Реферат - Порівняння діяльності І. Мазепи та С. Палія

Критерії порівняння:

1. Прихід до влади.

2. Політика та напрями діяльності.

3. Слід в історії.

Прихід до влади

Іван Мазепа прийшов до влади 1687 р. в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої московської правительки Софії князем Василієм Голіциним; гетьмана Івана Самойловича позбавлено влади та заслано до Сибіру. Старшина, що скинула Самойловича, мала й інших, досить впливових кандидатів — генеральний обозний В. Борковського та полтавського полковника Прокіпа Левенеця. Іван Мазепа переміг, адже він мав впливові зв'язки в московських урядових колах: раніше він мав досвід дипломата, їздив з дипломатичними місіями до Москви, вів переговори, зустрічався з царями, передавав їм дипломатичну пошту від Івана Самойловича.

25 липня 1687 р. відбулася військова рада, проте вона мала лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів — місце голосування було оточене тісним колом («у шість чоловік товщиною») московського війська. На Раді були присутні лише близько 2000 тисяч козаків, зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім'я, їх перекрикували і швидко вгамовували. Саме так Іван Мазепа був обраний гетьманом лівобережної України.

Натомість, у правобережній Україні у 1685 році набув чинності універсал польського короля, який дозволяв козакам колишніх правобережних полків селитися навколо Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас, Умані, Кальника та Білої Церкви. Відразу по цьому на Правобережжі відродилося декілька козацьких полків — Білоцерківський (Фастівський), Брацлавський, Вінницький (Кальницький) та Корсунський. Семен Палій (Гурко) 1685 року був назначений полковником відновленого Фастівського полку. Це робилося з метою захистити ядро Річі Посполитої від набігів татар і турків. Проте після того, як загроза з півдня спала, у 1699 уряд Річі Посполитої скасував полковий устрій у Правобережній Україні. Проте Семен Палій не збирався складати з себе повноваження і був готовий готовий до збройної боротьби. У відповідь на вимогу залишити Фастів Семен Палій рішуче заявив, що він «поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до цієї області; лише він один має право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу». Після проведення козацької ради на початку березня 1702 року Палій публічно відмовився від протекції польського короля, оголосив Правобережжя «вільною козацькою областю» та заявив про присягу царю Петру І й гетьману Мазепі.

Політика та напрями діяльності

Метою Івана Мазепи було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України в єдину Українську державу, а також встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. Для реалізації своїх планів Мазепа намагався створити для себе надійну опору – сформувати аристократичну верхівку суспільства з козацької старшини. Для цього він роздавав старшині землі та залежних селян.

У 1701 р. гетьман видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку. Така соціальна політика породжувала соціальну напругу і негативно впливала на імідж гетьмана.

Щодо розвитку релігії та культури, Мазепа надавав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки соборів, споруджених у стилі українського бароко. Загалом за роки його правління зведено понад 200 церков. Слід зазначити, що цей великий комплекс робіт забезпечувався здебільшого з гетьманської скарбниці. Тобто зібрані від податків кошти гетьман вкладав у розбудову Києво-Печерської лаври, будівництво великого муру довкола неї та інші церковні проєкти. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (тоді відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч). Також за підтримки Івана Мазепи дуло засновано «Чернігівський колегіум» у 1700 році.

Іван Мазепа мав стільки коштів для меценатства, тому що в нього було багато маєтків по всій Україні, які він отримав в тому числі завдяки прихильності Петра І.

Щодо зовнішньої політики Івана Мазепи, то він, супереч забороні міжнародних дипломатичних відносин, прописаної в «Коломацьких статтях, мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Речі Посполитій, Ґіраїв у Криму, інших. З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Новосергіївську на річці Самара.

Гетьман Іван Мазепа сприяв відновленню бойової готовності запорізького флоту, за його фінансової допомоги було збудовано і оснащено 70 морських чайок, відбудовано верф, на Січ поставлено гармати й боєприпаси. У 1691 р. запорізькі козаки узяли штурмом турецькі фортеці на Дніпрі, захопили казну кримського хана і в 1695 році засадили захоплені фортеці козацькими залогами.

Навесні 1708 року гетьман Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно домовився з королем Швеції Карлом Дванадцятим про військову допомогу Україні. Восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на Сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя Петра Першого. Повстання І. Мазепи не набуло масштабу революції Богдана Хрельницького і вже у 1709 році після Полтавської битви стала зрозумілою його поразка.

Натомість, Семен Палій, так само, як і Іван Мазепа, намагався об’єднати Україну, але не мав абміцій щодо гетьманства над всією Україною.

Уже в 1685 р. С. Палій уперше звертається через Івана Мазепу до московського уряду з проханням прийняти його під гетьманське правління та у підданство московського монарха. «Писав до мене зі сторони королівської величності охотницький полковник Семен Палій… просить мене, гетьмана, щоб я з людьми, які при ньому прийняв під свій регімент, в богохраниму державу його царської пресвітлої величності»— повідомляє І. Мазепа. Однак, зважаючи на укладений між Варшавою й Москвою «Вічний мир», ініціатива фастівського полковника не була підтримана. Семен Палій неодноразово надсилав до Батурина розвідувальні дані та написані до нього листи урядовців Речі Посполитої. З 1692 року намагався підштовхнути Москву та Батурин до війни з Річчю Посполитою.

У 1699 році сейм Речі Посполитої прийняв рішення про ліквідацію козацтва на підпольській Україні. 1702 року представники української шляхти, козаків, міщан та духівництва ухвалили на нараді у Фастові підняти антипольське повстання. У червні того ж року воно розпочалося збройними виступами на Поділлі та Брацлавщині й невдовзі охопило Київщину та Волинь.

Під час повстання Палієм було спалено 11 католицьких костелів Чуднівського деканату — у Янушполі, Краснополі, Чорториї та інших місцевостях. Також були знищені старий парафіяльний костел у Житомирі та монастир Бернардинців у Махнівці, заснований Тишкевичем. Натомість, він видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей православній церкві на Правобережній Україні: Київському Михайлівському Золотоверхому монастиреві від 4 грудня 1700 р. Побудував на власні кошти церкву у Фастові, був благодійником Межигірського Спасо-Преображенського монастиря та кількох православних храмів Києва.

Окрім Палія повстанців очолили Самійло Самусь та Захар Іскра. Восени повстанці захопили Білу Церкву, Немирів, Бердичів, Бар та інші міста. 1703 року війська Речі Посполитої, здолавши опір українських повстанців, установили контроль над Поділлям та Брацлавщиною, але Київщина залишалася під владою повстанців.

1704 року гетьман Іван Мазепа з дозволу Москви перейшов із українським військом на Правобережжя і встановив контроль над Київщиною та сусідніми територіями. Згодом, Іван Мазепа 12 липня 1704 року видав універсал до шляхти Київського воєводства, в якому заявив, що козацьке військо прибуло не для підтримки повстань, а виключно з метою подання допомоги Речі Посполитій у боротьбі проти шведів та їх спільників. Гетьман вимагав від селян припинити повстання й загрожував їм розправою. Увечері 31 липня 1704 року за наказом Мазепи Семен Палій був заарештований і засланий до Сибіру. Перебував на засланні до 1708 року, звідки був повернений на прохання київського полковника Антіна Танського. Брав участь в Полтавській битві 1709 року у складі військ лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Повернувся на Київщину, де знову очолив Фастівський та Білоцерківський полки до власної смерті 1710 р.

Слід в історії

Як Іван Мазепа, так і Семен Палій, мали на меті утворення сильної і незалежної української держави. Обидва ці діячі були меценатами, вкладали власні гроші в розвиток релігії, культури і освіти і залишили помітний слід в історії України.