19. Порівняльно-історичне мовознавство. Формування, становлення, сучасний стан.

Порівняльно-історичне мовознавство — напрям лінгвістики, який за допомогою порівняльно-історичного методу досліджує споріднені мови.Основними завданнями цього напряму є встановлення спорідненості мов, знаходження системи доказів на її підтвердження, а також з'ясування того, як і в якій мірі факт спорідненості мов розкриває історію та специфіку кожної з них.Спорідненість мов. Так, існування у корейській мові багатьох запозичень з китайської не означає, що вони споріднені. Спорідненими є ті мови, походження яких від єдиної мови-предка може бути науково доведеним. Існує три критерії спорідненості мов: лексичний, морфологічний і фонетичний.Лексичний критерій спорідненості мов. Споріднені мови мають багато спільних за походженням слів. Лексичного критерій полягає в тому, що він стосується найпомітніших одиниць споріднених мов — слів. Недоліком його є те, що за факт спорідненості можна прийняти запозичення. Морфологічний критерій спорідненості мов. Його основою є винайдення у словах різних мов спільних словозмінних морфем, які майже ніколи не запозичуються. Тому наявність у словах певних мов матеріально і функціонально тотожних флексій є надійним доказом спорідненості цих мов. Генеалогічна класифікація мов - встановлюється на основі порівняно-історичного методу. Велика частина мов розподіляється по так званих мовних сім'ях, кожна з яких у свою чергу складається з різних підгруп, або гілок, а ці останні - з окремих мов.Підстави: 1) По тому, скільки людей говорять на якійсь мові можна виділити численні і нечисленні мови.Численні - мови на яких говорять декілька десятків млн людей.(китайська, англ, рос). Нечисленні - мови декількох тисяч або сотень людей (мови на Кавказі, на Камчатці, в Сибіру).Всього приблиз 2,5 тич мов. 96 % людей використувуют приблизно 26 найрозповсюджених мов. 2) Ділення мов на "живі" і "мертві". Живі - говорять зараз. Мертві - говорили раніше (латинська, грецька). 3) Письмові, неписьменні і молодописьмові. Письмові мови - мають багату писемність. Неписьменні (Африка.) Молодописьмові – це ті, що мають молоду письм традицію.

Порівняльне історичне мовознавство стає основним напрямком розвитку лінгвістичної науки аж до 20 століття, тобто це по суті вся лінгвістика 19 століття. І лише в 20 столітті починають складатися різні аспекти мовознавства. В створенні і розробці його основ брали участь мовознавці різних країн, але відносно історичного мовознавства це вважається досягненням німців, що, напевне, пов'язано з тим, що німецькі мовознавці є авторами найвидатніших фундаментальних праць, які і до цих пір активно вивчаються. Тому порівняльне історичне мовознавство іменують ще німецькою лінгвістикою. Порівняльне історичне мовознавство створювалося на базі індоєвропейських мов, які називалися індогерманськими. Одним з головних напрямкiв, спрямованих на вивчення спорiднених мов є порiвняльно-iсторичне мовознавство. Основоположниками цього методу були нiмецькi лiнгвiсти Франц Бопп i Якоб Грiмм та датчанин Расмус Раск. У 1819-1837 рр. вийшла “Нiмецька граматика” Якоба Грiмма. В якiй вiн дослiджує готсько-германськi мови, простежуючи спiввiдношення звукiв i форм спорiднених мов у рiзнi часи та в рiзних дiалектах. Фiлологiчне вивчення германських мов, особливо нiмецької та англiйської, порiвняльно-iсторичне вивчення структури германських мов, зокрема готської мови, сприяло тому, що на початку XIX ст. германiстика стала впливовою в лiнгвiстицi. Слов`янське мовознавство своїми успiхами зобов`язано також у значнiй мiрi працям Й.Добровського, А.Х.Востокова i Ф.Мiклошича. У працях Й.Добровського (1753-1829) закладено основи порiвняльної граматики слов`янських мов, якi спиралися на визнання спорiдненостi слов`янських мов i давностi старослов`янської мови. Багато уваги вiн придiляв походженню слов`янського письма та першої письмової слов`янської мови. Засновники порiвняльно-iсторичного методу поклали початок iсторичному вивченню мови. Саме в цей перiод з`являються iсторичнi граматики германських, романських, кельтських i cлов`янських мов, а також iсторичнi описи окремих мов, чи мовних груп. У другiй половинi XIX ст. i в XX ст. вивчаються зв`язки слов`янських мов з неслов`янськими, розглядаються особливостi фонетики, морфологiї, словотвору, лексики та синтаксису. Виявлення генетичних зв`язкiв санскриту з європейськими мовами стало причиною для створення генеалогiчної класифiкацiї мов. Першi спроби визначення мовної спорiдненостi дали пiдставу для морфологiчної та типологiчної класифiкацiї мов у працях нiмецьких учених А. Шлейхера, Ф.Шлегеля, а також В.Джоунза. Великий внесок у створення порiвняльної граматики iндоєвропейських мов зробив Франц Бопп (1791-1867) [2, 24-25]. Вiн ставився до порiвняння мов як до засобу, який дозволяє глибше проникнути в будову мови та пояснити її iсторiю. Ф.Бопп обґрунтував наявнiсть iндоєвропейської сiм`ї мов, створив порiвняльно-iсторичну граматику, i зокрема iндоєвропейське порiвняльно-iсторичне мовознавство. Фiлософськi основи порiвняльно-iсторичного мовознавства заклав В.Гумбольдт (1767-1835)