1. А. Сен – Сімон (1760 – 1825 рр.):
а/ наука про людину;
Сен-Сімон був французьким філософом та соціологом XIX століття, який вважав, що наука про людину, або соціологія, має бути центральною для розвитку суспільства.
У своїх працях «Нарис науки про людину» "Соціальна організація" "Технічна цивілізація" та інших він виклав своє бачення того, яким повинно бути суспільство та наука, що його вивчає.
Наука про людину Сен-Сімона (франц. "la science de l'homme") - це багатопланова теорія, яка включає в себе філософію, соціологію, економіку та політику. Основна суть цієї науки полягає в тому, що вона досліджує суспільство як органічний організм, що змінюється та розвивається з часом.
Сен-Сімон вважав, що суспільство має бути організоване на наукових принципах, і що розвиток науки та техніки має бути спрямований на досягнення благополуччя та прогресу для всіх людей. Основна мета науки про людину полягає у створенні наукової системи, яка б допомогла у вирішенні проблем суспільства та забезпечила стабільний розвиток.
Згідно з концепцією Сен-Сімона, наука про людину має розглядати різні аспекти суспільства, включаючи його соціальну структуру, економічні процеси, політику, науку та технологію. Сен-Сімон був першим, хто розглядав суспільство як систему, де всі елементи пов'язані між собою та взаємодіють. Він вважав, що управління суспільством має ґрунтуватися на наукових принципах, а не на традиціях або волі правителів.
Сен-Сімон вважав, що людство може досягти свого розвитку тільки за умови впровадження наукових знань у різні галузі суспільства. Він розробив концепцію ідеального суспільства, яке має базуватися на наукових принципах та експертній думці, а також міг би забезпечити гармонійну співпрацю між різними верствами населення.
Сен-Сімон підтримував думку, що соціальні проблеми мають бути розв'язані не політичними діячами, а науковцями та експертами, які мають бути призначені на високі посади в уряді. Він пропонував створення спеціальних наукових інститутів, які мали б досліджувати проблеми суспільства та забезпечувати раціональні рішення.
Отже, суть науки про людину Сен-Сімона полягає в розвитку ідеї створення раціональної, науково обґрунтованої системи управління суспільством, яка має бути спрямована на досягнення гармонії та благополуччя всіх верств населення.
Узагалі, Сен-Сімон зробив значний внесок у розвиток соціології та інших галузей науки про людину, і його ідеї продовжують бути важливими для сучасних дослідників в цій галузі.
Основні тези науки про людину Сен-Сімона, також відомої як соціологія Сен-Сімона, можуть бути сформульовані наступним чином:
Соціальний світ можна розглядати як об'єкт наукового дослідження, і його можна вивчати за допомогою наукових методів.
В суспільстві існує певна організація, яка зумовлюється матеріальними факторами, зокрема, технологіями, виробництвом та інфраструктурою.
Соціальна організація суспільства може бути визначена на основі аналізу його історії та розвитку.
Соціальна структура суспільства складається з трьох головних елементів: індивідів, інституцій та ідеологій.
Суспільство повинно бути організоване таким чином, щоб забезпечити його ефективну функціонування та добробут для всіх його членів.
Ідеології, які підтримують нерівність та дискримінацію, є перешкодою для досягнення гармонії та соціальної справедливості.
Релігія та моральні цінності повинні відігравати важливу роль у побудові гармонійного суспільства.
Наука та технологія мають допомагати людям досягати своїх цілей та покращувати життя всіх членів суспільства.
Для досягнення гармонійного суспільства потрібно співпрацювати та враховувати інтереси всіх його членів.
Узагалі, Сен-Сімон зробив значний внесок у розвиток соціології та інших галузей науки про людину, і його ідеї продовжують бути важливими для сучасних дослідників в цій галузі.
б/ парадигми позитивізму в соціології.
Позитивізм - це філософський напрям, який підкреслює значення наукового підходу до вивчення світу. У соціології позитивізм був дуже впливовим напрямом, який засновувався на ідеї того, що соціологічне дослідження повинно ґрунтуватися на об'єктивних фактах.
Отже, основні парадигми позитивізму в соціології включають наступне:
Об'єктивізм: соціологічний аналіз повинен бути об'єктивним та неупередженим, враховуючи лише факти та даний матеріал.
Емпіризм: соціологічне дослідження має базуватися на емпіричних доказах, отриманих за допомогою спостереження, вимірювання та дослідів.
Позитивна наука: соціологія має стати позитивною наукою, яка дотримується строгих методів дослідження та логіки.
Причинність: соціологічний аналіз повинен бути орієнтований на пошук причинність зв'язків між явищами та факторами, що впливають на суспільство.
Постійний прогрес: соціологічні дослідження повинні прогресувати постійно, і з часом мати можливість досліджувати все більше й більше аспектів суспільства.
Об'єктивна реальність: соціологічний аналіз має базуватися на твердих фактах та об'єктивній реальності, а не на інтерпретації суб'єктивних думок та відчуттів людей.
Нейтральність: соціолог має залишатися нейтральним та неупередженим
2. Огюст Конт (1798 – 1857 рр.):
а/ позитивізм О. Конта;
Позитивізм - це філософський напрям, який заснував французький філософ Огюст Конт в середині 19 століття. Цей напрям був впливовим в соціології та науках про людину, і він закликав до використання наукових методів у дослідженні суспільства.
Основні принципи позитивізму Конта:
Припущення, що людське знання повинно ґрунтуватися на спостереженнях та експериментах.
Віра в прогрес: Конт вважав, що історія розвитку людства є поступальним рухом вперед. Від простого до складного.
Науковість: Він пропагував ідею, що наука є єдиним способом досягнення знання, і тому має бути основою дослідження всіх аспектів життя.
Об'єктивність: Він вважав, що наука повинна бути об'єктивною, а дослідник повинен дотримуватися строгих наукових методів.
Прагнення до узагальнення: Конт прагнув до формулювання загальних законів, що стосуються поведінки людей у суспільстві.
Створення соціології як науки: Конт був першим, хто звернув увагу на необхідність створення спеціальної науки, яка вивчала б суспільство.
Позитивізм Конта став основою для розвитку соціології та науки про людину. Він поклав основи наукового дослідження суспільства та допоміг сформулювати загальні закономірності його функціонування. Він також відкинув метафізичні концепції та релігійні вірування, поклавши акцент на науковість та об'єктивність у вивченні світу.
б/ вчення О. Конта про предмет, завдання і структуру соціології як науки.
Огюст Конт був першим, хто визнав необхідність створення спеціальної науки, яка вивчала б суспільство. Він побачив соціологію як науку, яка базується на позитивістському підході та використовує наукові методи дослідження. Конт вважав, що соціологія повинна бути об'єктивною та науковою, а не залежною від ідеологій, вірувань чи поглядів окремих людей.
Згідно з Контом, предметом соціології є суспільство, яке вивчається як науковий об'єкт. Суспільство розглядається як система взаємодії між людьми, яка має свою структуру, закономірності та функціонування. Конт прагнув до формулювання загальних законів, що стосуються поведінки людей у суспільстві. Одним з найважливіших завдань соціології, на думку Конта, є встановлення об'єктивних закономірностей суспільного життя та зрозуміння їх взаємозв'язків.
Структура соціології за Контом складалася з соціальнї статики та соціальної динаміки.
3. Особливості соціології Огюста Конта:
а/ зміст і функції „соціальної статистики” і „соціальної динаміки” в соціології О.Конта;
Соціальна статика вивчає структуру соціального порядку, тобто тих стійких елементів, які існують в соціумі незалежно від того, чи змінюються конкретні соціальні процеси. До складу соціальної статики входять такі елементи, як соціальні інститути, норми, цінності, ролі та статуси.
Соціальна динаміка вивчає змінні елементи соціального порядку та процеси зміни цих елементів. Це включає в себе вивчення соціальної еволюції, процесів революції, демографії, економіки, політики та інших суспільних явищ, що зазнають змін з часом.
Огюст Конт вважав, що соціальна статика та соціальна динаміка є взаємодоповнюючими аспектами соціології. Статика описує структуру та організацію соціального життя, тоді як динаміка вивчає його зміну та розвиток у часі. Він вважав, що вивчення соціальної статики допомагає зрозуміти, які елементи складають соціальну структуру, як вони пов'язані між собою, та як це впливає на поведінку людей у суспільстві. З іншого боку, дослідження соціальної динаміки допомагає зрозуміти, які фактори впливають на зміну соціальної структури та як суспільство розвивається у часі.
Таким чином, соціальна статика та соціальна динаміка взаємодіють між собою, що дає можливість краще зрозуміти соціальне життя в цілому. Вивчення соціальної статики та динаміки є необхідною умовою для розуміння розвитку суспільства та ефективного управління ним.
б/ специфіка та взаємозв’язок „соціальної статистики” і „соціальної динаміки” в соціології О. Конта.
Для Огюста Конта соціальна статика і соціальна динаміка були взаємозалежними та доповнювали одна одну в рамках соціології. Соціальна статика відображає стан суспільства в певний момент часу, тобто структуру, організацію та функціонування його складових частин. З іншого боку, соціальна динаміка відображає зміни, що відбуваються в суспільстві з плином часу, зокрема зміни в структурі, взаємодії та функціонуванні складових частин.
Конт вважав, що соціальна динаміка та соціальна статика обумовлюють одна одну. Наприклад, зміна в економічній структурі може вплинути на зміну соціальної структури та взаємодії між різними соціальними групами. З іншого боку, зміни в соціальній структурі можуть викликати зміни в економічній діяльності та інших сферах життя.
Отже, соціальна статика та соціальна динаміка взаємодіють у рамках соціології, доповнюючи одна одну та дозволяючи отримати більш повне розуміння суспільства та його розвитку з плином часу.