Добавил:
Nemo_Nemorino
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз:
Предмет:
Файл:Підручники з Біології / Біологія 9 клас / Соболь Біологія 9 клас. 2026
.pdf
170
Основними положеннями сучасної мутаційної теорії є:
• Здатність утворювати мутації є універсальною властивістю всіх жи-
вих організмів.
• Мутації виникають раптово, стрибкоподібно і проявляються у вигля-
ді ознак.
• Мутації є спадковими і передаються наступному поколінню, якщо не
спричинюють стерильність чи загибель організмів.
• Ті самі мутації можуть виникати повторно і неодноразово.
• Мутації проявляються по-різному і можуть бути генними, хромосом-
ними та геномними, домінантними та рецесивними, соматичними та
генеративними.
• Мутації можуть бути спонтанними та індукованими. Індуковані му-
тації виникають під впливом на організм мутагенних чинників.
Біологія + Мистецтво
Картина Рафаеля Санті
(1483–1520) під назвою «Сікстинська Мадонна» (1514)
в історії мистецтва є образом досконалої краси. На
цій картині зображено чудо явлення Небесної Цариці,
поряд із якою художник розташував папу Сікста IV
із шістьма пальцями правої руки. Цікаво, яка наукова
назва цієї ознаки, що є однією з найдавніших мутацій
людини.
Коротко про головне
�ГЕНЕТИКА (від грец. geneticos — походження) — наука про закономірності спад-
ковості та мінливості організмів.
�ХРОМОСОМНА ТЕОРІЯ СПАДКОВОСТІ — це узагальнення наукових знань,
згідно з якими хромосоми є матеріальною основою спадковості.
�Мутаційна теорія — це узагальнення знань про виникнення, проявлення та
значення мутацій для організмів.
Діяльність
Навчальне завдання. Моделювання змісту теми. ЗАКОНОМІР-
НОСТІ СПАДКОВОСТІ ТА МІНЛИВОСТІ ОРГАНІЗМІВ.
Розвивальне завдання. Графічна модель. Галузі застосування знань
про спадковість та мінливість у практичній діяльності.
Ціннісне завдання. Презентація навчального продукту на одну із
тем (див. с. 275).
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Узагальнює знання: про СПАДКОВІСТЬ та МІНЛИВІСТЬ ОРГАНІЗМІВ
• Застосовує навички ДОСЛІДЖЕННЯ та конструює: інфографіку про застосуван-
ня генетичних досліджень організмів
• Виявляє ставлення на рівні індивідуальності та створює: проєкт на основі цінніс-
них уявлень про НЕОБХІДНІСТЬ ТА ВИПАДКОВІСТЬ
Саморозвиток
КОМПЕТЕНТНІСНА РОБОТА 9. СПАДКОВІСТЬ, МІНЛИВІСТЬ та …
171
Ервін Чаргафф (1905–2002)— американський біохімік,
автор відкриття парності нітрогенвмісних основ ДНК
§ 10.1. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ОРГАНІЗМІВ
Пригадуємо! Тихохідки (Tardigrada), або водя-
ні ведмедики — тип мікроскопічних (до 1,5 мм)
безхребетних тварин із надзвичайною витривалі-
стю. Тихохідки поширені повсюдно і переносять
температури від –273 до +150 °С, витримують
дози радіації в 570 тисяч рентген. Науковці по-
яснюють таку витривалість тим, що тихохідки
«напозичали» близько 18 % ДНК у організ-
мів-екстремофілів — архей, бактерій, мохів й
грибів. Де живуть ці організми?
ЗМІСТ
Які ознаки характеризують середовище існування?
СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ є частиною природи, що безпосеред-
ньо оточує організми, утворене певними екологічними чинниками,
що здійснюють прямий чи опосередкований вплив. Температура, со-
лоність води, світло, вітер, вологість є екологічними чинниками, що
створюють умови існування організмів. А такі чинники як їжа, вода,
гумус, кисень, що їх організми використовують для життєдіяльності,
є ресурсами середовища існування.
Середовище існування є джерелом необхідних для життя речовин,
змінює живе, зумовлює формування адаптацій, виникнення нових
популяцій й видів. З іншого боку, організми змінюють середовище
існування і роль їх у цьому надзвичайно велика. Ґрунтоутворення,
біофільтрація, азотфіксація, утворення осадових порід, мінералізація
решток — це лише незначний перелік тих процесів, які впливають на
ресурси та умови середовища існування.
Середовище існування може бути зовнішнім та внутрішнім, при-
родним й штучним, абіотичним й біотичним. Основними типами
середовищ існування для організмів нашої Землі у природі є назем-
но-повітряне, водне, ґрунтове та гостальне. Організми можуть меш-
кати в одному або декількох середовищах.
Впливи чинників середовища існування формують в організмів пев-
ні морфологічні, фізіологічні та етологічні адаптації. У подібних умовах
середовища існування у різних видів виробляються подібні адаптацій-
ні комплекси, що є основою для виділення життєвих форм організмів.
Життєва форма — це тип морфофізіологічних адаптацій організмів
172
до умов середовища існування і певного способу життя. Так, у вищих
рослин розрізняють такі життєві форми, як дерева, кущі, трави, а у
тварин наземні, підземні, деревні, повітряні та водяні.
Біологія + Екологія
Тихохідки демонструють разюче різні
адаптивні реакції на несприятливі умови навколишнього середови-
ща, як-от посуха, холод або дефіцит кисню, згруповані під загальною
назвою… Розв’язую анаграму та отримую назву цього стану.
ОЗ АНА БІ
Які впливи середовища називають екологічними чинниками?
ЕКОЛОГІЧНИМИ ЧИННИКАМИ є усі компоненти навколишньо-
го середовища, які впливають на живі організми та їх угруповання.
Чинники середовища називають екологічними лише у тому випадку,
якщо вони для живих систем мають певне значення. Яке ж біологічне
значення екологічних чинників?
Під впливом чинників середовища формуються пристосування на
різних рівнях організації життя (адаптаційне значення) та зміни при-
стосувань у відповідь на зміни середовища (модифікаційне значення),
світлові чи звукові впливи є джерелом інформації про стан середовища
(сигнальне значення), магнітні впливи забезпечують визначення міс-
цеперебування чи напрямків переміщення у просторі (біонавігаційне
значення). Надмірні чи недостатні впливи чинників зумовлюють ст-
ресові реакції й адаптації, що є важливим для виживання в нових чи
незвичних умовах (захисне значення).
В екології існують різні класифікації екологічних чинників: за
походженням (космічні, техногенні), за середовищем виникнення
(атмосферні, гідрологічні, едафічні), за характером впливу (фізичні,
хімічні, біологічні), за об’єктом впливу (індивідуальні, групові, видо-
ві, соціальні), за ступенем впливу (летальні, екстремальні, обмежуючі)
та інші. Проте найпоширенішою є класифікація за природою впливів:
абіотичні (впливи чинників неживої природи), біотичні (впливи чин-
ників живої природи) та антропічні (прямі й опосередковані впливи
діяльності людини).
ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ
Абіотичні Антропічні Біотичні
Кліматичні (вплив світла,
температури, вологості)
Атмосферні
(вплив повітря)
Едафічні (вплив ґрунту)
Гідрологічні (вплив води)
Топографічні
(вплив рельєфу)
Техногенні
(впливи галузей промисловості)
Антропогенні (безпосередній
вплив людини)
Симбіотичні
(мутуалізм, коменса-
лізм, паразитизм)
Нейтральні
Антагоністичні
(хижацтво, виїдання,
конкуренція)
Які закономірності впливу екологічних чинників на організми?
Незважаючи на різноманітність екологічних чинників, науковці
відмічають певні загальні закономірності їхнього впливу на організми
й угруповання:
173
• Закон оптимуму: кожен чинник позитивно
впливає на життєдіяльність організмів лише
у певних межах.
• Правило взаємодії екологічних чинників:
пристосованість живого до певного чинника
залежить від інтенсивності дії інших чин-
ників. Наприклад, підвищення температури
повітря сприяє випаровуванню води, знижен-
ня освітленості зменшує потреби рослин у
цинку.
• Закон обмежувального чинника: життє-
діяльність виду обмежується тим чинником,
дія якого є найбільш віддаленою від опти-
мальної. Обмежувальний (лімітуючий) чинник — це чинник сере-
довища, який найбільше відхиляється від оптимуму дії серед всіх
інших факторів і виходить за межі витривалості. Найчастіше лімі-
туючими факторами є вода, температура, їжа. Так, життєдіяльність
форелі струмкової (Salmo trutta) обмежується вмістом кисню у воді,
життя оленя північного (Rangifer tarandus) залежить від глибини
снігового покриву.
Коротко про головне
�СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ — це частина простору, у якій мешкають особини,
популяції та угруповання організмів різних видів.
�ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ — це всі компоненти навколишнього середовища, які
впливають на живі організми та мають для них певне біологічне значення.
�Існування організмів у певному середовищі існування зумовлено взаємодією з
цілим комплексом екологічних чинників, що діють з певними закономірностями.
Діяльність
Навчальне завдання. Опорна схема. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ.
Розвивальне завдання. Практична вправа. Схема дії екологічного
чинника.
Ціннісне завдання. Вправа для визначення. Що таке ДОЦІЛЬ-
НІСТЬ?
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Визначає: основне поняття СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ
• Усвідомлює пізнавальну ситуацію: для ІНФОРМУВАННЯ щодо впливу екологічно-
го чинника на організм
• Визначає сутність ціннісної категорії: ДОЦІЛЬНІСТЬ
Саморозвиток
Креативне завдання. Вибираю тему для створення та презента-
ції навчального продукту на підсумковому уроці теми (див. додаток,
с. 275).
Особистісне завдання. Тест «Креативність».
Завдання для прогнозування. ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ.
Мінімум
Іл. 77. Діжка Лібіха,
що ілюструє обмежу-
вальний чинник
174
Біологічна адаптивність і є життя.
Ганс Сельє (1936–1989) — канадський фізіолог,
автор вчення про стрес
§ 10.2. АДАПТАЦІЯ ОРГАНІЗМІВ
Усвідомлюємо! Зоологи не даремно називають єнотів «ге-
ніями адаптації». Ця тварина має цілий ряд дивних й ці-
кавих пристосувань. Йдеться про ракуна звичайного, або
єнота-полоскуна (Procyon lotor). Назва «полоскун» пов’я-
зана з цікавою біологічною особливістю звіра, який часто
«полоще» свою їжу у воді. Якими є адаптації цієї тварини?
ЗМІСТ
Які основні групи та властивості адаптацій організмів?
У найпростішому розумінні під адаптацією розуміють здатність
організмів пристосуватися до умов зовнішнього середовища
. Адаптація
реалізується на кожному з рівнів організму. Наприклад, клітинними
адаптаціями є збільшення кількості мітохондрій на нестачу кисню,
популяційними — спільне добування їжі зграєю вовків чи прайдом
левів, видовими — шлюбні танці журавлів чи турнірні бої оленів, еко-
системними — бактеріориза бульбочкових бактерій роду Rhizobium із
бобовими рослинами. Але найрізноманітнішими та найбільш вивчени-
ми є організмові адаптації, які класифікують на три групи:
• структурні — це пристосувальні ознаки будови й форми тіла (вели-
кі вуха слонів для терморегуляції, обтічна форма тіла дельфінів чи
риб для швидкого плавання);
• фізіологічні — це особливості життєвих функцій (потовиділення у
ссавців для терморегуляції, секреція отрути у змій чи павуків для
нападу чи захисту);
• етологічні — це поведінкові реакції організму (нічний спосіб життя
у мешканців пустель, загрозливі пози тіла для оборони від хижаків).
Які найзагальніші властивості цих адаптацій організмів?
Індивідуальність. Процес адаптації завжди індивідуальний,
оскільки залежить від особливостей генотипу конкретних організмів
та регуляції експресії генів.
Відносна доцільність. Будь-яка адаптація допомагає організмам ви-
жити лише в тих умовах, у яких вона формувалася. Доказами відносно-
го характеру пристосованості є наступні факти: захисні пристосування
від одних ворогів є неефективними проти інших (наприклад, отруйних
змій поїдають мангусти), прояви інстинктів у тварин не завжди є до-
цільними (нічні метелики летять на вогонь), корисний в одних умовах
орган стає непотрібним в іншому середовищі (перетинки на лапах у
гірських гусей).
Непостійність. Адаптації змінюються в процесі індивідуального
та історичного розвитку залежно від умов існування. Так, зі змен-
шенням впливу сонячного світла змінюється засмага людини, харчова
спеціалізація породжує зміну форми дзьоба у в’юрків.
175
Які закономірності формування адаптацій організмів?
Закономірності формування адаптацій є предметом досліджень еко-
логії, еволюційної біології, біогеографії, порівняльної анатомії, фізіо-
логії, цитології, біохімії, молекулярної біології, генетики популяцій,
етології, що свідчить про складність цього прояву життя. На сьогодні
сформульовано низку правил і законів, серед яких в якості основних
можна виділити такі:
Правило адаптивності: у відповідь на вплив умов середовища в
усіх організмі в на всіх рівнях організації живої матерії формуються
пристосування. Згідно з цим правилом усе живе здатне пристосо-
вуватися до умов існування (адаптивність), наслідком чого є певна
сукупність пристосувань (адаптованість).
Закон екологічної індивідуальності:
кожен вид організмів за екологічними можли-
востями адаптації є унікальним, двох іден-
тичних видів не існує. Кожен вид організмів
у мінливому середовищі життя адаптований
по-своєму. Навіть види-двійники (див. іл. 78)
мають свої індивідуальні пристосування.
Правило відносної незалежності адап-
тацій: висока адаптивність до одного з
екологічних чинників не гарантує такої при-
стосовуваності до інших умов життя. Навпаки, вона може обмежува-
ти ці можливості через певні особливості будови чи функцій організмів.
Згідно із законом оптимуму (закон толерантності Шелфорда),
існування організмів виду визначається не тільки чинником, що
перебуває в мінімумі, а й чинником, рівень якого наближається до
максимуму. Такі чинники називають екстремальними: їхні впливи
значно перевищують звичайні межі та спричиняють стрес для організму.
Біологія + Сільське господарство
Внас-
лідок підвищеної температури повітря, різкої
зміни погоди яблуні переходять у стан стресу.
З фізіологічної точки зору в їхньому організмі
підвищується рівень стресових фітогормонів
(абсцизової та амінокапронової кислоти), що ви-
значають стрес: порушується засвоєння речовин, старіють листки,
опадають незрілі плоди. Чи є ці прояви ознаками адаптації яблунь?
Які основні стратегії формування адаптацій?
За тривалістю розрізняють три стратегічних напрямки адаптивних
процесів.
1. Стратегія еволюційних адаптацій характеризується найбільш
тривалим характером формування пристосувань, потребує зміни бага-
тьох поколінь і пов’язана зі змінами генетичної інформації. Прикла-
дом цього типу адаптивних стратегій є формування білків-антифризів
у полярних риб, а також поява різних видів хлорофілу в рослин.
2. Стратегія акліматизації здійснюється упродовж життя
особини і має характер неспадкових модифікацій. Наприклад, сезонні
зміни будови чи поведінки організмів.
Іл. 78. Види-двійники –
шишкар ялиновий (1) і
шишкар сосновий (2)
1 2
176
3. Стратегія негайної адаптації здійснюється завдяки змінам
активності ферментів. Прикладом негайних адаптацій можуть бути
позитивні чи негативні таксиси рослин.
За характером формування пристосувань розрізняють три страте-
гії адаптацій. Активний шлях адаптацій передбачає формування
адаптивних механізмів підтримки гомеостазу внутрішнього середови-
ща незалежно від змін середовища життя. Наприклад, підтримування
постійної температури тіла у ссавців, активна протидія втратам води
в рослин. Пасивний шлях адаптацій вимагає підпорядкування жит-
тєвих функцій організмів змінам умов навколишнього середовища.
Такий тип пристосувань виявляється зниженням метаболізму, сповіль-
ненням поділу, росту й розвитку клітин тощо. Прикладом є гіпобіоз,
або спокій вимушений (наприклад, заціпеніння риб, амфібій), крипто-
біоз, або спокій фізіологічний (наприклад, сплячка ссавців, глибокий
спокій рослин), анабіоз (повна тимчасова зупинка життя, наприклад,
у тихоходок, коловерток). Уникнення несприятливих впливів — це
стратегія формування в організмів життєвих циклів й проявів пове-
дінки, які дозволяють уникнути несприятливих змін чинників середо-
вища. Наприклад, сезонні міграції тварин, швидке цвітіння рослин у
сприятливий короткочасний сезонний період.
Коротко про головне
�АДАПТАЦІЯ (від лат. adaptatio — пристосування) в біології — загальна власти-
вість усіх біосистем до формування й розвитку нових ознак відповідно до змін
умов існування.
�Адаптаціогенез — процес формування нових пристосувань або удосконалення
існуючих відповідно до певних умов існування.
�Стратегія адаптацій організмів (адаптивна стратегія) — це певний загальний
напрям формування пристосувань організмів різних видів, що забезпечує їхнє
існування в часі.
Діяльність
Навчальне завдання. Опис з використанням схеми. АДАПТАЦІЯ
ОРГАНІЗМІВ.
Розвивальне завдання. Практична вправа. Різноманітність струк-
турних адаптацій.
Ціннісне завдання. Вправа для сприймання. Вивчення адаптивних
стратегій птахів до польоту.
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Визначає: особливості АДАПТАЦІЙ ОРГАНІЗМУ
• Формулює очікувані результати: для ІНФОРМУВАННЯ про причини різноманіття
адаптацій
• Виявляє ставлення на рівні сприймання та висловлює міркування: про ДОЦІЛЬ-
НІСТЬ адаптацій
Саморозвиток
Регуляційне завдання. Евристичний метод «Метод прихованих
властивостей об’єктів».
Завдання для розпізнавання. РІЗНОМАНІТНІСТЬ АДАПТАЦІЙ.
177
Що може знати риба про воду,
в якій плаває все своє життя?
Альберт Ейнштейн (1879–1955)—
американський, німецький та швейцарський фізик-теоретик
§ 10.3. АДАПТАЦІЇ ОРГАНІЗМІВ ВОДНОГО
СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ
Застосовуємо! Риби — хребетні тварини, які в процесі
еволюції сформувалися у водному середовищі. У світовій
іхтіофауні налічують близько 21 000 видів, поширених у
морських та прісних водоймах: від океанічних западин
до гірських струмків. Цікаво, чому риби є найчисленні-
шою й найрізноманітнішою групою хребетних, хоча вод-
не середовище — найбільш однорідне і найстабільніше?
ЗМІСТ
Які особливості водного середовища існування?
ВОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ — це абіотичне середовище
існування, основним ресурсом якої є вода. Це те середовище, в якому,
найбільш ймовірно, виникло й еволюціонувало життя. Умови існуван-
ня в межах водного середовища визначається властивостями води, а
лімітуючими ресурсами є кисень, світло і мінеральні речовини.
Вода як середовище існування має високу щільність; у морської
води вона (близько 1,03 г/см
3
при +20 °С) трохи вища, ніж у прісної
(близько 1 г/см
3
). Щільність води залежить від температури, вмісту
солей та змінюється з глибиною (зростає на 1 атм на кожні 10 м).
Висока теплоємність й низька теплопровідність води визначають
стабільний температурний режим, але у різних водоймах існує до-
сить значна різноманітність температурних умов. Так, у полярних во-
дах середньорічна температура становить близько +2 °С, на глибинах
+4 °С, в екваторіальних водах +26 °С, а в гарячих джерелах +100 °С і
більше.
Водне середовище має відносно низький вміст кисню (близько
10 мл/л, що у 21 раз менше, ніж в атмосфері) через слабку розчинність
цього газу. У прісній і особливо морській воді значно більший вміст
СО
2
(приблизно в 150 разів більше, ніж в атмосфері), що позначається
на фотосинтезі водоростей і формуванні захисних вапнякових утворів
безхребетних.
У воді значно менша кількість світла, ніж у повітрі, що поясню-
ється відбиттям від поверхні водойм та сильним поглинанням світло-
вих променів у водній товщі. Окрім того, прозорість води залежить від
кількості завислих у ній часток. Тому загальна освітленість водойм
швидко зменшується зі збільшенням глибини.
Важливим чинником водного середовища є сольовий режим. За со-
лоністю розрізняють прісні (до 1 г/л), солонуваті (1–30 г/л), морські
(30–40 г/л) і пересолені (понад 40 г/л) водойми. Найсолоніша вода в
Мертвому морі (230 г/л).
178
Які основні екологічні групи організмів водного середовища?
Морські та прісноводні організми, які постійно живуть у водному
середовищі, називаються гідробіонтами. Основними екологічними гру-
пами гідробіонтів є нейстон, планктон, нектон та бентос.
Нейстон — це сукупність організмів, що живуть на межі водно-
го та повітряного середовищ. Ці ділянки населяють одноклітинні
еукаріоти, планарії, дрібні молюски, клопи-водомірки, жуки-вертяч-
ки, личинки риб, ряска мала, сальвінія плаваюча і т. ін. Планктон —
це сукупність організмів, які дрейфують у товщі води та не можуть
активно протистояти течіям. Найпоширеніші групи планктону —
бактеріофаги, бактерії, археї, одноклітинні водорості, медузи, дрібні
ракоподібні, молюски, личинки риб. Нектон — це сукупність ак-
тивно плаваючих організмів, що мешкають у водній товщі, можуть
активно чинити опір течії та переміщуватись на значні відстані.
До цієї групи належать кальмари, риби, морські змії, черепахи, пінгві-
ни, китоподібні, ластоногі та інші. Бентос — це рослинні й тварин-
ні організми, які живуть на ґрунті та в ґрунті морських і прісних
водойм. До бентосу належать червоні й бурі водорості, корали, актинії,
голкошкірі (морські їжаки та зірки), молюски (устриці, мідії, гребін-
ці), ракоподібні (лангусти, краби).
Біологія + Екологія
Ряска мала (Lemna mi-
nor) — один з найрозповсюдженіших видів вищої
водної рослинності прісноводних екосистем усіх кон-
тинентів, крім Антарктиди. Називаю адаптації
ряски малої до водного середовища існування.
Які адаптації гідробіонтів до водного середовища?
Нейстонні організми живуть над поверхневою плівкою, прикріп-
люються до неї знизу або мешкають у воді на глибині до кількох сан-
тиметрів. Прикладом організмів, які живуть над поверхневою плівкою
є клопи-водомірки. Нижня частина їхнього тіла і кінчики кінцівок
вкриті хітиновими волосками й воскоподібною речовиною, завдяки
чому водомірки не тонуть й ковзають по воді. До поверхневої плів-
ки примикають жуки-водолюби, молюски, личинки комарів з дещо
іншими адаптаціями. Так, у молюска блакитний ангел наявні довгі
вирости ноги для збільшення плавучості та періодичне заковтування
бульбашок повітря.
Іл. 79. Гідробіонти: 1 — водомірка ставкова, 2 — ціанея арктична,
3 — черепаха зелена, 4 — беззубка звичайна
1 2 3 4
Планктонні організми зустрічаються на будь-якій глибині, але
найчисельнішою є група фітопланктону, представники якої заселяють
179
добре освітлені шари води. Щоб зависати у воді фітопланктонні орга-
нізми (наприклад, діатомові водорості) мають дрібні розміри, числен-
ні вирости, жирові включення. Великі планктонні організми (ціанея
арктична, реброплав венерин пояс) позбавлені важких скелетів,
мають підвищений (до 99 %) вміст води.
Нектонні організми здатні до активного переміщення у воді, а по-
декуди — навіть у повітрі. Типовими представниками нектону є риби,
кальмари, морські змії, кити. До нектону належать також ті організ-
ми, які розмножуються на суходолі, але живляться у воді. Це водяні
черепахи, пінгвіни, ластоногі, морські видри. Прикладами адапта-
цій нектонних організмів є плавці, ласти, сильні м’язи для швидкого
руху, обтічна форма тіла, слизовий шар, розвинені органи дихання
для швидкого газообміну й тривалого занурення.
Бентосні організми можуть жити на поверхні або всередині ґрунту,
вони утворюють фітобентос й зообентос. У складі бентосу є прикріпле-
ні й неприкріплені види. Для утримання на поверхні ґрунту бентосні
організми збільшили свою вагу завдяки зовнішньому скелету (тридак-
ни, устриці, мідії, беззубки) і розвинули різні органи прикріплення
(ризоїди чи підошва водоростей, основа губок). У багатьох малорухли-
вих донних мешканців сплощена форма тіла (камбала, скати), є додат-
кові органи дихання (покриви у в’юнів), розвинена біолюмінесценція
(глибоководні вудильники).
Коротко про головне
�ВОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ — це абіотичне середовище з такими
особливостями як висока щільність води, стабільний температурний режим,
низький вміст кисню, менша кількість світла та певний сольовий склад.
�Гідробіонти — це організми, які постійно живуть у водному середовищі.
�У межах екологічних груп гідробіонтів існують свої стратегії формування адапта-
цій і життєві форми організмів.
Діяльність
Навчальне завдання. Пояснення за схемою. ВОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
ІСНУВАННЯ.
Розвивальне завдання. ПРАКТИЧНА РОБОТА 10. Виявлення
структурних адаптацій гідробіонтів (на прикладі риб).
Ціннісне завдання. Вправа для реагування. Фізіологічні та поведін-
кові адаптації головоногих.
Результат
Очікувані результати навчання (Учень / учениця...)
• Пояснює: особливості ВОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ
• Організовує: ІНФОРМУВАННЯ про взаємозв’язок адаптацій гідробіонтів з особли-
востями водного середовища
• Виявляє ставлення на рівні реагування та пояснює: відносну ДОЦІЛЬНІСТЬ
адаптацій гідробіонтів
Саморозвиток
Комунікаційне завдання. Творча вправа «Домалюй картинку».
Завдання для відтворення. ВОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ.
Соседние файлы в папке Біологія 9 клас