1. Поняття "виборче право".

2. Принципи сучасного виборчого права.

3. Активне і пасивне виборче право.

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права.Виборче право – це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади на місцевого управління (самоврядування).

Основними принципами виборчого права у більшості країн є:

1) вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання громадян брати участь у виборах має назву – абсентеїзм (лат. absentis – відсутній). У деяких країнах передбачено адміністративні штрафи за небажання брати участь у виборах (Австрія – 1000 шилінгів або ув’язнення протягом 4-х тижнів);

2) вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого права держави

3) вибори є рівними (рівне виборче право). Один виборець має право 1 голосу;

4) вибори є прямими та непрямими. Прямі вибори – система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори – система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями (вибори президента у США, Фінляндії);

5) вибори є таємними. Таємне голосування – порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в урну (в США використовуються машини для голосування);

6) відбуваються шляхом вільного волевиявлення – право кожного виборця віддати свій голос за кандидата, який йому імпонує за політичними, економічними, освітніми, чи іншими переконаннями (ніхто не має права примусити голосувати людину за кандидата, який їй не подобається з тих чи інших міркувань).

Активне виборче право - право громадян брати участь у виборах голови держави, представницьких органів влади (парламенту, місцевого органу влади), у ряді країн - також судів. Вік надання активного виборчого права звичайно встановлюється конституцією. В Україні активне виборче право надано всім громадянам, що досягли 18 років (за винятком осіб, визнаних судом недієздатними, а також що міститься в місцях позбавлення волі по вироку суду).

Пасивне виборче право - право громадянина бути вибраним до представницьких органів держави. (ВР – 21 рік, Президентом – 35 років)

03. Основні різновиди сучасних виборчих цензів (віковий ценз, ценз осілості, ценз неді

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Ценз – обмеження за якоюсь ознакою, це не є щось негативне. Мета – стабілізація виборчої системи.

Групи виборчих цензів:

• Майнові – ті хто володіли певним майном, певні податки. Сьогодні – виборча застава.

• Вікові – протягом історії зменшувались.

• Професійні – певна категорія державних службовців, військові не мають право обиратись.

• Ценз осілості – проживає на території округу певний період, в певній країні.

• Освітній (ценз грамотності) – мета–відсіяння некваліфікованого, неграмотного населення.

• Ценз релігійної приналежност

14. Методи дослідження електоральних явищ та процесів.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Системний аналіз дозволяє досягти певних результатів:чітко окреслити предмет дослідження або розкрити сутність даного поняття.

Виборча система розглядається в широкому сенсі, як сукупність всіх електоральних процесів, норм , цінностей.

1) дозволяє розглядати виборчу систему на різних рівнях(на рівні виборів до парламенту, виборів президента і місцевого самоврядування)

2)виборчу систему розглядаємо як елемент політичної системи, тобто у взаємодії з іншими елементами політичної системи , в першу чергу з партійними системами, з формою державного правління, політичного режиму, політичною культурою.

3)застосовуючи системний аналіз можна розглядати виборчий процес, який знаходиться в постійній зміні та еволюції.

4)всі характеристики властиві виборчим системам властиві і політичним системам. Кожна  виборча система має свої функції і є багатофункціональною( формування органів державної влади-основна, кожна гілка влади має своє функціональне навантаження).

Характеристика виборчої системи=політичної системи:

-цілісність-систему не можна зводити до суми елементів , бо будь-яка система передбачає стійкі зв’язки  між своїми елементами;

-ієрархічність-певна впорядкованість елементів,підпорядкування менш важливих більш важливим, нижчих-вищим;

-гомогенність або однорідність-в виборчій системі не повинно існувати протиріч між елементами. Запропонована Алмондом.

15. Класифікація виборчих систем.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Виборча система – це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна система (фр. majогіtе – більшість ) – сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними.

Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості(обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (Україна та більшість інших країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії);в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.

Пропорційна система (лат. proportіo – спів розмірність) –система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців убагатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками.При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre – перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списківпередбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Змішана система – система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої – пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші:а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б)система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів стільки мандатів у окрузі і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).

17. Сутність мажоритарних виборчих систем.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Мажоритарна система (фр. majогіtе – більшість ) – сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарна система застосовується у 83 країнах світу, серед яких – США, Франція, Великобританія, Канада, Україна на рівні місцевого самоврядування. При мажоритарній системі виборчі округи переважно одномандатні (з усіх кандидатів обирають одного), проте інколи бувають і багатомандатні (обирається зі списку одночасно декілька депутатів). Багатомандатні округи є в США, Японії, Росії, Україні (вибори 2002 р. до обласних рад). Депутати, обрані за мажоритарною системою, мають імперативний мандат (лат. imperatives – наказовий), тобто вони несуть відповідальність за свою діяльність перед виборцями, повинні зустрічатися з ними, виконувати накази виборців.

Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості(обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (Україна та більшість інших країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії);в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.

18. Позитиви та негативи мажоритарних виборчих систем.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Мажоритарна система послаблює роль партій та рухів в політичному житті суспільства, оскільки сприяє висуненню окремих кандидатів та превалюванню особистих якостей над партійною належністю. Ця система може вдало застосовуватися у суспільстві з вже сформованою політичною системою, але не в Україні чи в Російській Федерації. Мажоритарна система породжує велику кількість незалежних депутатів в представницьких органах – і це надійний спосіб зробити такі органи непрацездатними.  Реальна політична практика впродовж XX століття засвідчила, що негативні риси кожного типу виборчих систем є своєрідним продовженням рис позитивних і навпаки. Наприклад, викривлення волевиявлення виборців у мажоритарних системах тісно пов’язано з рівнем політичної стабільності : найбільш суттєве викривлення в системах відносної більшості забезпечує і вищий рівень стабільності, тоді як менше викривлення в системах абсолютної більшості і поліномінальних системах позначається на рівні працездатності парламенту та підзвітного йому уряду.

Очевидно, що за мажоритарної системи на виборах перемагають представники більш сильної політичної течії в країні. Це в свою чергу сприяє витісненню з парламенту та інших органів влади представників дрібних та середніх партій. Як показує досвід, мажоритарна система значно зменшує шанси на успіх невеликих партій, якщо тільки ці партії не характеризуються великою територіальною концентрацією Мажоритарна система сприяє виникненню ті зміцненню тенденцій до формування двох - чи трьохпартійних систем. Вона є дуже зручною для будь-якої домінуючої партії, особливо якщо йдеться про вибори на місцевому рівні (часто одна партія зберігає домінування на місцях протягом десятки років). Наслідком застосування цієї системи може бути те, що, одержавши загалом близько 60 % голосів, така партія може забезпечити собі близько 90 % мандатів. Зрозуміло, що такі результати позбавлені будь-яких ознак пропорційності представництва. Але на загальнонаціональному рівні влада часто переходить від однієї з двох домінуючих партій до другої, і тут конкуренція між двома великими партіями нормально забезпечує політичну стабільність. Отже, мажоритарні виборчі системи можуть викривляти уподобання виборців, проте не лишають їх поза увагою.

Також в ідеалі мажоритарна виборча система розглядається як засіб забезпечення стабільного ефективного правління, сприяє встановленню поміркованого уряду. Але у країні, яка містить у собі територіальні чи етнічні суперечності і політична культура якої не є однорідною, така система (і особливо система відносної більшості) тягне за собою зовсім інші наслідки, підкреслюючи територіально зосереджену підтримку різних політичних сил та підігріваючи територіальні питання за рахунок питань соціально-економічних, як це відбувається, наприклад, у Канаді. Отже, мажоритарна система є менш придатною для застосування у нестабільних фрагментованих суспільствах. Головною передумовою її успіху є наявність консенсусу щодо базових питань суспільного життя; зміцнити ж його ця система здатна вже власними силами.

19. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Розглянемо наступний вид уніномінальних мажоритарних систем – систему абсолютної більшості, яка на відміну від попередньої системи для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % плюс один голос. Похідна від цієї кількості голосів може бути різною:

загальне число зареєстрованих виборців;

загальне число виборців, які брали участь у виборах (отримали виборчі бюлетені); загальне число виборців, які брали участь у голосуванні.

Таким чином, за системи абсолютної більшості вибори найчастіше всього здійснюються у два тури. Перемогу вже у першому турі забезпечує одержання підтримки понад половини виборців. Другий тур голосування може відбуватися як повторно по всіх кандидатурах, так і по двох, які набрали відносну більшість голосів. Переможцем у другому турі здебільшого визначається кандидат, котрий одержав відносну більшість голосів. При застосуванні цієї системи, як правило, є обов’язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо його не досягнуто, вибори вважаються недійсними чи такими, що не мали місця. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів, набрання яких у другому турі є теж умовою обрання кандидата.

Головним недоліком мажоритарної системи абсолютної більшості є певна нерезультативність виборів. Найчастіше всього це помітно за великої конкуренції кандидатів. Нерезультативність системи долається двома способами : за допомогою проведення другого туру (раунду) голосування чи за допомогою альтернативного (преференційного) голосування з використанням ординального бюлетеня.

Twitter

20. Мажоритарна виборча система відносної більшості.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

За системи відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем у кожному одномандатному окрузі стає кандидат, який зібрав більше голосів, ніж кожен з його противників (для характеристики цієї системи часто використовують крилаті вислови “переможець отримує все”, “перемагає перший” – “first pass the post”). Голоси, подані за переможених кандидатів, не враховуються. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. Як правило, не встановлюється обов’язковий мінімум участі виборців у голосуванні. Якщо проголосував хоча б один виборець, вибори вважаються дійсними та такими, що відбулися.

До числа її позитивних властивостей відноситься те, що в ній закладені можливості формування стабільного та ефективно діючого уряду. Вона дозволяє великим, добре організованим політичним партіям легко перемагати на виборах та створювати однопартійні уряди.

Основним недоліком є те, що за такої системи виявляється значна диспропорція між набраними голосами і отриманими мандатами.

23. Система голосу, що не передається.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

На виборах за системою єдиного голосу, що не передається, виборець має, як правило, тільки один голос, а переможцями визнаються кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Система застосовувалася в 1885-1945 роках у Великобританії (двомандатні округи), при виборах Народної Ради у Швейцарії (до 1919 р.). За цією системою проводяться вибори нижньої палати парламенту Японії (впродовж XX століття), а також органів місцевого управління у Великобританії.

Особливим варіантом системи єдиного голосу, що не передається є система фіксованого голосу, яка застосовується у Японії при виборах нижньої палати парламенту. Їх притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос (а обирається до п’яти депутатів від округу). За умови комбінації “японського” варіанту та двомандатного виборчого округу партії меншості для забезпечення свого представництва достатньо дістати підтримку третини виборців; в разі застосування тримандатного округу представництво партії гарантується навіть 25-відсотковою підтримкою

27. Сутність пропорційної виборчої системи.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, зібраного кожного з них в межах виб. округу.

Вперше було використано в Бельгії 1889 р. При ПВС виборці голосують за партії чи виборчі блоки партії, які попередньо визначають список своїх кандидатів у депутати. Кількість мандатів від виборчого округу визначається в залежності від чисельності його населення. В кожному окрузі партії висувають список своїх кандидатів. Для визначення результатів голосування вираховується виборча квота – мінімальне число голосів необхідне для отримання одного депутатського мандату. Забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах, з ПВС встановлюються загороджувальний борєр – Мін. кількість голосів, яку повинна набрати партія для того щоб бути допущеною до розподілу мандатів. З дебільшого мінімум становить 5 % голосів виборців. Партії які не подолали цей бар’єр не отримують мандатів. ПВС ефективна у країнах з парламентарною формою правління. Застосовується в таких країнах: Данія, Італія, Португалія, Люксембург, (при виборах усього парламенту.)

28. Типологія пропорційних виборчих систем.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Депутатський мандат розподіляється пропорційною кількістю голосів, зібраною кожною з них в межах виборчого округу.

За кількістю виборчих округів:

1 повною.

2. обмежено пропорційного представництва.

За суб’єктами визначення депутатів в межах партійного списку:

1.Жорстким списком ( формується партією.)

2.Список з перевагами (мякі) – передбачає що виборці самостійно віддають перевагу одному або декільком кандидатам в межах парт. списку.

3.Напівжорсткі списки – партія самостійно формує список, але виборцям надається можливість віддавати перевагу.

4. Система панашування – виборцю надається право вільного вибору.

В залежності від принципу виборчої квоти – система Хейєра.

Система повного пропорційного представництва – вся країна складає єдиний багатомандатний округ.

Система обмеженого пропорційного представництва - створюється декілька багатомандатних виборчих округів.

29. Позитиви та недоліки пропорційної виборчої системи.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, зібраного кожного з них в межах виб. округу. Вперше було використано в Бельгії 1889 р.

Виб. бар’єр – Мін. кількість голосів, яку повинна набрати партія для того щоб бути допущеною до розподілу мандатів. Для пол. партій і пол. блоків в деяких країнах може бути різний виб. бар’єр.

Позитиви ПВС:

- адекватність;

- забезпечення представництва меншості;

- принцип партійності;

- гнучкість;

- мякість;

- прозорість.

Недоліки ПВС:

- проблема більшості;

- проблема безпосереднього контакту з виборцями;

- проблема відчуження партій від суспільства;

- проблема критеріїв відбору до парт. Списку;

- відсутність незалежних кандидатів;

- складна конфігурація Пол. сил.

30. Змішана виборча система.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Змішана виборча система це система за якою частина депутатів обираються за мажоритарною виборчою системою а друга за пропорційною або ж вибори відбуваються за одною системою а переможці визначаються за іншою.

1915-1920 роки в Данії засновано вперше Німетчинна в 46.

Використовується в двох випадках:1. коли існує двопалатний парламент, верхня мажоритарна, нижня пропорційна. 2. за наявністю однопалатного парламенту, одна част. Де пут. Обирається за мажори., друга за пропорційною.

Позитивні зміни ЗВС : - є компромісом між мажори і пропорц ВС;-дозволяє забезпечити водночас і представництво регіонів і соц-етнічних груп, партій;- в умовах становлення багатопартійності сприяє розвитку політ партій;м’якіша

Недоліки ЗВС: 1) достатньо складна в технічному плані;2) проблема партійної єдності;3)розподіл місць в парламенті не відповідає реальним вподобанням населення;4)породжує депутатів з подвійним статусом;5) є не стабільною

 В залежності від повного або вибіркового застосування МВС і ПВС на терит всієї країни:1) географічнгоднорідні;2) географічно неоднорідні.

Від наявності паралельного чи послідовного комбінування М та ПС:-відповідного послідовного комбінування; - паралельного

  Чи існує взаємозв’язок між визначенням переможців за МС і ПС:1звязані;2незвязані.

Який принцип домінує при голосуванні та визначенні переможців виборців М чи П: 1мажорит –пропорц; 2П-м;3врівноважені.

 Географ неоднорідні-на одній депутати обираються за М, а на іншій за П.(Греція,Ісп).

Паралельне комбінування- голосування відбувається одночасно.

Послідовне- виб відбуваються за однією схемою, а результати встановлюються за іншою.

Незв’язана- за якою вибори і підсумки проводяться окремо по 2-х системах і кандидати, як правило не мають право балатуватися одночасно з М та ПС.

Зв’язана- за якою вибори відбуваються одночасно за М та ПС, а підсумки або разом по двум системах,або з врахуванням результатів по кожній окремо системі.

М-П з домінуванням М підчас розподілу мандатів в парламенті

П-М з домінуванням П способу під час розподілу де пут місць в парламент

35. Основні стадії виборчого процесу.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Вівторок, 23 січня 2007, 00:00

Виборчий процес – законодавчого встановлений порядок організації, підготовки і  проведення і  виборів. (Виборча компанія).

Виборча компанія – Система правових норм що регулює вибори.(Виборче процесуальне право).

Виборчий процес включає такі етапи:

1) створення виборчих округів, які поділяються на дільниці (можуть бути одномандатні – від одного округу обирається один депутат, та багатомандатні – від одного округу обирається кілька депутатів, партій);

2) утворення виборчих комісій;

3) складання списків виборців (відбувається із використанням двох систем: постійної, коли виборець реєструється один раз назавжди (США), і періодичної – перед кожними виборами старі списки анулюються, і складаються нові (Великобританія, Франція, Канада, Україна));

4) висування та реєстрація кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків) у багатомандатному окрузі, та кандидатів у депутати в одномандатних округах (у більшості країн, в тому числі і в Україні, кандидати вносять грошову заставу з метою відсіювання зайвих несерйозних кандидатів, розміри якої коливаються від сотні доларів США до кількох тисяч. У випадку програшу, застава або взагалі не повертається, або повертається у відсотках від набраних голосів);

5) проведення передвиборної агітації (виступи у ЗМІ, зустрічі з виборцями, реклама тощо. У багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, прийняті закони, що обмежують витрати на виборчу кампанію (в Австралії кандидат у сенат має право витратити не більше 500 австралійських фунтів, у Канаді – до 250 фунтів, у США жодна особа не може внести на рахунок будь-якої партії більше 5000 доларів протягом одного року);

6) голосування (у більшості країн відбувається виключно особисто, і, як виняток, можливе голосування поштою, по дорученню для відсутніх виборців, голосування представників за неграмотних та хворих);

7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів;

8) реєстрація обраних депутатів.

40. Виборчий бар'єр.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Вівторок, 23 січня 2007, 00:00

Виборчий бар’єр (поріг) -  це мінімальна кількість голосів виборців яку повинна набрати політична партія для того , щоб бути допущеним до розподілу мандатів. ( в Туреччині-10%, в Ізраїлі-1%, в Україні-3-4%, Німеччина і Росія-5%, Швеція-3%, в Нідерландах бар’єру взагалі немає).

51. Особливості виборчої системи сучасної України.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Вівторок, 23 січня 2007, 00:00

Однопалатный парламент -- верховная рада (450 мест). 225 депутатов избираются по мажоритарной системе, 225 -- по пропорциональной с четырехпроцентным заградительным барьером. Срок депутатских полномочий -- 4 года.

Вибори в ВР:

Пропорційна основа. Рівне виборче право (1 голос у кожного), пряме (безпосер голосування), добровільні, вільні, таємні, особисті (голосує тільки сам за себе).

Активне право – 18 рік.

Пасивне – 21 рік.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання списків виборців;

2) утворення територіальних виборчих округів;

3) утворення виборчих дільниць;

4) утворення виборчих комісій;

5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;

9) встановлення результатів виборів депутатів.

 

Існують чергові вибори і позачергові (призначає президент)

 

- Виборчий процес розпочинається за 120 днів

- Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента

- 225 теритиоріальних виборчих округів.

 

- Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.

- Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України

 

Президент

Активне – 18. Пасивне – 35. 

Висування – само висування або блок чи партія – лише одного кандидата.

- Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років

 

Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (смерть, імпічмент, відставка, здоров’я) та повторними (2 тур і зняття кандидатами себе з виборів)

 

- Грошова застава вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі п'ятисот тисяч гривень

- декларація про майно і доходи

Абсентеїзм – низька явка виборців, неучасть у виборах.

Абстенціонізм -  неучасть громадян в політ житті.

Шляхи вирішення абсентеїзму:

1 різні заохочення

2 репресивні штрафи - за неучасть у виборах, позбавлення частини пільг, гром. прав, кримінальна відповідальність ( Греція, Туреччина), наявність специфічних урядових програм по залученню виб на дільниці.

Причини абсентеїзму:

1 Суб’єктні:

а) повна нівеляція відмінності між кандидатами, процес обезличування кандидатів;

б) зневіра виб у можливості, а інколи і необхідність будь-яких змін;

2 Обєктні ( різновиди абсентеїзму):

а) низький рівень сусп., груп. та індив. розвитку ;

б) заорганізованість, складність політ та  виб систем;

в) політ апатія;

г) політ байкот.

Заг чинники які обумовлюють електоральну активність:

1)      рівень політ культури, пол. традицій;

2)      рівень політизації сусп;

3)      можливість політ режиму стримувати явку виб;

4)      неоднорідність виборів, їх рівень та значимість.

ЗАКОН УКРАЇНИ „Про вибори народних депутатів України”. Цей Закон набирає чинності з 1 жовтня 2005 року.

Основні засади виборів народних депутатів України

1. Народні депутати України (далі - депутати) обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

2. Кількісний склад Верховної Ради України 450 деп.

3. Вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від політичних партій, виборчих блоків політичних партій (далі - партії (блоки) у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі (далі - загальнодержавний округ).

1. Вибори депутатів є загальними. Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Рівне виборче право

2. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос.

3. Усі кандидати у народні депутати (далі - кандидати у депутати) мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі.

Добровільність участі у виборах

Таємне голосування

Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

2) політичного плюралізму та багатопартійності;

3) публічності і відкритості виборчого процесу;

4) рівності прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

5) рівності всіх кандидатів у депутати;

6) свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності;

7) неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків), кандидатів у депутати.

4. Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання списків виборців;

2) утворення територіальних виборчих округів;

3) утворення виборчих дільниць;

4) утворення виборчих комісій;

5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;

9) встановлення результатів виборів депутатів.

5. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів України.

1. Вибори депутатів можуть бути черговими або позачерговими.

2. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення.

3. Позачергові вибори депутатів призначаються Президентом України в порядку, встановленому Конституцією України.