
Seed List. The Nottingham Arabidopsis Stock Centre. – Nottingham: The University of Nottingham, 1994. – 147 р.
Паліноморфологічне вивчення рослин з різними типами екологічних стратегій
ЦИМБАЛЮК Т.І.
КиївськийнаціональнийуніверситетіменіТарасаШевченка, кафедрафізіологіїтаекологіїрослин пр. Академіка Глушкова, 2, м. Київ, 03022, Україна
e-mail: ffgvgy@bigmir.net
Наводяться результати паліноморфологічного дослідження рослин з різними типами екологічних стратегій. Для паліноморфологічних досліджень використано гербарний матеріал: Suaeda acuminata, S. altissima, S. salsa, Tamarix gracilis, T. ramosissima, Festuca pseudovina, F pratensis, Amaranthus caudatus, Rumex patientia,
R. tianshanicus, Brassica campestris. Зразки пилкових зерен (п. з.) відібрано в гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (KW) та Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України (KWHA). Пилкові зерна досліджували під світловим і сканувальним електронним мікроскопами, описували за термінологією (Punt et al., 1994; Токарев, 2002).
Отримані нами дані показали, що п. з. досліджених видів характеризуються різними типами апертур та скульптури. Як відомо, розташування апертур, їхня будова й кількість є найбільш суттєвими систематичними ознаками. Іншою дуже важливою ознакою є скульптура поверхні екзини. Морфологічні ознаки п. з. також виконують певні функції. Ми порівняли виділені нами ознаки п. з. досліджених видів з типами їхніх екологічних стратегій. З’ясувалося, що п. з. видів роду Festuca L., обраних в якості віолентів (конкуренти) характеризуються однопоровим типом апертур і шипикувато-горбкуватою скульптурою поверхні. Зазначимо, що апертури слугують місцем виходу пилкових трубок. Пилкові зерна видів роду Festuca не потребують значних ускладнень морфологічних ознак і мають лише одну апертуру – пору, однак вона закрита кришечкою, що може виконувати захисну функцію від несприятливих атмосферних умов, таких як висушування.
В якості патієнтів (стрес-толеранти) були обрані представники двох родів:
Rumex і Tamarix. R. tianshanicus та R. patientia характеризуються трита чотириборозно-оровими п. з., тобто мають складний тип апертур, що складається з ектоапертури (борозни) та ендоапертури (ори) та шипикувато-зморшкувато- перфорованою скульптурою. Слід зазначити, що в основному п. з. триборозно-орові, однак для них характерне збільшення кількості апертур до чотирьох. Таким чином, у п. з. цих видів краще забезпечується гармомегатна функція, і кожна з апертур може служити місцем виходу пилкової трубки, тимчасом складний тип апертур та скульптури забезпечує захист від несприятливого впливу зовнішнього середовища.
84 |
Floristics and Systematics of Vascular Plants |
Пилкові зерна T. ramosissima і T. gracilis мають триборозний тип апертур та різносітчасту скульптуру. Сітка рівномірно виражена по всій поверхні, однак комірки мають різні розміри і форму, що є пристосувальною ознакою проти стресових факторів.
Amaranthus caudatus, Brassica campestris і види роду Suaeda були обрані в якості експлерентів (рудерали). Дослідження показали, що п. з. A. caudatus та Suaeda мають багатопоровий тип апертур та дрібношипикувату скульптуру. Отже, у п. з. цих видів місцем виходу пилкової трубки може служити будь-яка апертура. Натомість п. з. B. campestris мають триборозний тип апертур. Однак, з іншого боку, для п. з. B. campestris характерна відкрита сітчаста скульптура, у комірках якої знаходиться багато фізіологічно активних речовин, що пристосована до швидкого контакту з приймочкою маточки, і робить розпізнавання більш незалежним від того, чи торкнеться саме апертура поверхні приймочки (Muller, 1979; Косенко, 2004). Таким чином, результати порівняльно-паліноморфологічного аналізу показали, що ознаки пилкових зерен видів корелюють із типами їхніх екологічних стратегій. Пилкові зерна характеризуються специфічними ознаками, які визначаються сукупністю чинників, що стосуються виживання при проростанні.
Автор висловлює щиру подяку науковому керівникові д.б.н., проф. І.В. Косаківській та к.б.н. З.М. Цимбалюк за перегляд тез та цінні зауваження.
ЛІТЕРАТУРА
Косенко Я.В. Закономерности развития спородермы у представителей семейства Asteraceae // Бюл. моск. об-ва испыт. природы. – 2004. – 109, вып. 1. – С. 31-37.
Токарев П.И. Морфология и ультраструктура пыльцевых зерен. – М.: Т-во научн. изд.
КМК, 2002. – 51 с.
Muller J. Form and function in angiosperm pollen // Ann. Missouri Bot. Gard. – 1979. – 66, N 4. – P. 593-632.
Punt W., Blackmore S., Nilsson S., Thomas A. Le Glossary of pollen and spore terminology.
– Utrecht: LPP Foundation, 1994. – 71 p.
Великолузькі водно-болотні угіддя архіпелагу Великі і Малі Кучугури
ШЕВЧЕНКО А.В.
НПП «Великий Луг», відділ науки вул. Зелена 3, м. Дніпрорудне, Василівський р-н, Запорізька обл., 71630, Україна e-mail: grandmeadow@ukrpost.ua
Під час експедиційного виїзду в червні 2010 року на острова Великі та Малі Кучугури (абсолютно-заповідна зона НПП «Великий Луг») нами було обстежено водно-болотні угіддя які охоплюють верхню ділянку Каховського водосховища та представляють собою значні за площею масиви мілководь та островів-останців піщаної другої тераси, що утворилися після затоплення пониззя р. Конка.
Група островів Великі та Малі Кучугури – це залишки великих піщаних арен, які знаходилися в широкій заплаві між Дніпром та Конкою. Згідно геоботанічного
Систематика та флористика судинних рослин |
85 |
районування ВБУ розташовані у Європейсько-Азіатській степовій області, Причорноморській степовій провінції, Павлоградському (Сарматському) геоботанічному окрузі, Василівському геоботанічному районі різнотравно-типчаково- ковилових степів. Природні ландшафти представлені піщаними острівними комплексами. Природна рослинність угідь представлена п’ятьма основними комплексами: водний (переважає за площею), водно-болотний, лучний, степовий, деревно-чагарниковий. Лучний і степовий комплекси представлені, переважно, їх псамофітними модифікаціями. Видовий склад водної та повітряно-водної рослинності ВБУ надзвичайно збіднений у порівнянні з таким водосховища загалом. Пониження між островами заростають угрупованнями повітряно-водних рослин з домінуванням Phragmites australis (Cav.) Steud., який утворює суцільну смугу. Звичні для таких заростей угруповання Typha angustifolia L., Glyceria maxima (Hartm.) Holmb.,
Schoenoplectus lacustris (L.) Pall. – надзвичайно рідкісні для даних ВБУ і трапляються лише з мористого краю масиву. Заплавні водойми (протоки, затоки, внутрішньо плавневі озера) заростають угрупованнями рослин з плаваючими листками – Nuphar lutea Sibth. & Sm. та Trapa natans L. Перший вид тяжіє до відкритих плес заток із зовнішнього краю масиву, інший до більш ізольованих водойм, де утворює потужні щільні зарості. В ізольованих водоймах плавнів розвиваються угруповання вільно плаваючих рослин: Lemna minor L., Salvinia natans L., Hydrocharis morsus-ranae L. та
Ceratophyllum sumbmersum L. Посилення ізоляції водойм, погіршення водообміну та пов’язані з цим процеси заболочення спричинили збіднення водної флори ВБУ. Із її складу випали звичні тут раніше піонерні алювіальнозалежні види: Butomus umbellatus
L., Sagittaria sagittifolia L., Alisma plantago-aquatica L. В перші роки існування архіпелагу в затоках спостерігалися угруповання Nymphoides peltata (S.G. Gmel.) O. Kuntze.; сучасні дослідження не виявили цей вид.
Основу рослинного покриву островів складають деревно-чагарникові угруповання з домінуваннями Salix alba L., Populus nigra L., Salix acutifilia Willd., Amorpha fruticosa L., Alnus glutinosa (L.) Gaertn. На підвищених ділянках островів, що не заливаються водою під час повеней збереглися популяції псамофітних видів
Dianthtus andrzejowskianus (Zapal.), Centaurea borysthenica Grun., Tragopogon ucrainicus Artemcz., Achillea ochroleuca Ehrh., Gypsophilla paniculata L. та ендемічних видів: Betula borysthenica Klok., Thymus borysthenicus Klok. et Shost., Centaurea konkae
Klok. Понижені перезволожені ділянки островів заростають лучно-болотною рослинністю. У тимчасових та постійних внутрішньо острівних водоймах розвивається комплекс комахоїдних видів: Aldrovanda vesiculosa L., Utricularia vulgaris
L. Види представлені поодинокими екземплярами і угруповань не утворюють, хоча для Utricularia vulgaris L. раніше відзначали утворення рясних заростей.
ВБУ багаті на рідкісні реліктові види флори: Betula borysthenica Klok., Trapa natans L., Salvinia natans L., Aldrovanda vesiculosa L.– види, що занесені до ЧКУ. До ЄЧС, крім Betula borysthenica Klok., відносяться поширені тут Tragopogon ucrainicus
Artemcz. (вид, який охороняється також Бернською конвенцією), Senecio borystenicus (DC.), Thymus borysthenicus Klok. et Shost. (занесено також до ЧС МСОП). На мілководних ділянках водойм добре представлені рідкісні для України реліктові водні угруповання (ЗКУ): Nymphaeeta albae; Salvinieta natantis; Nuphareta luteae; Trapeta natantis. (Коли пишуються угруповання за домінантною класифікацією, то автори синтаксонів не пишуться, тим більше Линей не описав жодного синтаксону)
86 |
Floristics and Systematics of Vascular Plants |
Таким чином, ВБУ є середовищем існування комплексу рідкісних видів рослин НПП «Великий Луг», а також видів, що перебувають під загрозою зникнення. У межах угіддя виявлено специфічну заплавну флору та рослинність.
ЛІТЕРАТУРА
Мальцев В.І., Зуб Л.М., Карпова Г.О., Костюшин В.А. Водно-болотні угіддя Дніпровського екологічного коридору. – К.: Недержавна наукова установа Інститут екології ІНЕКО, 2010. – 93 с.
Анатомическое и морфологическое строение плода некоторых представителей рода Alnus Mill.
ЯЦЕНКО О.В.
Главный ботанический сад им. Н.В. Цицина РАН ул. Ботаническая, дом 4, г. Москва, 127276, Российская Федерация e-mail: olga.yatsenko.msu@gmail.com
Род Alnus Mill. относится к подсемейству Betuloideae (Betulaceae). Семейство березовые (6 родов и около 150 видов) – типичная бореальная группа растений, представители которой обитают во всех внетропических областях мира, только отдельные виды рода Alnus заходят в Южную Америку (A. cuminate Kunth). В основном же представители рода Alnus произрастают в зоне умеренного климата Северного полушария, некоторые виды в Азии по горам доходят до Бенгалии и Северного Вьетнама.
Плоды березовых собраны в соплодия, развивающиеся из сложных дихазиальных соцветий. У Alnus плоды в шишечковидных соплодиях, чешуи которых образуются путем срастания брактей и брактеоль элементарного дихазия. Развиваются они из нижнего димерного паракарпного гинецея, двукрылые, односеменные (редко 2-4 семенные). К сожалению, анатомическое строение плодов представителей рода Alnus было изучено весьма фрагментарно (Корчагина, 1991), плод в литературе называется «орешком» или «ореховидным». В связи с этим нами было предпринято исследование плодов представителей рода Alnus с целью установления анатомической и морфологической структуры плодов, а так же морфогенетического типа плода.
Нами было изучено 7 видов рода Alnus из двух подродов (Alnus: A. fauriei
H.Lev. Vainot, A. hirsuta Turcz., A. mandschurica (Call.) Hand.-Mazz., A. nepalensis D. Don, A. pendula Matsum., A. rubra Desf. ex. Steud.; Alnobetula: A. viridis (Chaix) DC.).
Как и у других представителей березовых (Яценко и др., 2009; Яценко, 2011) стенка плода представителей рода Alnus дифференцирована на эпикарпий – производное экстракарпеллярных тканей – и собственно перикарпий – производное стенки карпеллы. Так у A. pendula (Alnus) стенка плода представлена двуслойным неодревесневающим эпиркарпием, сложенным эпидермой и гиподермой, двух-трех слойным склерифицированным мезокарпием, и эндокарпием из нескольких слоев паренхимных клеток. Сходное строение имеют остальные изученные нами
Систематика та флористика судинних рослин |
87 |
представители этого подрода, различия заключаются в числе слоев мезокарпия, наличии паренхимной зоны кнаружи от него и локализации флобафенов. У некоторых видов, например у A. fauriei, в паренхимной зоне, расположенной ковнутри от эпидермы встречаются проводящие пучки. У A. viridis из подрода Alnobetula отсутствует гиподерма, развивается трехслойный мезокарпий и многослойный неодревесневающий эндокарпий.
Согласно нашим данным, род Alnus характеризуется пиренарием Olea-типа,
который также отмечен в других родах Betulaceae (Betula, Carpinus, Ostrya, Ostryopis) (Яценко и др., 2009; Яценко, 2011).
ЛИТЕРАТУРА
Корчагина И.А. Семейство Betulaceae // А.Л. Тахтаджян (ред.). Сравнительная анатомия семян. Т. 3. – Л.: Наука, 1991. – С. 134-140.
Яценко О.В., Романов М.С., Бобров А.В.. К вопросу о строении плода Ostrya virginica
Willd. (Betulaceae s.l.) // Пробл. соврем. дендр.: Мат. межд. научн. конф., посвящ. 100-летию со дня рожд. член-корреспондента АН СССР П.И. Лапина. – 2009, – С. 674-677.
Яценко О.В. О структуре плода Ostryopsis davidiana Dec. (Betulaceae s.l.) // «Ломоносов – 2011»: Тезисы докладов XVIII международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. – М.: МАКС Пресс, 2011. – C. 65.
Poliploidy in Polish Angiosperms
PAULINA GACEK
Jagiellonian University, Institute of Botany, Department of Plant Cytology and Embryology Grodzka St, 52, Kraków, 31-044, Poland
e-mail: plubczynska@gmail.com
Polyploidy is a very common phenomenon in flowering plants and on the ground of latest cytological, fossil and genomic data it is estimated between 47 % and 100 % (Grant 1971; Masterson 1994; Cui et al. 2006) .
For the estimation of the poliploidy degree of Polish Angiosperms, we used information on somatic chromosome number collected in Chromosome Number Database of Polish Angiosperms (http://www.binoz.uj.edu.pl:8080/chromosomes/). This database comprises 3387 records of chromosome number of 1487 species, what means that we have the knowledge on chromosome number of ~40 % species growing in Poland. This estimation applies to all the 3,719 species mentioned in the checklist of Polish plants, including ephemerophytes and cultivated species.
Using three different methods, proposed by Goldblatt (1980), Grant (1971), and Wood (2009), we calculated the proportion of polyploids among native and permanently established species. Estimates ranged from 32,7 to 72 % depending on the group and the method used (52,6-72 % for native species, 32,7-50,5 % for antropophytes). Regardless of the estimation method, the frequency of polyploids was significantly lower in antropophytes than in native species.
Higher taxa differ significantly in terms of frequency of polyploid plants. Polyploids dominate among native species of Rosaceae, Rubiaceae, Lamiaceae, Poaceae, Alchemilla,
88 |
Floristics and Systematics of Vascular Plants |
Epilobium, Potentilla, Taraxacum families and among antropophytes belonging to
Polygonaceae, Rosaceae, Anagallis, Lepidium, and Xanthium families. Apiaceae, Fabaceae, Grossulariaceae, Hypochoeris, Lathyrus, Pedicularis, Trifolium (native species) and Onagraceae, Fabaceae, Lamium, Oenothera, Veronica, Vicia (antropophytes) families are characterized by the abundance of diploids.
REFERENCES
Cui L.Y. et al. Widespread genome duplications throughout the history of flowering plants // Genome Res. – 2006. – 16. – Р. 738-749.
Goldblatt P. Polyploidy in Angiosperms: Monocotylodones // In: W.H. Lewis. Polyploidy Biological Relevance. – Plenum Press: New York, 1980.
Grant V. Plant speciation. – Columbia University Press: New York and London, 1971. Masterson J. Stomatal size in fossil plants – evidence for polyploidy in majority of
angiosperms // Science. – 1994. – 264. – Р. 1759-1763.
Wood T.E., Takebayashi N., Barker M.S., I. Mayrose, Greenspoon P.B., Rieseberg L.H. The frequency of polyploid speciation in vascular plants // PNAS. – 2009. – 106 (33). – Р. 13875-13879.
Екологія рослин та фітоценологія / Экология растений и фитоценология / Plant Ecology and Phytosociology
