Наслідки Косовської битви

Після закінчення битви на Косовому полі османське військо відразу ж повернулося додому, не переслідуючи сербів. Ця обставина, разом зі звісткою про смерть султана Мурада створила в сучасників враження, що перемогу в битві одержали серби. Європа святкувала поразку ворога християнського світу. Проте реальні наслідки Косовської битви виявились фатальними не для турків, а для сербів та інших народів Балкан.

Серби на Косовому полі втратили переважну більшість представників славних аристократичних і дворянських родів (серед тих, кому пощастило врятуватися, були Влатко Вухович і Вух Бранкович, якого народні перекази звинуватили у зраді й змові з турками) та значну частину війська. Смерть князя Лазаря, який - єдиний серед сербських правителів - намагався зупинити процес розпаду цілісної сербської держави, прискорила дезінтеграцію сербських земель.

Відносно гарні часи 1413-1421

Сербія не зникла як самостійна держава унаслідок Косовської битви, але ця трагічна подія повернула історичний розвиток сербської державності в зовсім інший бік, аніж той, в якому вона рухалася протягом першої половини XIV ст. Сербія після поразки на Косовому полі визнала себе васалом турецького султана, що передбачала надання допоміжних загонів під час війни, сплату щорічної данини, розташування турецьких залог в окремих сербських містах.

Новообраний сербський князь Стефан, старший син Лазаря, якому на той час виповнилося всього дванадцять років, та його молодший брат Вук мали регулярно відвідувати султана в його столиці, а молодша дочка Лазаря — Олівера — стала однією з дружин султана. До такого кроку сербів значною мірою підштовхнула загроза з боку Угорщини, король якої — Сигамунд — уже восени 1389 р. здійснив перший похід проти Сербії. Не зустрівши будь-якого опору, мадяри дійшли до Шумадії і захопили міста Борач і Честин.

Стефан, старший син Лазаря Хребеляновича,правив Сербією у 1389-1427 рр. У перші роки після Косовської битви його роль була скоріше другорядною, оскільки фактично країною керувала княгиня Мілиця, дружина Лазаря і мати Стефана. Проте після смерті матері (1406 р.)Стефан Лазаревич став повноправним державцем Сербії з титулом деспота.Протягом восьми років (1413-1421)Сербія жила без війни —випадок унікальний для сербської історіїтого періоду. Країна швидко повернула собі статус багатої в матеріальному та культурному відношенні держави, впливового в регіоні політичного й військового чинника.

Режим найбільшого сприяння, яким користувався Стефан у османів,скінчився після смерті Магомета І (1421). Турецькі загони знову почали нападати на сербські землі, хоча до значних воєнних дій між новим султаном і деспотом справа ше певний час не доходила. У жовтні 1425 р. Мурад II, стурбований зближенням Стефана з угорським королем Сигізмундом, увійшов з військом на територію Сербії, але деспотові вдалося залагодити непорозуміння мирним шляхом.

У першій половині 20-х років XV ст. Стефанові Лазаревичу доводилося вести боротьбу відразу на кілька фронтів:

• Венеція намагалася встановити контроль над частиною Зети:

• чвари роздирали Боснію, постійно зачіпаючи Сербію;

• Угорщина вимагала повернення Мачви та Белграда;

• Османська імперія загрожувала з південного сходу.

Важливою проблемою для деспота, який не мав дітей, стало визначення спадкоємця престолу. Відчуваючи наближення смерті, Стефан у 1426 р. проголосивсвоїм наступником Джураджа Бранковича. Його без особливих протестів визнали учасники сербського державного Сабору в Сребрениці, а також угорський король, з яким Стефан, з огляду на зростаючу небезпеку з боку турків, домовився про підтримку та допомогу в обмін на окремі територіальні поступки.