Filisofiya_Bichko_druk

«Суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма

Загальна соціологія, подібно до загальної біології, здійснює теоретичний синтез і встановлює найбільш загальні закони; це філософська сторона науки.

ДослідженняДюркгейма«Самогубство»навідмінувідіншихйого досліджень засновано на аналізі статистичного матеріалу, що характеризує динаміку самогубств у різних європейських країнах. Автор рішуче відкидає спроби пояснення дослідженого явища позасоціальними факторами: психологічними, психопатологічними, кліматичними, сезонними і т. п. Тільки соціологія здатна пояснити розходження в кількості самогубств, що спостерігаються в різних країнах і в різні періоди. Просліджуючи зв’язок самогубств із приналежністю до визначених соціальних груп, Дюркгейм установлює залежність числа самогубств від ступеня ціннісно-нормативної інтерпретації суспільства (групи). Він виділяє три основних типи самогубства, обумовлені різною силою впливу соціальних норм на індивіда: егоїстичне, альтруїстичне й анемічне. Егоїстичне самогубство має місце у випадку слабкості соціальних (групових) зв’язків індивіда у результаті чого він залишається наодинці із самим собою і втрачає сенс життя. Альтруїстичне самогубство, навпаки, відкидається повним поглинанням суспільством індивіда, що віддає заради нього своє життя, тобто її зміст, що бачить, поза її самої. Нарешті, анемічне самогубство обумовлено станом анемії у суспільстві, коли соціальні норми не просто слабко впливають на індивідів (як при егоїстичному самогубстві), а взагалі, практично відсутні, коли в суспільстві спостерігається нормативний вакуум, тобто анемія. Поняття анемії, сформульоване ще в першій книзі Дюркгейма, одержує в «Самогубстві» подальший розвиток і поглиблену розробку.

Значною за обсягом є праця «Елементарні форми релігійного життя. Тотемістична система в Австралії». Дослідження засноване на аналізі етнографічних описів життя австралійських аборигенів. Звертання до цих «елементарних» форм дозволяє, з погляду автора, досліджувати релігію в «чистому вигляді»« без наступних геологічних та інших нашарувань. Дюркгейм поставив собі за мету, спираючись на цей матеріал, проаналізувати соціальні корені і соціальні функції релігії. Але власне кажучи ця мета була набагато більш широкою. Поперше, унаслідок широкого трактування релігійних явищ ця робота перетворювалася в дослідження соціальних аспектів ідеології, риту-

351

Філософія

алу, сакралізації і деяких інших явищ, що виходять за рамки власне релігії в традиційному розумінні. По-друге, ця праця містила в собі спробу побудови соціології пізнання за допомогою виведення основних категорій мислення з первісних соціальних відносин. Не випадково спочатку Дюркгейм мав намір назвати його «Елементарні форми мислення і релігійного життя».

Дюркгейм відкидає визначення релігії через віру в бога (тому що існують релігії без бога), через віру в надприродне (останнє припускає протилежну віру – у природне, – виникаючи порівняно разом з позитивною наукою) і т. п. Він виходить з того, що важливою рисою релігійних вірувань завжди є розподіл світу на дві різко протилежні сфери: священне і мирське. Коло священних об’єктів не може бути визначене заздалегідь; будь-яка річ може стати священною, як незвичайна, так і сама пересічна. Дюркгейм визначає релігію, в цій праці, як – «зв’язну систему вірування, що відноситься до священних, тобто до відділених, заборонених речей; вірувань і обрядів, що поєднують в одному моральну громаду, називану церквою, усіх, хто є їхніми прихильниками».

Проте з точки зору філософії як науки, концепція Дюркгейма має чітко окреслений напрям, який був типовим світовідчуттям у мислителів сучасної французької епохи. Перша тенденція, добре відчутна у Дюркгейма – це тенденція антиредукціоналізму, тобто неможливості зведення, «спрощення» редукції: складних соціальних явищ (це в першу чергу), форм дійсності та мислення до найпростіших. Проте аналогії в житті людського суспільства та природне Е. Дюркгейм все ж проводив.

Слід відзначити , що суспільство, за Дюркгеймом – це особливого роду реальність, ця реальність не може бути зведена до існуючих інших реальностей (такими є фізичні, хімічні, біологічні утворення). Е. Дюркгейм особливого значення надавав реальності окремого роду, такого, як «психічне» або «психологічне». Реальність психологічного має дещо іншу природу, ніж, наприклад, реальність духовного, ідеального. Принципово вона відрізняється і від суто матеріального. Зосередивши особливу увагу на феномені психічного та психологічного, як вельми важливих чинників, що стимулюють соціальне життя, Дюркгейм намагався певним чином примирити ідейну боротьбу, що в той час різко загострилася між матеріалістами, ідеалістами та

352

«Суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма

дуалістами. Час творчості Е. Дюркгейма припав на непримиренну боротьбу, що точилася між представниками вказаних філософських напрямів. На той час особливо сильними були ідейні позиції так званих механістичних матеріалістів. Згідно їх вченню, вищі форми реальності, наприклад, мислення, метафізично зводилися до найбільш простих форм реальності, наприклад, до фізичного, біологічного та ін. Безперечно, всі ці форми реальності між собою пов’язані, немає різких, незаперечних граней у природі – і так само в людському суспільстві. Але механічно редукувати вищі форми до нижчих ,на думку Е. Дюркгейма, неприпустимо. Можна проводити певні аналогії між реальностями різних порядків, але механістичне зведення їх одне до одного неприпустиме.

До вищезгаданого хочеться додати, що у наш навіть час представниками так званих «точних» дисциплін, наприклад, фізіології, біології та кібернетики робляться окремі спроби уподібнювати, окремі процеси, скажімо у людському мозку до їх фізіологічних першооснов, що складаються із різноманітних хімічних реакцій та процесів, або навіть зводити до фізіології або механіки. «Вищі» форми реальності, безперечно, певним і специфічним чином розкладаються на простіші, складаються із простіших елементів. Але тільки складаються, не зводяться, і це дуже суттєво. Неприпустимі спроби, наприклад, деяких сучасних соціоніків, зводити одні соціальні типи особистостей до «мозку» суспільства, а інших – до шлунку. Такі аналогії були виправдані в епоху Платона та Арістотеля, але аж ніяк у даний час. А подібних спроб тепер досить багато.

Отже,Дюркгеймнамагавсязайнятиупитанняхредукціонізму«середню», примиренську позицію. Його можна вважати натуралістом.

Натуралізм у той час означав прогресивне явище. Основним його методологічнимпосиланнямбулоте,щоіприрода,ілюдина,ісуспільство є предметом прискіпливого вивчення з боку «точних», «конкретних « дисциплін. Увесь комплекс методів та принципів об’єктивного, наукового дослідження мусить бути спрямований на вивчення феноменів як матеріально-фізичного, так, і соціально-психічного. Так поставив проблему Е. Дюркгейм.

Методологічно плідним і дотепер є твердження французького соціолога, що феномени соціо-психічного є об’єктом вивчення з боку «точних» дисциплін. У наш час разом із «ринковим», революційним

353

Філософія

зрушенням у галузі кібернетики, фізіології, генетики, психології, філософії та ряду інших дисциплін методологічно важливим є посилання Е. Дюркгейма про те, що і явища об’єктивного світу, і явища світу суб’єктивного є частини одного і того ж універсуму, і тому для явищ усякого порядку застосовані загальні методи дослідження. Так, наприклад, феномени психічного, психологічного, інтелігібельного можуть бути досліджувані тими ж самими методами, що і феномени об’єктивного світу.

У царині методології пізнання Е. Дюркгейм був близький до філософського раціоналізму, тому що вважав, що людському пізнанню, що здійснюється у раціональних формах, під силу аналіз явищ будьякого роду, чи то будуть феномени матеріального світу, чи феномени соціо-психічного порядку. У цьому плані французький вчений здійснював принципову боротьбу із представниками ідеалістичних та містичних течій, що були особливо популярними у Франції наприкінці ХІХ ст. Заслуговує уваги і той факт, що Дюркгейм робив акцент як на синтезі феноменів соціального та психологічного, так і на їх принциповій роздільності, незмішуваності, нетотожності. Саме він у своїх творах обґрунтував «правомірність» існування соціо-психічного та необхідність їх вивчення силами конкретних дисциплін.

Розробка теоретичних та практичних засад соціології. Велику увагу Е. Дюркгейм приділяв закономірностям функціонування соціології як теоретичної та практичної дисципліни.

Що є соціологією за Е. Дюркгейм? На думку великого мислителя соціологія мусить конституюватися перш за все як наука. Вона має чітке коло функцій. Які ж. функції мусить виконувати соціологія як наука?

Буття та інші характеристики індивіда породжені незалежним від нього суспільством, суспільними стосунками. Ця незалежність і означає багатогранну об’єктивність суспільного буття. Народившись, індивід застає вже. готову, незалежну від його свідомості систему соціального буття, яка детермінує його поведінку.

Е. Дюркгейм виділив систему факторів, які чинять вплив на буття індивіда. Це – соціальна норма, перш за все, релігійні вірування та обряди, грошова система, засоби кредиту та інше. Особливу роль Дюркгейм виділив для системи всезагально прийнятих знаків, що виражають думки.

354

«Суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма

Отже, соціальний факт – це такий атомарний факт, буття якого не залежить від індивіда і наділене примусовою силою. Субстратом таких фактів є суспільство або окрема соціальна група. Е. Дюркгейм виділив такі групи як політичні, релігійні, професійні та ін.

При цьому французький .філософ робив акцент на неповторності, неідентичності фактору соціальної реальності фактам індивідуального буття.

Так, наприклад, колективне буття як буття суспільства – це не сума індивідуальних існувань. Колективна свідомість – це не сума індивідуальних буттів. У цьому плані Е. Дюркгейм стає на точку зору досить оригінальну. І колективне буття, і колективна свідомість – це фактори, що мають детермінуючу, регулятивну природу і особливий примус по відношенню до індивіда.

При цьому Е. Дюркгейм відмежовувався від такої точки зору, що феномени колективного буття та свідомості відрізняються за своєю генетичною природою від індивідуальних буттів та свідомостей. Дюркгейм наполягав на тому, що в живому суспільстві не існує нічого більше, ніж буття та свідомості реальних індивідів. Отже коротше кажучи, нічого, окрім живих людей в суспільстві не існує. Просто феномени колективного соціального буття та свідомості якісно відрізняються від феноменів індивідуального буття та свідомості і володіють більшою регулятивною та примусовою силою. При цьому французький філософ все таки впадав у протиріччя із самим собою і дещо гіпостазував феномени колективного – в феноменам індивідуального.

Слід сказати, що в історії філософії можна прослідкувати дві різного роду тенденції. Перша, – це проголошення примату соціального над індивідуальним. Ця тенденція бере свій початок від Платона. І друга тенденція, що проголошує примат індивідуального над соціальним, – це тенденція арістотелізму. Дюркгейм був прихильником розуміння соціальної колективності з позиції платонізму.

При цьому французький філософ правильно зазначав, що одне і теж почуття, наприклад, взяте на рівні індивідуального, володіє меншою «соціальністю» та регулятивністю, ніж взяте на рівні колективного. Скажімо, почуття патріотизму як колективного патріотизму, що пробуджується у народі під час війни чи інтервенції має більшу силу «дії» ніж індивідуальні почуття, і виконує іншого роду регуля-

355

Філософія

тивну функцію. У цьому плані, на наш погляд, Е. Дюркгейм був по своєму правий.

Однією із найважливіших проблем свого методу в соціології Дюркгеймвважавнауковевитлумаченнясоціальнихфактів.Методом соціального пояснення Дюркгейма є дослідження атомарних фактів окремо один від одного. Помилкою його було те, що він вважав соціологічні та природні факти роздільними, належними до різнопорядкових величин. Соціологічний факт, за Дюркгеймом, має іншу природу, ніж факт природний та інші, а соціальна дійсність розуміється як самозамкнена та самодостатня. Із біологічними фактами, наприклад, соціологічні – не «змішуються». Існують внутрішні самодостатні закони розвитку соціальної дійсності, яка має свою неповторну специфіку і соціологічне пояснення має базуватися саме на такому дослідженні Тут, звичайно, Дюркгейм вдався до метафізики.

Окремо він розглядав психологічні фактори та фактори соціологічні і ніколи їх не змішував. Різнопорядковими він вважав також і суспільну психологію і психологію окремої особистості.

Е. Дюркгейм вважав, що соціологічна наука мусить виконувати такі функції. По-перше, здійснювати об’єктивне дослідження явищ та законів суспільного життя. По-друге, переглянути принципи філософії для того, щоб остання була функціональною щодо цілої сукупності соціологічних даних, які безперервно поновлюються. Нарешті, по-третє, озброїти всі суспільні науки універсальним методом, і, таким чином, створити основи для керування суспільним життям.

Отже, однією із головних задач творчості Дюркгейма було створення нової науки-соціології, що спиралася б на дійсно наукові факти. Остання, у свою чергу, повинна була б обновити саму філософію і, отже, чинити на неї зворотній вплив.

Новасоціологіяякбажананаука,заДюркгеймом,слугувалабсуто утилітарним, практичним цілям – реформам цілого суспільства.

Проблема створення нової соціології червоною ниткою проходить у ряді основоположних робіт Е. Дюркгейма; серед них слід назвати, наприклад, «Правила соціологічного методу» (або «Метод соціології»).

Для перетворення соціології на самостійну науку необхідні певні умови. А саме – потрібен особливий предмет, який би висвітлював специфіку даної науки і відповідного методу.

356

«Суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма

Позитивним набутком філософії Дюркгейма є те, що він вперше в систематичній формі виклав методологічні засади аналізу суспільства на прикладі практичного аналізу таких явищ, як злочин, самогубство, поділ праці, релігія та інші. Французький філософ висунув два принципи аналізу суспільства – каузальний та функціональний. Суть функціонального підходу полягає в аналізі суспільства як єдиного цілого на матеріалі аналізу його складових структур – соціальних норм, взірців поведінки, стереотипів діяння, вірувань, традицій, звичаїв тощо. Каузальний підхід принципово відрізняється від функціонального, тому що тут дослідник намагається розглядати не функціональний стан, а досліджувати причини того чи іншого явища, зрозуміти його як фактор у причинному ланцюгу.

Велике значення мали філософські дослідження Дюркгейма в царині порівняльної соціології. Цікавою та плідною є думка про дослідження соціальних явищ по причинно-наслідковим видам; в загальному, саме Дюркгейм дав основоположні засади порівняльної соціології. Також цікавим є факт дослідження нормального та патологічного здоров’я та нездоров’я в галузі суспільного порядку. Розпочавшись як розгалуження порівнянної соціології такі дослідження мають неабияке значення і тепер.

Нормальними, за Дюркгеймом, є всі функції соціального організму, що витікають із умов його існування. Це посилання є методологічною засадою для дослідження цілої серії соціальних відхилень, патологій та аномалій, зокрема злочинності. Умови формування та функціонування будь-якого живого організму мають своєю природою засади іманентного існування даного організму. У такому разі нормальними мусять вважатися і соціальні аномалії, патології, захворювання і сама злочинність, оскільки вона закорінена у природі даного соціального організму. Але тут Дюркгейм припускається помилки. Він спрощено вважає, що нормою існування для соціально

– негативних явищ, зокрема злочинності є необхідне покарання її з боку закону. При цьому Дюркгейм – звичайно в силу нерозвиненості соціальної науки як такої вважає, що можна опускати цілий комплекс суб’єктивних причин та чинників злочинності. Злочинність як соціальне явище автоматично і в достатній мірі не нейтралізується. Для цього необхідний цілий комплекс мір та соціальних заходів. Надзвичайно великою є роль особистісного фактору як у плані заходів

357

Філософія

вопрання, так і в плані виявлення причин злочинності. Але на рівні розвитку соціології, як це було за часів Дюркгейма, «повнометражне», всеохоплююче дослідження було принципово неможливим.

Особливо увагу заслуговує дослідження соціальної солідарності як наслідку загальної віри у священність соціальних норм. Слідування загальноприйнятій соціальній нормі має на меті вищий рівень соціальної мобільності і в плані особистісному має на меті усталення соціальних норм та перевиховання злочинців та інших порушників соціальної норми.

Неменшої уваги мусять заслуговувати дослідження Дюркгейма у плані розвитку соціальної солідарності та дискретності функцій розподілу праці.

Як висновок, можна додати підсумовуючі елементи соціальнофілософської роботи Дюркгейма.

Дюркгейм – один із загальновизнаних творців соціології як науки, як професії і предмета викладання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Усі більш-менш значні соціологічні теорії ХХ в. так чи інакше співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймівських ідей.

Дюркгейм дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих онтологічних обґрунтувань необхідності і можливості соціології як науки. Він доводив, що суспільство – це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє настільки ж високою міцністю і стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідність обережного і поважного відношення до суспільства в соціальній практиці, важливість опори на реальні спонтанні тенденції при впливі на соціальні процеси.

Слідом за Контом Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Не випадкове вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Доводячи «нормальний» характер солідарності в суспільстві і «анормальний» характер її відсутності, Дюркгейм значною мірою

358

«Суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма

видавав бажане за дійсне. За це він піддавався цілком обґрунтованій критиці. Він надмірно оптимістично оцінив реальність і перспективи «органічної» солідарності і недооцінив імовірність виникнення нових форм (чи відродження) «механічної» солідарності в тоталітарних суспільствах.

Важливе значення в соціології Дюркгейма мало трактування суспільства як переважно моральної реальності. Як і для Конта, соціальне питання для нього було не стільки економіко-політичним, скільки морально-релігійним. Мораль Дюркгейм розумів як практичну, діючу, реальну силу; усе, що не має серйозної моральної підстави, з його погляду, носить неміцний і тимчасовий характер. Тому він вважав, що політичні революції – це криваві театральні дійства, що мало що змінюють у соціальних системах. Для того щоб політичні перетворення дійсно викликали соціальні зміни, вини повинні виразити і торкнутися глибинних моральних цінностей суспільства.

Дюркгейм вніс найважливіший вклад у розуміння суспільства як ціннісно-нормативної системи. Він підкреслював, що соціальне поводження завжди регулюється певним набором правил, що є одночасно обов’язковими і привабливими, належними і бажаними. Правда, Дюркгейм недооцінював той факт, що різні соціальні групи найчастіше по-різному інтерпретують ті самі норми і цінності. Але він прекрасно виразив значення криз, порушень і порожнеч у цінніснонормативної системі суспільства, ввівши в соціологію дуже важливе поняття «анемії».

У епістемологічному аспекті внесок Дюркгейма був не менш значний, ніж в онтологічному. Він переконливо застосував до сфери соціологічного знання принципи наукового раціоналізму. Його дослідження являють собою зразок сполучення теоретичного й емпіричного підходів до вивчення соціальних явищ. Дюркгейм з’явився родоначальником структурно-функціонального аналізу в соціології: він досліджував соціальні факти під кутом зору їхніх функцій у конкретних соціальних системах. Разом з тим він не відмовився цілком від порівняльно-історичної й еволюціоністської методології порівнюючи між собою різні типи суспільств і розглядаючи складні суспільства як комбінації тих самих простих елементарних одиниць.

Проголосивши основним принципом своєї методології необхідність вивчати соціальні факти як речі, він відстоював погляд на со-

359

Філософія

ціологію як на строгу об’єктивну науку, вільну від будь-якого роду ідеологічних забобонів і умоглядних спекуляцій. Безумовно, у його вірі в науку було чимало наївного й утопічного. Але, проте, ця віра, що спиралася на глибоку логічну аргументацію і власні наукові дослідження Дюркгейма, зіграла величезну роль у становленні соціології, визнанні її наукового статусу й авторитету.

Дюркгейм вніс найважливіший вклад у становлення і твердження професійної соціологічної етики. У своїх працях він доводив особливе значення професійної етики в сучасному суспільстві. Своєю власною діяльністю він демонстрував високий зразок цієї етики в сфері соціальної науки. Дюркгейм виходив з необхідності практичної орієнтації соціологічного знання. Але для того щоб ця орієнтація могла здійснитися, для того щоб соціологія приносила користь суспільству, необхідно в процесі пізнання відокремлювати професійну етику соціолога від цивільної етики, пізнавальні цінності – від будьяких інших.

Будучи супротивником розчинення пізнавальних цінностей в інших, Дюркгейм одночасно був супротивником розчинення соціологічного підходу в підходах, властивих іншим наукам. Це ревниве прагнення обґрунтувати і відстояти самостійність соціології сполучалося в нього з рішучим неприйняттям дилетантизму в цій науці, що компрометували її в очах вчених і широкої публіки: адже час, як, утім, і тепер, під рубрикою чи заголовком «соціологія» нерідко фігурувало усе, що завгодно. Соціологічна етика Дюркгейма – це етика чесного, неупередженого і компетентного дослідження.

У інституціонально-організаційному аспекті внесок Дюркгейма в соціологію був також надзвичайно великим. Саме завдяки йому соціологія у Франції стала університетською дисципліною. Він одним з перших у світі, якщо не першим, став читати лекційні курси по соціології. В університетах Бордо і Парижа він створив перші в країні соціологічні кафедри.

Дюркгейм був засновником і редактором одного з перших у світі соціологічних журналів – «Соціологічний щорічник» (12 томів, 1898–1913). Йому вдалося залучити до співробітництва в журналі видних представників соціальних наук. Співробітники журналу, об’єднані прихильністю до дюркгеймівських ідей, склали колектив дослідників, що одержав назву Французька соціологічна школа, чи школа Дюркгейма.

360