2. Принципи права: форми існування та види

У юридичній науці склався розподіл принципів права на загальні (загальноправові), міжгалузеві і галузеві.

Питання про загальноправові принципи порушується у вітчизняній правовій науці ще з 40-50-х років минулого століття. Однак його розробка з того часу недостатньо розвинулась. Як результат у підході до добору принципів права склався визначений стереотип. Так, майже в кожному підручнику з теорії держави і права як загальноправові принципи називаються демократизм, гуманізм, соціальна справедливість, законність тощо⁹. Недоліком же такого підходу є певне спрощення визначення загальноправових принципів є, те, що розгляд зводиться в основному до перерахування цих принципів без обґрунтування їх системи. Тому є необхідним внести в дослідження цього питання новий момент, заснований на визнанні концепції єдності і взаємопроникнення природного і позитивного права.

Відповідно до концепції єдності природного і позитивного права загальноправові принципи сучасного українського права складають природні закони, що символізують основні фундаментальні права людини і громадянина, закріплені в Загальній декларації прав людини 1948 року та інших нормативно-правових актах. До цих принципів відносяться: свобода, рівність, право на життя, право власності, безпека, достоїнство, справедливість, родина, народ - єдине джерело влади, людина - вища цінність, охорона прав людини - мета й обов'язок держави.

Закріпивши основні невідчужувані і природні права і свободи людини і громадянина, Конституція України (розділ 2) визнала і гарантувала також цілий ряд політичних, економічних, соціальних, культурних і інших

духовних, а також особистих прав громадян відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права.

До організаційних принципів національного права відносяться: унітаризм, законність, поєднання переконання і примусу, стимулювання й обмеження в праві.

На прикладі принципу законності, який полягає у загальному обов'язку дотримання законів і заснованих на них підзаконних нормативних актів, верховенство і єдність закону, у рівності громадян перед законом і судом і невідворотності юридичної відповідальності за вчинене правопорушення, особливо наочно спостерігається зв'язок між загальними принципами права і його міжгалузевими і галузевими принципами.

Так, наприклад, у Кримінальному кодексі України як галузеві принципи закріплено, що „підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом" (ч.1 ст.2); „застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено" (ч. 4 ст. 3).

Одним із фундаментальних принципів реалізації права є поєднання переконання і примусу¹⁰.

Власне переконання і примус, так само як і їх об'єднання, не є специфічно юридичними явищами і категоріями. Переконання та примус -універсальні методи функціонування будь-якого різновиду суспільної влади, будь-якого соціального управління. їх використання притаманне всім відомим різновидам соціальних регуляторів - звичаям, моральним, корпоративним, релігійним та іншим соціальним нормам.

Відмінність переконання, примусу та їх поєднання в праві полягає в тому, що вони пов'язані з регламентованої правовими нормами діяльністю держави, правовими формами виконання нею функцій. Лише тоді переконання і примус стають державними і отримують юридичний характер,

коли вони використовуються як засоби, методи здійснення правом своєї ролі офіційно-владного регулятора суспільних відносин¹¹.

Важко погодитися з давно існуючою думкою деяких учених, відповідно до якого правові норми „охороняються силою суспільного переконання і примусового заходів”. Наведене твердження виходить із припущення, начебто в засобах, способах охорони права існує якесь штучне розмежування прерогатив: переконання - компетенція лише громадських організацій, примус - тільки держави.

У дійсності ж засоби переконання, виховання, організації так само, як і примусового заходу, застосовуються з метою охорони норм права від порушень і державних органів, і громадськими організаціями.

Однак різниця полягає в тому, що в першому випадку переконання і примус виступають як принципи права, специфічно-юридичні методи правового регулювання, а в другому - як загальносоціальні, морально-етичні, корпоративні методи (способи, прийоми) регулювання суспільних відносин.

Особливість державного примуса на відміну від примусу громадською організацією, полягає в тому, остання немає потреби в правовому врегулюванні і містить у собі, різні заходи суспільного впливу, тоді як перше здійснюється на основі відповідних юридичних норм спеціально правомочним державним апаратом.

У різних за характером державах (демократичних або тоталітарних) і відповідних правових системах співвідношення між переконанням і примусом у праві істотно розрізняється. У різній історичній обстановці дане співвідношення може бути не цілком однаковим.

Для права сучасної України, що розвивається в напрямку формування громадянського суспільства та правової держави, характерні, з одного боку,

висування на перший план переконання, з іншого — деяке звуження сфери застосування державного примусу.

Тісно пов'язаним з розглянутим вище і настільки ж розповсюдженим у праві є принцип поєднання стимулювання та обмежень. Цей принцип орієнтує на парне використання для забезпечення дії права, досягнення цілей правового регулювання таких специфічно-юридичних засобів, як, з одного боку, правомочності, дозволу, охоронювані законом інтереси, пільги та інші види заохочення тощо, з іншого боку - обмеження, заборони, призупинення, покарання та інші види юридичної відповідальності. Даний принцип пронизує всю правову матерію.

Як справедливо замічено, „правові стимули повинні розумно сполучитися з правовими обмеженнями, адже для законодавця важливо не тільки спонукати до соціально-корисної поведінки, але і стримувати соціально шкідливу поведінки, яке може завдати втрат інтересам людини, колективу, держави, суспільства"¹².

Отже, до загально правових принципів права належать:

• справедливість;

• юридична рівність громадян перед законом та судом;

• гуманізм;

• демократизм;

• єдність прав та обов'язків;

• поєднання переконання та примусу та інші.

Поряд із загальними принципами права, вивчення яких відноситься до предмета теорії держави і права, існують також міжгалузеві і галузеві принципи, спеціально досліджувані окремими юридичними дисциплінами. Як приклади міжгалузевого принципу можна послатися на принципи гласності і змагальності (у цивільно-процесуальному або кримінально-процесуальному праві), невідворотності юридичної відповідальності за вчинення правопорушення (практично для всіх галузей права), „закон зворотної сили не має" (для кримінального, адміністративного, цивільного і деяких інших галузей права).

Прикладами галузевих принципів можуть служити принципи рівності сторін договору — у цивільному праві, принцип субординації — в адміністративному праві, принцип презумпції невинуватості - у кримінальному праві та ін.

При цьому варто зазначити про запроваджену А.М.Колодієм поділ принципів права на: принципи матеріального та процесуального права, принципи конституційного права та інші¹³. Варто відзначити, що в цілому, теоретики права не виділяють саме такий розподіл принципів права, лише поверхово зазначають про наявність спеціальних принципів права для кожної галузі. Така ситуація не дозволяє дотримуватися критеріїв поділу принципів права, адже більшість науковців теорії права зосереджують свою увагу на вивченні загально правових принципів, залишаючи проблему вирішення спеціальних принципів права окремих галузей для вивчення вченими – представниками окремих галузей права (кримінального, адміністративного, конституційного та ін.). Однак, на нашу думку, в цілому варто розробити у теорії права поділ принципів права на принципи матеріального та процесуального права. Але, зважаючи на відсутність або на фактичну недослідженість проблеми юридичного процесу, і враховуючи задачі поставлені перед автором даної роботи, на наш погляд, дослідження всіх відмінностей галузевих та міжгалузевих принципів повинно проводитися в межах вивчення кожної галузі права, а на рівні теорії права визначається лише головні риси, що характеризують право як суспільний регулятор.

Галузеві і міжгалузеві принципи тісно взаємопов'язані із загальноправовими принципами права, збагачують і конкретизують їх зміст. Значення деяких галузевих і міжгалузевих принципів настільки велико, що вони впливають на діюче право в цілому, мають принципове значення для визначення і забезпечення його демократичного характеру, подальшого прогресивного розвитку. Наприклад, принцип презумпції невинуватості, згідно з яким кожен обвинувачуваний у здійсненні злочину вважається невинним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, який набув законної сили.

Є всі підстави затверджувати, що офіційне визнання і конституційне закріплення принципу презумпції невинності, що виникає з вчення про природне права, можна вважати одним з вирішальних аспектів переходу від тоталітарного радянського права до сформованого нині демократичного національного права.

Отже, галузеві принципи права – система правових засад, у межах якої розвивається певна галузь права, і яка водночас визначає напрямок розвитку цієї галузі. Галузеві принципи властиві конкретній галузі права (наприклад, для кримінального права – це принцип несення відповідальності лише за вчинення складу злочину, передбаченого кримінально-правовим законом; для цивільного права – принцип рівності сторін у майнових відносинах; для кримінального процесу – це обов’язок доказування вини особи, який покладається на державні органи досудового слідства та прокуратури, а не на особу, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння тощо).

Тоді як міжгалузеві принципи права – це така сукупність засад, в межах якої розвивається відразу декілька відповідних галузей права. Як правило, міжгалузеві принципи властиві спорідненим галузям права, або галузям права, які мають єдине коріння походження. Наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду властиві як цивільному, так кримінальному процесу, принципи комерційної таємниці, рівності форм власності, свободи укладання договорів регламентують цілий ряд суспільно-правових відносин, а саме – цивільно-правові, підприємницькі, банківські, фінансові, господарчі тощо.

Отже, принципи права є загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні, і фактично низький рівень вивчення галузевих принципів в умовах стрімкого розвитку правової системи України вимагає зосередження науковців на розробці саме проблем галузевих та міжгалузевих принципів, при чому варто зосереджувати на цих проблемах увагу представникам саме галузевих наук, а не тільки теоретиків права. Загально-правові принципи права – це система засад, в межах якої розвивається національна правова система, і яка водночас визначає напрямок розвитку цієї ж правової системи, та належить до всіх галузей права.