Підстави відшкодування

У трудовому праві підставою компенсації моральної шкоди, заподіяної працівникові, є будь-які неправомірні дії або бездіяльність роботодавця (у тому числі і невиконання майнових обов’язків), що порушили законні права працівника та спричинили виникнення моральної шкоди.

Стаття 237-1 КЗпП України містить в собі перелік юридичних фактів, що складають підстави виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівникові ними є

1) порушення власником законних прав працівника. Термін «законних» – не слід розуміти так, що маються на увазі тільки права, передбачені законами. Будь-яке суб’єктивне право, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, колективних договору, угоди, трудового договору, іншої угоди сторін трудових правовідносин та має чинність, треба визнати законним.

На сьогодні можна виділити п’ять основних груп прав-підстав, що дозволяють працівнику вимагати від роботодавця компенсації моральної шкоди:

• позбавлення або обмеження реалізації права особи на працю;

• порушення роботодавцем умов трудового договору, не пов’язаних із майновими правами працівника;

• порушення майнових прав працівника;

• шкода, заподіяна життю або здоров`ю працівника при виконанні ним трудових обов’язків;

• порушення особистих немайнових прав працівника.

2) наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не названа серед юридичних фактів, що входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Але ж у ст. 237-1 КЗпП України не закріплено і протилежного положення (про те, що відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від вини). Проаналізувавши зміст цієї норми, а саме посилання на те, що «порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством», робимо висновок, що питання про вину роботодавця повинне вирішуватись спеціальним законодавством, яке може визнати вину обов'язковим чи не обов'язковим елементом юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди в трудовому праві.

приклад

Багаторазовим замірюванням концентрації шкідливих речовин жодного разу не було зафіксовано перевищення гранично припустимих концентрацій. І все ж працівник захворів професійним захворюванням саме через вплив шкідливих речовин, гранично припустимі концентрації яких ніколи не перевищувалися. У наведеному прикладі є підстави говорити про те, що власник не виконав свій обов'язок забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці (ч. 2 ст. 153 КЗпП). Але ж не припущене власником перевищення гранично допустимих концентрацій свідчить про відсутність його вини. За таких умов роботодавець не може нести перед працівником обов’язок з відшкодування матеріальної шкоди, але моральну шкоду він зобов'язаний відшкодувати.

Відсутність вини власника може бути врахована судом лише при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

1. наявність такої шкоди,

2. протиправність діяння її заподіювача,

3. наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За ЦК особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.