100. Середньовічний театр

Театр займав помітне місце у повсякденному побуті середньовічної людини , так що серед фігур середньовічних мешканців є не тільки фігура лицаря,купця, ченця, селянина, а й фігура актора – забавника та блазня . середньовічний актор був невід’ємною частиною суспільства; він розважав і на подвір’ї замка лицаря, і на міській площі, і, навіть, у стінах монастиря. Без актора не відбувалося жодної важливої події чи то ярмарок , чи свято , чи то коронація, чи то приїзд іноземних гостей. Окрім світського театру існував і театр духовний – його породила утилітарна потреба богослужіння: люди вже не розуміли латину, вона була недоступна народу, тому слова богослужіння не просто вимовлялися, але вони тут же й інсценувалися. Цей яскравий театр еволюціонував, він вийшов з церкви на паперть, а потім і на соборну площу, відмовившись при цьому від латини та перейшовши на загально доступну мову натовпу. Такий жанр театрального виступу на великих площах отримав назву містерія. Містерія була видовищем дуже барвистим: Моісей доторкався жезлом до скелі, і з неї починала бити вода; у епізоді створення світу на сцену виводили всіляких тварин — корів, овець, коней; пекельна пащека, біля якої стрибали і кривлялися біси, вивергала справжнє полум'я. Умовність і натуралізм змішувалися в містерії так само химерно, як піднесений пафос і грубе блазенство.

101. Співвідношення понять «світова» та «національна» культура

Визначається певна типологія культури відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури – українську, російську, французьку та ін. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок – різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими. Світова культура – феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегральний процес. Національні ж мають диференційований характер У відповідності з носіями виділяють також культуру соціальних суб’єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну).

102. Становлення інформаційної цивілізації

Інформаційна цивілізація - це природний результат розвитку інформаційних та інтеграційних процесів у світі, що свідчить про зростання рівня організації людського суспільства як об'єктивної історичної закономірності. Основними рисами інформаційної цивілізації є феномен її самоорганізації, вектор її нелінійного розвитку та механізм формування синергетичної картини світу. Все це накопичується у зв'язку з швидким розвитком інформаційно-комп'ютерної революції та нових технологій. Інформаційне суспільство в світовій соціології представлено як історико-соціологічна генералізація, як соціально-інженерний проект, технічний ідеал і як комплексна програма розвитку провідних країн світу.Необхідною передумовою реалізації національних інтересів України є повноцінне її входження у світовий інформаційний простір. Динамічне його формування, глобалізація, постійне зростання відкритості комунікаційних і комп'ютерних мереж, швидкий розвиток інформаційних технологій, продуктів і послуг створюють принципово нові можливості для економічної співпраці, обміну інформацією, духовними цінностями, взаємного культурного збагачення. Глобальний процес зміни носіїв інформації і форм інформаційного обміну, викликаний поширенням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, стає фундаментальним фактором, що кардинально змінює соціально-економічну, політичну і культурну ситуацію в суспільстві.