Боротьба Твртка з османами

У серпні 1388 р. великий османський загін під проводом Шаїна з’явився на території Боснії. 27 серпня, неподалік від міста Білеча, боснійське військопід командуванням воєводи Влатко Вуковичазустріло турків і розбило їх ущент. Тврткопродовжував активну політику в Далмації, проте вже наступного рокумусив зосередити свої зусилля на новій османській загрозі: проти союзної Сербії з великою армією вирушив султан Мурад. Зрозумівши небезпеку, яка загрожувала не тільки Сербії, а й Боснії, Твртко вирядив на допомогу князеві Лазарю великий загін під проводом Влатко Вуковича; разом із боснійцями до Лазаря прибув і хорватський союзник Твртка — Іван Паліжна.

Битву на Косовому полі(28 червня 1389 р.) в тогочасній Босніїсприйняли специфічно. Воєвода Вукотич, виходячи, очевидно, з того, що Мурад загинув у битві, й турки відразу після бою покинули Сербію,повідомив Твртка про перемогу християнського війська князя Лазаря. Твртко, у свою чергу, поділився радісною новиною з деякими західними сусідами, а також із жителями далматинських міст. При цьому повідомлення до міста Трогів було відправлене з двору боснійського короля 1 серпня,отже, навіть через місяць після битви оцінка її наслідків не зазнала змін. !!!!

Ще у 1388 р. Твртко установив контроль над значною частиною Хорватії.Протягом першої половини 1390 р.залежність від боснійського короля визнали всі далматинські міста(крім Задара та Дубровника), атакож острови Хвар, Брач і Корчила. У деяких документах, датованих липнем — серпнем 1390 р., з’являєтьсяновий титул Твртка: «король Рашки, Боснії, Далмації, Хорватії та Примор’я».

У цей час держава Твртка переживала добу найвищого піднесення.Боснія стала найбільшою за територією балканською країною: до її складу входили,

• крім традиційно боснійських земель і частини Рашки,

• майже все Далматинське узбережжя й так звана Вузька (Стара) Хорватія.

• На півночі боснійські кордони сягали річок Сави й Уни,

• на півдні — Адріатичного моря,

• на сході — річок Дрини, Ліму й Морачи.

Після загибелі князя Лазаря Твртко мав можливість ще більше розширити свої володіння на південному сході, проте нескористався нею— або зморально-етичних міркувань, або не бажаючи наближатися впритул до земель, підкорених Османською імперією.

На межі 80—90-х років ХІV ст. Боснія була найбільшою й наймогутнішою серед держав Балканського півострова,поступаючись тільки Порті. Вона була політичною, економічною та військовою силою,здатною претендувати не тільки на субрегіональне(у центральній частині Балкан),а й на регіональне(усі Балкани, Центральна Європа)лідерство.

Дехто ізсербських істориків порівнює Боснію часів Твртка з державою царя Душана, наголошуючи, щоперша мала набагато більше шансів на тривале існування, аніж друга. Вони пояснюють цеетнокультурною однорідністю Боснії, на відміну від суміші різноманітних народів, щоїх зібрав Душан, «цар сербів, греків і албанців».

Між державами Твртка і Душана є ще одна спільна риса:обидві вони стали результатом діяльності їхніх правителів і обидві занепали, коли ті померли. Їх об’єднує й те, що Твртко, як і Душан, помер раптово у середині березня 1391 р. на п’ятдесят другому році життя, перебуваючи в розквіті сил і в зеніті слави. Щоправда, держава царя Душана розпалася відразу після його смерті, тоді якдержава Твртка після березня 1391 р. існувала певний час, утративши роль регіонального лідера й активність у зовнішній політиці.

3. Занепад Боснійської держави. Правління Дабіши.

Боснійський престол після Твртка успадкував його дядько— Дабіша, котрий завідсутності особистого авторитету не зміг приборкати сепаратистські прагнення можновладців, дуже швидко перетворившись наіграшку вїхніх руках. Проти нового королядіяли й зовнішньополітичні чинники: країни-сусіди Боснії, насампередУгорщина, намагались повернути собі території, втрачені за правління Твртка.

Усе це разом — недостатній авторитет нового короля, сепаратизм феодалів, загрози ззовні— призвело до того, щокоролівська влада, яка формально зберігалася в Боснії до 60-х років XV ст., фактичновтратила роль центрального проводувже через кілька років після смерті Твртка.

Натомість окремі області, що й за Твртка мали певну автономію, ще більше зміцнили йвзяли курсна політику, практичнонезалежну від нового боснійського державця.Реально Дабіша контролював тільки частину Центральної Боснії, тоді якзначно більші терени перебували в руках можновладців:

• князя Павле Раденовича,

• воєводи Влатко Вуковича (наступником якого став у 1392 р. його небіж Сандаль Хранич),

• братів Радивоєвичів,

• Хрвоє Вукчича, котрий мав найбільший авторитет і мав найсильніший вплив на хід подій у країні. Не випадково саме Хрвоє Вукчича, разом з його братом Вуком, ще влітку 1391 р. проголосили хорватсько-далматинськими банами.

Під угорським підпорядкуванням

Серйозні проблемидля Дабіши виниклив 1393 р., коли на нього почав чинити тиск угорський король Сигізмунд,вимагаючи відновлення васальної залежності Боснії від Угорщини. Ресурсів для опору Дабіша не мав, через щомусив прийняти умови Сигізмунда, уклавши з нимДжаковацьку угоду(від назви міста, де проходили переговори). Згідно з неюДабіша визнавав підпорядкованість Босніїмонарху Угорщини. Також зазначалося, що Дабіша залишатиметься на боснійському престолі до кінця життя, а після його смертікорону успадкує Сигізмунд.

Джаковацька угода, безумовно, йшла врозріз із боснійськими інтересами, проте вона мала для Боснії іпозитивне значення, оскількизалишала недоторканною територію країни.Проти угоди виступила частинабоснійських феодалів на чолі з Іванишем Хорватом. Однак вони не змогли чинити організований опір угорському війську короля Сигізмунда. Дабіша не підтримував Хорвата, але це не врятувало його від помсти угорського монарха.Сигізмунд скористався повстанням боснійських феодалів як приводом для висунення нових претензій.Цього разу вінзажадав, щоб Дабіша відмовився від влади над Хорватією і Далмацією. Тому не залишалося нічого іншого, якпогодитися й на це.

Незабаром, у вересні 1395 р., Дабіша помер, а боснійський трон,згідно з ухвалою провідних боснійських можновладців, обійняла йоговдова Олена. Це суперечило Джаковацькій угоді, але Сигізмунд, що в той час готувався до вирішальних битв з турками,не став вимагати негайного забезпечення власних прав на боснійський престол,відклавши розв’язання цього питання до кращих часів.

Королева Олена справлялаще менший вплив на внутрішньо- та зовнішньополітичну ситуацію, аніж її чоловік. Вонапротрималася на престолі до 1398р. завдяки вдалому для себе збігові обставин, хочафактично влада в Босніїна той часналежала трьом наймогутнішим феодалам:

1. Павле Раденовичу,

2. Сандалю Храничу,

3. Хрвоє Вукчичу. Хрвоє висунув наступного кандидата на престол — Остою Христича, який протягом усіх років свого правління (1398—1404) слухняно виконував його волю.

Протягом 1398 р. Боснія двічі ставала жертвою агресії з боку Османської імперії та Угорщини— й двічі святкувала перемогу. У січні численне турецьке військо мусило відступити, втікаючи від несподівано холодної зими й величезної кількості снігу. У липнікороль Сигізмунд, якого аж ніяк не влаштовував розвиток подій у Боснії,зробив спробу повернути ситуацію на свою користь.Однак мадяри зустріли впертий опірі, зрозумівши, що швидкої перемоги не здобути, припинили похід. Хрвоє, переслідуючи угорців, захопив Дубицьку жупу.

4. Усобиці в Боснії. Втрата Боснією державності.