
- •2. Форми взаємодії науки і техніки.
- •3. Типи, фактори і характери розвитку суспільства.
- •4. Підходи до визначення ролі науково-технічного прогресу в розвитку суспільства представників різних шкіл економічної науки.
- •5. Екзогенний та ендогенний науково-технічний прогрес.
- •6. Технологічні зміни та їх вимірювання.
- •7. Теорії циклічного економічного розвитку.
- •8. Інноваційні теорії технологічних змін.
- •9. Теорії технократичного суспільства.
- •10. Сучасні концепції інноваційного розвитку
- •11. Системний підхід в інноватиці.
- •12. Сутність та взаємозв'язок понять відкриття, винахід, новинка, нововведення, інновація
- •13. Підходи до визначення терміну "інновація".
- •14. Підходи до класифікації інновацій.
- •15. Життєвий цикл інновації, шляхи його подовження
- •16. Джерела інноваційних ідей
- •17. Інноваційна інфраструктура: сутність та складові.
- •17. Інноваційна інфраструктура: сутність та складові.
- •18. Підприємство як суб’єкт реалізації інновацій.
- •19. Класифікація інноваційних підприємств та організацій.
- •20.Споживач як суб’єкт реалізації інновацій
- •21. Держава у створенні зовнішнього середовища для розробників та споживачів інновацій.
- •22. Необхідність державного втручання у науково-технічну та інноваційну діяльність.
- •23. Теоретичне обґрунтування діяльності держави в економіці загалом та у науково-технічній й інноваційній сферах зокрема.
- •24. Функції держави у науково-технічній та інноваційній сферах.
- •26. Підходи до визначення державної науково-технічної та інноваційної політики.
- •27. Нормативно-правова основа формування та реалізації науково-технічної та інноваційної політики.
- •28. Сутність і дія інструментів державної науково-технічної та інноваційної політики.
- •29. Підходи до класифікації інструментів державної науково-технічної та інноваційної політики.
- •30. Методи впливу держави на науку, техніку та інновації
- •31. Адміністративно-відомчий метод: сутність, особливості, переваги та недоліки застосування.
- •33 Система пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки як основа реалізації програмно-цільового методу.
- •34. Науково-технічний потенціал як об’єкт науково-технічної політики.
- •35. Сутність та показники функціонування складових науково-технічного потенціалу.
- •37. Характеристика основних джерел фінансового забезпечення розвитку науки, техніки та інновацій.
- •38. Фонди та їх роль у фінансовому забезпеченні науково-технічної та інноваційної діяльності.
- •39. Предмет, завдання і принципи наукової та науково-технічної експертизи, її суб’єкти та об’єкти.
- •40. Об’єкти та суб’єкти відносин у сфері науково-технічної інформації.
31. Адміністративно-відомчий метод: сутність, особливості, переваги та недоліки застосування.
Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів її реалізації. За ознакою форм впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та непрямого регулювання. Система прямих методів управління нововведеннями здійснюється у двох основних організаційних формах — адміністративно-відомчій та програмно-цільовій. Адміністративно-відомчий метод (більш ранній) з інституціонально-дотаційним фінансуванням, йому властиве виконання НДДКР у рамках тих чи інших установ на їх власній матеріально-технічній і кадровій основі та тверда регламентація цілей і характеру діяльності виконавців. У багатьох розвинутих країнах світу законодавством встановлено мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на інноваційну діяльність. Наприклад, конституціє Японії визначено, що бюджетні кошти, виділені на розвиток фундаментальних досліджень, не можуть становити менше ніж 3 % валового національного прибутку.
Переваги методу :
- більша свобода щодо прийняття рішень стосовно разподілу коштів на ті чі інші потреби регіонів які мають нагальні проблеми, можливість акцентування фінансів на розвиток проблемних сфер.
Недоліки методу:
- неможливість чітко простежити та контролювати рух коштів у процесі виконання тих чи інших процесів а також масштаби затрачених ресурсів
- невідповідність між обсягами затрачених ресурсів та отриманими результатами.
32. Програмно-цільове регулювання науково-технічного розвитку. Для ефективності контролю за виконанням інноваційних проектів необхідно, щоб у процесі складання планів використовувалися різні інструменти, які допомагають менеджерам контролювати строки виконання робіт та їх результати. Так, з метою підвищення ефективності планування інноваційної діяльності доцільним є використання методу програмно-цільового управління, коли роботи з виконання інноваційного проекту організаційно виділяються із загального потоку робіт. Характеризуючи даний метод, необхідно зазначити, що він є насамперед лише одним з різновидів засобів управління і передбачає реалізацію функцій управління: планування, організацію, облік, регулювання і контроль діяльності з реалізації інноваційних процесів. Специфіка даного методу виявляється через специфіку виконання в його рамках цих функцій управління. Планування в даному методі ґрунтується на застосуванні цільової програми, що являє собою комплекс взаємозалежних заходів і робіт, реалізація яких дозволяє вирішити виділену проблему, тобто досягти поставленої мети. Під терміном "ціль" розуміють бажаний результат господарської діяльності, який необхідно досягти у межах певного інтервалу часу. Програма порівняно зі звичайним планом має ряд особливостей: по-перше, у програмі чітко формулюються цілі в кількісному вираженні так, що можна зафіксувати факт їх досягнення; по-друге, у програмі зіставляються цілі і ресурси, причому передбачається збалансованість ресурсів з поставленими задачами на нормативній основі; по-третє, програма поєднує всі заходи, які потрібно виконати для досягнення кінцевих результатів, починаючи від науково-дослідних або проектних робіт і закінчуючи удосконаленням організаційних форм або створенням спеціальної системи стимулювання учасників проекту; по-четверте, у програмі встановлюються строки виконання етапів робіт і завершення всієї програми із зазначенням критеріїв, за якими оцінюється одержаний результат. Це пов'язане з тимчасовим характером процедур планування на основі програм. Можна сказати, що програма і план співвідносяться між собою так, як порівнюються індивідуальне і серійне виробництва. Для управління процесом реалізації цільової програми розробляється спеціальна система, яка визначає порядок видавання і завдань виконавцям, а також порядок обліку, контролю і регулювання за ходом виконання цих завдань. Залежно від сфери застосування програмно-цільового управління на підприємстві можуть реалізовуватися такі типи програм: 1) програма комплексного технічного розвитку; 2) програма переходу на випуск нової продукції; 3) програма нового будівництва; 4) програма удосконалення організації управління; 5) програма по підвищенню якості продукції; 6)програма економії матеріальних ресурсів; 7) програма розв'язання соціальних питань тощо.