Украина в дипломат отношениях Книга

122 Енциклопедичний словник-довідник

Петербурга зазначалося, що селяни, одержавши звістки про скасування кріпацтва в Галичині, бажають здобути й собі «подібну свободу». Для утримання «порядку» в Україні царський уряд посилив гарнізони російської армії. Звертаючись 30 березня 1848 до генерал-фельдмаршала І. Паскевича, Микола І зажадав рішуче діяти проти селянських заворушень, які почалися на Волині, Поділлі й Київщині. На Півдні у червні 1848 армію було використано для масштабної поліцейської акції: з метою перешкодити «небезпечним» впливам із зарубіжного Придунав’я сформований у Бессарабії експедиційний корпус перейшов р. Прут й окупував князівства Волощину і Молдову, де 4 червня було оголошено конституцію.

Революції 1848–1849 зазнали поразки. Більшість політичних і соціальних свобод, здобутих народами Європи, буловідібрано під час реставрації повалених ними правлячих режимів. Але і феодально-монархічний лад позбувся колишнього всевладдя, втративши одну із своїх головних підвалин — кріпосний стан величезних мас селянства, скасований безповоротно революційною боротьбою.

Літ.: Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині [1849] // Зібр. тв. У 50 т. — К., 1986, т. 47; Kaindl R. F. Die Bukowina in der Jahren 1848 und 1849. — Wien, 1900; Блан Л. История революции 1848 г.Пер. с фр. — СПб, 1907; Франко І. Причинки до історії 1848 р. [1908] // Зібр. тв. у 50 т., т. 47; Брик І. Славянський з’їзд у Празі 1848 р. // ЗНТШ, 1920, т. 129; Нифонтов А. С. Россия в 1848 году. — М., 1949; Мельникова И. Н. Закарпатская Украина в революции 1848 года // Уч. зап. Института славяноведения АН СССР. — М. — Л., 1949, т. 1; Кан С. Б. Столетний юбилей революции 1848 г.в немецкой исторической литературе // Вопросы истории, 1950, № 11; Барабой А.З. Правобережная Украина в 1848 г. // Ист. записки. — 1950, № 34; Wiosna ludów w Europie. — Warszawa, 1951, сz. 1–2; Революции 1848-1849. — М., 1952, т. 1–2; Канделоро Дж. История современной Италии. Национальная революция. Пер. с ит. — М., 1962; Авербух Р.А. Революция и национальноосвободительная война в Венгрии 1848–1849 гг. — М., 1965; Косачевская Е. М. Восточная Галиция накануне и в период революции 1848 г.— Львов, 1965; Bohachevska-Chomiak M. The spring of a Nation in Eastern Galicia in 1848. — New-York–Paris–Toronto, 1967; Сергієнко Г. Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. — К., 1971; Стеблій Ф. І. Революції 1848–1849 років у Європі і Україна. — К., 1973; Освободительные движения народов Австрийской империи. — М., 1981; Блайбер Г., Шмидт В. Европейские революции 1848–1849 гг. в историческом сравнении // Новая и новейшая история, 1988, № 5; Стеблій Ф. Український національний рух в Карпатському регіоні як компонент європейської «Весни народів» 1848–1849 рр. // Проблеми регіональної політики. — Львів, 1995; Ілько В. І., Олашин М. В. Деякі аспекти участі царськоїРосії в придушенні революції

124 Енциклопедичний словник-довідник

ЄВРОРЕГІОНИ — одна з вищих організаційних, юридично закріплених форм транскордонногоспівробітництва суміжних самоврядних територіальних спільнот та місцевих органів державної влади прикордонних регіонів європейських держав, що являють собою міжнародні об’єднання у складі декількох адміністративно-територіальних одиниць держав-сусідів. Метою створення Є. є активізація транскордонного діалогу держав-сусідів, зокрема розгортання діяльності, яка допомагала б зближенню локальних спільнот та органів влади прикордонних регіонів, поглибленню економічної й гуманітарної співпраці, розвитку комунікацій та інших інфраструктур, культурно-освітньої праці, туризму, захисту довкілля тощо. Є. відіграють роль своєрідних мостів європейської інтеграції і своєю діяльністю сприяють її політичному прискоренню.

У Європі розвиток прикордонної співпраці розпочався наприкінці 50-х років ХХ ст., і її піонерами виступили регіони ФРН та скандинавських країн. Зокрема, у 1958 на німецько–нідерландському кордоні було створено єврорегіональну структуру під назвою «Еурегіо», а від моменту створення у 1963 першого в історії Є. — «Регіо Басілієнсіс», який символізував кінець багатовікових суперечок між Францією та Німеччиною навколо «спірних територій», транскордонне співробітництво перетворилося на один з найпотужніших чинників процесу європейської інтеграції та інструментів розвитку прикордонних територій Європи. Нині у Європі функціонує понад 70 єврорегіонів за участю 30 держав. Основні правові й організаційні засади розвитку Є. визначені в Європейській рамковійконвенції про транскордонне співробітництво, підписаній країнами-членами Ради Європи в Мадриді 21 травня 1980 (т. зв. Мадридська конвенція), де зазначається, що «транскордонне співробітництво означає будь-якіспільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та на укладення з цією метою будь-якихнеобхідних угод або досягнення домовленостей». Додатковийпротоколдо Мадридської конвенції від 9 листопада 1995 (т. зв. Перший протокол) визначив правові засади транскордонної співпраці, а Другий протокол до конвенції від 5 травня 1998 поширив принципи транскордонного співробітництва і на міжрегіональну співпрацю, тобто на взаємини регіонів держав-учасниць конвенції, які навіть не межують безпосередньо один з одним. Таким чином, Європейська рамкова конвенція разом із двома додатковими протоколами становить загальні правові й організаційні засади транскордонного співробітництва регіонів і держав Європи, в т. ч. України, яка приєдналася до Мадридської конвенції у 1993. Транскордонне співробітництво регулюється також Європейською хартією місцевого самоврядування 1985, до якої Україна приєдналася у 1997. Важливе значення для розширення прав

яких входять прикордонні регіони України та сусідніх з нею країн з населенням близько 30 млн. осіб. Перший з них був створений 14 лютого 1993, коли в м. Дебрецен (Угорщина) були схвалені угода та статут транскордонної асоціації прикордонних регіонів та громад «Карпатський єврорегіон». Його територія складається з 4 областей України (Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької), з 5 областей Угорщини, а також міст з обласним статусом Дебрецен, Егер, Мішкольц і Ніредьгаза, з 20 повітів Підкарпатського воєводства Польщі і 4 міст на правах повітів (Кросно, Перемишль, Жешув, Тарнобжег), Кошицького та Прешовського країв Словаччини і 7 округів Румунії, яка приєдналася до асоціації у 1997. Організаційна структура асоціації «Карпатський єврорегіон» включає: Раду єврорегіону, Президію Ради, Голову Ради, Міжнародний секретаріат, Національні делегації, Постійні національні представникидержав-членів, галузеві робочі комісії. Згідно зі статутом, цілями асоціації є організація та координація спільної діяльності, сприяння економічному, науковому, екологічному,культурному та освітньому співробітництву,а також підтримка окремих проектів щодо розвитку інфраструктури прикордонних районів, відродження сільських територій та національно-культурного життя національних меншин, сприяння розвитку контактів і співробітництву з міжнародними організаціями. Головна місія Є. полягає в покращенні рівня життя населення, збереженні миру, сприянні добросусідським відносинам між сусідніми державами, забезпеченні прозорості кордонів. Асоціація має власний бюджет, який включає кошти регіональних та місцевих органів влади, а також закордонних спонсорів. Зокрема, з метою ефективного використання цих коштів та співпраці з міжнародними фондами створений Фонд розвитку Карпатськогоєврорегіону.В рамках Є. укладено понад 50 угод про співпрацю в економічній, культурній, науковій, освітніх сферах, реалізуються спільні проекти щодо розвитку інфраструктури регіонів, їх комуналь-

до місцевої компетенції, із захисту навколишнього середовища, із фінансового аудиту, з ліквідації наслідків стихійних лих і боротьби з організованою злочинністю. Фінансування діяльності Є. забезпечується рівною участю сторін з місцевих бюджетів, а також з інших власних або залучених джерел. Одним із найперспективніших напрямків транскордонного співробітництва в рамках Є. «Нижній Дунай» є розвиток економічних зв’язків і торгівлі, чому, зокрема, сприяють міжнародні виставки товарів і послуг, на яких укладаються контракти між представниками ділових кіл. Серед проектів прикордонної співпраці — спорудженняпаромних переправ через Дунай для вантажних автомобілів за маршрутом «Рені — Тульча»,а також між населеними пунктами Орлівка (Одеська обл.) та Ісака (повіт Тульча), розробка концепції створення єдиної міжнародної вільної економічної зони Рені–Галац–Джурджулешти, формування транскордонного біосферного заповідника в дельті Дунаю та відновлення екологічної рівноваги придунайських озер. Значна увага у функціонуванні Є. «Нижній Дунай» приділяється налагодженню культурного обміну, розвитку міжетнічних контактів. У 1999 в Кагулі (Республіка Молдова) відкрито філію університету «Нижній Дунай» румунського міста Галац, де навчаються студенти з Румунії, півдня Молдови та Одеської області. У цьому напрямку планується посилити роботу зі зміцнення зв’язків з етнічними українцями, які мешкають у прикордонних повітах Румунії, що реалізується на практиці наданням Україною допомоги в створенні центрів української культури в повіті Тульча. Успішний розвиток транскордонного співробітництва в рамках Є. «Нижній Дунай» у 2002 відзначено нагородою Асоціації європейських прикордонних регіонів, що стало, зокрема, визнанням «налагодження інтенсивного соціально-культурного співробітництва,незважаючи на надзвичайно складну ситуацію у прикордонних районах України, Молдови та Румунії».

Цими ж трьома суміжними державами 22 вересня 2000 було утворено ще один Є. — «Верхній Прут», до складу якого увійшли Чернівецька область України, Ботошанський та Сучавський повіти Румунії та шість прикордонних районів Республіки Молдова. Згідно з підписаною ними угодою метою об’єднання є розширення існуючих міжрегіональних зв’язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-

128 Енциклопедичний словник-довідник

територіальних одиниць держав-засновників, окремих міст, інших насе- лених пунктів, органів місцевого самоврядування, державного управління, окремих установ, підприємств, неурядових і громадських організацій, національних меншин та окремих громадян у сферах економіки, освіти, науки, культури і спорту, а також розбудова нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний сталий розвиток регіону в рамках інтеграції до сучасного загальноєвропейського процесу. Основними завданнями транскордонного співробітництва визначено: розвиток і вдосконалення торговельних і економічних відносин; розробка нових проектів співробітництва; розвиток і спільне впровадження передових технологій; практична реалізація сучасних механізмів і заходів загальноєвропейської безпеки; пошук нових моделей розвитку національних інфраструктур, які ввібрали б енергетичні системи, транспортні й комунікаційні мережі; розробка спільної політики в галузі техногенно-екологічної безпеки; запобігання забрудненню басейнів Дунаю, Дністра та Чорного моря; попередження та ліквідація наслідків промислових аварій та стихійних лих; збільшення екологічно чистих виробництв; активізація та гармонізація діяльності у сферах науки, культури, освіти, спорту, розвитку національних меншин, молодіжної політики; модернізація системи охорони здоров’я населення; розвиток рекреаційної діяльності та туризму. Структура Є. «Верхній Прут» побудована наступним чином: Рада керівників адміністративно-територ іальних одиниць-членів Є. (Рада єврорегіону), виконавчий голова Ради єврорегіону, секретаріат Ради єврорегіону, чотири робочі комісії та експертні групи. Зокрема, забезпечення діяльності робочих комісій єврорегіону з українського боку покладено на державний науково-технічний центр «Екоресурс», державний центр стандартизації, метрології та сертифікації в Чернівецькій області, Інститут медико-екологічних проблем Міністерства охорони здоров’я України та Буковинський політологічний центр при Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича.Загальну науково-методичну координацію цієї діяльності покладено на ДНТЦ «Екоресурс».

Особливістю Є. «Верхній Прут», проект якого органічно вписується в систему сучасних європейських пріоритетів регіонального співробітництва, розбудови системи європейської безпеки та вдосконалення транскордонних фінансово-економічних, комунікаційних і природоохороннихвідносин, є те, що у його складі сформовано нову структуру — екологічний Є. Рішення щодо створення спільного екоєврорегіону як моделі співробітництва було ухвалено на українсько–румунсько–молдовському саміті, що проходив в Ізмаїлі 3–4 липня 1997.

Успішна діяльність Є. на західних і південно-західних кордонах України спонукала до створення єврорегіонів і на східних та північно-східних кордонах України. Зокрема, 29 квітня 2003 була підписана угода про створення

ЄГИПЕТ (Арабська республіка Єгипет,Jumhuriyah Misr-al-Arabiya) —

держава, розташована на північному сході Африки і Синайському півострові Азії. Територія — 1001, 4 тис. км2. Населення — 79 млн. (2008). Столиця — м. Каїр. Офіційна мова — арабська. Більшість населення сповідує іслам (суніти). Глава держави і уряду — президент. Законодавча влада належить Народним зборам.

У 4 тис. до н.е. на території Є. виникли два царства — Нижній Є. на Півночі (у дельті Нілу) та Верхній Є. на Півдні (у долині Нілу). 3000 до н.е. цар Юга Менес (Мена) об’єднав їх з центром у Мемфісі, заснувавши першу династію єгипетських фараонів. В історії країни період 3000–2800 до н.е. називають «раннім царством». Наступний період — «давнього царства» датується 2800–2250 до н.е. У ці часи формується законодавство, зароджується писемність, будуються піраміди (Снофру, Хеопса, Хефрена, Мікеріна) та ін. У 23–22 ст. до н.е. Є. розпадається на дрібні держави та номи, проте вже близько2050 до н.е. Ментухотеп І об’єднує єгипетські землі з центром у Фівах. Протягом 2050–1700 до н.е. триває період «середнього

130 Енциклопедичний словник-довідник

царства», характерний масштабною розбудовою іригаційних систем в країні. 1700 до н.е. більшу частину Є. захоплюють племена гіксосів, царі яких стають фараонами ХV–ХVІІ династій. 1580–1070 до н.е. — період «нового царства», ознаменований розквітом культури й мистецтва, а також воєнної могутності. Від 1070 до н.е. Є. правлять лівійські, ефіопські, саїтські та персидські династії. Після завоювання країни (332–331 до н.е.) Александром Македонським починається «греко-римський» період її розвитку. Засноване ним місто Александрія стає культурним центром усього античного світу, а владу в країні перебирає династія Птолемеїв. 31 до н.е. Є. стає провінцією Римської імперії, після розпаду якої 395 входить до складу Візантії. 641 єгипетські землі завойовують араби. Від 1517 Є. входить до складу Османської імперії. У 1798–1800 його окупували війська Наполеона Бонапарта. Важливою подією стала побудова в 1859-1869 Суецького каналу, акції якогопоступово скупила Велика Британія, що дало можливість останній установити повний контроль над Є. З 1914 країна офіційно перетворюється на британський протекторат. Від 1922 вона виступає як незалежна монархія. 1952 відбувся державний переворот і наступногороку Є. проголошено республікою. 1967 він зазнав поразки у «шестиденній війні» з Ізраїлем, який окупував Синайський півострів. 1979 Є. уклав мирну угоду з Ізраїлем та повернув Синайський півострів, що стало приводом до виключення країни з Ліги арабських держав (1987 членство у Лізі поновлено). 1991 Є. приєднався до антиіракської коаліції і брав участь у війні в Перській затоці на боці США.

Незважаючи на географічну віддаленість Є. від України, історія обох народів неодноразово перетиналася. До нашого часу дійшли відомості, що серед місцевих правителів-мамлюків Є. у 16–17 ст. були вихідці з України. У першій половині 18 ст. Є. та іншими країнами Близького Сходу кілька років подорожував видатний український мандрівник та письменникВасиль Григорович-Барський. Зібрані ним матеріали з історії культурита економіки цих країн, вміщені в авторському ілюстрованому щоденнику, сприяли закладенню основ вітчизняного сходознавства. Від 19 ст. Є. активно вивчають представники наукових закладів України. Дослідження єгипетської культури, здійснені Агатангелом Кримським, дали значний поштовх розвитку української орієнталістики.

У 1840-х рр. в Є. у складі російських епідеміологічних експедицій працювали українські лікарі О. Уманець, М. Врачко, М. Черніков, А. Рафалович. На запрошення правителя Є. паші Мухаммеда-Алі інженер Є. Ковалевський 1847–48 здійснював роботи з пошуку родовищ золота в районі річки Тумат. У 1880-х в Є. оселився український фармацевт Йосип Білинський, який відкрив у Каїрі одну з найкращих в країні аптек з дослідними лабораторіями та складами готових ліків. Надалі він став