35. Сутність та показники функціонування складових науково-технічного потенціалу.

Науково-технічний потенціал (НТПт) країни створюється зусиллями як національно-технічних організацій, так і світових досягнень науки і техніки. Від НТПт країни багато в чому залежать рівень і темпи науково-технічного прогресу. Аналіз та оцінкаНТПт дозволяють зробити висновки про рівень економічного розвитку країни та її галузей, ступеня її науково-технічної самостійності, можливості економічного і науково-технічного співробітництва.

Науково-технічний потенціал - це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливостей і ресурсів, якими володієсуспільстводля вирішення науково-технічних проблем.

Науково-технічний потенціал включає:

· Матеріально-технічну базу;

· Наукові кадри;

· Інформаційнускладову;

· Організаційно-управлінську структуру.

Матеріально-технічна база - це сукупність засобів науково-дослідної праці, включаючи наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, цехи і лабораторії, обчислювальні центри і т.д. На рівні галузі, фірмиабо компаніїмовайде, як правило, про матеріально-технічній базі прикладних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Їх мета - швидке і ефективне втілення наукових ідей у конкретні технічні та технологічні нововведення.

Засоби праці у сфері науково-технічного прогресу можна розділити на чотири групи.

Перша включає наукові прилади, обладнання та вимірювальну апаратуру, службовці для отримання нової наукової інформації (специфічні засоби наукової праці, які виготовляються в індивідуальному чи дрібносерійному порядку стосовно завдань конкретних досліджень і відрізняються швидкими термінами морального зносу).

До другої групи належать електронно-обчислювальні машини, які використовуються для напівнатурногомоделюванняоб'єктів систем, автоматизованогоконструювання,плануванняекспериментів та реєстрації їх результатів, пошуку інформації, приватних інженерних і планово-економічнихрозрахунків,управлінняходом науково-виробничого циклу.

Третя група - дослідно-виробниче обладнання, яке відіграє особливу роль у процесірозробок та освоєння нововведень. Від аналогічного виробничого обладнання воно відрізняється універсальнимхарактером, меншими масштабами установок, використанням спеціальних вимірювальних систем і т.д.

У четверту групу входять засоби механізації досліджень і розробок (копіювальні, розмножувальні, обчислювальні пристрої, оргтехнікаі т.д.), які служать для зниження трудомісткості науково-допоміжних робіт, інтенсифікації науково-виробничого циклу.Крім того, науково-технічні організації мають у своєму розпорядженні будівлями, спорудами, передавальними пристроями,транспортнимизасобами,інвентаремі т.д.

Інформаційна складова в науково-технічний потенціал відіграє особливу роль. Як специфічного предмета праці тут виступає інформаціяпро підсумки попередніх досліджень, розробок та освоєння нововведень. Її носіями є тематичні карти про розпочаті і звіти про закінчені дослідженнях і розробках, публікації та дисертації, які містять нові теорії, гіпотези, рекомендації, описи, формули, схеми, креслення і т.д.

За характером матеріальних носіїв можна виділити наступні види інформації:

· Нормативно-технічну документацію - технічні завдання, рекомендації, методики, нормативи, стандартиі технічні умови, патенти;

· Наукові відліки - ними найчастіше закінчуються фундаментальні дослідження;

· Зразки нововведень - технологічні процеси, режими і регламенти, лабораторні та дослідні зразки;

· Проектно-конструкторську документацію - комплекти робочих креслень;

· Публікації та дисертації.

Для співробітників, зайнятих у науково-виробничому циклі, головне джерело інформації - технічна документація, експерименти, відрядження та експедиції, індивідуальне спілкуванняз колегами. Найбільш важливими проблемами тут є широке використання принципу зворотного зв'язку між споживачами інформації та елементами системи, що здійснює її видачу (вивченняінформаційнихпотреб), об'єднання функцій науково-технічної інформації та планового регулювання.

Організаційно-управлінська структура наукової сфери - це структура науково-дослідних організацій та її гнучкість, тобто можливість швидкого формування науково-дослідних груп для вирішення термінових завдань; система управління науковими дослідженнями в масштабах компанії або країни.

У зарубіжній практиці виділяють три базові форми організації інноваційного процесу:

· Адміністративно-господарську;

· Програмно-цільову;

· Ініціативну.

36. Форми підготовки наукових кадрів та атестація наукових працівників Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура (ад'юнктура) і докторантура. Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації, науково-дослідними установами та їх відокремленими підрозділами. Порядок підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно нещодавніх змін до ЗУ «Про вищу освіту» виділяються такі ступені вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук. Спеціалізовані вчені ради є основною ланкою в системі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. До складу спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій включаються вчені, які мають науковий ступінь доктора наук. Порядок створення і діяльності спеціалізованих вчених рад визначається Вищою атестаційною комісією України.

Головною метою атестації є визначення відповідності кваліфікації наукового працівника займаній посаді. Під час атестації оцінюються рівень професійної підготовки наукового працівника, результативність його роботи, ефективність праці з урахуванням конкретних вимог до цієї категорії працівників, виявляються перспективи використання здібностей наукового працівника, визначаються заходи щодо стимулювання підвищення його професійного рівня, потреба в підвищенні кваліфікації та професійної підготовки. Якщо в діяльності наукового працівника виявлено ознаки недостатньої кваліфікації, зафіксовані в акті про невиконання роботи, доповідній записці про допущені помилки або іншому документі, керівник наукової установи може призначити такому працівникові позачергову атестацію, але не раніше ніж через рік після проходження останньої атестації, призначення або обрання за конкурсом на посаду.

До основних завдань підвищення кваліфікації та стажування науково-педагогічних та наукових працівників належать:

• удосконалення науково-педагогічного та наукового досвіду відповідно до посадових обов’язків;

• освоєння та застосування інноваційних технологій у реалізації змісту навчання;

• розвиток інноваційного мислення, творчої ініціативи;

• забезпечення ефективності навчально-виховного процесу.