Пізній плейстоцен

У схемі палеогеографічних етапів плейстоцену України пізній плейстоцен починається з прилуцького етапу, який корелюється з рис-вюрмським інтергляціалом; кайдацький етап віднесено до середнього плейстоцену, 7-ої киснево-ізотопної стадії (Веклич та ін., 1993). За педологічними та палінологічними даними прилуцький етап визначався теплішим (поширення граба та ліщини), а кайдацький вологішим (Сиренко, Турло, 1986). У той же час С.І.Турло (1986) із кайдацьких грунтів отримано пилок термо- і мезофілів Tilia platyphyllos, Quercus petrae, Carpinus betulus, поодиноко Ilex, Juglans, Ostryа. Два останні та Quercus petrae є характерними таксонами микулинських флор півдня Східної Європи (Болиховская, 1995), Ilex – показовим для микулино/еему Західної Європи, Карпат (Гуртовая, 1983, Turner, 2000). За отриманими паліноматеріалами у кайдацькому кліматоліті виявлено сукцесії микулинського інтергляціалу (Герасименко, 2001, 2002) – послідовність ялини, берези-сосни, в’яза-дуба, ліщини, липи, граба, ялини. У прилуцькому кліматоліті сукцесії широколистяних порід та ялини не виражені. Виходячи з цього та із характерних морфогенетичних ознак кайдацьких грунтів, дотримуємося думки про їх кореляцію із салинськими грунтами мезинського педокомпексу, нижніми лісовими грунтами горохівського педокомплексу, для яких визначено микулинський вік (Величко та ін., 1963, Богуцький, Морозова,1981). За педологічними ознаками кайдацькі грунти корелювались з микулинськими/ салинськими Східної Європи (Решение.., 1986), еемськими Західної Європи (Haesearts, Gerasimenko, 2002), еемським педокомплексом РКІІІ Центральної Європи, прилуцькі – з РКІІ (Веклич, 1967; Rousseau et al., 2001). Микулинське міжльодовиків’я зіставлялося із кайдацьким і прилуцьким етапами разом (Болиховская, 1995; Шовкопляс та ін., 2003) та раніше автором роботи (1988, 1999). Утворення кайдацького і прилуцького кліматолітів часто формують у розрізах єдину послідовність лісових грунтів, другий з яких спочатку відносився нами до прилуцького. Вивчення стратиграфічно повних розрізів показало наявність в основі цієї послідовності трьох лісових грунтів, другий з яких (з палінозоною граба) визначено у розрізах, стратифікованих М.Ф.Векличем (1967), як кайдацький. Ми зіставляємо кайдацький етап з останнім інтергляціалом, а прилуцький – з теплими міжстадіалами раннього валдаю. Хронологічне положення визначається за кореляцією еему з підстадією 5е, частково 5d (кататермал еему), ранньовюрмських міжстадіалів – з підстадіями 5с і 5а киснево-ізотопної шкали (Kukla et al., 1997, Schaсkleton et al., 2001). Хронологічне положення пізніших етапів висвітлюється при їх характеристиці.

Кайдацький етап (130-110 тис. р.т.) відзначався розвитком помірно-суббореальних лісових грунтів на ранній підстадії оптимуму та дерново-чорноземних на пізній (Веклич та ін., 1993). Фази розвитку рослинності рис-вюрму на Україні за субаквальними відкладами вивчено у роботах (Зеров, 1952; Пашкевич, 1963; Величко та ін.,1963; Гричук,1972; Артюшенко та ін.,1982; Гуртовая, 1983, Демедюк та ін., 1975 та ін.), за грунтами у роботах (Болиховская, 1995; Герасименко, 1988, 1999, 2002, Комар, 2002). Нами реконструйовано такі зміни ландшафтів: kd_1а1 – північно-бореальні: ялинові ліси (палінозона М1 микулино) на охристо-залізистих грунтах на півночі сучасного лісостепу, південніше – лісостеп із домішкою ялини на лучних опідзолених грунтах і злаково-різнотравний степ на дернових; kd_1а2 – аридизація та похолодання: зникає ялина, домінують сосна та береза, поява єрнику, у лісостепу редукція лісів, формування лесових прошарків; kd_1а3 – бореальні та південно-бореальні мішані ліси та лісостеп (М2 і М3); kd_1b1 – помірні суббореальні ландшафти: зволоження – в’язово-дубові ліси (М4а) на буроземно-підзолистих грунтах у середній Україні; лісостеп – до понизь Дніпра; kd_1b2 – зростання посушливості – зміщення зон на північ у межі сучасних; поширення ліщини (М4б), освітлення лісів і посилення гумусонакопичення на Поліссі та у лісостепу; у передгір’ях Криму – грабово-дубовий лісостеп. На півдні України поодиноко зустрічався горіх (термічний оптимум). кd₂ – аридизація та похолодання. За Н.С.Боліховською (1995), між ксеротермічною і гігротермічною стадіями на півночі України існували бореальні ліси, у західному лісостепу – степи. Між грунтами kd₁ і kd₃ простежені негрунтові прошарки, ерозійний вріз, за паліноданими з півдня України – зниження ролі широколистяних, посилення сосни, зокрема, у лісах Криму. kd_3b1 – помірні суббореальні ландшафти: зволоження – сугрудки (М6) на дерново-підзолистих грунтах Полісся; дубово-грабові ліси на світло-сірих грунтах у сучасному лісостепу; лісостеп із псевдоглеями, бурими і чорноземними грунтами у межах степу; грабові ліси (поодиноко горіх) на бурих гірських грунтах Криму; kd_3b2 – зростання посушливості: зсув зон на північ у межі сучасних; у лісостепу зниження залісення та поширення чорноземів, зникнення граба; kd_3с1 – бореальні ландшафти: значна домішка ялини у березово-соснових лісах Полісся та лісостепу (М7), поява пилку смереки у розрізах Кримських горах; kd_3с2 – північно-бореальні ландшафти: аридизація – зникнення ялини та широколистяних порід у соснових лісах (М8), зниження залісення лісостепу, зміщення зони степу на північ, послаблення гумусонакопичення, посилення змиву.

Тясминський етап (110-104 тис. р.т.) малопотужного лесонакопичення характеризувався інтенсивним кріогенезом (гумусові клини, на півночі первинно-піщані жили, пластичні деформації). За перигляціальними умовами та на підставі вищенаведених кореляцій зіставляється із першим стадіалом пленігляціалу і песимумом підстадії 5d. На першому стадіалі валдаю у лісостепових ландшафтах півночі України з’явились аркто-бореальнi рослини (Болиховская, 1995), у передгір’ях Криму – береза, бук (спуск висотних поясів). Клімат був аридним (полиново-злакові степи поширювалися у сучасний лісостеп), на півдні – субперигляціальним (поодинокі широколистяні породи за зниженнями, особливо на початку етапу).

Прилуцький етап (105-74 тис .р.т.) відзначався бурими лісовими грунтами на ранній підстадії оптимуму, чорноземами на пізній, бурими – на заключній стадії (Веклич та ін., 1984). За заміщенням верхнього грунту педокомплексом, відділеним від грунтів оптимуму малопотужним лесом, ми виділяємо підетапи грунтоутворення pl₁, pl₃ і лесовий підетап pl₂. За буроземними грунтами та значною участю широколистяних порід прилуцький час зіставлено з рис-вюрмом (Артюшенко та ін., 1972; Сиренко, Турло, 1986). За нашими паліноданими рання підстадія оптимуму pl_1b1 близька до інтергляціалу за теплозабезпеченням, але у поширенні деревних порід не простежуються рослинні сукцесії еему. Широколистяні породи розселялися швидко відповідно до м’якішого клімату тясминського етапу та вищiй ролі місцевих рефугіумів, ніж у дніпровський час. Значна роль широколистяних типова для ранньовюрмських інтерстадіалів у середніх широтах Європи (Болиховская, 1995; Woillard, 1978). Нетиповим для інтергляціалу є значне поширення беріз на оптимумах прилуцького часу. Сірі лісові грунти pl_1b1 північних районів у їх послідовності з кайдацькими типологічно корелюються із верхніми сірими лісовими грунтами у датованій педологічній сукцесії еему-раннього вюрму Західної Європи (Haesaerts, Gerasimenko, 2002). Ландшафти етапу: pl_1а – південно-бореальні, переважно степові на дернових грунтах; pl_1b1 – зволоження: мішані ліси на дерново-підзолистих грунтах на Поліссі, сірих лісових у північному лісостепу; південніше – лісостеп із бурими та чорноземними грунтами. pl_1b2 – бореальні ландшафти: аридизація – бори на чорноземовидних грунтах на Поліссі; південніше – степи від різнотравно-злакових чорноземних до сухих на темно-каштанових грунтах на Донеччині; у передгір’ях Криму – лісостеп із участю беріз. pl₂ – субперигляціальні ландшафти, морозобійні процеси, малопотужне лесоутворення, зміна різнотравно-злакових степів полиново-злаковими, із кріофітами. pl_3b1 – бореальні ліси на бурих грунтах на півночі, південно-бореальний лісостеп на дернових і бурих грунтах у сучасних лісостепу – північному степу. У кінці етапу простежено пульсаційні зміни лесоутворення і грунтоутворення (дернового, pl_3b2, та ініціально-буроземного, pl_с). На останніх збільшувалося залісення, на інтервалах лесоутворення панували злакові степи, відбувалося розтріскування грунтів. Чітко виражені міжстадіали pl₁ і pl_3b1 зіставляємо із інтерстадіалами брерупом та оддераде, незначні потепління pl_3b2 і pl_с можливо відповідають холодним короткочасним міжстадіалам на переході до пленігляціалу – Ognon I і II (Woillard, 1978).

Удайський етап (74-55 тис. р.т.) перигляціального лесоутворення корелюється з 4-ою ізотопною стадією (Веклич, 1990; Гожик та ін., 2000). Під час формування одновікового хотилівського лесу Полісся займав тундролісостеп (Гричук, 1972; Безусько та ін., 1986; Болиховская, 1995). Клімат був відносно зволоженим: злаково-різнотравні степи з єрником існували у сучасному лісостепу, сухі степи – лише у степовій зоні. Леси малопотужні, з низьким вмістом крупного пилу, часто оглеєні; серед кріотурбацій багато соліфлюкційних форм, виявів кріогенної рухливості гумінових кислот. Первинно-земляні жили формувалися до Приазов’я. У низькогір’ях на ранній стадії існували бореальні лучно-лісові ландшафти, на пізній – у Криму ксерофітніший лісостеп, у Карпатах зменшувалась участь ялини, посилювалася роль берези.

Витачівський етап (55-27 тис. р.т.) відносився до початку 3-ої ізотопної стадії та характеризувався поширенням буроземовидних грунтів помірних фацій (Веклич та ін., 1984). Нами простежено 4 витачівських грунти, розділені лесом, і віднесені до підетапів грунтоутворення vt₁ і vt₃. Ландшафти підстадій: vt_1b1 і vt_1b2 – бореальні та південно-бореальні: на півночі лісостепу березово-соснові ліси за участю широколистяних та ялини на бурих грунтах (із розвитком оглеєння на підстадії vt_1b1 та ініціального лесиважу на теплішій підстадії vt_1b2). Південніше – рідколісся та лучні степи на бурих рендзинах; у передгір’ях Криму – лісостеп з участю граба. Підстадії корелюються із першими міжстадіалами середнього валдаю, встановленими у розрізах Придністров’я (Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1987, 1997) та середньої Десни (Болиховская, 1995). Між грунтами був інтервал похолодання vt_1b1-b2 – формування лесових прошарків, розтріскування грунтів, панування степів, поява мікротермів на півночі, зникнення широколистяних порід (у Криму зниження їх ролі). Підстадія vt_1с – повсюдне зникнення широколистяних порід, посилення змиву. Складний розвиток природи протягом витачівського (дубнівського) часу показано для північно-західних районів України (Безусько, 2002; Богуцький та ін., 2002), характерною рисою яких було значне поширення протягом етапу елементів перигляціальної рослинності та відсутність рефугіумів широколистяних порід. Підетап лесонакопичення vt₂ – перигляціальні ландшафти: морозобійні та конвекційні процеси; різнотравно-злакові степи з єрником, на півдні ксерофітні; бореальний степ у західних передгір’ях Криму. Підетап корелюється нами з останнім стадіалом середнього валдаю із розвитком тундролісостепу на Поліссі (Болиховская, 1995). vt_3b – аридизація щодо підетапу vt₁ – північно-бореальні та бореальні ландшафти: лучно-степові на дерново-карбонатних грунтах у лісостепу, степові та сухостепові на темно-бурих грунтах у степу; бореальні лісо-лучні у передгір’ях Карпат, південно-бореальні лісостепові у передгір’ях Криму. Підетап корелюється із останнім міжстадіалом середнього валдаю, що визначається у гумусовому горизонті брянського грунту (Болиховская, 1995). vt_3с – субперигляціальні ландшафти з аркто-бореальними рослинами та ініціальними грунтами (від лісостепових рендзин на півночі до бурих напівпустельних на півдні). За ¹⁴C та ESR-датуванням (Gerasimenko, 1999; Чабай та ін., 1998, 2001), вік грунтів vt_1b2-vt_1с 36-44 тис. р.т., лесу vt₂ – 30-36 тис. р.т., грунту vt₃ – 27-<30 тис. р.т. Виходячи з хронології середнього пленігляціалу (Hammen, 1995), міжстадіали vt_1b1, vt_1b2 і vt_3b відповідають інтерстадіалам Moershoofd, Hengelo і Denekamp І, міжфазіали vt_1с і vt_3с – холодним інтерстадіалам Huneborg і Denekamp ІІ, стадіали vt_1b1-_1b2, vt₂ – стадіалам Hasselo і Huneborg.

Бузький етап (27-18 тис. р.т.) потужного лесоутворення за розвитком ініціальних грунтів поділяється на стадії bg_d, bg_e, bg_f (Веклич та ін., 1984). За палінологічними даними bg_d+e є кріогігротичною, а bg_f – кріоксеротичною стадією. На bg_d+e осциляційно змінювалися формування лесів та ініціальних грунтів (від 1-2 до 8 ранкерів, більш розвинуті 2-ий і 4-ий знизу). Лесову область займали степи: різнотравно-злакові за участю єрників на півночі, злакові у центральних районах, ксерофітні на півдні. Перигляціальні умови на bg_d виражено у характерних морозобійних порушеннях витачівських грунтів. Бореальний степ із долинними лісами існував у передгір’ях Криму. Грунти-ранкери мають нижчий від лесів вміст крупного пилу, ознаки вилуговання (2-ий – гумусонакопичення, 4-ий – оглеєння). 2-ий – 4-ий грунти формувалися під субперигляціальним березово-сосновим лісостепом (з участю кріофітів та ялини) і зіставляються із міжфазіалами, встановленими на першій стадії пізнього валдаю (Болиховская, 1995). Аридизацію на bg_f виражено у гомогенізації лесів, за паліноданими – у редукції лісів, ксерофітизації степів (сухі на півдні, злакові у передгір’ях Криму). Бузький етап корелюється із першою стадією валдаю і з піком акумуляції європейських лесів, встановленим між 27 і 20 тис.р.т. (Haesaerts et al., 1996; Antoine et al., 1999), 2-ої ізотопно-кисневою стадією (Гожик та ін., 2000).

Дофінівський етап (18-15 тис.р.т.) був віднесений до кінця 3-ої – початку 2-ої ізотопної стадії (Веклич та ін., 1984). Грунти датовано 15-17 тис.р.т. (Гожик та ін., 2000), біля 18 тис.р.т. (Кротова, 1998; Герасименко, 1994), біля 15 тис.р.т. (Cohen, Gerasimenko et al., 1996), корелятний рівенський грунт 17-20 тис.р.т. (Boguckyj, Lanczont, 2002; Kulakivs’ka et al., 1999). Умови формування дофінівських грунтів оптимуму і заключної стадії прохолодні та посушливі (Сиренко, Турло, 1986). За наявністю лесового шару між грунтами відносимо їх до підетапів df₁ і df₃. Типовим для них у вивчених нами розрізах було переважання беріз над сосною та присутність чагарникових беріз (до Донеччини). Ландшафти: df₁ –північно-бореальні: лісостепові на дерново-бурих грунтах на Поліссі, степові на дерново-карбонатних у середній Україні; південніше – бореальні сухостепові; лісо-лучні – у передгір’ях Карпат і Криму. df₃ – субперигляціальні лісостепові (Полісся; Передкарпаття), північно-бореальні сухостепові у середній Україні, напівпустельні на засолених бурих грунтах – у північному Донбасі та південніше.

Причорноморський етап (15-10 тис. р.т.) за перервою у лесоутворенні із формуванням бурих грунтів на півдні України поділяється на 3 підетапи (Веклич та ін., 1984). Грунти підетапу рс₂ датовано аллередом (Гожик та ін., 2000), беллінгом-аллередом (Герасименко, 1997), що дозволяє зіставляти їх з пізньольодовиковими міжстадіалами, а підетап рс₁ – з пізнім дріасом. Реконструкції їх ландшафтів наводяться разом із голоценовими. Підетап рс₁, датований <=14.5 тис.р.т. (Cohen, Gerasimenko et al., 1996), – найхолодніший і найпосушливіший: на східному Поліссі існував тундростеп (Болиховская, 1995), південніше (до Донбасу) – перигляціальні сухостепові і напівпустельні ландшафти. За зниженнями у лісостепу встановлено мозаїчний хараетр екотопів із участю мезофітів (Пашкевич, 1984; Комар, 2001). Динамічну седиментацію відображено у підвищеному вмісті піщаних часток у лесах, формуванні еолових пісків на півночі лесової області. За дуже низькою участю деревних угруповань, поширенням єрнику, домінантою ксерофітів, зокрема полину, на всій території (на півдні і лободових) підетап зіставляється із кріоксеротичною стадією пізнього валдаю.

Розвиток ландшафтів голоцену