Служба при дворі князів Естергазі

Після припинення у 1761 році музичного проекту графа фон Морціна Йозефу Гайднові було запропоновано аналогічну посаду у князя Пауля Антона Естергазі — глави надзвичайно багатої угорської сім'їі.

Спочатку Гайдн обіймав посаду віце-капельмейстера, проте одразу ж був допущений до керівництва більшістю музичних установ Естергазі нарівні зі старим капельмейстером, відомим композитором того часу Грегором Вернером (1693—1766), що зберіг абсолютні повноваження лише стосовно церковної музики. У 1766 році у житті Гайдна сталася доленосна подія — після смерті Грегора Вернера його було переведено у капельмейстери при дворі нового князя Естергазі — Міклоша Йосифа. До обов'язків капельмейстера входило написання музики, керівництво оркестром, камерне музикування перед патроном й постановка опер.

1779 рік став переломним у кар'єрі Йозефа Гайдна — було переглянуто його контракт: якщо раніше усі його композиції були власністю сім'ї Естергазі, то тепер йому було дозволено писати для інших замовників і продавати свої роботи видавцям. За майже тридцятирічну кар'єру при дворі Естергазі композитор уклав велику кількість творів, його популярність зросла. У 1781 році під час перебування у Відні Гайдн познайомився і подружився з Вольфгангом Моцартом. Він давав уроки музики Сигізмундові фон Нейкому, який згодом став його близьким другом.

6

Симфонії в творчості Гайдна

Жанр симфонії в творчості Гайдна еволюціонував від зразків, близьких побутовій і камерній музиці, до «Паризьких» і «Лондонських» симфоній, в яких затвердилися класичні закономірності жанру, характерні типи тематизму і прийоми розвитку. Багатий і складний мир гайдновськіх симфоній володіє чудовими якостями відвертості, товариськості, спрямованості на слухача. Гайдновській симфонічний цикл, як правило, містить типові чотири частини (allegro, andante, менует і фінал), хоча часом композитор збільшував кількість частин до п'яти (симфонії «Полудень», «Прощальна») або обмежувався трьома (у найперших симфоніях). Іноді ради досягнення особливого настрою він змінював звичну послідовність частин (симфонія № 49 частин симфонічного циклу (сонатне, варіаційне, рондо і ін.) включають елементи імпровізационності, чудові відхилення і «розиграші» допомагали сприйняттю найсерйознішого жанру інструментальної музики.

Менует – єдина частина в симфоніях Гайдна, де у обов'язковому порядку присутній внутрішній контраст. . Найчастіше це живі сценки народного побуту. Переважають менуети, несучі традиції селянської танцювальної музики, зокрема, австрійського лендлера (як, наприклад, в симфонії № 104).

7

Симфонія № 45

Тридцять років прожив Гайдн у Естергазі і всі тридцять років залишався “кріпаком”, як називав себе сам. Таким було типове рабство тогочасних композиторів, але вони погоджувалися на подібні умови, адже їм треба було на щось жити і годувати сім’ї, в той час, як менш затребувані музиканти взагалі жебракували і вмирали у злиднях.

Однак Гайдн не втрачав почуття гумору і азарту, коли творив, і Симфонія № 45 фа-дієз мінор, яку також називають “Прощальною” — прямий тому доказ.

45-та симфонія стала одним з символів творчого пошуку Гайдна, його нескореності долі й легкої іронії щодо неї. До другої назви симфонії — “Прощальна”, існує декілька пояснень-гіпотез, хоча за життя композитора вона жодного разу не зринала саме під такою назвою. Достеменно відомо, що під час написання симфонії він служив в капелі князя Естергазі в резиденції містечка Ейзенштадт і в його розпорядженні була капела з 16 музикантів.

За однією версією, у січні 1772 року князь наказав, щоб протягом його перебування в Ейзенштадті всі музиканти капели весь час були під рукою. Лише за відсутності князя вони могли залишати резиденцію і відвідувати дружин і дітей. Виняток було зроблено лише для капельмейстера і першого скрипаля — власне, Йозефа Гайдна. В той рік князь напрочуд довго затримався у маєтку, і стомлені холостяцьким життям оркестранти звернулися по допомогу до свого керівника — капельмейстера. Гайдн вирішив вплинути на князя не зовсім прямо, а символічно — через музику, створивши 45-ту симфонію, яка складалася з п’яти, замість традиційних чотирьох частин, до того ж фінальна частина являла собою те, що зараз назвали б справжнім перфомансом.

За іншою версією, князь вирішив розпустити капелу, залишивши оркестрантів без засобів до існування, а симфонія Гайдна означила зворушливе прощання з кожним з музикантів і зрештою, примусила Естрегазі змінити рішення.

8