45. Конституційно-правовий статус прокуратури України

У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Аналіз функцій прокуратури, визначених Конституцією України і Законом України про прокуратуру, показує, що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші — до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вона за своєю державно-правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Закон України про прокуратуру закріплює принципи організації та діяльності прокуратури: органи прокуратури становлять єдину централізовану систему; здійснюють свої повноваження на підставі додержання норм Конституції і законів України, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом; вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів.

Чинне законодавство України визначає гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень. Забороняється втручання органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, об'єднань громадян та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або вимаганням прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.

45. Поняття та ознаки місцевого самоврядування в Україні

Україна — суверенна і незалежна, демократична соціальна правова держава. Тому в її Конституції проголошується: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування» (ст. 7).

Сьогодні, коли загальна думка про місцеве самоврядування більш-менщ сформувалася та знайшла своє втілення у Всесвітній Декларації та Європейській Хартії місцевого самоврядування, до якої приєдналася Україна , його суть, як правило, зводиться до гарантованого державою права територіальних спільнот громадян (комун, общин, муніципалітетів, територіальних колективів, громад — у різних країнах вони називаються по-різному) та тих органів, які вони обирають (органів місцевого самоврядування), вирішувати самостійно, під свою відповідальність всі питання місцевого значення, діючи в межах Конституції і законів відповідної держави.

Таке розуміння місцевого самоврядування знайшло своє втілення в Конституції України (стаття 140), а також у чинному Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому, зокрема, зазначається: «Місцеве самоврядування в Україні, — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади —- жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах "Конституції і законів України».

Визначення в Конституції та законах України місцевого самоврядування, яке б досконале воно не було, далеко ще не вичерпує змісту цього суспільно-політичного явища, а тому не зводиться лише до гарантованого державою права територіальних громад та тих органів, які вони обирають (органів місцевого самоврядування), самостійно вирішувати якусь частину публічних справ. Вивчаючи місцеве самоврядування, варто завжди пам'ятати, що це — один з основоположних принципів

Суть цього принципу зводиться до того, що в державі встановлюється децентралізована система управління, закріплюються інші (ніж в умовах централізації та концентрації влади) основи взаємовідносин центру і місць, центральних і місцевих органів влади, що ці взаємовідносини мають будуватися не на принципах жорсткої субординації, а на принципах правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності (автономії) місцевих органів влади.

Держава, якщо вона демократична, не може обійтися без децентралізації державної виконавчої влади. Адже жорстка централізація властива лише диктаторським або тоталітарним режимам.

Важливими елементами системи місцевого самоврядування, як про це вже зазначалося, є районні, обласні ради, а також органи самоорганізації населення Наявність у системі місцевого самоврядування таких її елементів є свідченням того, що розвиток місцевого самоврядування, здійснюваного на рівні територіальних громад сіл, селищ, міст, має своє продовження як на регіональному рівні (в районах і областях), так І на рівні окремих частин територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування створюються громадянами за місцем їх проживання, на рівні тих мікроструктур, на які поділяються села, селища, міста, райони у містах як адміністративні одиниці, а тому мають назву будинкових, вуличних, квартальних комітетів, комітетів мікрорайонів, житлових комплексів тощо.

Органи самоорганізації населення, як про це вже зазначено, обираються загальними зборами громадян з дозволу сільських, селищних, міських рад.

Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть наділяти органи самоорганізації населення частиною власної компетенції, фінансів, майна Тому функції і повноваження зазначених органів є в основному похідними від функцій і повноважень відповідних рад та їх виконавчих органів. Органи самоорганізації населення є формою місцевого самоврядування, інтегрованою в систему місцевого самоврядування, здійснюваного на рівні територіальних громад, сіл, селищ, міст.