6. Поняття конст. Ладу, його відмінність від державного ладу

КЛ - цілісна система кон-прав. відносин і ін-тів, які підпорядковані мор. і констит. вимогам.

Засадами КЛ є соц-мор. установки, пол.-правові правила справ, орг-ї с-ва; є с. конст. закріплених п-пів, що рег. сук-ть сусп. відносин. В засадах відоб. п-п обмеження д.

Ознаки КЛ: - непор-ть І невідч-ть прав і св. л. - нар. сув-т - розподіл влади

Осн. п-пи КЛ Укр.:.- недоторканість і безпека л. - найв. цінність - п-п нар. сув-ту - Визначення форми Укр. д. як унітарної, суверенної, незал., демокр., соц. і прав, з республ. формою прав-ня - орг-я і д-ть органів держ. влади на засадах поділу влади - визнання і гар-ня МС - вер-во права - визнання і гар-ня основ ГС - політ., екон., ідеол. багатоманітність - п- п визнання укр. мови державною - плюралізм форм власності - деякі норми мжн. права є частиною нац. законодавства - визнання осн. функцій д. - держ. символіка - ніхто не змушений робити те, що не передб. з-ном - ОДВ і МС діють в межах свої повн-нь. 1

Держ. лад - орг- я і д-ть держави; складова конст. Ладу

6. Основні засади конституційного ладу в Україні

Конституційний лад - це юридична організація суспільного і державного устрою, політико-правовий фундамент формування громадянського суспільства і правової держави, засоби забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина у відношенні до будь-яких інших колективно-суб'єктивних прав.

Конституцій лад України представляє собою систему суспільних, відносин,, який передбачає, регулює, і охороняє Конституція. Тобто порядок, що встановлює Основний Закон у державі й суспільстві. Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи державного й суспільного ладу, конституційний статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, організація державної влади і місцевого самоврядування і статус їхніх органів, територіальний лад і інші інститути держави й суспільства.

Першочергове значення Конституції України, як і конституцій більшості країн світу, надає закріплення конституційних основ державного й суспільного ладу.

Конституція, як основний закон держави, закріплює відносини, що визначають побудову, устрій і функціонування держави як організації політичної влади. До них відносяться відносини, що складаються з приводу: 1 - форми державного правління; 2 - політичного режиму; 3 - державного устрою; 4 - використання атрибутів і символів держави.

6. Форма правління та Форма державного устрою згідно ку

Форма держ. прав-ня - с-б орг-ї держ. влади, зум. п-пами формування і взаємовідносин вищих органів д. (монархія, през., парлам., змішана респ-ки)

Форма держ. устрою - с-б терит. орг-ї д., який визначається п-пами взаємовідносин д. як цілого та її терит. складових частин (унітарна, федерат., конфедерація).

6. Статус людини та громадянина як інститут Конституційного права

Основну частину населення будь-якої країни становить особлива категорія фізичних осіб, а саме: громадяни даної держави.

Інститут громадянства історично виник порівняно недавно. У феодальній державі, яка базувалася на поділові населення на суспільні стани та на нерівних їхніх правах, існував інститут підданства. Цей інститут символізував повну залежність людини від влади монарха, її обов'язок знаходитися (під данню) та повністю виконувати волю свого пана. Інститут громадянства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні і невідчужувані права людини, про її рівні громадянські й політичні права в суспільстві. Починаючи з Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.), держава почала визнавати людину вільним і рівноправним членом суспільства, активним учасником здійснення суверенної влади держави.

Отже, можна сказати, що інститут громадянства замінив інститут підданства. Зараз термін «підданство» вживається лише у монархічних державах і, звичайно, у тому ж значенні, що й термін «громадянство». Більше того, у конституціях і законодавстві ряду держав, — Іспанії, Бельгії, Нідерландах та ін., які є монархіями, замість терміна «підданство» вживається термін «громадянство».

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища, як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією державою, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і сг.ободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового статусу.

Необхідно зазначити, що громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території даної держави. Сукупність усіх осіб, що проживають на території тієї чи іншої країни, становить її населення, яке складається з громадян даної держави, а також іноземців та осіб без громадянства. Населення країни являє собою демографічну, а не правову категорію. Немає підстав також вважати громадянами всіх осіб, на яких поширюється влада держави, її суверенітет. Суверенна влада держави є обов'язковою в однаковій мірі як для громадян даної держави, так і для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають на території даної країни.

Отже, громадянином України, як і будь-якої держави, є не будь-яка людина, котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки. Громадянином України є лише та особа, яка перебуває в особливих правових зв'язках з Україною — зв'язках, що становлять зміст громадянства.

У відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15); у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).

Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. 1,2 та ін.), в Законі України «Про громадянство України» (нова редакція) від 16 квітня 1997 р., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою право-суб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.