Середній плейстоцен

Середній плейстоцен починається із завадівського етапу, що розділявся на власне завадівський zv₁, потягайлівський zv₃/pt підетапи грунтоутворення та орільський підетап лесоутворення zv₂/or. Власне завадівський час корелюється з лихвином/гольштейном, 11-ою ізотопною стадією (Веклич та ін., 1984; Веклич, 1990); у торфовищах встановлено рослинні сукцесії міндель-риського інтергляціалу (Артюшенко та ін., 1982). Показано складнішу будову етапу з підетапами грунтоутворення zv₁, zv₃ і zv₅/pt (Веклич та ін., 1993). Між тилігульським і дніпровським етапами ми ідентифікуємо три інтервали формування повнорозвинутих грунтових світ. Два перші з подібними умовами ландшафтоутворення відносимо до підетапів zv₁ і zv₃, розділених підетапом кріогенезу. Потягайлівський час, значно відмінний за ландшафтними умовами, та орiльський час перигляціального лесоутворення розглядаємо як окремі етапи. За підставами, що наводяться нижче, дніпровський етап вважаємо останнім у середньому плейстоцені.

Завадівський етап (410-240 тис. р.т.) за переважанням бурих і коричневих грунтів, участю термофільних екзотів мав значне теплозабезпечення (Сиренко, Турло, 1986; Матвиишина, 1982, Артюшенко та ін., 1972). Для власне завадівського часу встановлено два оптимуми широколистяної флори, розділені відрізком похолодання, формування лесовидних верств (Арап, Возгрін, 1989). У середній Україні нами простежено заміщення полігенетичних грунтів оптимуму двома субсвітами zv₁ і zv₃ (з нижнім лісовим і верхнім чорноземовидним грунтами кожна), розділеними рівнем кріогенезу zv₂ (гумусові клини, гл. до 3м). У повних розрізах (особливо розріз с. Гать, Закарпаття, стратифікація Б.Д.Возгріна) за нашими паліноданими на кожному підетапі простежуються термоксеротична та термогігротична стадії, що властиве рослинним сукцесіям інтергляціалів. Ландшафти підетапу zv₁: zv_1а – бореальні ліси/лісостеп; zv_1b1 – у середній Україні тепло-помірні широколистяні і мішані ліси на бурих лесивованих, буро-підзолистих грунтах; зміна липово-дубових формацій полідомінантними (у Закарпатті грабовими). Тепло-суббореальний лісостеп із вищою участю екзотів (горіх, гікорі) на коричнево-бурих грунтах займав сучасний північний степ. Ландшафти приморських районів близькі до середземноморських (Сиренко, Турло, 1986). zv_1b2 – зростання посушливості: поява лісостепу із чорноземовидними грунтами на півночі, рідколісь на червонувато-коричнево-бурих грунтах на південному сході. Малопотужні леси підетапу zv₂ сформовані у степових ландшафтах без участі широколистяних порід.

zv₃: zv_3b1 – у середній Україні тепло-помірні ліси та лісостеп на бурих лесивованих і чорноземовидних грунтах; зміна у часі в’язово-дубових лісів дубово-грабовими, поява бука; південніше – тепло-суббореальний лісостеп. zv_3b2 – зростання посушливості: у північній Україні лісостеп і світлі ліси на чорноземовидних грунтах, у північному степу – чагарниковий степ на червонувато-бурувато-коричневих. zv_3с – бореальні ліси та лісостеп. За індексами грунтового звітрювання та участю термофілів підетап zv₁ тепліший, а за більшим поширенням граба вологіший від zv₃. Підетапи zv₁ і zv₃ за грунтово-рослинними сукцесіями розглядаються як два міжльодовиків’я і корелюються з інтергляціалами середнього плейстоцену: гольштейн/лихвин і рейнсдорф, останній з яких був менш зволоженим (Urban, 1991). У кінці підетапу zv₁ відмічено появу птерокарії (розріз с. Гать), що є ознакою гольштейну у Західній Європі (Zagwijn, 1985). На Україні у завадівський час птерокарія зростала переважно у західних районах.

Орільський етап (250-230 тис. р.т.) перигляціального лесоутворення відзначався розвитком морозобійних явищ і значною аридністю клімату із різко збідененим ксерофітним складом рослинності. Північну та середню Україну займали злакові степи, південну – безлісні полиново-злакові. У межах зони мішаних лісів зустрічалися соснові рідколісся. Низькогір’я Карпат займали лісо-лучні ландшафти із лесами на річкових терасах (поодиноко широколистяні породи при переважанні сосни, берези та ялини).

Потягайлівський етап (230-180 тис. р.т.) відзначався поширенням до північного степу помірних суббореальних ландшафтів, південніше – тепло-помірних. Клімат прохолодніший від завадівського (зміна широколистяних лісів мішаними, майже повне зникнення екзотів) і посушливіший (редукція граба, лісові ландшафти лише на Поліссі). Виражено один оптимум із підстадіями: pt_b1 – дубово-сосновий лісостеп на бурих лісових лесивованих, бурих і чорноземних грунтах у сучасному лісостепу–північному степу, південніше – різнотравно-злакові степи на коричнювато-бурих грунтах із широколистяними породами у долинах. Приморські райони займав сухий степ на засолених червонувато-бурих грунтах (Веклич та ін., 1972). Роль смереки, бука у лісах Карпат нижче, ніж у завадівський час. pt_b2 – аридизація: збіднення дендрофлори, зниження ступеня залісення, у лісостепу – домінанта чорноземних грунтів; у північному степу – злакові степи і ксерофітно-чагарникові угруповання, засолення грунтів; у низькогір’ях Карпат – редукція мезофільних порід. За тепло-помірними та посушливими умовами етап корелюється з інтергляціалом Шонінген, що відрізнявся рисами ксерофітності рослинності, зокрема, відсутністю смереки (Urban, 1991).

Дніпровський етап. Вік визначається у 240-290 тис. р.т., етап корелюється із зледенінням заале (Веклич та ін., 1993; Шелкопляс та ін., 1986), стадією дренте, 8-ою ізотопно-кисневою стадією (Lindner et al., 2002). У той же час зледеніння заале та дренте у Західній Європі та дніпровське зледеніння у Східній Європі корелюються з 6-ою стадією, 180-127 тис. р.т. (Kukla, 1977; Zagwijn, 1985; Turner, 1998, Величко та ін., 1992, 2001). За отриманими нами результатами палінологічних і педологічних досліджень (наведені далі) надморенні дніпровські відклади безпосередньо перекриваються утвореннями микулинського/еемського інтергляціалу і зіставляються із заале, 6-ою стадією (Rouseau et al., 2001).

Дніпровський етап охарактеризовано за фазами розвитку зледеніння та льодовикового морфолітогенезу (Гожик та ін., 1976; Матошко, Чугунний, 1993). Реконструйовано інтегративні ландшафти етапу (Сиренко, Турло, 1986). Нами виконано реконструкції ранньодніпровського/дольодовикового (dn₁) і пізньодніпровського /післяльодовикового (dn₃) часу (у позальодовиковій області кріогігротичної і кріоксеротичної стадій зледеніння). На обох перигляціальний пояс досягав Донбасу, де виявлено дві генерації кріотурбацій: рання (гумусові жили, кріоламінації) і пізня (морозобійні клини з роздувами, до 4 м). У північних районах для дольодовикового кріогенезу характерні складні земляні жили, ‘котли кипіння’; для пізньольодовикового – полігонально-жильний лід, первинно-піщані жили (Матошко, Чугунний, 1993). dn₁ – на півночі (до затоплення льодовиковими водами) березово-сосновий лісостеп на оглеєних суглинках; на більшій частині території злакові та полиново-злакові степи на лесах, дещо мезофітніші в Донбасі; південніше – субперигляціальні напівпустелі із розтріскуванням грунтів. Стадія dn₃ посушливіша та холодніша: ксерофітизація рідколісь на півночі (Безусько та ін., 1986), полиново-злакові степи – до північних меж сучасного лісостепу. Замість домішки беріз і вільхи у долинах з’явився єрник.