12.2. Тундрові глейові грунти

Типові для тундрової (субарктичної) зони, що являє собою смугу різної ширини по північній околиці Євразії та Північної Америки. Площа грунтів у світі біля 39 млн. га.

Клімат тундри субарктичний, середньорічна температура знаходиться в межах -2 – +12°С, опадів випадає 100-250 мм на рік. Рослинність переважає мохова, лишайникова, чагарникова, найхарактерніша ознака – відсутність лісу. Слово "тундра" у перекладі з карельської означає "безлісся". Тундра за характером рослинності ділиться на такі підзони: арктичну, лишайниково-мохову, чагарникову та лісотундру. Найбільш типовою є лишайниково-мохова. Грунтотворні породи являють собою різні типи льодовикових, морських, озерно-алювіальних відкладів різноманітного гранскладу. Вічна мерзлота знаходиться на глибині від 0,2 до 1,6м. Рельєф переважно рівнинний, мікрорельєф – пагорбковий. Велика кількість озер, боліт, верхових торф'яників.

Процеси, що призводять до утворення грунтів, такі: інтенсивне фізичне й слабке хімічне вивітрювання, слабкий неосинтез глин, кріогенний волого- і масообмін, оглеєння, що спостерігається дуже часто у зв'язку з застоєм води на вічній мерзлоті, інколи – накопичення солей і карбонатів. Несприятливі умови для розкладу, мінералізації та гуміфікації органічної речовини призводять до формування торфу, оторфованої маси та фульвокислот. Можливе також надмерзлотне горизонтальне елювіювання. Описаний тип грунтоутворення має назву тундрово-глейовий. У найбільш загальному вигляді профіль типового тундрово-глейового грунту має таку будову (рис.34):

Но – підстилка напіврозкладена мохово-лишайникова, потужністю 3-5см;

Н (НТ,Т) – грубогумусовий, торф'яний або перегнійний, різної потужності (5-30см), темно-бурий чи сірий, суглинковий, багато коренів;

HPG1 – глейовий, плямистий, вологий, іноді тиксотропний, сизий із іржавими чи бурими плямами;

Р – материнська порода.

Рис. 34. Типовий тундрово-глейовий грунт

Структура всіх горизонтів – кріогенна, зерниста або грудкувата, але абсолютно неводостійка. Гумусу – до 10%, в Т чи НТ – до 40%, в його складі переважають фульвокислоти (СпеСфк =0,1-0,8), рухомий, багато неспецифічних органічних сполук, може накопичуватись у надмерзлотному шарі. Реакція середовища – від кислої до слаболужної, ЄП невелика (10-20 мг-екв), СНО = 45-100%, великий вміст Fe. Висока щільність, низька пористість.

Аркто-тундрові грунти розташовуються в північний частині тундри під осоково-різнотравною рослинністю, мають дуже малопотужний тріщинуватий профіль: Ho+HT+HPGI+P. Гумусні тундрово-глейові грунти характеризуються гумусовим профілем потужністю 40-60см: To+H+HPGI+P, більше дреновані, ніж попередні, рН біля.7. Торф'яні тундрово-глейові грунти погано дреновані: To+T+HPGI+PGI, потужністю 60-100 см, зольність торфу досягає 30%, кислі та сильно кислі (рН = 3,7-5,3).

Перегнійні грунти: To+HT+HPGI+PGl, слабокислі, СНО = 50-70%. Дернові тундрово-глейові грунти утворюються під злаково-різнотравною рослинністю: То+Нд+H+HPGl+PGl, містять 3-7% гумусу. Опідзолений підтип знаходиться в лісотундрі: Ho+H(HT)+HE+IGl+PGl. Ілювіально-гумусовий грунт утворюється в південній частині тундри й лісотундрі на легких породах, які мають добрий дренаж, неоглеєні: Ho+HT(T)+I_hFe+P. Своєрідний ілювіально-гумусово-залізистий горизонт – бурий, червонувато-бурий, піщаний. Часто профілі субарктичних грунтів деформовані, Н- або Т-горизонти відсутні, мінеральні горизонти вигнуті, розірвані, поховані.

Субарктичні грунти поділяють на типи за наявністю оглеєння (табл. 13).

Таблиця 13. Класифікація субарктичних грунтів

Типи	Підтипи	Роди	Види
Тундровий глейовий Тундровий неглейовий	Аркто-тундровий Гумусний Торф'яний Перегнійний Дерновий Опідзолений Гумусний Ілювіально-гумусний	За ступенем оглеєння	За ступенем опідзолення

Використовують їх переважно як кормову базу для оленярства. У південній частині тундри можливе локальне вирощування овочів, коренеплодів, трав при внесенні органічних і мінеральних добрив.