Вантажознавство (продовольчі вантажі – біологічні процеси і впливи). Навчальний посібник

120

кислот (наприклад, оцтової, молочної, мурашиної), етилового спирту, СО2 і Н2. Серед цих бактерій є мезофіли й термофіли.

3.4.4 Цвілеві гриби та дріжджі

Найбільше часто при морському перевезенні вантажі пошкоджуються цвілевими грибами (цвіллю). Це обумовлено наступними їхніми особливостями:

–здатністю розвиватися при незначному вмісті вологи у вантажах та можливістю заподіювати пошкодження навіть «сухим» матеріалам, які зберігаються в умовах підвищеної вологості;

–здатністю рости в більш кислому середовищі, ніж бактерії й дріжджі;

–кращим опором антисептикам і різним запобіжним заходам.

Більшість видів цвілі утворюють дрібні спори у величезних кількостях (до декілька сотень тисяч), які перебувають у постійному русі в атмосфері так, що будьякий не закритий матеріал піддається зараженню.

Під час перевезення морем зараженню цвіллю піддаються:

–вантажі з підвищеним вмістом вологи, що перевозяться в «сухій» атмосфері, які виділяють надлишок вологи в навколишнє повітря;

–«сухі» вантажі, які завантажені в трюми з ВВ повітря, що перевищує 75 %, і які інтенсивно поглинають вологу з повітря;

–вантажі з нормальним вмістом води – в умовах дії факторів, що викликають місцеве збільшення вологості.

Гриби займають проміжне положення між царствами рослин і тварин. Вони відносяться до царства Mycota, що нараховує за різними оцінками від 100 до 250 тис. видів. Широке поширення грибів визначається рядом їх біологічних особливостей:

–наявність у більшості грибів структури їх тіла у вигляді міцелію – талому (від грець. thallos – зелена гілка), що забезпечує велику величину відносини поверхні гіфів до їх об’єму. Це дозволяє грибам швидко колонізувати субстрат, пронизуючи його гіфами по всьому об’єму, і дає їм високий ступінь контакту із середовищем;

–значні швидкості росту й розмноження, які дозволяють грибам у короткий термін заселяти значні маси субстратів, накопичувати велику кількість спор і поширювати їх на величезні відстані;

–висока метаболічна активність, яка проявляється в широкому діапазоні дії різних факторів навколишнього середовища;

–значна генетична й біохімічна мінливість, що дозволяє грибам швидко адаптуватися до мінливих умов середовища перебування й до нових субстратів;

–здатність швидко реагувати на дію несприятливих факторів середовища переходом до спочиваючих структур (анабіозу), можливість довгострокова перебувати

вцьому стані, не втрачаючи життєздатності, й також швидко переходити до активної життєдіяльності при настанні сприятливих умов.

Гриби залежно від наявності твердої клітинної стінки ділиться на слизовики й справжні (рос. истинные) гриби. Більшість грибів сапрофіти, деякі – паразити.

Вегетативне тіло грибів являє собою міцелій (грибницю), що у більшості

121

представників складається з переплетення найтонших розгалужених ниток – трубочок, які називаються гіфами. Кожна гіфа є функціонально повноцінним фрагментом грибної клітини: вона містить протопласт (від грець. plastos – виліплений, утворений) із одним або багатьма ядрами, покрита ЦПМ і захищена клітинною стінкою.

Залежно від будови міцелію гриби діляться на вищі й нижчі. У вищих грибів у гіфах є поперечні перегородки – септи (від лат. saeptum – забор, перегородка), тому міцелій септований (багатоклітинний, членистий). У нижчих грибів міцелій не септований (не членистий) але багатоядерний. У центрі септ є центральні пори (мікроскопічні отвори), через які вільно проходить цитоплазма й внутрішньоцитоплазматичні органели. У грибоподібних організмів вегетативне тіло представлене плазмодієм – грудочкою цитоплазми.

Міцелій грибів в основному безбарвний, але в деяких видів він може бути зафарбованим у коричневі, сірий, жовтий, рожевий, зеленуватий кольори або мати близькі відтінки. По розташуванню на субстраті міцелій грибів буває:

–екзогенним (поверхневим, повітряним, репродуктивним (від лат. reproduce – відтворювати)), за допомогою якого здійснюється дихання і на якому утворюються органи розмноження;

–ендогенним (глибинним, зануреним у субстрат, вегетативним), через який відбувається усмоктування живильних речовин.

Гіфи поверхневого міцелію більше тонкі, довгі й прямі, глибинного – звивисті, мішкоподібні. На кінцях поверхневих гіфів утворюються конідії (від грець. konia – пил), за допомогою яких відбувається розмноження цвілевих грибів.

У свою чергу, ендогенний міцелій буває внутрішньоклітинний і міжклітинний. Гриби всмоктують живильні речовини за допомогою гаусторій (від лат. haustor – питущий) або присосок. Це звичайно відростки гіф, що проникають усередину клітин рослини-хазяїна й які представляють собою спеціалізовані органи грибів для відібрання їжі з субстрату.

У процесі еволюційного розвитку гриби виробили здатність видозмінювати міцелій залежно від умов середовища перебування. Найбільш часто зустрічаються наступні видозміни міцелію: хламідоспории (від грець. chlamys (chlamydos) – плащ), геми (від лат. gemmula – маленька брунька), оідії (від лат. oidium; грець. ооn – яйце), бластоспори (від грець. blastos – зародок, паросток), тяжи (шнури), різоморфи, плівки міцелію, склероції (від грець. sklerotes – твердість, жорсткість) й ін.

Цвілеві гриби (з гіфами) або гіфоміцети часто утворюють колонії з повітряного міцелію що мають пухнатий вид, які часто й називають цвіллю. У них розрізняють демацієві (пігментовані – коричневі або чорні) і гіалинові (від грець. hyalos – стекло) (не пігментовані) гіфоміцети.

Розрізняють чотири фази розвитку цвілевих грибів з утворенням: ядра; міцелію

всубстраті або у повітрі; видимого мікроскопічного нальоту; конідій. Продукти починають псуватися в третій і четвертій фазах розвитку цвілевих грибів.

Більшість грибів може розмножуватися безстатевим і статевим шляхом, такі гриби називають досконалими. Деякі гриби не здатні до полового розмноження, їх називають недосконалими. Існують 3 способи розмноження грибів:

122

–вегетативне розмноження;

–безстатеве з утворенням спор;

–полове (статеве).

Вегетативне розмноження відбувається без утворення спеціалізованих органів

– будь-яка частина міцелію дає початок новому організму. Вегетативним розмноженням є утворення хламідоспор, а також брунькування клітин і фрагментація гіф на циліндричні або овальні клітини – оідії, утворенню яких передує поява частих перегородок у гіфах. У сприятливих умовах оідії проростають у новий міцелій.

При безстатевому й половому розмноженні утворюються спеціалізовані клітини – спори, за допомогою яких і здійснюється розмноження.

Безстатеве розмноження грибів відбувається за допомогою особливих спор, появі яких не передує попереднє злиття клітин і об'єднання ядер. На певному етапі вегетативного розмноження грибів утворюються спеціальні плодоносні гіфи повітряного міцелію.

Унижчих грибів формуються внутрішні спори (ендоспори) усередині кулястих мішечків – спорангіїв (від грець. angeion – судина). Плодоносний гіф, на якому утворюються спорангії, називається спорангієносцем.

Увищих грибів на кінчику плодоносного гіфа утворюються спеціальні витягнуті клітини – стерігми, на яких формуються ланцюжки зі спор – конідії. Спори, розташовані на конідіях, перебувають зовні плодоносного гіфа (екзоспори). Плодоносний гіф, на якому утворюються конідії, називається конідієносцем.

Гриби утворюють дуже велику кількість спор безстатевого розмноження, які мають тонкі, звичайно безбарвні оболонки й не можуть довго зберігати життєздатність. Поширення спор грибів, які викликають пошкодження матеріалів, звичайно відбувається за допомогою вітру, дощу, комах, тварин і людей. Спори безстатевого розмноження служать для швидкої колонізації субстрату. Зараження матеріалів відбувається в основному за допомогою спор безстатевого розмноження.

При половому розмноженні грибів утворенню спор передує статевий процес – злиття полових клітин з наступним об'єднанням їхніх ядер. При цьому утворюються спеціалізовані органи розмноження. Розвиток цих органів і форми полового процесу

вгрибів різноманітні. Полове розмноження грибів відбувається з утворенням гамет (від грець. gamete – дружина, gametes – чоловік), полових спор й інших полових форм. Полові форми називаються телеоморфами (від грець. telos (teleos) – ціль).

Найбільш частими типами конідій є наступні види спор:

– бластоспори – прості структури, які утворюються в результаті брунькування з наступним відділенням бруньки від родинної клітини;

– хламідоспори – клітини гіфів збільшуються, у них утворюється товста оболонка. Ці структури дуже стійки до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища й проростають, коли умови стають більше сприятливими;

– артроспори (від грець. arthron – суглоб) – структури, які утворюються в результаті фрагментації (розділення на фрагменти) гіф на окремі клітини;

– конідіспори – зрілі зовнішні спори – утворюються на міцелії й не є наслідком перетворення будь-яких інших клітин грибниці. Вони або виникають на диференці-

123

йованих конідіофорах, які відрізняються від інших ниток грибниці по розмірах і формі або розташовуються з боків й на кінцях будь-якої гілки міцелію, прикріплюючись до неї безпосередньо або тонкою ніжкою.

Алейрії (від грець. aleuron – борошно) відрізняються від звичайних конідій тим, що при їхньому утворенні протоплазма відповідних ниток цілком іде на формування спор, від міцелію залишаються нежиттєздатні фрагменти.

Спори, що виникли статевим шляхом, забезпечують головним чином збереження виду протягом періоду, несприятливого для вегетації, а також сприяють генетичній розмаїтості популяції. Вони бувають оснащені товстою, як правило пігментованою, оболонкою або ж утворюються в плодових тілах.

Загальними для всіх видів цвілевих грибів умовами перебування є:

–наявність відповідних живильних речовин;

–підходяща температура й вологість;

–достатній вміст кисню.

Живильні речовини (не враховуючі воду) – це продукти, які містять вуглець (наприклад, цукор, крохмаль, гліцерин й ін.) і азот (наприклад, протеїн, нітрати, солі амонію й ін.), тобто, в основному, продовольчі вантажі.

Гриби відносяться до хемогетеротрофів. Вони використовують хімічне джерело енергії й органічну речовину як головне джерело вуглецю. Для хемогетеротрофів характерною рисою є те, що для енергетичного й конструктивного обміну часто використовується те саме з'єднання, тоді як для інших груп організмів існує розходження між джерелом енергії й вуглецю.

Органічні сполуки, які служать джерелами харчування для грибів, також входять до складу багатьох промислових матеріалів, що і є причиною їх заселення грибами. Крім того, джерелом органічних речовин можуть служити різного роду забруднення, що попадають на матеріали, які за своїм хімічним складом не можуть служити джерелами енергії й вуглецю (наприклад, метали, скло, деякі полімери, бетон й ін.).

Сапротрофи відносно мало спеціалізовані відносно харчування. Доступність для них тих або інших органічних сполук складної будови (наприклад, полісахаридів, білків й ін.) визначається здатністю таких грибів синтезувати й виділяти в навколишнє середовище ферменти, які розкладають ці речовини на більш прості компоненти. По цій здатності гриби розділяються на:

–які використовують тільки прості вуглеводи, органічні кислоти, спирти й ін. (їх часто називають «цукрові гриби»);

–які утворюють гідролітичні ферменти, що розкладають крохмаль, целюлозу, білки, хітин, і які розвиваються на субстратах, що містять ці речовини;

–які утворюють різні оксідази й інші ферменти, здатні руйнувати лігнін (від лат. lignum – дерево) і стійкі лігноцелюлозні комплекси, що входять до складу рослинних тканин.

Серед сапротрофів іноді зустрічаються й досить вузькоспеціалізовані групи, наприклад кератинофіли, що розкладають дуже стійкий білок тваринного походження – кератин, і які розвіваються на утримуючих його рештках – копитах, рогах, пта-

124

шиному пір'ї, волосі й ін.

На підставі температурного діапазону росту грибів виділяють 3 групи:

–псіхрофіли – 0 – 20 °С;

–мезофіли – 20 – 35 °С;

–термофіли – 50 °С й вище.

Таке розмежування температурних груп у значній мірі умовно, тому що в природі існує багато перехідних форм. Для них вводять поняття термотолеранти (термостійкі або факультативні термофіли) і псіхротолеранти (холодостійкі або факультативні псіхрофіли).

Більшість грибів, що викликають пошкодження матеріалів, відносяться до мезофілів. Оптимум їхнього розвитку лежить між 24 і 28 °C. Цвілеві гриби в основному представлені мезофілами, але серед них є мікроорганізми, здатні зберігати свою життєдіяльність і в рефрижераторних приміщеннях (при температурі до –10 °С).

Термофіли – гриби, для яких висока температура є обов'язковою умовою росту. Серед них розрізняють облігатні й термотолерантні (факультативні) форми. Облігатні термофіли мають максимальну температуру росту не нижче 50 °С, мінімальну не нижче 20 °С. Максимальна температура росту термотолерантних грибів також близька до 50 °С, але мінімальна значно нижче 20 °С.

Вологість має найбільш важливе значення для проростання спор і розвитку міцелію грибів. Потреба у воді в різних грибів не однакова: одні мають потребу в підвищеній вологості, інші добре ростуть при дефіциті води.

По здатності існувати при різних рівнях вологості гриби ділять на три групи:

–гігрофіли – нижня границя aW вище 0,90;

–мезофіли – межа проростання спор aW 0,80 – 0,90;

–ксерофіли – aW нижче 0,80.

Більшість грибів, які викликають біопошкодження, відносяться до мезофілів. Для більшості грибів мінімальний рівень ВВ повітря дорівнює 70%, а мініма-

льна вологість субстрату – 13 – 15 %. Будь-який матеріал піддається пліснявінню лише за умови, якщо вміст води в ньому перевищує припустимий максимум.

Більшість грибів – облігатні або факультативні аероби. Цвілеві гриби аероби, тому, як правило, розвиваються на поверхні продукту, хоча іноді проникають у живильний субстрат на глибину 2 – 3 мм. Ефективним заходом щодо боротьби з ними є зберігання продуктів у середовищі, що містить СО2.

Багато грибів здатні рости в дуже широкому діапазоні pH. Як правило, у грибів пригнічується розвиток, якщо pH відхиляється в ту або іншу сторону від оптимуму. Дуже кисла або лужна реакції середовища токсичні для більшості грибів. Граничні значення pH, вище й нижче яких ріст припиняється, рівні 1,0 і 11,0. Для більшості цвілі і дріжджів найбільш сприятливе слабко-кисле середовище з pH 5,0 – 6,0. Спори грибів проростають у більш вузькому інтервалі pH у порівнянні з міцелієм.

Крім того, найсильнішими агресивними метаболітами цвілі є органічні кислоти. Вони викликають швидку й глибоку деструкцію матеріалів як органічних, так і неорганічних, включаючи метали. З культур цвілевих грибів удалося виділити більше 40 різних органічних кислот. Залежно від їх кількості, гриби розділяються на 3 групи:

125

–які виділяють у середовище відносно велику кількість органічних кислот,

–які продукують невеликі кількості кислот (більшість видів);

–які виділяють у середовище мізерно малі кількості кислот.

Найчастіше й у великих кількостях цвілевими грибами утворюються лимонна, глюконова, щавлева, молочна, фумарова, бурштинова і яблучна кислоти.

Так як цвілеві гриби у відмінності від бактерій розвиваються переважно в кислому середовищі, тому часто процес розкладання фруктів, початий цвілевими грибами, завершується бактеріями.

Дріжджі – вищі гриби, які втратили здатність утворювати міцелій і перетворилися в результаті цього в одноклітинні організми.

Клітини дріжджів мають овальну, яйцеподібну й еліптичну форму. Трохи рідше зустрічаються циліндричні (паличкоподібні), грушоподібні й лимоноподібні дріжджі. Розміри клітин дріжджів коливаються від 2,5 до 10 мкм у поперечнику й від 4 до 20 мкм у довжину. Форми, розміри й маса дріжджових клітин змінюються залежно від віку клітин і умов середовища, у якому вони розвиваються.

Розмноження дріжджів залежить від умов життєдіяльності дріжджової клітини й від виду дріжджів. Залежно від того, чи здатні дріжджі розмножуватися статевим шляхом, їх відносять до класу аскоміцетів (від грець. askos – мішок, сумка) і дейтероміцетів (від грець. deuteros – другий). Невелика частина дріжджів відноситься до класу базідиоміцетів (від грець. basidion – невелика підстава, фундамент).

При безстатевому розмноженні дріжджі утворюють бруньки або діляться. Вони можуть утворювати псевдогіфи й хибний міцелій (псевдоміцелій) у вигляді ланцюжків подовжених клітин «сардельок». Псевдоміцелій є різновидом дріжджового талому, який утворений системою дріжджоподібних клітин, й з'єднаний між собою клітинними стінками. Протопласти клітин при цьому повністю відособлені друг від друга, однак структурний взаємозв'язок між клітинами зберігається.

Гриби, аналогічні (від грець. analogos – відповідний, розмірний) дріжджам, але які не мають полового способу розмноження, називають дріжджоподібними. Вони розмножуються тільки безстатевим способом – брунькуванням або діленням.

Розрізняють дріжджі верхового й низового шумування.

Дріжджі верхового шумування (верхові) в стадії інтенсивного шумування розподіляються на поверхні середовища у вигляді досить товстого шару піни й залишаються в такому стані до закінчення шумування. До таких дріжджів відносяться спиртові й хлібопекарські дріжджі.

Дріжджі низового шумування (низові), розвиваючись у рідині бродіння, не переходять у поверхневий шар – піну, швидко осідають по закінченні шумування, утворюючі щільний шар на дні бродильної ємності. До них відносяться пивні дріжджі.

Дріжджі широко поширені на різноманітних субстратах, багатих цукрами: на поверхні плодів, у нектарі квіток, у цукристому витіканні дерев й ін. Відомі види, які добре ростуть на середовищах з високою концентрацією цукру (осмофільні дріжджі); вони часто зустрічаються у меді, варенні й інших подібних середовищах, викликаючи їхнє псування.

126

Деякі дріжджі стійкі до підвищеної концентрації солей і часто виділяються з морської води, розсолів, живуть на солонині, на поверхні копчених ковбас, сирів і на інших білкових субстратах, незвичайних для дріжджів.

Розвиваючись на середовищах, що містить цукри, багато дріжджів викликають спиртове шумування, але відомі багато видів дріжджів нездатних зброджувати цукри, а окисляючі їх.

Дріжджі, які викликають спиртове шумування, зустрічаються в природі, але є й «культурні» види, представлені численними виробничими расами. Пекарські дріжджі не виділяються із природних субстратів та існують тільки в культурі. Вони представлені декількома сотнями рас – винними, хлібопекарськими, пивними й спиртовими. Їх злегка овальні клітини розмножуються брунькуванням.

4 Боротьба зі шкідниками вантажів

4.1 Види боротьби зі шкідниками вантажів

Ефективні заходи боротьби зі шкідниками вантажів засновані на раціональному (від лат. rationalis – розумний) сполученні (суміщенні) карантинних, профілактичних, фізико-механічних, біологічних і винищувальних заходів. Їхнє застосування спрямоване на:

–ліквідацію джерел зараження вантажів при зберіганні – очищення складських приміщень і прилягаючих до них територій, транспортних засобів, інвентарю й ін., дезінсекцію приміщень для зберігання вантажів й ін.;

–зниження розвитку й можливості розселення шкідників – створення й підтримка рекомендованих режимів температури та вологості й ін.;

–організацію винищувальних заходів щодо знищення шкідників шляхом використання хімічних засобів – дезінфекції, дезінсекції, фумігації (від лат. fumigo – обкурюю, димлю), дератизації (від франц. rat – пацюк) й ін.;

–використання пасток з феромонами для масового вилову шкідників. Феромони – хімічні речовини, які виробляються і виділяються в зовнішнє середовище одними живими особинами; вони роблять вплив на поведінку, зростання та розвиток інших особин того ж виду.

Основними завданнями карантинних заходів є:

–запобігання завезення нових шкідників – зовнішній карантин;

–виявлення, локалізація й ліквідація осередків (місць) зараження – внутрішній карантин.

Карантинні заходи містять у собі: огляд імпортних вантажів, проведення лабораторних експертиз (від лат. expertus – досвідчений), знезаражування, знищення або повернення вантажів постачальникові, обстеження територій з метою встановлення осередків карантинних шкідників, їхньої локалізації й ліквідації, здійснення контролю перевезень вантажів усередині країни й при їхньому експорті (від лат. exporto – виводжу) за рубіж (кордон).

Санітарна-профілактичні міри, полягають в:

–дотриманні строгого санітарного режиму у всіх складських та виробничих

127

приміщеннях і на територіях;

–ретельному контролі за станом по зараженості вантажів які надходять і зберігаються, а також всіх складських і виробничих приміщень, устаткування й територій;

–створенні умов зберігання вантажів (наприклад, температури, вологості й ін.), які перешкоджають поширенню й розвитку шкідників.

Все це має на увазі виконання певних умов:

–приміщення зерносховищ, складів й інших виробничих об'єктів повинні бути сухими й добре вентильованими;

–внутрішні поверхні стін, підлоги, стелі в складах, елеваторах, зерносушарках

йінших виробничих приміщеннях, стіни транспортерних галерей (від франц. galerie – критий прохід; ряд, низка), силосів, бункерів, засіків повинні бути гладкими, без щілин, вибоїв й інших порушень цілісності, мати можливість легкого очищення від пилу, бруду й просипів;

–двері всіх приміщень повинні щільно закриватися.

Устаткування механізованих складів, потокових ліній, елеваторів, підприємств повинне бути справним і утримуватися в чистоті. При роботі транспортуючих механізмів і комунікацій (від лат. communicatio (communico) – роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) – транспортерів, норій (від іспан. noria – водокачка), пристроїв для самовільного пересипання вантажу (рос. самотеков), а також іншого встаткування, повинні бути виключені просипи (просип, розсип вантажів).

Склади, елеватори й окремі силоси після кожного звільнення, а також перед завантаженням, сушильна-очисні вежі, устаткування потокових ліній і зерносушарки по закінченні й до початку роботи піддають механічному очищенню, а в необхідних випадках – знезаражуванню.

Для підтримки санітарного режиму територій, з них щодня необхідно забирати все, що може служити їжею (наприклад, що зметено (рос. сметки), зернові просипи й ін.) або середовищем перебування шкідників (наприклад, абияк звалені щити, тара, брезенти, дрібний інвентар, бур'яниста трава й ін.).

У процесі експлуатації (від лат. explicare – поширювати) склади, всі приміщення, поверхи елеваторів й ін. систематично убирають, не допускаючи накопичення пилу, сміття, просипів зерна й ін. У чистоті повинен утримуватися складський інвентар: совки, лопати, кошики, мітли, рядна, брезенти, віники, а також комбінезони, халати, бахіли й інший спецодяг, на яких можуть затримуватися комахи й кліщі.

Особливої уваги санітарний режим складських приміщень вимагає в період підготовки складів до прийому зерна нового врожаю. Свіжозібране зерно повинні складувати тільки в приміщення, які добре очищені від зернових просипів, залишків вантажів, сміття й ін.

З метою запобігання проникнення в приміщення гризунів необхідно вікна засклити й закрити металевою сіткою, бетонувати всі отвори в місцях введення електропроводів, водопровідних і каналізаційних труб, опалювальної мережі й ін., усувати несправності в підлогах, дверях, косяках і порогах, закладати нори гризунів.

Боротьба із птахами зводиться головним чином до профілактичних заходів, спрямованим на те, щоб не дати їм можливості харчуватися й гніздитися на території

128

порту, які полягають в наступних діях:

–захищати дротяними сітками вікна й дверні прорізи сховищ, а також зашпаровувати вибої в стінах і даху й наскрізні конструктивні отвори приміщень;

–у денний час, коли горобці й голуби найбільш активні закривати завантажені сховища;

–не допускати просипів зерна й зернових продуктів, а при їхній наявності – відразу забрати їх й постійно стежити за чистотою території;

–вживати заходів по недопущенню птахів до місць зберігання зернових відхо-

дів;

–при тимчасовому зберіганні зерна й інших продовольчих вантажів, захищати їх від птахів за допомогою механічних (наприклад, вітрових тріскачок й ін.) або інших відлякуючих засобів;

–контролювати можливі місця гніздування птахів; при великому нальоті птахів організувати їхній вилов.

Фізико-механічні міри боротьби це: збір і знищення шкідників у пастках; механічне очищення сховищ; сепарування зерна; використання легальних позитивних і

негативних температур; іонізуючих випромінювань для дезінсекції (наприклад, -, -, рентгенівських променів); використання радіаційної дезінсекції зерна, токів ультрависокої частоти (УВЧ) й ін.

Температурний режим істотно впливає на життєдіяльність шкідників. Збереження мінусових або низьких позитивних температур у вантажах при зберіганні є одним з надійних засобів запобіжних заходів боротьби зі шкідниками. Так, шкідники запасів часто не витримують термічної обробки зерна й інших продуктів – заморожування до –10 С або прогрівання до 50 С й вище;

Під час надходження зерна в зерносховищі здійснюється його очищення й сушіння до критичної вологості, а при підготовці до тривалого зберігання – на 1 – 1,5 % нижче критичної.

Основою хімічних заходів боротьби зі шкідниками є використання різних отрут – пестицидів (від лат. pestis – зараза). По основному діючому компоненті вони діляться на 2 групи:

–хімічні – різноманітні хімічні елементи й їхні з'єднання;

–біологічні – мікроорганізми (наприклад, бактерії, віруси, спори грибів й ін.) і продукти їхньої життєдіяльності (наприклад, токсини, антибіотики й ін.).

По об'єктах застосування, залежно від мети використання, пестициди розподіляються на групи, призначені для боротьби з:

–комахами – інсектициди (попелицями (рос. тлями) – афіциди (від лат. aphis – попелиця); личинками – ларвіциди (від лат. larva – личинка), яйцями – овіциди);

–кліщами – акарициди (від грець. akari – кліщ);

–нематодами – нематоциди (від грець. nema (nematos) – нитка);

–обростанням водоростями й молюсками – альгіциди (від лат. alga – водорість)

імолюскіциди (від лат. molluscus – м'який);

–грибами (головним чином цвілевими) – фунгіциди;

129

–бактеріями – бактерициди;

–теплокровними тваринами – зооциди (від грець. zoe – життя) (гризунами – родентіциди (від лат. rodens (rodentis) – гризучий); птахів – авіциди (від лат. avis – птах));

–вищими рослинами (наприклад, бур'янистою трав'янистою рослинністю) – гербіциди (від лат. herba – трава);

–небажаною деревинна-чагарниковою рослинністю – арборіциди (від лат. arbor – дерево).

За хімічним складом пестициди підрозділяються на 3 основні групи:

–неорганічні з'єднання (наприклад, з'єднання сірки, міді, фтору, барію, миш'я- ку й ін.);

–органічні сполуки – велика група, до якого відносяться хлорорганічні й фосфорорганічні з'єднання, похідні карбамінової, тіо- і дитіокарбамінової кислот, бензимідазоли, нітропохідні фенолів, фталіміди, мінеральні масла, хінони й ін.;

–речовини рослинного походження (наприклад, піретріни, нікотин й ін.).

За способом проникнення й характеру дії на шкідливий організм пестициди розділяються на контактні, кишкові й фуміганти:

–контактні речовини наносять безпосередньо на шкідливі організми або на поверхню, де вони живуть;

–кишкові речовини діють отруйно при попаданні в організм разом з їжею. Їх наносять на вантажі, якими харчується шкідник, або додають у харчові принади;

–фуміганти – речовини, які проникають в організм тварин або комах у вигляді парів або газів через органи дихання.

Пестициди залежно від їхніх особливостей і призначення застосовуються в різних формах: розчинів, порошків і дустів, суспензій, емульсій, мазей, аерозолів, газів, парів й ін.:

–при готуванні розчинів, варто враховувати ступінь розчинності препарату у воді або органічному розчиннику. Іноді препарат може випасти в осад, що частіше спостерігається при зниженій температурі зовнішнього середовища й перенасиченні розчину;

–порошки й дусти (від англ. dust – пил) – тверда форма препарату, що складається із дрібних часток, які володіють властивістю сипкості. По складу порошки можна розділити на прості й складні. У складному є декілька препаратів, а в простому – один. При зберіганні порошки можуть поглинати значну кількість вологи, у результаті чого можуть змінюватися властивості препаратів;

–дусти являють собою суміш речовини з пило-подібним наповнювачем, який служить розріджувачем хімікату, що перешкоджає утворенню грудок (рос. комкованию), створює можливість розподілу малої кількості препарату на великій площі. У дустах його втримується до 10 – 20 %. Для виготовлення дустів, які зберігаються довгострокова, використовують не гігроскопічні наповнювачі. Вони не повинні: змішуватися при зберіганні, вступати в реакцію з основною речовиною. Як наповнювачі частіше використовують тальк, каолін, пінафілит й ін.;

–суспензії готовлять перед вживанням шляхом розведення у воді дустів або