3. Градація періодів життя Тараса Шевченка і еволюція його християнських уявлень

 

Світогляд Шевченка не можна вважати однаковим протягом усіх років його недовгого життя. Поет сам визнає, що його світоглядні орієнтації зазнавали певних змін. Так, у листі до А.Толстої 1857 року він писав: "Чи дочекаюся я такого тихого, солодкого щастя, коли вам особисто зграйно, спокійно, з поміркованістю переродженого християнина, розповім, як сон, моє смутне минуле" (6 :148).

  Творча спадщина поета, на думку А. Колодного, має два періоди — до заслання і підчас й після заслання. Якщо до заслання погляди поета характеризує дещо загалом антирелігійна зорієнтованість, то це не притаманне його творчості наступних років життя. Вже на другому році заслання у листі до А.Лизогуба Т.Шевченко пише: "Де вони поділися!... одцурались безталанного свого друга... Всі лиха упали на мою голову"( 6 : 147). Підірване здоров'я, втрата друзів, відсутність змоги писати й малювати, самотність, жахливий стан безнадійності, матеріальна скрута тощо — все це, позначаючись на настроях митця, зумовило появу в його світосприйманні песимізму, ірреалізму. У листі до В.Рєпніної Т.Шевченко відзначає, що в "нещасті мимоволі стаєш марновірним" і що лише християнська філософія може допомогти у боротьбі з безнадійністю.

  Своє життя на засланні поет розглядав навіть як посланий Богом "за безмежну любов до мене" іспит. "Він (цей досвід) навчив мене, як любити ворогів і ненавидячих нас. А цього не навчить ніяка школа, крім тяжкої школи іспитів і довгої розмови з самим собою. Я тепер почуваю себе, якщо не досконалим, то принаймні, бездоганним християнином” ( 6 : 147). При цьому Шевченко згадує навіть свого національного Бога: “О милий Боже України, не дай пропасти на чужині”…

Життєвий шлях Шевченка (як і багатьох інших геніальних поетів) не був рівним. Були в нього підйоми, коли він переживав творчий сплеск, але й були кризові періоди, коли митець опускався «у долину тіні смертної». Давали про себе знати й вікові особливості. Помітний радикалізм у своїй творчості, в т.ч. й в плані релігійному, виявляє Шевченко після закінчення навчання в Академії мистецтв, коли значу частину свого часу проводить на Україні. Тоді йому було близько 30 років. Життєвий успіх, слава художника й поета, нещодавно набутий дух столичного вільнодумства помножені на молодечу енергійність та завзяття - все це в кінцевому рахунку визначало його радикальні настрої. Саме тоді поет пише твори, відомі релігійним вільнодумством - “Сон. У всякого своя доля”, “Кавказ”, “Заповіт”. Хоча водночас застерігає щодо релігійного нігілізму та бездушного-егоїстичного секуляризму (“І мертвим, і живим…”, “Тризна”), а також переспівує Псалми Давида.  Арешт Шевченка у 1847 р., подальше перебування в солдатах у віддалених, “нецивілізованих” околицях Російської імперії кардинально змінили його життя й не могли не вплинути на світосприйняття.  Дослідники неодноразово звертали увагу, що в деяких листах, написаних із заслання, Шевченко демонструє свою виражену християнську релігійність. Зокрема, це стосується листів до В.Рєпніної як вже зазначалось вище.

Можна не сумніватися, що на засланні Шевченко все більше звертається до християнських ідей. Там він пише свої найбільш християнські твори, зокрема, повість “Варнак”, малює сепією картину “Розп’яття” - один із небагатьох його творів на християнську тематику.  Проте не можна беззастережно вірити листам Шевченка до Рєніної. Схоже, він спецально перебільшує тут своє християнство. Листи до інших адресатів, писаних із заслання, як правило, не позначені такою печаттю благочестивості.  Шевченко, в якого з Рєпніною склалися досить специфічні стосунки, прекрасно знав її уподобання, в т.ч. й релігійні. Він міг чекати від неї допомоги, і тому хотів розчулити.  Щось подібне було й з листом від 1857 р. до А.Толстої, яка разом зі своїм чоловіком турбувалася про звільнення Шевченка. Там він написав, що дякує (!) за послані йому випробування й відчуває себе “безукоризненным христианином”. Але через якихось півроку називає цей лист “восторженною чепухою” (“Щоденник” від 26 липня 1857 р.).  Незважаючи на помітні християнські мовиви в творах Шевченка періоду заслання, все таки тоді в нього з’являлися й твори релігійно-вільнодумного характеру, наприклад, “Якби ви знали, паничі…”  У останній період життя письменника, коли його звільнили від солдатської служби і він знову став вільною людиною, бачимо посилення в його творчості антиклерикальних та релігійно-вільнодумних мотивів. Однак на цей раз вони не виглядають настільки радикально, як у період “трьох літ” (1843-1845 рр.). Релігійне вільнодумство поета стає більш “спокійним” й водночас “осмисленим”. Зокрема, набуває форм своєрідного єретизму, в якому відбувається переосмислення християнської символіки (“Марія”, “Неофіти”), виражається у ідеї недогматизованої релігією особистісної поведінки (“Ликері”), критиці православної обрядовості (“Кума моя і я”) чи то окремих клерикалів. Цікаво порівняти “предсмертні твори” Шевченка - славнозвісний “Заповіт”, який завершив “три літа”, і останній вірш поета “Чи не покинуть нам, небого…” Якщо в першому творі бачимо “богозневагу”, вимогу до Бога встановити справедливість на Україні, то другий просякнутий м’яким українським гумором, що парадоксально поєднаний із античним стоїцизмом.  Здавалось би, переживаючи страшну недугу й відчуваючи загрозу смерті, поет мусив би звернутися до християнської релігії. Але ні перший, ні тим більше другий вірш християнськими не назвеш. Ведучи мову про проблеми релігії в творчості Шевченка, варто враховувати й специфіку його творів. Вони не є рівнозначними у плані вираження його поглядів. Незважаючи на різноплановість чи навіть “суперечливість”, релігійні погляди Шевченка мають певну цілісність - цілісність не стільки “раціональну”, скільки “емоційну”. Письменник виробив своє бачення Бога, святості та християнства. Воно було далеким від догматизованого бачення офіційних християнських церков, несло на собі печать тогочасних просвітницьких уподобань, але все таки це бачення сформувалося в лоні християнства (переважно в його “українській редакції”). Тому можна погодитися зі Є.Сверстюком, що “Шевченка найприродніше осмислити в руслі української християнської традиції”.

Так, Шевченківський Бог, атрибутований як краса, гармонія і правда (в розумінні справедливості), чимось нагадує платонівську ідею Блага, а світло-віра - неоплатонічну еманацію. Однак ці паралелі, певно, не є результатом впливу платонізму на Шевченка. До подібних ідей Шевченко приходив самостійно, часто відштовхуючись від глибинних народних архетипів. Не виключено, що ці архетипи, маючи індоєвропейську основу, знайшли вияв і в платонізмі. І все ж релігійність Шевченка, незважаючи на свою “єретичність” та неортодоксальність, є близькою до християнства.  

Висновок: Шевченко не мав атеїстичне зорієнтованого світогляду. Він звертається до ідеї Бога та України у більшості своїх творів, він веде монолог – роздум про якості Бога, Його діяльність і шляхи, якими Він веде нашу державу, а також вказує на те, що людині тяжко-важко жити без Господа, без впевненості, що над нами є щось могутнє, милосердне, схильне до землянина та справедливе.

На релігійність Тараса Григоровича впливало більше чотирьох чинників, які ми розглянули вище. Шевченко знав канони православ’я, виконував певні традиції та обряди, цієї національної релігії, але жодним чином не можна назвати його звичайним православним обрядовцем. Т.Г.Шевченко займав позицію скептизованого віруючого.

Шевченко сприйняв ряд християнських символів та стереотипів. Інша річ, що його бачення цієї релігії не було ні православним, ні католицьким, ні протестантським. Це християнство правомірно назвати позаконфесійним із вираженими українськими національними особливостями, на які Шевченко постіно вказує у своїх творах.

Список літератури:

1. Гнатишак М. Тарас Шевченко й релігія.

2. Домашовець В. Псалми Давидові в поетичних творах Т.Шевченка.

3. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка.

4. Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан.

5. Колодний А. Україна в її релігійних виявах.

6. Огієнко І. Тарас Шевченко / Упоряд. М. С. Тимошик.

7. Сверстюк Є. Шевченко і час.

8. Стус І. Релігійні мотиви в творчості Шевченка.

9. Шевченко Т. Твори: В 5 т.