Ініціація

Важливим магічним обрядом був обряд посвячення або ініціації (initiation — від лат. initium — початок, посвячення). У найдавніший період він означав смерть і відродження, що давало змогу входження юнаків у рід, щоб стати повноправними його членами і отримати право вступати у шлюб. Ритуал відбувався у формі проковтування хлопця страшним чудовиськом: «Для здійснення цього обряду часом вибудовувалися спеціальні доми у формі тварини, де двері відігравали роль пащі... Обряд завжди здійснювався в глибині лісу чи чагарника, в суворій таємниці. Обряд супроводжувався тілесними знущаннями. Інша форма тимчасової смерті виражалась в тому, що хлопця символічно спалювали, варили, жарили, рубали на куски і знову воскрешали... Хлопець проходив більш-менш довгу та строгу школу. Його вчили прийомам полювання, йому сповіщали таємниці релігійного характеру, історичні дані, правила і вимоги побуту і т. д. Юнак проходив школу мисливця і члена суспільства, школу танців, пісень і всього, що здавалось необхідним у житті»56. Якщо після цього обряду юнак не хотів повертатись у своє поселення, він залишався жити у лісі у так званому «чоловічому домі», який часом вміщував навіть кілька десятків жителів і мав вигляд палацу. Воїни, які жили в ньому, не підкорялися законам племені, тому їх часто називали розбійниками. З часом вони могли залишати ці доми і приєднуватись до своїх родин.

Як підтверджують дослідження прихильників ритуально-міфологічної школи, обряди ініціації лягли в основу багатьох жанрів народного мистецтва (у тому числі і словесного). Сучасний дослідник В. Балушок виділяє кілька основних видів ініціації:

1. Юнацькі вікові ініціації і взагалі посвячувальні ритуали, що пов'язані з соціалізацією молоді.

2. Обряди, які ритуально оформлюють вступ до різних таємних товариств, які вже не пов'язуються з юнацьким віком і набуттям соціальної зрілості і доступні, як правило, для представників однієї статі.

3. Жрецькі, шаманські та чаклунські посвячення.

4. Ініціаційні ритуали введення на посаду.

5. Посвячення у вищий ритуальний статус або так звані «календарні» ініціації.

6. Жіночі ініціації.

Обряди відбувались у кілька етапів, які трансформувались від прадавніх часів до новітньої епохи. Дещо пізніше виникла форма ініціації до військових громад (на зразок княжих дружин, що згодом розвинулась в обряд посвячення у запорозькі козаки). Іншими були ініціації ремісничі (посвячення у майстри) та селянські (прийняття в гурт косарів, конюхів, жниць тощо); а також — кобзарські та старцівсько-жебрацькі.

Скрізь залучалися елементи магії: гомеопатичної — пострижения, маніпуляції з частинами тіла; контагіозної — ритуальне побиття; а також — переходом межі між світами — ритуальне входження у світ мертвих з метою набуття «потойбічних» предметів, певних вмінь, розкриття таємниць чи секретів. Тому цей ритуал завжди асоціювався з довгою дорогою, яку мав пройти ініціант, що у багатьох випадках виконувалось буквально (зокрема військові походи воїнів; походи ремісників за розгадками секретів майстерності тощо)

Виникнувши в доісторичні часи, традиція посвяти міцно закорінилась у народі, виявилась надзвичайно стійкою. Аналіз фольклорних творів підтверджує думку про те, що вона мала неабиякий вплив на формування цілих пластів усної народної словесності. Словесний супровід обрядів та ритуалів Магічні обряди та ритуали поєднували в собі різноманітні прийоми та дії — рухи, жести, маніпуляції з використанням певних речовин, предметів. Але первісно усі вони будувались на вірі у магічну дію слова, його вплив на сили, що існують у світі. Тому словесний супровід всіх магічних дій був обов'язковим (ймовірно у найдавнішому її вияві магія зводилась тільки до мовленнєвої форми). М. Костомаров писав: «З глибокої давнини слову... приписувалась всемогутність, і це вірування залишається в силі до цих часів. Існувала в уявленні таємнича наука, уміння поєднувати слова певним чином,\

Відобразилось у казках коли дівчина йде до лісу, бо її туди проганяє зла мачуха, вана там проходить випробовуння і повертаєься нагородженою