Добавил:
Nemo_Nemorino
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз:
Предмет:
Файл:Підручники з Біології / Біологія 9 клас / Соболь Біологія 9 клас. 2026
.pdf
230
Еволюція йде не шляхом підсумовування сприятливих мутацій,
а за допомогою безперервного комбінування узагалі дрібних мутацій,
під постійним контролем природного добору.
Іван Іванович Шмальгаузен (1884–1963) —
видатний еволюційний біолог
§ 13.2. ЕВОЛЮЦІЙНІ ЧИННИКИ
Усвідомлюємо! Сонечко двокрап-
кове (Ada lia bipunctata) має дві
форми — чорну і червону. Науков-
ці встановили, що восени в попу-
ляціях переважає червона форма:
ці особини плодючіші та краще
розмножуються. Натомість навесні у великій кількості трапляються
чорні сонечка: вони холодостійкіші та краще зимують. Виявилося, що
забарвлення пов’язане з обміном речовин. Які чинники визначають
такі процеси в популяціях?
ЗМІСТ
Як класифікують чинники еволюції?
ЕВОЛЮЦІЙНІ ЧИННИКИ — це зовнішні та внутрішні впливи,
які призводять до еволюційних змін популяцій, екосистем та біосфе-
ри в цілому. За особливостями дії та еволюційним значенням ці чин-
ники об’єднують у дві групи: елементарні та рушійні. Елементарні
чинники еволюції — це постачальники еволюційного матеріалу, які
створюють генетичну мінливість та умови перебігу еволюційних змін.
Рушійні чинники еволюції мають спрямований закономірний харак-
тер і «сортують» різноманітність спадкових змін. Еволюційні зміни є
результатом взаємодії цих протилежних впливів.
Завдяки сучасним дослідженням у галузях молекулярної біології,
генетики, мікробіології, цитології, екології та антропології встановле-
но, що: а) на кожному рівні організації життя відбуваються проце-
си, що впливають на еволюцію; б) усі екологічні чинники, якщо вони
діють з постійною чи періодичною інтенсивністю, є водночас чинни-
ками еволюції; в) на рівні популяції як одиниці еволюції розрізняють
внутрішньовидові (міграції, хвилі життя) та міжвидові (симбіоз,
конкуренція) еволюційні чинники.
Які механізми впливу елементарних чинників еволюції?
Елементарні чинники еволюції забезпечують процес генетичним
матеріалом для відбору (мінливість, потік генів, дрейф генів) та ство-
рюють умови для дії рушійних сил еволюції (хвилі життя, ізоляція).
Еволюційне значення мають обидві форми мінливості — неспадко-
ва та спадкова. Неспадкова мінливість бере участь у дії механізму
«знешкодження» мутацій, оскільки природний добір формує певну
норму реакції модифікаційних ознак. Спадкова мінливість є основою
біологічного різноманіття і матеріалом для еволюції. Потік генів —
1 2
231
це обмін генетичним матеріалом
між організмами популяцій одно-
го чи різних видів. Основними
механізмами потоку генів є мі-
грації (переміщення особин між
популяціями), горизонтальне пе-
ренесення генів та гібридизація.
Дрейф генів — це випадкова і
неспрямована зміна частот зустрічальності алелів у популяції без
зміни будови самих генів. Ефект генетичного дрейфу найбільший у
невеликих популяціях і мінімальний — у найбільших. Генетичний
дрейф має кілька важливих наслідків для еволюції: зменшує гене-
тичну варіативність у популяціях, діє швидше та має радикальніші
наслідки в менших популяціях та може сприяти видоутворенню.
Біологія + Вправляння
В одній зі своїх праць, опублікованій
1859 року, Ч. Дарвін пояснює виникнення безкрилих форм
мадейрських жуків так: «... протягом багатьох наступних поколінь
кожна особина, яка менше літала або через недорозвинені крила, або
через млявість у поведінці, мала більшу ймовірність вижити, бо її не
заносило вітром у море». Ученим описано дію…
А штучного добору Б природного добору В мутацій
Яке еволюційне значення та види природного добору?
Рушійними чинниками еволюції, які мають спрямовану дію, є бо-
ротьба за існування та природний добір, який вона спричинює. При
цьому спрямованість природного добору випливає безпосередньо з
умов боротьби за існування. Боротьба за існування — це складні й
різноманітні відносини особин усередині видів, між видами та з неор-
ганічною природою. Розглядають такі форми боротьби за існування:
внутрішньовидова, міжвидова та боротьба з абіотичними чинниками.
Природний добір — це процес, внаслідок якого виживають і
лишають після себе потомство переважно особини з корисними в
даних умовах спадковими змінами. Цей чинник еволюції завжди має
спрямований характер, удосконалює пристосування до умов існуван-
ня. Розрізняють три форми природного добору.
Рушійний добір — це добір, що спричинює поступову зміну фено-
типу, веде до зміни норми реакції в одному певному напрямку. Він
здійснюється в нових умовах на користь змін, які в цих умовах мають
сприятливий характер. З рушійним добором пов’язана поява нових
пристосувань. Прикладами дії рушійного добору є індустріальний
меланізм у метелика березового п’ядуна.
Стабілізуючий добір — це добір особин, який супроводжуєть-
ся звуженням норми реакції. Теорію стабілізуючого добору розробив
український вчений І. І. Шмальгаузен (1941–1946). Проявляє себе ця
форма добору за стійких екологічних умов. Він забезпечує підтриман-
ня сталості певного фенотипу, який найбільше відповідає середовищу,
і відкидає будь-які менш пристосовані зміни. Дію стабілізуючого добо-
ру ілюструють такі реліктові види організмів, як латимерія та гатерія.
Прикладом дії цієї форми добору також є збереження обтічної форми
тіла у риб та сталість розмірів частин квітки.
1 2
Іл. 107. Елементарні чинники еволюції:
1 – потік генів; 2 – дрейф генів
232
Розриваючий добір — це добір, який призводить до появи декількох
фенотипів і спрямований проти середніх проміжних форм. Розриваю-
чий (дизруптивний) добір проявляється тоді, коли умови середовища
настільки змінюються, що основна маса особин виду втрачає адаптив-
ність, а переваг набувають особини з крайніми відхиленнями від серед-
ньої норми. Прикладом дії розриваючого добору є існування в межах
популяції двох або декількох форм з різко відмінними ознаками (на-
приклад, червона й чорна форми сонечка двокрапкового), а також ви-
никнення популяцій комах з довгими крилами та без крил на островах,
де постійно дме сильний вітер.
Коротко про головне
�ЕВОЛЮЦІЙНІ ЧИННИКИ — це зовнішні та внутрішні впливи, які призводять до
еволюційних змін популяцій, екосистем та біосфери в цілому.
�Елементарні чинники еволюції — це впливи, що спричинюють еволюційні змі-
ни біосистем і мають неспрямований випадковий характер. До цієї групи нале-
жать мінливість, потік генів, дрейф генів, популяційні хвилі та ізоляція.
�Рушійні чинники еволюції — це чинники, які спрямовують різні елементарні
зміни, що виникли внаслідок мутацій, у бік формування пристосувань організмів
до змін умов довкілля.
Діяльність
Навчальне завдання. Опис з використанням схеми. ЧИННИКИ
ЕВОЛЮЦІЇ.
Розвивальне завдання. Дослідницька вправа. Вплив елементарних
чинників еволюції.
Ціннісне завдання. Вправа для сприймання. Форми природного добору.
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Описує: особливості ЕВОЛЮЦІЙНИХ ЧИННИКІВ
• Формулює очікувані результати: для ДОСЛІДЖЕННЯ значення елементарних
чинників еволюції
• Виявляє ставлення на рівні сприймання та висловлює міркування: щодо зв’язку
природного добору з категоріями ПРИЧИНА та НАСЛІДОК
Саморозвиток
Регуляційне завдання. Евристичний метод «Кейс-метод, або метод
ситуаційних вправ».
Завдання для розпізнавання. ЧИННИКИ ЕВОЛЮЦІЇ.
Іл. 108. Форми природного добору: 1 — рушійний; 2 — стабілізуючий; 3 — розриваючий
1 2 3
233
Адаптація — це серце і душа еволюції.
Найлз Елдредж (нар. 1943)—
американський еволюційний біолог,
один з авторів теорії перерваної рівноваги
§ 13.3. МІКРОЕВОЛЮЦІЯ
Аналізуємо! Для самця павича індійського (Pavo
cristatus) характерні надзвичайно розвинені верх-
ні покривні пера, що утворюють хвіст. Це пір’я
оздоблене синіми й бронзовими «очками» та пе-
реливається зелено-золотавими барвами. Пави-
чі мешкають на території півострова Індостан та
Шрі-Ланки; цей вид є священним птахом в індуїз-
мі та національним птахом Індії. Цікаво, яке ево-
люційне значення цієї адаптації павича?
ЗМІСТ
Які особливості мікроеволюції?
МІКРОЕВОЛЮЦІЯ — це зміна генетичної структури, яка відбу-
вається з часом у популяції. На цьому рівні еволюційних явищ про-
цеси тривають упродовж відносно короткого еволюційного проміжку
часу. Згідно із синтетичною теорією еволюції, усі первинні еволюційні
зміни починаються в популяціях. Природний добір спрямовує різні
зміни фенотипів, що виникли внаслідок мутацій, у бік формування
адаптацій організмів до змін умов середовища.
Схема. ОСОБЛИВОСТІ МІКРОЕВОЛЮЦІЇ
Починаються мікроеволюційні зміни в популяціях,
які є елементарною одиницею еволюції
Елементарним еволюційним матеріалом для мікроеволюції
є мутації та рекомбінації
Елементарною еволюційною подією, що протікає на мікроеволюційному рівні,
є зміна генетичної структури популяції. Вона полягає у зміні співвідношення особин
з різними генотипами в популяції й веде до заміщення одних алелів іншими
Елементарними чинниками мікроеволюції
є потік генів, дрейф генів, хвилі життя, ізоляція
Рушійною силою мікроеволюційних змін
є природний добір як наслідок боротьби за існування
У сучасному еволюційному вченні саме популяція розглядається як
арена мікроеволюційних подій. Це пояснюється тим, що:
• популяція завдяки спадковій мінливості складається з особин, які
відрізняються алелями та проявами ознак;
• у популяції постійно діють чинники, що змінюють генетичну струк-
туру;
• у популяції безперервно існують взаємозв’язки між особинами й
довкіллям, завдяки яким виживають і дають потомство тільки осо-
бини з корисними в даних умовах змінами.
234
Біологія + Мікроеволюція
Груповий ефект
(ефект групи) — це підвищення життєздатно-
сті організмів завдяки їхньому об’єднанню в гру-
пи. Це явище є прикладом етологічних адаптацій
на популяційно-видовому рівні організації життя і
характерне для багатьох тварин. Наприклад, це
спільний захист від хижаків у копитних, ефективне колективне
полювання у вовків, а також енергозбереження під час перельоту
птахів (мурмурація). Які ж недоліки групового ефекту?
Чому організмові адаптації є результатом мікроеволюційних
процесів?
У найпростішому розумінні під
адаптацією розуміють здатність
організмів пристосовуватися до
мінливих умов зовнішнього середо-
вища. Адаптація реалізується не
лише на рівні організму. Її прояви
існують на кожному з рівнів орга-
нізації і притаманні усім відомим
біосистемам. Найбільш вивченою
групою адаптацій є організмо-
ві адаптації, що формуються завдяки мікроеволюційним процесам.
Фізіологічні адаптації — це ознаки пристосованості у процесах життє-
діяльності особин (зміна кровообігу при змінах температури, відкла-
дання жиру на зимовий сезон). Етологічні адаптації — це комплекс
поведінкових реакцій (погрозливі пози різних змій). Морфологічні адап-
тації — це сукупність пристосувань у зовнішній будові й формі тіла:
• мімікрія — це схожість між незахищеними та захищеними видами
(осовидні метелики й оси, бджоловидні мухи і бджоли);
• маскування — це схожість із предметами середовища (морський
коник до водоростей);
• захисне забарвлення — допомагає сховатися в середовищі (біле
забарвлення полярних куріпок);
• застережне забарвлення — вказує на небезпеку цього виду (червоне
забарвлення сонечка вказує на отруйність гемолімфи);
• погрозливе забарвлення — для відлякування ворогів (восьминіг, оса).
• приваблююче забарвлення — забезпечує зустріч особин різних ста-
тей (яскраве забарвлення самця вивільги).
Адаптації живих організмів з’являються внаслідок мутацій та ре-
комбінацій ДНК та подальшої дії природного добору в популяціях,
який за участю елементарних чинників еволюції сприяє розмноженню
більш пристосованих організмів.
Які закономірності мікроеволюційних процесів?
Взаємозв’язок мікроеволюційних змін відображають такі законо-
мірності, як закон генетичної рівноваги популяцій та закон гомологіч-
них рядів спадкової мінливості.
Закон генетичної рівноваги стверджує, що частоти алелів і
генотипів у великій популяції залишаються сталими з покоління в
Іл. 109. Мімікрія бджоловидки звичайної
(1) та маскування морського коника (2)
1 2
235
покоління за наявності певних умов. Цей закон описує ідеальну попу-
ляцію і є основою для вивчення мікроеволюційних процесів. Матема-
тичну залежність між частотами алелів і генотипів 1908 року вивели
Дж. Гарді (1877–1947) і В. Вайнберг (1862–1937).
Рівняння Харді-Вайнберга
p (А) + q (а) = 1 (формула для визначення
генетичної структури популяцій за частотою
зустрічальності домінантного (p) та рецесивного (q) алелів);
p
2
(АА) + 2pq (Аа) + q
2
(аа) = 1 (формула для визначення
генетичної структури популяцій за частотою зустрічальності генотипів)
Популяція, в якій зберігається генетична рівновага, називається
ідеальною. Умовами існування ідеальних популяцій є: велика чисель-
ність популяції; вільне випадкове схрещування (панміксія); відсут-
ність мутацій, добору за певною ознакою та генного потоку. Якщо
порушується хоча б одна умова, то генетична структура популяції змі-
нюється.
Під час досліджень спадкової мінливості ознак різних рослин вияв-
лено багато спільних спадкових змін. Це стало основою закону гомо-
логічних рядів у спадковій мінливості (закон Вавилова): генетично
близькі види та роди характеризуються подібними рядами спадкової
мінливості. Прикладами, що ілюструють цю закономірність є: форми
з довгими і короткими остюками у злакових, короткопалість чи альбі-
нізм тварин.
Коротко про головне
�МІКРОЕВОЛЮЦІЯ — еволюційний процес, що відбувається всередині виду, і за-
вершується формуванням адаптацій організмів, утворенням нових популяцій.
�АДАПТАЦІЯ — пристосувальна ознака будови, функцій чи поведінки.
�Подібність мікроеволюційних змін у різних групах живих істот ілюструють закон
генетичної рівноваги популяцій та закон гомологічних рядів спадкової мінливості.
Діяльність
Навчальне завдання. Пояснення з використанням схеми. МІКРО-
ЕВОЛЮЦІЯ.
Розвивальне завдання. ПРАКТИЧНА РОБОТА 13. Розв’язування
вправ «Різноманітність адаптацій».
Ціннісне завдання. Домашній практикум. Розв’язування вправ
«Закономірності мікроеволюції».
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Пояснює: особливості МІКРОЕВОЛЮЦІЇ
• Організовує: ДОСЛІДЖЕННЯ різноманітності організмових адаптацій
• Виявляє ставлення на рівні реагування та пояснює: мікроеволюційні зміни з пози-
ції ПРИЧИН та НАСЛІДКІВ
Саморозвиток
Комунікаційне завдання. Закон Кюв’є.
Завдання для відтворення. МІКРОЕВОЛЮЦІЯ.
236
Вид є основною одиницею еволюції, тому неможливо писати
про еволюцію — та й майже про будь-який аспект філософії біології —
не маючи глибокого розуміння значення біологічного виду.
Ернст Майр (1904–2005) —
німецький еволюційний біолог та систематик
§ 13.4. ВИДОУТВОРЕННЯ
Аналізуємо! З колись чисель-
ного ряду Хоботних нині в
живих залишилося всього два роди —
африканський та індійський слони.
У першій групі виокремлюють два
види — слон саванний (Loxodonta
africana) та слон лісовий (Loxodonta
cyclotis). Індійські слони представ-
лені лише одним видом — Elephas
maximus. Чому це різні види?
ЗМІСТ
Чому вид є основною одиницею еволюції?
В основі біологічної концепції виду лежить поняття ізолюючих меха-
нізмів. Ізоляція — це виникнення будь-яких перешкод, що порушують
вільне схрещування й обмін спадковою інформацією. Це елементарний
еволюційний чинник, що діє на мікроеволюційному рівні та призво-
дить до видоутворення. В еволюційній біології розрізняють дві основні
форми ізоляції: географічну (просторову) та репродуктивну (біологіч-
ну). Географічна ізоляція перешкоджає потоку генів між популяціями,
а репродуктивна — схрещуванню та утворенню життєздатних нащад-
ків за участю різних ізолюючих механізмів (фізіологічних процесів,
моделей поведінки, екологічних умов, генетичних механізмів тощо).
БІОЛОГІЧНИЙ ВИД (від лат. species — різновид) — це сукупність
особин у складі популяцій, що характеризуються спадковою подібністю
ознак, вільно схрещуються і дають плодюче потомство, пристосова-
ні до певних умов життя і займають у природі певну територію —
ареал. Існування видів у живій природі має велике біологічне значення.
Як наголошував Е. Майр: «Розділення загальної генетичної мінливо-
сті природи на окремі пакети, так звані види, які відокремлені один
від одного репродуктивними бар’єрами, запобігає утворенню занадто
великої кількості дисгармонійних несумісних комбінацій генів».
Якими є критерії виду?
Критерії виду (від грец. kriterion — засіб для суджень) — ознаки
подібності між особинами одного виду, а також ознаки, за допомогою
яких один вид відрізняють від іншого. Видову самостійність встанов-
люють за критеріями.
Морфологічний критерій передбачає виділення та опис зовнішніх
ознак у особин одного виду. Так, за розмірами та забарвленням пір’я
можна відрізнити дятла зеленого й дятла чорного. Проте у природі
Іл. 110. Африканський слон (1),
Індійський слон (2)
1 2
237
зустрічаються види, які неможливо роз-
різнити лише за зовнішніми ознаками. Це
види-двійники, які морфологічно схожі
між собою. Наприклад, за назвою «пацюк
чорний» виявлено два види-двійники, у
яких відповідно 38 та 42 хромосоми.
Каріотипічний (генетичний) крите-
рій пов’язаний із вивченням кількості хро-
мосом у каріотипі та особливостей їхньої
будови. Ці особливості визначають гене-
тичну відокремленість як головну ознаку
виду. Це один із найнадійніших критеріїв, але й він не абсолютний.
Наприклад, усі шість видів-двійників малярійного комара мають 2n = 2,
хоча це окремі види з різними екологічними та етологічними характе-
ристиками (поведінка, ареал, перенесення збудників малярії тощо).
Фізіологічний критерій полягає у подібності процесів життєдіяль-
ності особин одного виду, насамперед — у подібності розмноження. Але
й цей критерій спрацьовує не завжди: встановлено чимало різних видів,
які можуть схрещуватися в природі й давати плідні гібриди. Прикла-
дами є міжвидові гібриди зайця-русака й зайця-біляка, терену й аличі.
Біохімічний критерій для визначення видової належності
передбачає аналіз особливостей будови і складу макромолекул та
перебігу певних біохімічних реакцій. Але й біохімічний критерій є
відносним. Так, для особин виду характерний білковий поліморфізм.
Географічний критерій пов’язаний з тим, що кожен вид займає
певну територію або акваторію (ареал). Однак величезна кількість
видів має ареали, що збігаються або перекриваються.
Екологічний критерій передбачає пристосованість до певних умов
існування. Наприклад, жовтець їдкий росте на заплавних луках, а
жовтець повзучий — по берегах річок. Існують, однак, види, які не
мають суворої екологічної приуроченості.
Встановити приналежність організму до того чи іншого виду можна
лише за сукупністю всіх перерахованих критеріїв.
Які є способи видоутворення?
Необхідною умовою видоутворення є ізоля-
ція, залежно від особливостей якої розрізняють
географічне та екологічне видоутворення.
Алопатричне (географічне) видоутворен-
ня — це формування нових груп у результаті
розширення ареалу під час географічної ізоля-
ції. Це найпоширеніший у природі спосіб ви-
доутворення, що відбувається шляхом розриву
суцільного ареалу на частини або розширення
ареалу з подальшим відбором в нових умовах
(наприклад, утворення видів ведмідь бурий
(Ursus arctos) та ведмідь білий (Ursus maritimus)
відбулося не більше 200 тис. років тому). Про-
цес здійснюється: 1) шляхом фрагментації —
Іл. 111. Дятел чорний
(Dryocopus martius) (1) та дя-
тел зелений (Picus viridis) (2)
1 2
Іл. 112. Ведмідь бурий
(1) і ведмідь білий (2)
1
2
238
розрив суцільного ареалу на частини (утворення різноманітних видів
в’юрків на різних островах Галапагоського архіпелагу); 2) шляхом
міграції — розширення ареалу і відбір у нових умовах (утворення виду
Модрина даурська від Модрини сибірської).
Симпатричне (екологічне) видоутворення —це формування но-
вих груп у межах існуючого ареалу внаслідок екологічної ізоляції. Від-
бувається: шляхом сезонної ізоляції — у результаті дії нових сезонних
умов (утворення видів дзвінець великий весняний і дзвінець великий
літній); шляхом міжвидової гібридизації — у результаті схрещування
між особинами споріднених видів з наступним подвоєнням хромосом;
(кідус, або кідас = соболь (Martes zibellina) + куниця лісова (Martes
martes); шляхом поліплоїдії — за рахунок мутацій (вихідний вид дво-
зернівка має 2n = 14, вид пшениця тверда — 4n = 28, а пшениця
м’яка — 6n = 42; шляхом симбіогенезу — поєднання в одному орга-
нізмі систематично віддалених організмів (різні види лишайників є
результатом симбіозу грибів і водоростей).
Біологія + Рослинництво
Культурна слива
(Prunus domestica) із набором хромосом 2n = 48 ви-
никла шляхом гібридизації терена (Prunus spinosa,
2n = 32) з аличею (Prunus divaricata, 2n = 16) з на-
ступним подвоєнням набору хромосом. Про який тип
видоутворення йдеться?
Коротко про головне
�БІОЛОГІЧНИЙ ВИД — це основна структурна одиниця живої природи, відокрем-
лена від інших видів внаслідок неможливості давати життєздатне потомство після
схрещування.
�Види та належність особини до певного виду визначають за сукупністю критеріїв,
які взаємно доповнюють один одного.
�Видоутворення — це спрямований природним добором еволюційний процес
адаптивних перетворень, який призводить до утворення генетично закритих ви-
дових систем із генетично відкритих внутрішньовидових.
Діяльність
Навчальне завдання. Самостійне перетворення знань за схемою.
БІОЛОГІЧНИЙ ВИД.
Розвивальне завдання. Практична вправа. Характеристика виду за
видовими критеріями.
Ціннісне завдання. Вправа для переконаності. Алопатричне та
симпатричне видоутворення.
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Аналізує знання: про БІОЛОГІЧНИЙ ВИД
• Аналізує результати: ДОСЛІДЖЕННЯ критеріїв для визначення біологічного виду
• Виявляє ставлення на рівні переконаності та обґрунтовує: значущість репродук-
тивної ізоляції з позиції ПРИЧИНИ та НАСЛІДКІВ
Саморозвиток
Пізнавальне завдання. Спосіб розвитку уяви «Алегорії».
Завдання для конструювання. ВИДОУТВОРЕННЯ.
239
Загальність принципів природного добору означає,
що будь-які сутності в природі, які мають мінливість,
розмноження та спадковість, можуть еволюціонувати.
Річард Левонтін (1929–2021) —
американський еволюційний біолог
§ 13.5. МАКРОЕВОЛЮЦІЯ
Оцінюємо! Зяблики Дарвіна, або галапагоські зяблики
(в’юрки) — це група 14 видів птахів ряду Горобцепо-
дібні. Вони відомі тим, що саме види цієї групи Чарльз
Дарвін зібрав під час другої подорожі до Галапагоських
островів. Усі види взяли початок від спільного мате-
рикового виду і в процесі еволюції стали відрізнятися
один від одного. Чому такі зміни є макроеволюційними?
ЗМІСТ
Як відбувається макроеволюція?
На відміну від мікроеволюційних змін макроеволюція триває вели-
чезні проміжки часу і недоступна для безпосереднього спостереження.
В еволюційній біології вона розглядається як результат поступового
накопичення мікроеволюційних змін. Причинами макроеволюції мо-
жуть бути значні зміни навколишнього середовища (зміни клімату,
глобальне потепління, зледеніння, удари масивних астероїдів), а її на-
слідками — перетворення органів та їхніх функцій, формування над-
видових таксонів (родів, родин, рядів, класів, типів, царств), а також
вимирання філогенетичних груп. Основними формами макроеволюції
є дивергентна, конвергентна та паралельна.
Дивергентна еволюція — це еволю-
ційний процес формування у вихідних
близькоспоріднених груп відмінних
ознак та властивостей. Причиною
стають різні умови, а наслідком поя-
ва гомологічних органів, які мають
спільне походження, схожу будову,
але виконують різні функції (напри-
клад, ласт тюленя і кінцівка крота,
кореневище пирію і бульби картоплі).
Дивергенція (від лат. diverto — відхи-
ляюсь) — розвиток ознак відмінності
в особин одного виду унаслідок присто-
сування до різних умов середовища.
Конвергентна еволюція — це еволюційний процес формування
комплексу схожих ознак у представників неспоріднених груп. При-
кладом конвергентної еволюції є поява крил у різних тварин, форми
тіла в акул, іхтіозаврів та дельфінів. Конвергенція (від лат. convergo —
зближуюсь) — незалежний розвиток подібних ознак у філогенетично
віддалених організмів внаслідок пристосування їх до подібних умов
середовища. Подібність ознак, яка виникає в результаті цього явища,
Іл. 113. Гомологія передніх кінцівок
хребетних: 1 — кажана; 2 — кита;
3 — кішки; 4 — людини
1 2 3 4
Соседние файлы в папке Біологія 9 клас